50. Духовне життя суспільства (духовне виробництво).

Життя суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури. Духовне життя суспільства охоплює багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, а також процеси їх виробництва, поширення і перетворення суспільних і індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. У духовному житті виділяють як сам світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій і т.ін.), так і його носіїв, тобто соціальних суб’єктів (індивіди, верстви, класи, етноси). В зв’язку з цим розрізняють особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ і духовне життя якогось соціального суб’єкта, наприклад етносу, або суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людей, їх духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом із тим, духовний світ окремої людини неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя – це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного.

Основні складові духовного життя такі: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видами суспільного виробництва, тобто духовне виробництво є насамперед формуванням духовних потреб людей поряд із їх іншими потребами, є виробництвом суспільної свідомості. Суспільна свідомість – це сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють та відтворюють суспільне буття і які вироблені людством у процесі освоєння природи й соціальної історії.

Духовне життя суспільства виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих спільностей людей. Так виникла духовна сфера суспільного життя - один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей. Зрозуміло, що і в таких умовах зберігаються непрофесійна духовна діяльність та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей.

51. Основні методи прогнозування.

Прогностика налічує понад двісті методів прогнозування. Австрійський футуролог Е. Янч умовно поділив їх на п’ять груп:

1) методи експертних оцінок;

2) методи екстраполяції наявних тенденцій розвитку;

3) методи моделювання;

4) методи історичних аналогій;

5) сценарії майбутнього.

Методи експертних оцінок базуються на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок експертів —провідних спеціалістів у даній галузі. Тут не просто враховується опосередкована думка експертів, а й аналізуються та «об’єктивізуються» їхні суб’єктивні оцінки за допомогою спеціальних процедур. Це істотно підвищує надійність і достовірність прогнозів.

Історія експертних оцінок бере свій початок у давньому минулому. Аж відтоді проводять експертизу вин, парфумів, прянощів, чаю, кави, сирів та інших харчових продуктів. Існують кінологічна, спортивна, судово-медична, соціологічна експертизи тощо.

У процесі експертних процедур виникають три основні проблеми, успішне розв’язання яких необхідне для здобуття надійного прогнозу: 1) підбір експертів; 2) організація їхньої роботи; 3) узагальнення й опрацювання результатів опитування.

Методи екстраполяції тенденцій центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) у минулому був характерний розвиток (зростання чи спад) з постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ці швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому.

Методи моделювання — це методи, за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об’єкта прогнозування. Ці моделі досить різноманітні. До їх складу входять формалізовані і неформалізовані історикологічні моделі, сценарії, графи, імітаційні та ігрові моделі, «дерево цілей», «дерево проблем», сиcтеми показників тощо.

Імітаційне моделювання можна визначити як процес конструювання математичної моделі реальної системи з дальшим дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі.Це особливо важливо під час дослідження регіональних і глобальних екологічних і економічних процесів, коли прямий експеримент або принципово неможливий, або може призвести до непередбачених наслідків.

сценарії майбутнього. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель соціального чи біосоціального розвитку. Уперше сценарій як метод виявлення закономірностей і механізмів розвитку складних біосоціальних систем був побудований Г. Каном і А. Вейнером у книжці «Рік 2000» і визначався як гіпотетична послідовність подій. І цей, і інші сценарії з’ясовують:

по-перше, в який спосіб, крок за кроком, може бути реалізована та чи та теоретична ситуація;

по-друге, які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій для того, щоб відвернути, полегшити або уникнути негативного розвитку подій.

морфологічний аналіз, який широко застосовується для вивчення всіх можливих альтернатив тих чи тих процесів. Сучасного вигляду він набув завдяки працям відомого швейцарського астронома Ф. Цвіккі.

Морфологічний аналіз ґрунтується на тому, що складну проблему розбивають на окремі «цілі» прогнозування, яким надають певну «вагу». За кожною «ціллю» накреслюють 3—4 ймовірні шляхи її досягнення, тобто варіанти прогнозу; передбачають імовірність реалізаціїї кожного варіанта.

У такий спосіб дістають математичне очікування як результат множення «ваги цілі» на ймовірність варіанта її досягнення. Той варіант, що має максимальне математичне очікування, уважається оптимальним і береться за базу практичних дій.