22. Неофрейдизм (Карл Юнг, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Альфред Адлер).

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем.

Представлений багатьма течіями.

1. Індивідуальна психологія Адлера психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.

2. Сексуально-економічна теорія Райха Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

Фромм - осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням психоаналізу, був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

Маркузе зауважує, що не будь-яка праця передбачає десексуалізацію, що не будь-яка праця є неприємною та вимагає самозречення. Праця в умовах цивілізації пов'язана з соціальним використанням агресивних потягів і таким чином служить Еросу. Маркузе прагне звільнити теорію потягів від виключної орієнтації на принцип продуктивності та проаналізувати сутність нерепресивної цивілізації у зв'язку з цим принципом.

За Маркузе, психологічні джерела праці та їхні ресурси становлять одну з галузей душі, яка ігнорується психоаналізом. Саме неофрейдизм показує, як торжествують над його теорією спрямування трудової моралі. Праця, яка заклала матеріальну базу людства, була відчуженою працею, пов'язаною зі стражданнями й нужденністю. Маркузе вважає, що такою праця залишається і до здобуття свободи. Індивідуальні потреби та схиль-ності в такій праці ігноруються.

На думку Маркузе, неофрейдисти в теорії Фрейда зміщують акцепт з організму на особистість, з матеріальних засад на ідеальні цінності. "Культурна орієнтація" неофрейдистів розглядає соціальні інститути та відношення як завершені продукти. Неофрейдисти зміщують психологічний акцент з дитячого віку на зрілий, оскільки лише на рівні розвиненої свідомості можливо приписати культурному середовищу функцію форму-вання характеру та особистості - повз біологічного розвитку.

Основні розходження К.Юнга із З.Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого. К.Юнг показав, що неприпустимо аналізувати всі прояви несвідомого з огляду на витіснену сексуальність, що принципово неможливо пояснити походження людської культури з позицій комплексу Едіпа. Він якісно переосмислює концепцію несвідомого З.Фрейда. З його точки зору, несвідоме включає в себе не лише суб'єктивне та індивідуальне, витіснене за поріг свідомості, а й колективний і безособовий зміст психічного, що походить із глибокої давнини.