- •1 Головні періоди, представники та характерні риси античної філософії
- •2 Досократівський період античної філософії та його характерні риси (Геракліт Ефеський, Демокріт, Левкіп).
- •3. Класичний сократівський період античної філософії та його характерні риси (Сократ, Платон, Арістоткель)
- •4 Елліністичний період античної філософії та його характерні риси (Епікур)
- •5. Римський період античної філософії та його характерні риси (Тіт Лукрецій Кар, Марк Аврелій, Сенека)
- •6. Етапи істиричного розвитку Середньовічної філософії та їх основні риси.
- •7. Етап патристики в Середньовічній філософії (Август Блаженний)
- •8. Етап схоластики в Середньовічній філософії (Фома аквінський)
- •9. Головні напрямки та характерні риси філософії Відродження (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Микола Кузанський, микола копернік, Нікколо Макіавеллі, томас Мор)
- •10. Головні напрямки та характерні риси філософії Реформації (Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Томас Мюнцер, Еразм Роттердамський)
- •11. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового часу (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Рене Декарт, Готфрід Вільгельм Ляйбніц, Бенедикт Спіноза)
- •12. Доба просвітництва та її основні риси (Франсуа Вольтер, Шарль Луї де Монтеск’є, Жан Жак Руссо, Дені Дідро, Поль Гольбах, Сен-Сімон)
- •13. Основні періоди, представники та характерні риси української філософії.
- •14. Українська філософія доби Відродження (XIV – xvIст.) (Іван Вишенський)
- •15. Філософська думка в Києво-Могилянській академії (Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода)
- •16. Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (Памфіл Юркевич)
- •17. Українська філософія другої половини хіх ст. (Іван Франко, Леся Українка)
- •Новітня українська філософія хіх–хх ст. (Микола Бердяєв, Лев Шестов, Володимир Винниченко, Володимир Вернадський)
- •Герменевтика (Ганс Гадамер, Юрген Габермас).
- •Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •21. Головні напрями сучасної філософії та її основні риси.
- •«Філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер).
- •Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм (Огюст Конт, Бертран Рассел, Карл Поппер).
- •Постмодернізм (Жак Дерріда, Жорж Батай).
- •Екзистенціалізм (Мартін Хайдеггер, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр).
- •Німецька класична філософія та її основні досягнення (Іммануїл Кант, Ґеорґ Геґель, Фрідрих Шеллінг, Йоган Фіхте, Людвіг Фейєрбах).
- •Марксизм (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс).
- •Фрейдизм (Зигмунд Фрейд).
- •Неофрейдизм (Карл Юнг, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Альфред Адлер).
- •Неотомізм (Етьєн Жильсон, Жан Марітен, Іван Павло іі).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавньої Індії (буддизм, джайнізм).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавнього Китаю (конфуціанство, даосизм).
- •Прагматизм (Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюї).
- •Філософська антропологія (Макс Шеллер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен).
- •Феноменологія (Едмунд Гуссерль).
- •Гіпотеза як форма пізнання.
- •Наука як форма духовної діяльності людини. Проблема класифікації сучасних наук.
- •Творчість та інтуїція в процесі пізнання.
- •Спеціальні методи наукового пізнання.
- •Загальнонаукові методи наукового пізнання.
- •Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •Філософські методи наукового пізнання.
- •Сутність пізнавального процесу.
- •44. Проблеми цінностей в філософії.
- •45. Теорія як форма пізнання.
- •46. Співвідношення філософії та науки.
- •48. Феномен культури та багаторанність її виявів.
- •49. Глобальні проблеми сучасності.
- •50. Духовне життя суспільства (духовне виробництво).
- •51. Основні методи прогнозування.
- •52. Концепція коеволюції людського «я» і природи.
- •53. Головні аспекти передбачення майбутнього
- •54.Екологічна проблема та шляхи її вирішення
- •55. Прогнозування та його різновиди
- •56 .Наука і моральна відповідальність
- •57. Проблема майбутнього в філософії
- •58.Проблеми взаємодії суспільства і природи в філософії
- •59.Теоретизація та діалектизація науки.
