44. Проблеми цінностей в філософії.

Цінності посідають одне з головних місць у людському житті та суспільстві. Вони свідчать про людський спосіб життя, про кардинальну відмінність людини від тварини.

Розділ філософії, в якому вивчається теорія цінностей, називається аксіологія. Поняття цінності зазвичай використовується для позначення процесів, явищ, предметів, які мають позитивну значимість для людини і сприяють задоволенню її потреб та інтересів. Вивчення цінностей має давню історію.

Першу спробу надати поняттю цінності філософського узагальненого значення зробили філософи античного світу (Сократ, Платон). Вони вважали, що найвищими цінностями можна назвати благо та справедливість. Головним питанням аксіології, яке поставив Сократ, було питання «що є благо?» У середньовічній філософії ціннісні етико-релігійні характеристики містились у самому понятті реальність (істинне буття Бога). В епоху Відродження домінували цінності гуманізму та вільнодумства. У Новий час цінності почали сприйматися з позицій раціоналізму, наукової доцільності. Безпосереднім поштовхом до розвитку теорії цінностей як специфічної галузі філософського знання було вчення І. Канта про регулятивні принципи практичного розуму, за яким об’єкти таких понять, як безсмертя душі, свобода, Бог, реально не існують, проте припускається можливість їх існування в практичних цілях. У ХІХ ст. система цінностей дістала свого розвитку у працях марксистів, хоча загалом марксизм критично ставився до положення про аксіологію як самостійну філософську дисципліну.

Лише з другої половини минулого століття аксіологія як окремий філософський напрям одержує новий поштовх у розвитку, конкретизує предмет свого наукового дослідження. Предметом аксіології вважають цінності всіх типів, зв’язок різноманітних цінностей із соціальними та культурними чинниками та структурою особи.

45. Теорія як форма пізнання.

Теорія-особлива сфера людської діяльності, яка складається із сукупності ідей, поглядів, концепцій, учень тощо й протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності й водночас перебуває з нею в органічній єдності. У вузькому розумінні — форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне уявлення про закономірності й сутнісні характеристики об’єктів.

Найголовнішою формою пізнання є теорія як система узагальнених знань, наукових ідей, законів та принципів, що віддзеркалюють частину навколишнього світу, а також матеріальну та духовну діяльність людей. Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові.

2) математизовані

3)дедуктивні.

Теорія є як результатом, так і початком наукового пізнання. Розвиток теорії вимагає нової й нової перевірки своїх законів і принципів, формулювання нових проблем і висування наступних гіпотез. Процес пізнання стає поступом з рівня старої теорії (з найменшим рівнем узагальненості) до нового рівня теорії з більшим рівнем узагальненості (за принципом співвідносності).

46. Співвідношення філософії та науки.

Філософія є специфічною формою людського світосприйняття, світорозуміння та світобачення, що не дублює інші різновиди світогляду. ЇЇ предметом є світ загалом, у щонайбільш узагальнених закономірностях, які характеризуються суб'сктно-об'єктними відношеннями («людина — світ»); філософія досліджує природу та сутність світу, сутність і призначення людини, систему «людина — світ» загалом і стан існування цієї системи.

Важливою характеристикою філософського знання є його відмінність від наукового, хоч у них є чимало спільного в предметі, методах, логіко-понятійному апараті дослідження. Філософія не є суто науковим знанням. Головна відмінність філософії від інших наук полягає в тому, що вона є теоретичним світоглядом, який щонайбільше узагальнює раніше акумульовані людством знання. Предмет філософії набагато ширший від предмета дослідження будь-якої окремої науки. Філософія узагальнює, інтегрує інші науки, але не поглинає їх, не містить у собі завершене наукове знання. Філософія має доволі складну структуру, якої не мають інші науки. До неї входять онтологія, гносеологія, логіка т°Що, які також мають максимально узагальнений теоретичний характер і вміщують базові фундаментальні ідеї та поняття, що лежать в основі інших наук. Філософія припускає суб'єктивний вплив на неї з боку окремих філософів. Вона стає сукупністю об'єк¬тивного знання, цінностей, моральних ідеалів свого часу, віддзеркалює вплив конкретної епохи, вивчає не тільки предмет