- •1 Головні періоди, представники та характерні риси античної філософії
- •2 Досократівський період античної філософії та його характерні риси (Геракліт Ефеський, Демокріт, Левкіп).
- •3. Класичний сократівський період античної філософії та його характерні риси (Сократ, Платон, Арістоткель)
- •4 Елліністичний період античної філософії та його характерні риси (Епікур)
- •5. Римський період античної філософії та його характерні риси (Тіт Лукрецій Кар, Марк Аврелій, Сенека)
- •6. Етапи істиричного розвитку Середньовічної філософії та їх основні риси.
- •7. Етап патристики в Середньовічній філософії (Август Блаженний)
- •8. Етап схоластики в Середньовічній філософії (Фома аквінський)
- •9. Головні напрямки та характерні риси філософії Відродження (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Микола Кузанський, микола копернік, Нікколо Макіавеллі, томас Мор)
- •10. Головні напрямки та характерні риси філософії Реформації (Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Томас Мюнцер, Еразм Роттердамський)
- •11. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового часу (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Рене Декарт, Готфрід Вільгельм Ляйбніц, Бенедикт Спіноза)
- •12. Доба просвітництва та її основні риси (Франсуа Вольтер, Шарль Луї де Монтеск’є, Жан Жак Руссо, Дені Дідро, Поль Гольбах, Сен-Сімон)
- •13. Основні періоди, представники та характерні риси української філософії.
- •14. Українська філософія доби Відродження (XIV – xvIст.) (Іван Вишенський)
- •15. Філософська думка в Києво-Могилянській академії (Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода)
- •16. Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (Памфіл Юркевич)
- •17. Українська філософія другої половини хіх ст. (Іван Франко, Леся Українка)
- •Новітня українська філософія хіх–хх ст. (Микола Бердяєв, Лев Шестов, Володимир Винниченко, Володимир Вернадський)
- •Герменевтика (Ганс Гадамер, Юрген Габермас).
- •Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •21. Головні напрями сучасної філософії та її основні риси.
- •«Філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер).
- •Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм (Огюст Конт, Бертран Рассел, Карл Поппер).
- •Постмодернізм (Жак Дерріда, Жорж Батай).
- •Екзистенціалізм (Мартін Хайдеггер, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр).
- •Німецька класична філософія та її основні досягнення (Іммануїл Кант, Ґеорґ Геґель, Фрідрих Шеллінг, Йоган Фіхте, Людвіг Фейєрбах).
- •Марксизм (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс).
- •Фрейдизм (Зигмунд Фрейд).
- •Неофрейдизм (Карл Юнг, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Альфред Адлер).
- •Неотомізм (Етьєн Жильсон, Жан Марітен, Іван Павло іі).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавньої Індії (буддизм, джайнізм).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавнього Китаю (конфуціанство, даосизм).
- •Прагматизм (Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюї).
- •Філософська антропологія (Макс Шеллер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен).
- •Феноменологія (Едмунд Гуссерль).
- •Гіпотеза як форма пізнання.
- •Наука як форма духовної діяльності людини. Проблема класифікації сучасних наук.
- •Творчість та інтуїція в процесі пізнання.
- •Спеціальні методи наукового пізнання.
- •Загальнонаукові методи наукового пізнання.
- •Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •Філософські методи наукового пізнання.
- •Сутність пізнавального процесу.
- •44. Проблеми цінностей в філософії.
- •45. Теорія як форма пізнання.
- •46. Співвідношення філософії та науки.
- •48. Феномен культури та багаторанність її виявів.
- •49. Глобальні проблеми сучасності.
- •50. Духовне життя суспільства (духовне виробництво).
- •51. Основні методи прогнозування.
- •52. Концепція коеволюції людського «я» і природи.
- •53. Головні аспекти передбачення майбутнього
- •54.Екологічна проблема та шляхи її вирішення
- •55. Прогнозування та його різновиди
- •56 .Наука і моральна відповідальність
- •57. Проблема майбутнього в філософії
- •58.Проблеми взаємодії суспільства і природи в філософії
- •59.Теоретизація та діалектизація науки.
