92. Головні функції свідомості.

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування. Свідомість виконуе основні функції психіки, які притаманні лише людині:

формуе внутршній план діяльності, програму,синтезуе динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина оріентуеться в навколишньому фізичному і соціальному середовищі,

визначае попередню, мислену побудову дій, передбачае їх наслідки, керуе і контролюе поведінку людини, здатність її віповідати за наслідки дій та розуміти те, що мае Місце в навколишньому світі і в ній самій.

З іншого ж погляду функціями свідомості є:

1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу , суспільстві і самій людині.

2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук.

3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

4. прогностична. Людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх.

До основних властивостей свідомості належать її атрибути — пе­реживания, пізнання та відношення   .

Переживания — це атрибут свідомості індивіда, який не містить образу предмета, що відображаеться, а тільки виявляеться у формі задоволення-незадоволення  (страждання),   напруження-розрядки,  збудження-заспокоення. Переживания можна віднести до емоційної складової свідомості, до певного афекту, який е невід’емним від пізнання.

Пізнання — це компонент свіомості індивіда, що сприймаеться  у формі безпосередніх або опосередкованих, більш або менш повних і точних образів явищ, предметів, що відображаються, та думок про їх зв'язки. Цей атрибут свіомості може сприйматися як її когнитивна складова, послідовно реалізуеться у відчутті, сприйнятті, мисленні та пам'яті.

Відношення особистості як суб'екта до навколишнього світу — це активний компонент індивідуальної свідомості і її зворотний суб'ективний зв'язок зі світом, який відображаеться та об'ективізуеться психомоторикою.

93. Елементи наукового пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Згідно з матеріалістичною гноселогією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес творчого відображення її в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання за своєю природою — це результат відображення, суб'єктивний образ об'єктивного світу. Проте є принципова різниця в розумінні процесу пізнання як відображення дійсності домарксистським матеріалізмом та сучасною матеріалістичною теорією пізнання.

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Протилежностями, через взаємодію яких реалізується процес пізнання, є не свідомість і не знання саме по собі та зовнішній світ (матерія, природа), а суб'єкт як носій свідомості і знання та об'єкт як те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта.

Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта.

Результатом процесу пізнання є пізнавальний (гносеологічний) образ, суб'єктивний образ дійсності і до того ж не копія, а ідеальний образ, який є діалектичною єдністю суб'єктивного та об'єктивного.

94. Форми відображення та їх особливості.

Відображення - це загальна властивість матерії. Рух - не що інше, як всезагальний спосіб буття матерії. Сам рух тлумачиться як взаємодія, а відображення - це властивість матеріальних систем відтворювати у своїх змінах властивості інших систем, що взаємодіють з ними.

Свідомість як одна з форм відображення виникає на певному рівні розвитку матерії. В основі її лежить інформаційне відображення, яке з'являється у живій природі. Воно є таким типом відображення, за якого будь-яка система здатна використати його результати для своєї дії у зовнішньому середовищі або як здатність активного використання результатів зовнішнього впливу.

Інформаційне відображення має сигнальний характер. Фактори зовнішнього середовища живий організм сприймає для реалізації своїх потреб, закладених програм щодо забезпечення життєдіяльності. Фактори і стан зовнішнього середовища не пов'язані безпосередньо з існуванням організму, тобто вони не задовольняють його біологічні потреби, але виконують роль сигналу, що означає настання ситуації, яка уможливлює їх задоволення. Таким чином, механізм інформаційного відображення опосередковується внутрішньою програмою організму. Наприклад, темрява не задовольняє потребу в їжі нічних мисливців, але настання темряви подає сигнал про початок полювання.

Інформаційне відображення має вибірковий характер. Сприймаються не всі явища, сукупний вплив зовнішнього середовища, а лише ті його фактори, які мають значення для реалізації внутрішньої програми організму.

Інформаційне відображення виникає на тому рівні розвитку живого, коли в організму з'являється певна свобода дії, принаймні здатність до зміни свого положення у просторі, тобто руху в середовищі.

Вищим рівнем інформаційного відображення можна вважати випереджаюче відображення. Його визначають як здатність організму змінювати свій стан, бути готовим відреагувати на вплив зовнішніх факторів у майбутньому. Наприклад, деякі рослини виділяють отруту проти комах навіть тоді, коли комахи в цю мить живляться сусідньою рослиною. Чим вищий ступінь розвитку живого організму, тим краще розвинута у нього здатність до випереджаючого відображення.

Рівні інформаційного відображення.

1. Подразливість - реакція у відповідь на вплив факторів зовнішнього середовища. Вона з'являється у найпростіших одноклітинних організмів і регулює пристосувальну поведінку.

2. Чуттєвість - здатність відчувати. Вона передбачає наявність органів чуттів, нервової системи. Як рівень відображення чуттєвість характеризується тим, що організм реагує на зовнішні, безпосередньо біологічно нейтральні для нього явища середовища. Він також отримує сприйняття дійсності, які, з одного боку, диференціюють її властивості, а з другого - найсуттєвіші і значущі. Чуттєвість - це початкова форма психіки.

3. Психічний образ. Він є основою і механізмом орієнтаційно- дослідницької діяльності, яка властива вже високорозвинутим тваринам. За допомогою психічного образу відбувається відображення зовнішнього світу, його властивостей і процесів, особливо нових і мінливих. Відтак йде моделювання об'єктивної реальності та поведінки в ній у внутрішньому плані, в психічному образі суб'єкта. Опісля - проекція образу на об'єктивний світ і контроль за дією суб'єкта у зовнішній дійсності