73. Філософські категорії.

Світобачення – це більш ніж менш цілісне уявлення про світ, про самих себе та своє місце у тому світі. Світобачення залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій.

Компонентами світобачення є:

1)Узагальнені знання людини про світ. Знання ставлять за мету істину, а вона має бути об'єктивною;

2)Прагнення до ідеалу – моральні цінності людини. Цінності полярні до знань;

Буття. Критерії вчення про буття – онтологія. Людська життєдіяльність спирається на прості та зрозумілі передумови, які ми приймаємо без сумнівів та роздумів. Перший аспект філософської проблеми буття – ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, кожне з яких спонукає постання наступного: чи існує світ? Де існує? (тут і скрізь) скільки існує? (тепер і завжди). Світ є, був і буде, він неперехідний. Конкретні ж речі, стани людини – перехідні. Але матерія нікуди не зникає, переходить в іншу форму. Другий аспект в філософській проблемі буття – природа, людина, думки, ідеї, суспільство існують у рівності. Вони різні за формами існування, утворюючи цілісну єдність нескінченного неперехідного світу.

Форм буття є багато, оскільки філософія займається узагальненням. 4 основні форми буття:

1. Буття речей, тіл, процесів. Воно поділяється на 2 підформи:

Буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

Буття речей та процесів, вироблених людиною.

2. Буття людини, розділяється на дві частини:

Буття людини як тіла серед тіл природи, як речі серед речей природи;

Специфічне людське буття.

3. Буття духовного, ідеального:

Індивідуалізоване духовне;

Об'єктивізоване (позаіндивідуальне).

4. Буття соціального:

Індивідуальне буття (окремої людини в суспільстві та процесі історії);

Буття суспільства.

Категорія субстанції в філософії. Субстанція – внутрішня єдність багатоманітності конкретних речей, подій, явищ і процесів, посередництвом яких і через які вона існує. Філософи вважали, що першоосновою всього є дух, ідея: це напрям ідеалізму, моністичний підхід до проблеми субстанції. Розвивали це Платон, Гегель. Має два напрямки: суб'єктивні ідеалісти вважали першоосновою світу сприйняття суб'єкта. Інші філософи визнають єдину основу всього, що існує – матерію. Це матеріалізм – мілетська школа, англійський матеріалізм 17 століття, Гоббс, Локк, Дідро. Дуалізм в особі Рене Декарта визнає два першопочатки, дух і матерію. Плюралізм в особі Лейбніца – вчення про монади. Сучасний матеріалізм вважає, що категорія субстанції – одна з універсально-логічних категорій матерії.

Матерія – філософська категорія. Категорія – думка найзагальніша, отже, матерію ніхто не бачить і не побачить.

Матерія – об'єктивна реальність, що існує незалежно від нас.

Стверджує можливість пізнання світу. Ототожнення матерії з конкретними уявленнями про форми буття може призвести до омани. Матерія складається з атомів, непроникна і має постійну масу.

Всі об'єкти знаходяться в постійній зміні, русі та розвитку. Рух є формою існування матерії, інколи його визнають як зміну взагалі, починаючи від простого перенесення у просторі та закінчуючи мисленням. Рух і матерія нерозривні. Рух абсолютний, а спокій – відносний. Спокій – повторюваність змін, що утворює певну якість. Виділяють два типи руху:

1)Рух, що позначає перехід від старого до нового, виникнення цього нового;

2)Рух як зміна, що не виходить за рамки певної якості.

Щодо руху матерії, то перші методологічні принципи виділення основних його форм були створені Ф. Енгельсом.

До основи класифікації основних форм руху матерії покладене наступне:

1)Форми руху співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії, себто кожному рівню має відповідати своя форма руху.

2)Між формами руху існує генетичний зв'язок, себто форми руху виникають на базі нижчих форм.

3)Вищі форми руху якісно специфічні і не можуть бути зведені до нижчих.

Є п'ять основних форм руху:

1)Просте пересування тіла у просторі (механічний рух);

2)Фізичний рух (електрони);

3)Хімічний рух (асоціація та дисоціація атомів);

4)Біологічний рух (існування живої матерії);

5)Соціальний рух (процеси існування та розвитку суспільства, суспільного життя).

Свідомість – одне з основних понять філософії, психології та соціології, що позначає найвищий рівень духовної активності людини як соціальної істоти, вираженої у відчуттях, сприйняттях, уявленнях, мисленні, емоціях, волі і пам'яті. Сучасна філософія вважає, що центральним філософським питанням є відношення свідомості до буття.

Свідомість неможлива без засобів спілкування. Мова – така сама давня, як і свідомість. Свідомість може бути виражена і в матеріальних явищах,в тому разі вони, як і в розмовній мові, набувають знакової функції, виступаючи як знак, що несе певний мисленнєвий зміст. Матеріальний предмет виконує функції знаку, якщо виконані деякі функції свідомості.