- •60. Діяльність як спосіб існування соціального
- •61.Проблема історичного процесу в філософії
- •62. Сфери життєдіяльності сусп.
- •64.Проблема суспільства в філософії
- •65. Структура і функції наукової теорії. Закон як її засадовий елемент.
- •66.Закони діалектики
- •67.Принцип співвідності в розвитку наукового пізнання
- •68.Проблема агностицизму у філософії
- •69. Альтернативи діалектики
- •70. Діалектика як загальна концепція розвитку
- •73. Філософські категорії.
- •76. Проблеми буття у філософії.
- •86. Суспільна свідомості та її структура.
- •87. Методи наукового пізнання
- •88. Сутність пізнавального процесу
- •89. Проблеми людини у філософії.
- •90. Рівні свідомості
- •91. Форми наукового пізнання.
- •92. Головні функції свідомості.
- •93. Елементи наукового пізнання.
- •95. Сутність та структура наукового пізнання.
- •96. Теорія відображення в матеріалістичній філософії.
- •97. Найважливіші різновиди практики
- •98. Головні підходи до проблеми свідомості у філософії
- •99.Критерії істини
- •100. Принципи пізнання
- •101. Категорії діалектики
- •102. Принципи діалектики
- •103. Діалектико-матеріалістичне вчення про істину.
- •104. Свобода критики та недопустимість монополізму та догматизму в науковому пізнанні.
- •105. Структура процесу пізнання
13. Основні періоди, представники та характерні риси української філософії.
Як систематичне знання, філософія виникла в Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 вв. під впливом західно-філософських ідей.
Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філософське мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія української філософії включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка, В. Липинського й ін. Ці українські мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх більш наочно, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи. У світосприйнятті, а тим самим у філософії українців переважають емотивні елементи над раціональними.
Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX -початку XX стст. У 20-ті роки XX ст. Дмитро Чижевський, розвиваючи їх ідеї, у книжці «Філософія на Україні» стверджує, що українська філософія починається з періоду Григорія Сковороди.
Пізніше, в 60-ті роки ця думка поділяється в «Нарисах історії філософії на Україні».
Та в 70-ті роки XX ст. формується нова тенденція: київські філософи доводять, що в братських школах, Острозькому науково-просвітницькому центрі, Києво-Могилянській академії формується професійна філософія України, філософські ж ідеї формуються ще в культурі Київської Русі.
У 80-ті роки утверджується думка: філософія - специфічна сфера духовної діяльності — займає особливе місце в культурі як самопізнання Духу і розглядається в контексті культури, а не в системі науки, бо лише на досить високому рівні розвитку культури формується філософське теоретичне знання з функціями науки.
Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.
Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють три періоди:
по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії в Києво-Могилянській академії;
по-друге, класичний період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця XIX ст.;
по-третє, період новітньої української філософії XX ст., включаючи філософію української діаспори. Причому, особливістю періоду вважається екзистенціально-романтичний характер філософії.
Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог.
Другий період історії філософії в Україні охоплює XVI-XVIII стст. і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії -період культури українського барокко, що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні. У її центрі проблема: Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. її вершина - філософія Григорія Сковороди.
Третій період - XIX - перша третина XX ст. — філософія культури романтизму з основною проблемою: Людина-нація, включає професійно-філософське знання (Памфіл Юркевич) і непрофесійну філософію, зв'язану з художньою літературою. Виникнувши на сході України, у Харкові, філософія поширюється на захід до Києва та Львова. Три типи української культури: греко-слов'янський, барокко та романтизм - зумовили своєрідність окремих періодів історії філософії в Україні.
Погоджуючись з такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим періодом - від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років.
Це філософія в Україні радянського періоду. При всій спільності з особливостями філософії інших народів Радянського Союзу, філософія в Україні має й, власне, свої національно-ментальні особливості: характер мислення, висунення та обґрунтування проблем, важливішою з яких є проблема індивідуальності історичного процесу і п'ятий період, народження культури незалежної України і формування сучасної філософії кінця XX століття.
