52. Концепція коеволюції людського «я» і природи.

Коеволюція-це зміна біологічного об'єкта викликана зміною пов'язаного з ним об'єкта»[1].

Поняття «коеволюція» було застосоване екологами (П. Ерліхом, П. Рейвеном) в 1964 р. для опису координованого розвитку різних видів у складі однієї екосистеми (біогеоценозу). Прикладом коеволюції може служити динаміка розвитку системи «рослина — гусениці, що її поїдають». Концепція К. природи і суспільства, з якою першим виступив Н. В. Тімофєєв-Ресовський (1968), повинна визначити оптимальне співвідношення інтересів людства і решти всієї біосфери, уникнувши при цьому двох крайнощів: прагнення до повного панування людини над природою («Ми не можемо чекати милостей від природи…» — І. Мічурін) і плазування перед нею («Назад, в природу!» — Руссо). Згідно принципу К., людство, для того, щоб забезпечити своє майбутнє, повинне не тільки змінювати біосферу, пристосовувавши її до своїх потреб, але і змінюватися саме, пристосовуючись до об'єктивних вимог природи.

53. Головні аспекти передбачення майбутнього

Передбаченння – це відносне знання про майбутнє, тобто про те, чого ще немає в дійсності, але що потенційно перебуває зараз у вигляді обєктивних і субєктивних передумов можливого перебігу розвитку подій.

Аспекти:

1)Онтологічний – передб. можливе завдяки самій стуі буття – його обєктивних законів, причинно-наслідкових звязків. За законами діалектики механізм розвитку кожного якісного стрибка залишається незмінним, а тому майбутнє можна передбачити.

2)Гносеологічний – можливість нескінченного пізнгання, а прогнозування – різновид пізнання, тому передбачення по суті можливе.

3)Логічний – закони логіки завжди залишаються незмінними – як нині, так і в майбітньому.

4)Нейрофізіологічний – заснований на здатності свідомості та мозку до попереджувального мислення.

5)Соціальний – передбачає що суспільство, спираючись на власний досвід, моделює майбутнє.

54.Екологічна проблема та шляхи її вирішення

Екологічна проблема – це проблема захисту навколишнього середовища, або природи, від деструктивного впливу людської діяльності.

Екологічна криза – межеве порушення динамічної рівноваги системи «суспільтво-людина».

Напрями антропогенного впливу людини на природу:

1)виснаження земних надр

2)забруднення землі, водойм, атмосфери промисловими відходами.

3)знищення ослинного та тваринного світу

4)вирубування лісів

5)використання атомної енергії

Для успішного розв екологічної та будь-якої глобальної потреби потрібна активна участь міжнародного співтовариства, спрямована на формування спільних для всього суспільства підходів до охорони довкілля, розроблення юридичних норм природокористування, критичний перегляд традиційних екологінчих положень та уявлень.

Заходи:

1)зменшення або припинення загрозливого техногенного вплив уна рпироду.

2)вирішення екологічних проблем в межах окремо взятих підприємств

3)надання особливого статусу соціальній екології.

4)пошук нових засобів і ресурсів існування людства, не повязаних з виснаженням надр землі.

5)контроль народжуваності, вирішення проблеми народонаселення, установлення балансу між кількістю і якістю населення.

6)розвиток ідей екологічної етики, в основі якої лежить усвідомлення гармонізації людського «Я» і природи.