22. «Філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер).

“Філософія життя” як філософський напрямок склалась у кінці 19 ст. головним чином у Німеччнині та Франції.

Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Філософія життя була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.

Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Ш. , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм).

Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять.

Основна життя, за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади.. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.

Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях :

1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;

2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”)

3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)

Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив Заратустра”)

Для Бергсона життя — це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.

Анрі Бергсон був ведучим французьким філософом нашого століття. Він уплинув на Вільяма Джемса й Уайтхеда і значно впливав на французьку думку. В основному вплив філософії Бергсона було консервативним, воно легко узгоджувалося з рухом, що досяг кульмінації у Віші.

Філософія Бергсона на відміну від більшості систем минулого дуалистична. Світ для нього розділений на двох у корені різні частини: з одного боку - життя, з інший матерія, чи вірніше, те інертне “щось”, що інтелект розглядає як матерію. Весь всесвіт є зіткнення і конфлікт двох протилежних рухів: життя, що прагне нагору, і матерії, що падає вниз. Життя є єдина велика сила, єдиний величезний життєвий порив, даний единожды, на початку світу; зустрічаючий опір матерії; що боре щоб пробитися через матерію; поступово довідається, як використовувати матерію, за допомогою організацій; розділений перешкодами на який він наштовхується, на різні плини, як вітер на куті вулиці; придушувана частково матерією внаслідок тих змін, яким матерія його піддає: усе-таки завжди зберігаючий свою здатність до вільної діяльності, завжди що боре, щоб знайти новий вихід; завжди шукаючої більшої волі руху між ворожими стінками матерії.