67.Принцип співвідності в розвитку наукового пізнання

Пізнання – процес активного відоюраження обєктивної дійсності у свідомості людини. Мета – здобуття істинного знання з метою його практичного використання.

Проблема пізнання є найголовнішою в філософії. Теорія пізнання-гносеологія. До найважливіших питань гносеології відносять співвідношення знання, шляхи його досягнення, критерії, взаємодія чуттєвого та раціонального, взаємодія з нераіональними формами пізнання, феномен розуміння.

Предмет гносеології – досягнення істинного знання, способи доведення істини, структура, форми й методи пізнавальної діяльності.

Основні підходди до визначення пізнання:1)пізнання можливе 2) пізнання можливе лише частково, 3) пізнання навколишнього світу не можливе (агностицизм)

Принципи пізнання:діалектики, історизму, практики, пізнавальності, обєктивності, активності, конкретності.

68.Проблема агностицизму у філософії

Агностицизм цілком заперечує принципову можливість достовірного пізнання світу. Якщо він і не відкидає можливості процесу пізнання, то під час критичної інтерпретації здобутих знань агностицизм вказує на неможливість досягнення обєктивної істини. Серед найвідоміших фундаторів є Кант, який вважав, що пізнати можна лише явище, а сутність є завжди «річчю в собі», що ніколи не стане «річчю для нас» (вона непізнана для людини). Відмінність «речі в собі» від «речі для нас» саме в позитивній чи негативній відповіді на запитання про можливості її пізнання.

Давид Юм вважав, що людина у процесі пізнання пізнає тільки власні відчуття, тобто лише те, що належить субєкту пізнання. У результаті він дійшов висновку, що людина пізнає не обєктивий світ, а тільки результати свого відчуття. Р.Авенаріус зробив висновок про неможливість пізнання світу, вважаючи що субєкта пізнання взагалі немає. Подібні елементи агностицизму зустрічаються в багатьох сучасних філ системах.

Серед причин, які лежать в основі агностицизму є складність, суперечливість пізнавального процесу, субєктивізм мислення, обєктивна наявність хибного знання в мисленні.

69. Альтернативи діалектики

Метафізика: предмети і процеси існують у відриві один від одного, якщо є звязки, то вони малі, зовнішні звязки, зовнішнє джерело руху. Існує тільки прогрес, або рух по колу, або регрес. Аналізує предмети поза їх звязками.

Софістика: міркування, що видається за істину для навмисного введення когось в оману.

Еклектика: різновид метафізичного мислення, характерна риса – крйній субєктивізм, безпринципність, переплетення із софізмом. Механічне обєднання в одному вченні несумісних елементів.

Догматизм: відрив від практики, критики і самокритики. Догма – незмінне положення, яке сприймається на віру, буз доведення та врахування конкретних обставин, місця й часу.

Релятивізм: у світі все постійно змінюється, є підстави говорити про нестійкий стан предметів та явищ. Неповність та неточність людських знань, безліч хибних теорій і полодень в науці. Простота і ефективність наукових тверджень.

«трагічна діалектика» Р.Арон: проблеми сучасного суспільства, неможливість використати прогрес на користь людині.

Діалектична теологія: Карл Барт, Мауль Тілліх. Бог створив світ з конретної матерії, якої спершу не було, а отже у перспективі вона може зникнути, матерія не вічна.

Негативна діалектика. Сартр. Діалектиктика можлива в двох формах: критичній та догматичній. Необхідність гострої критики всього старого, формулювання все нових і нових проблем,які є основою заперечення старого, усе старе має заперечуватись новим і відразу переосмислюватись.

Синергетика – система світорозуміння, обєктом якої є процеси самоорганізації у відкритих системах обєктивної реальності. І. Пригожин.