22. Прагматизм (Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюї).

Прагматизм (від греч. прагма - справа, дія) - філософська течія, що виникла в 70-х роках 19 віків в США. Основні ідеї прагматизму висловив Чарлз Пірс, за - тим цю доктрину розробляли У. Джемс, Дж. Дьюи, Дж.Г. Мид

.Прагматизм — доктрина або скоріш світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій, і систем, згідно з їхньою здатністю задовільнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Філософський рух прагматизму був започаткований в Америці як теорія знання Чарльзом С. Пірсом (1878) і його головними представниками були Вільям Джеймс, Ф. Шіллер, та Джон Дьюї.

Прагматизм з самого свого виникнення відмовився від ряду засадничих ідей попередньої філософії і запропонував абсолютно новий тип філософського мислення. Філософія має бути не роздумом про перші начала буття і пізнання, чим вона вважалася з часів Арістотеля, а загальним методом рішення тих проблем, які встають перед людьми в різних життєвих ситуаціях, що виникають у світі, що безперервно міняється. "Реконструкція у філософії", здійснена прагматизмом, полягає в трактуванні процесу мислення і наукового пізнання лише як засоби біологічного і психологічного задоволення (Д. Дьюї).

Джон Дьюї — один з основоположників прагматизму, який систематизував ідеї Джемса й Пірса. Написав сотні статей і книг, присвячених різним проблемам філософії й громадського життя. Дьюї відомий також як реформатор в галузі освіти.

Джеймс розглядав прагматизм як деякий метод і як особливу теорію істини. В якості методу прагматизм був призначений для залагоджування філософських і інших суперечок шляхом виявлення практичних наслідків кожного вчення, їх зіставлення і оцінки. Використовуючи цей метод, Джеймс, зокрема, вирішує давню суперечку між матеріалізмом і ідеалізмом на користь ідеалізму. При трактуванні проблеми істини Джеймс відмовляється від розуміння істини як відповідності висловлювання або теорії об'єктивному стану справ у світі. Джеймс розуміє істину, як успішність або працездатність ідеї, як її корисність для досягнення тієї або іншої мети, яку ставить і здійснення якої домагається людина.

У своїй версії прагматизму Джон Дьюи також спирається на поняття досвіду, розглядаючи його, з одного боку, в більше натуралістичній перспективі, що охоплює різноманітні стосунки людини до природи, а з ін. сторони, як соціальний досвід переважно в його морально-політичному аспекті. Оскільки філософія, по Дьюи, виникає не із здивування перед світом, як думали древні філософи, а із стресів і напруги громадського життя, саме аналіз і вдосконалення соціального досвіду складають для нього головну мету філософії. Дьюи розуміє досвід надзвичайно широко - аж до ототожнення з ним усьому активному людському життю, включаючи і відношення людини до природи, а іноді і саме природу. З його т. зр. досвід означає усе, що переживається, світ подій і осіб, світ, сприйнятий в досвіді, а також діяльність і долю людини, магію і науку. Таке розуміння досвіду виключає необхідність і можливість пошуку якої-небудь його метафізичної основи, що дозволяє сучасним філософам бачити заслугу Дьюи в підриванні т. наз. фундаменталізму, під яким розуміється характерне для колишньої філософії переконання в тому, що усі явища, у тому числі і духовні, повинні мати під собою якісь стійкі підстави. Дьюи виводить протилежність матеріалізму і ідеалізму з того, що склався ще в Древній Греції різкого розподілу фізичної і духовної праці. У наш час, вважає Дьюи, немає підстав для подібного протиставлення. Будь-яке розмежування має лише відносне значення, тому окостеніння сукупності тих або інших ідей у вигляді "матеріалізму" або "ідеалізму" неправомірний.

Таким чином, прагматисти твердять, що всеохоплюючі метафізичні системи європейських філософів не мали жодного значення, оскільки їх істинність чи помилковість не впливали на людський досвід. В науці, теорія була істинною якщо вона "діяла" — якщо наступали її очікувані наслідки. В етиці і теології, принцип або вірування було істинним, якшо воно задовільняло його власників.

Так, в прагматизмі, істина не є в жодний спосіб постійною, необхідною, універсальною, обєктивною, абсолютною, а є відносною, перехідною, відділеною, суб'єктивною, особистою. Якщо ідея, судження, припущення, аксіома, постулат, теорія чи система "працює" і задовільняє ніші розумові, емоційні чи соціальні потреби, лише тоді і лише настільки наскільки вона це робить, вона є цінною та істинною.