18. Філософські погляди в.І. Вернадського.

Вернадський Володимир Іванович — український радянський філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму.

Космізм (грецьке kosmos - організований світ, kosma - прикраса) — філософський світогляд, в основу якого покладено уявлення про Космос і людину як «громадянина Світу» (кініки, стоїки, Кант, Мамардашвілі), а також про мікрокосмос, подібний до Макрокосмосу.

Людство у космологічній концепції В. Вернадського розглядається як частина біосфери, що активно на неї впливає. Розроблена ним ідея переростання біосфери у ноосферу вінчає концепцію еволюції матерії у Всесвіті, оскільки дає пояснення процесу виникнення людської свідомості у процесі біоеволюції. Сама ж вона, на його думку, стає особливим фактором подальшої еволюції Космосу, коли її значення в ній з бігом часу неухильно зростає.

Таким чином, В. Вернадський показав органічний взаємозв’язок та взаємовплив всіх частин Космосу, у який закономірно вписується людина з її свідомістю, у його (Космосу) невпинному розвитку. У тому-то й полягає значення теорії космізму В. Вернадського, що він «поставив проблему життя в органічний зв’язок з історією (еволюцією) Землі. Тим самим була створена передумова для подолання обмеженості дарвінівського еволюціонізму у розумінні відношення організму та середовища, яке однобічно концентрує увагу на живій організації». Виявилося, що середовище не є незалежною змінною величиною, до якої доводиться пристосовуватися живим організмам, щоб вижити. Воно нарівні з іншими складовими загальнопланетарного коловороту бере участь в еволюційному процесі.

Ідеї космізму В. Вернадського продовжував розвивати інший український вчений – біолог М. Холодний, який вважав, що «людина, не зважаючи на істотні особливості створеного нею життєвого середовища, продовжує залишатися невід’ємною частиною космосу, яка повністю підкоряється його законам», оскільки людина знаходиться не над природою, а в ній самій.

Він ввів до наукового обігу новий термін «антропокосмізм», сутність якого, за його визначенням, полягає у тому, що «у відношення людини до природи все більшою мірою проникають нові засади – прагнення не лише підкорити її сили своїй волі, але й по можливості глибше проникнути до таємниць структури та еволюції космосу, матерії, безвідносно до можливості використання набутих знань для практичних цілей. Народжується переконання, що лише на цьому шляху можна знайти ключ до розуміння природи самої людини, як органічної частини космосу, ним породженої і з ним нероздільно пов’язаної. За висловлюванням М. Холодного, на зміну антропоцентризму у світогляді вчених приходить саме антропокосмізм, який сприяє виробленню нових форм суспільних взаємовідносин, гідних людини, що усвідомила своє положення та свою роль у Космосі.

На хвилі принципів космізму були відкриті раніше невідомі науці закономірності, зокрема, закони нерівноважної термодинаміки, які відображають нелінійні, стохастичні, кооперативні й тому подібні властивості відкритих саморегульованих систем, якими є всі складові космічного процесу. Це, врешті решт, привело до формування нової міждисциплінарної науки – синергетики, яка досліджує закономірності взаємодії частин й цілого на основі врахування вищезгаданих властивостей систем.