4 Елліністичний період античної філософії та його характерні риси (Епікур)

Елліністична філософія (кінець IV — початок ІІ ст. до н. е.) — це сукупність філософських учень, які віддзеркалили кризу полісу, яка детермінувала зміну парадигми філософського мислення. Навзамін полісній моралі (пошукам правди й справедливості) приходять пошуки шляхів порятунку від драматизму життя й прагнення уникнути випадковості в житті людей. Репрезентували цей період такі філософські школи, як епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм і неоплатонізм, що пропонували свої оригінальні вчення задля досягнення особистого щастя.

Найвпливовішим філософським ученням елліністичного періоду став епікуреїзм. Його засновником був Епікур (бл. 342—270 рр. до н. е.). У 306 р. до н. е. він організував оригінальну школу під назвою «Сад Епікура» й був автором близько 300 праць, з яких до нашого часу дійшли лише три листи, а також чимало фрагментів, які містяться в роботах інших філософів античності: «Епікур вітає Піфосана», «Головні думки» (40 афоризмів), «Про природу» та ін.

У своєму вченні Епікур прагнув створити практичну філософію, яка мала допомогти людині організувати повноцінне життя. В основу свого вчення він поклав фізику (атомістичну систему Демокріта) та логіку (каноніку). Атомістична система Демокріта у викладенні Епікура отримала певну етичну реінтерпретацію, філософ прагнув розробити практичні рекомендації щодо звільнення людей від марновірства та страху перед смертю.

Учення Епікура про фізику, Космос, розпочинається з думки про те, що у світі ніщо не з’являється з нічого й безслідно не зникає, постійно існує тільки Всесвіт. Таким чином, Епікур одним з перших наблизився до формулювання закону збереження матерії. Всесвіт є вічним і безкінечним разом з вічними атомами та пустотами. Світу чистих ідей немає, існує лише величезна кількість матеріальних світів у Всесвіті.

Епікур висунув гіпотезу про криволінійність падіння атомів (на відміну від версії Демокріта про прямолінійність їх руху), що пояснювала процес створення матеріального світу як результату зіткнення атомів у пустому просторі та обґрунтовувала можливість свободи волевиявлення людини незалежно від зовнішніх обставин.

Каноніка (логіка) Епікура дала йому змогу зробити такі висновки: оточуючий світ можна пізнати за допомогою чуттєвого пізнання; основним критерієм істинності знання про предмети, явища й процеси навколишнього світу є почуття задоволення від реалізації цього знання на практиці, й, навпаки, неістина (помилка) підтверджується почуттям незадоволення від неможливості використати це знання на практиці.

Метою практичної філософії Епікура була спроба ліквідувати залежність людини від обставин життя (або від Бога). Цій меті слугувала розробка атеїстичної концепції. Епікур вважав, що своєю появою людина повинна завдячувати собі (своїм батькам), а не богам, якщо останні й існують як моральний ідеал, то вони аж ніяк не можуть втручатися в життя людини. Доля людини залежить не від Бога, а від результатів її власної діяльності та поведінки. Душа людини є особливим різновидом матерії, що має атомарну будову, тому вона смертна, так само, як і тіло людини.