- •60. Діяльність як спосіб існування соціального
- •61.Проблема історичного процесу в філософії
- •62. Сфери життєдіяльності сусп.
- •64.Проблема суспільства в філософії
- •65. Структура і функції наукової теорії. Закон як її засадовий елемент.
- •66.Закони діалектики
- •67.Принцип співвідності в розвитку наукового пізнання
- •68.Проблема агностицизму у філософії
- •69. Альтернативи діалектики
- •70. Діалектика як загальна концепція розвитку
- •73. Філософські категорії.
- •76. Проблеми буття у філософії.
- •86. Суспільна свідомості та її структура.
- •87. Методи наукового пізнання
- •88. Сутність пізнавального процесу
- •89. Проблеми людини у філософії.
- •90. Рівні свідомості
- •91. Форми наукового пізнання.
- •92. Головні функції свідомості.
- •93. Елементи наукового пізнання.
- •95. Сутність та структура наукового пізнання.
- •96. Теорія відображення в матеріалістичній філософії.
- •97. Найважливіші різновиди практики
- •98. Головні підходи до проблеми свідомості у філософії
- •99.Критерії істини
- •100. Принципи пізнання
- •101. Категорії діалектики
- •102. Принципи діалектики
- •103. Діалектико-матеріалістичне вчення про істину.
- •104. Свобода критики та недопустимість монополізму та догматизму в науковому пізнанні.
- •105. Структура процесу пізнання
21. Головні напрями сучасної філософії та її основні риси.
Сучасна філософія, відображаючи складний, динамічний, суперечливий, але єдиний світ, підійшла до необхідності нового погляду на проблеми співвідношення загальнолюдського і національного, суспільного і індивідуального, загального і особливого у суспільному розвитку.
Герменевтика. (направление в философии XX века, выросшее на основе теории интерпретации литературных текстов. С точки зрения герменевтики задача философии заключается в истолковании предельных значений культуры, поскольку реальность мы видим сквозь призму культуры, которая представляет собой совокупность основополагающих текстов.)
Структуралізм. ( методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.)
Екзистенціалізм.(фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.) К'єркегор, Ніцше,Достоєвський, Кафка
Неотомізм. (головний напрям неосхоластики, що вбачає у вченні Фоми Аквінського (1225–1274) найбільш досконале вираження "вічної філософії"; неотомізм різко протиставляє себе як матеріалізму, так і суб'єктивному ідеалізму; він претендує на універсалізм, на синтез віри і розуму, умогляду і емпірики, споглядальності та практицизму, індивідуалізму і соборності.
Неотомізм один з найпоширеніших різновидів сучасного ідеалізму; офіційна філософія католицизму, сучасна версія томізму, який є християнською адаптацією філософіїАристотеля. Бог сприймається як першопричина, речі – як поєднання матерії і форми, процеси – як перехід потенції в актуальність.
Ірраціоналізм. (лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) — філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття. Особливо яскраво ірраціоналістична філософія була представлена в цей час філософією життя — Дільтей, О.Шпенглер, Бергсон)
Фрейдизм (Основатель фрейдизма – известный австрийский психиатр, философ З.Фрейд. В работе «Я и Оно» Фрейд предлагает оригинальную психоаналитическую концепцию, основой которой становится новое понимание структуры человеческой психики. Согласно взглядам З.Фрейда, структура психики включает в себя 3 слоя: оно (глубинный слой бессознательных влечений – бессознательное), я или ego (посредник между бессознательным и внешней реальностью (собственно сознательное) и сверхъЯ или superego (олицетворяет установки общества, культуры в целом – слой сверхсознательного, надындивидуального начала человеческой психики).
Неофрейдизм.( Неофрейдизм, критикуя ортодоксальные взгляды своего учителя, стремится преодолеть идеи пансексуальности, отказывается от учения о либидо, сублимации, вводит понятие коллективного бессознательного (К.Г.Юнг). У Э.Фромма центральным понятием стал «социальный характер», в котором выражается совокупность фундаментальных потребностей человека. Одни из них обусловлены биологически, другие – детерминированы социальной средой.
