55. Прогнозування та його різновиди

Футурологія – наука про майбутнє (термін ввів О.Флехтгейм).

У вітчизняній науці існує думка що наука про майбутнє – це прогностика. Футурологія відрізняється від прогностики тим, що перша вивчає майбутнє загалом, а прогностика має конкретний предмет свого дослідження.

Окремим видом передбачення є прогнозування. У широкому розумінні- це розроблення прогнозів, у вузькому – спеціальне наукове дослідження, предметом якого є перспектви розвитку будь-якого явища.

За способом, глибиною, точністю виділяють 3 різновиди прогнозу: побутовий, інтуїтивний і науковий.

Прогноз – це особливе передбачення, яке відрізняється високим ступенем наукової обгрунтованості та обєктивності в дослідженні суспільних процесів.

Залежно від сфери діяльності людини виокремлюють соціально, еконмоічне, політичне та інщі види прогнозування.

Учені виділяють безпосереднє майбутнє (до 30 років), найближче майб (до 100 років), віддалене майб (понад 100 років).

Методи: екстраполярний, істирична аналогія,моделювання, експертна оцінка, сценарій майбутнього.

За змістом і призначенням прогнози поділяються на: пошуковий, нормативний, аналітичний, прогноз-спостереження.

56 .Наука і моральна відповідальність

Розвиток наукової діяльності має відбуватися через цензуру моральності, яка б виступала певним утримувачем, для того щоб наука виконувала свою головну функцію – служіння людини та адекватно сприймало наслідки своєї діяльності. піввідношення науки і учених із застосуванням їх відкриттів в практичному повсякденному житті. Учені доходять до фанатизму в своєму жаданні до знань. Знання не несе етичної характеристики. Проте лише до того моменту, коли воно не перетворюється на атомну бомбу, лазерну установку, прилади для тотальної дії на чужу психіку або для втручання в генетичний апарат. Ось тоді перед людиною-ученим встають, принаймні, дві серйозні етичні проблеми: чи брати на себе відповідальність, чи продовжувати дослідження. Тобто можна засвідчити, що всі наукові відкриття стикаються з проблемою відповідальності лише після декларування їх практичного відношення. Виходить, що саме знання, якщо відкинути практику не викликає етичної полеміки.

Внутрішньонаукова етика, тобто ті норми, цінності і правила, які регулюють поведінку учених в рамках їх власного співтовариства. У одному відношенні учений не може відповідати за наслідки своїх досліджень, оскільки в більшості випадків не він ухвалює кардинальне рішення про те, як застосувати його відкриття на практиці. З іншого боку, учений не маріонетка, а людина з ясним розумом і твердою пам'яттю, тому він не може не усвідомлювати власний внесок у виготовлення тих або інших предметів і систем, небезпечних для людей. В цьому напрямі проблема відповідальності, або ідея «колективної відповідальності» обумовлена саме внутрішніми моральними характеристиками наукового товариства .

"Серединне поле" між науковим і ненауковим в самих різних областях. Це проблеми, з одного боку, взаємодії науки з суміжними областями знання, а з іншої - взаємодії теорії з експериментальною областю в самій науці, де здійснюється вихід за межі теорії - в життя. Проблема експерименту. Звичайно, теорія, перш за все соціальна, теж може бути етичною або аморальною, проте дійсного морального сенсу вона набуває саме тоді, коли шляхом експерименту упроваджується в життя.Це ще раз підтверджує думку автора про «аморфність» теоретичного знання.