74. Матерія і рух. Узагальненого розуміння матерії не було протягом століть. Гольбах вперше спробував дати її визначення в книзі “Система природи”: “Матерія взагалі є все, що якимось чином впливає на наші відчуття”. Сучасне визначення матерії як філософської категорії дав дєдушка Ленін:”Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, існуючи незалежно від них. “ Визначення має три аспекти:

Матерія – філософська категорія. Категорія – думка найзагальніша, отже, матерію ніхто не бачить і не побачить.

Матерія – об'єктивна реальність, що існує незалежно від нас.

Стверджує можливість пізнання світу. Ототожнення матерії з конкретними уявленнями про форми буття може призвести до омани. Матерія складається з атомів, непроникна і має постійну масу.

Сучасні основі сучасних наукових уявлень про будову матерії лежить ідея про складну систему організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути розглянутий у якості системи, себто особливої цілісності, що характеризується наявністю елементів та зв'язків між ними (макротіло). Можна розглядати матерію як певну організацію молекул. Атоми складаються з певних елементів: ядра, електронів та зв'язків між ними. Ядро атома – теж певна система. Вакуум складається з “віртуальних частинок”.

Віртуальний електрон відрізняється від реального. Вакуум є такою організацією матерії, за якої з вакууму народжується віртуальний електрон. Існує матеріальне поле – відсутність елементарних частинок. Система сучасних уявлень про будову матерії:

1)Елементарні частинки, фізичний вакуум;

2)Атоми;

3)Молекули;

4)Макротіла;

5)Планети;

6)Зорі та планетарні системи;

7)Галактики;

8)Системи галактик;

9)Метагалактика.

Людське суспільство включається до всезагальної організації живого (біосфера).

Всі об'єкти знаходяться в постійній зміні, русі та розвитку. Рух є формою існування матерії, інколи його визнають як зміну взагалі, починаючи від простого перенесення у просторі та закінчуючи мисленням. Рух і матерія нерозривні. Рух абсолютний, а спокій – відносний. Спокій – повторюваність змін, що утворює певну якість. Виділяють два типи руху:

1)Рух, що позначає перехід від старого до нового, виникнення цього нового;

2)Рух як зміна, що не виходить за рамки певної якості.

Щодо руху матерії, то перші методологічні принципи виділення основних його форм були створені Ф. Енгельсом.

До основи класифікації основних форм руху матерії покладене наступне:

1)Форми руху співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії, себто кожному рівню має відповідати своя форма руху.

2)Між формами руху існує генетичний зв'язок, себто форми руху виникають на базі нижчих форм.

3)Вищі форми руху якісно специфічні і не можуть бути зведені до нижчих.

Є п'ять основних форм руху:

1)Просте пересування тіла у просторі (механічний рух);

2)Фізичний рух (електрони);

3)Хімічний рух (асоціація та дисоціація атомів);

4)Біологічний рух (існування живої матерії);

5)Соціальний рух (процеси існування та розвитку суспільства, суспільного життя).

У розгляді взаємозв'язку основних форм руху матерії є два однаково неприйнятні підходи:

1)Редукціонізм (механіцизм) – зведення вищого до нижчого;

2)Заперечення генетичного зв'язку вищих форм руху матерії з нижчими.

75. Форми буття. Поняття «буття» дає змогу позначити і описати все, що є, все що існує — все. Буття як реальність багатогранна, надзвичайно складна по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Наприклад, можна розглядати буття як єдність таких сфер:

1. Матеріально-предметне буття. Це світ чуттєво сприйманих об'єктів, які впливають на свідомість, мислення через органи почуттів. Тут буття представлене як світ чуттєвих образів у її конкретно-предметному вираженні. Це світ речей, конкретних ситуацій, світ діяльності щодо створення предметів, перш за все, у трудовій, економічній, побутовій сферах буття. У матеріалістичної філософії — це світ матерії, об'єктивної реальності.

2. Об'єктивно-духовне буття. Це духовне життя людини в її соціальності: світ думок, наукових теорій, пізнання, світ духовних цінностей, світ філософії, світ емоцій, переживань, світ відносин та ін., реально існуючих як загальнолюдська культура, як суспільну свідомість, як менталітет тієї чи іншої нації, суспільства.

3. Громадсько-історичне буття. Включає в себе як матеріальні, так і духовні елементи буття. Це реальні відносини в історичному часі: реформи, революції, війни, «переселення» народів, зміна влади і форм держави, поява і зникнення на карті нових країн, міст, цивілізацій і т. д.

4. Суб'єктивно-особистісне буття. Воно включає у себе також матеріальний і духовний елементи, але це життєдіяльність вже конкретного індивіда із його неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття, що відбуваються тільки із даною людиною, і тим вже відрізняються від загальної течії життя.

Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття — різні. Це пояснюється тим, що Всесвіт — це нескінченна кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоча це так, практика й пізнання постійно потребують їх узагальнень. Тому філософія об'єднує форми буття в такі групи:

• буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й "другої природи");

• буття людини серед інших речей світу;

• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);

• буття ідеального (духовного).