- •1 Головні періоди, представники та характерні риси античної філософії
- •2 Досократівський період античної філософії та його характерні риси (Геракліт Ефеський, Демокріт, Левкіп).
- •3. Класичний сократівський період античної філософії та його характерні риси (Сократ, Платон, Арістоткель)
- •4 Елліністичний період античної філософії та його характерні риси (Епікур)
- •5. Римський період античної філософії та його характерні риси (Тіт Лукрецій Кар, Марк Аврелій, Сенека)
- •6. Етапи істиричного розвитку Середньовічної філософії та їх основні риси.
- •7. Етап патристики в Середньовічній філософії (Август Блаженний)
- •8. Етап схоластики в Середньовічній філософії (Фома аквінський)
- •9. Головні напрямки та характерні риси філософії Відродження (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Микола Кузанський, микола копернік, Нікколо Макіавеллі, томас Мор)
- •10. Головні напрямки та характерні риси філософії Реформації (Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Томас Мюнцер, Еразм Роттердамський)
- •11. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового часу (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Рене Декарт, Готфрід Вільгельм Ляйбніц, Бенедикт Спіноза)
- •12. Доба просвітництва та її основні риси (Франсуа Вольтер, Шарль Луї де Монтеск’є, Жан Жак Руссо, Дені Дідро, Поль Гольбах, Сен-Сімон)
- •13. Основні періоди, представники та характерні риси української філософії.
- •14. Українська філософія доби Відродження (XIV – xvIст.) (Іван Вишенський)
- •15. Філософська думка в Києво-Могилянській академії (Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода)
- •16. Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (Памфіл Юркевич)
- •17. Українська філософія другої половини хіх ст. (Іван Франко, Леся Українка)
- •Новітня українська філософія хіх–хх ст. (Микола Бердяєв, Лев Шестов, Володимир Винниченко, Володимир Вернадський)
- •Герменевтика (Ганс Гадамер, Юрген Габермас).
- •Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •21. Головні напрями сучасної філософії та її основні риси.
- •«Філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер).
- •Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм (Огюст Конт, Бертран Рассел, Карл Поппер).
- •Постмодернізм (Жак Дерріда, Жорж Батай).
- •Екзистенціалізм (Мартін Хайдеггер, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр).
- •Німецька класична філософія та її основні досягнення (Іммануїл Кант, Ґеорґ Геґель, Фрідрих Шеллінг, Йоган Фіхте, Людвіг Фейєрбах).
- •Марксизм (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс).
- •Фрейдизм (Зигмунд Фрейд).
- •Неофрейдизм (Карл Юнг, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Альфред Адлер).
- •Неотомізм (Етьєн Жильсон, Жан Марітен, Іван Павло іі).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавньої Індії (буддизм, джайнізм).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавнього Китаю (конфуціанство, даосизм).
- •Прагматизм (Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюї).
- •Філософська антропологія (Макс Шеллер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен).
- •Феноменологія (Едмунд Гуссерль).
- •Гіпотеза як форма пізнання.
- •Наука як форма духовної діяльності людини. Проблема класифікації сучасних наук.
- •Творчість та інтуїція в процесі пізнання.
- •Спеціальні методи наукового пізнання.
- •Загальнонаукові методи наукового пізнання.
- •Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •Філософські методи наукового пізнання.
- •Сутність пізнавального процесу.
- •44. Проблеми цінностей в філософії.
- •45. Теорія як форма пізнання.
- •46. Співвідношення філософії та науки.
- •48. Феномен культури та багаторанність її виявів.
- •49. Глобальні проблеми сучасності.
- •50. Духовне життя суспільства (духовне виробництво).
- •51. Основні методи прогнозування.
- •52. Концепція коеволюції людського «я» і природи.
- •53. Головні аспекти передбачення майбутнього
- •54.Екологічна проблема та шляхи її вирішення
- •55. Прогнозування та його різновиди
- •56 .Наука і моральна відповідальність
- •57. Проблема майбутнього в філософії
- •58.Проблеми взаємодії суспільства і природи в філософії
- •59.Теоретизація та діалектизація науки.
- •60. Діяльність як спосіб існування соціального
- •61.Проблема історичного процесу в філософії
- •62. Сфери життєдіяльності сусп.
- •64.Проблема суспільства в філософії
- •65. Структура і функції наукової теорії. Закон як її засадовий елемент.
- •66.Закони діалектики
- •67.Принцип співвідності в розвитку наукового пізнання
- •68.Проблема агностицизму у філософії
- •69. Альтернативи діалектики
- •70. Діалектика як загальна концепція розвитку
- •73. Філософські категорії.
- •76. Проблеми буття у філософії.
- •86. Суспільна свідомості та її структура.
- •87. Методи наукового пізнання
- •88. Сутність пізнавального процесу
- •89. Проблеми людини у філософії.
- •90. Рівні свідомості
- •91. Форми наукового пізнання.
- •92. Головні функції свідомості.
- •93. Елементи наукового пізнання.
- •95. Сутність та структура наукового пізнання.
- •96. Теорія відображення в матеріалістичній філософії.
- •97. Найважливіші різновиди практики
- •98. Головні підходи до проблеми свідомості у філософії
- •99.Критерії істини
- •100. Принципи пізнання
- •101. Категорії діалектики
- •102. Принципи діалектики
- •103. Діалектико-матеріалістичне вчення про істину.
- •104. Свобода критики та недопустимість монополізму та догматизму в науковому пізнанні.
- •105. Структура процесу пізнання
48. Феномен культури та багаторанність її виявів.
Культура як феномен ще зародилася в Стародавній Греції. Тільки там під значенням культури використовували термін пайдейя, що означав «внутрішня культура», або, кажучи іншими словами «культура душі».
«Уперше поняття «культура» з’явилось у Стародавньому Римі. Його ввів Цицерон для визначення філософії як «культури розуму». За тих часів слово «культура» вживалось у значенні «обробіток землі для забезпечення її родючості», а отже, й філософія, на думку мислителя, вважалася культурою тому, що вона обробляла розум для його кращого плодоносіння.» К.являє собою людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної і духовної діяльності людства, його ставлення до навколишнього світу і визначення свого місця і ролі в ньому. Культуру можна поділити на такі форми: матеріальна культура, духовна культура, інформаційна культура та фізична культура. «Матеріальна культура — це засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту та зв’язку – все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.» Тобто це є перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.
Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості. До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості.
Інформаційна культура — її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.
Фізична культура — перетворення біологічного начала в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.
Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Існує досить різноманітна класифікація видів культури, але серед усіх них можна визначити найголовніші: культура виробництва, культура управління, політична культура, художня культура, культура міжособистісних відносин, екологічна тощо.
Культура пронизує всі напрямки людської життєдіяльності — від основ матеріального виробництва й елементарних людських потреб до найвеличніших виявів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності — працю, побут, дозвілля, мислення, практичну діяльність, етику, етикет.
49. Глобальні проблеми сучасності.
Складні проблеми,що постали перд людством упродовж останніх десятиріч і можуть бути розв’язанні лише в масштабах всієї еволюції отримали назву глобальних.
Глобалістика – це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем.
Поява її необхідності диктується умовами і вирішенням:
– негативних наслідків науково-технічного прогресу;
– розширенням сфери міжнародного поділу праці;
– моральними наслідками;
– катастрофічним погіршенням рівня життя у найменш розвинутих країнах;
– загостренням міжнародних, релігійних та етнічних
конфліктів.
