
- •1 Головні періоди, представники та характерні риси античної філософії
- •2 Досократівський період античної філософії та його характерні риси (Геракліт Ефеський, Демокріт, Левкіп).
- •3. Класичний сократівський період античної філософії та його характерні риси (Сократ, Платон, Арістоткель)
- •4 Елліністичний період античної філософії та його характерні риси (Епікур)
- •5. Римський період античної філософії та його характерні риси (Тіт Лукрецій Кар, Марк Аврелій, Сенека)
- •6. Етапи істиричного розвитку Середньовічної філософії та їх основні риси.
- •7. Етап патристики в Середньовічній філософії (Август Блаженний)
- •8. Етап схоластики в Середньовічній філософії (Фома аквінський)
- •9. Головні напрямки та характерні риси філософії Відродження (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Микола Кузанський, микола копернік, Нікколо Макіавеллі, томас Мор)
- •10. Головні напрямки та характерні риси філософії Реформації (Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Томас Мюнцер, Еразм Роттердамський)
- •11. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового часу (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Рене Декарт, Готфрід Вільгельм Ляйбніц, Бенедикт Спіноза)
- •12. Доба просвітництва та її основні риси (Франсуа Вольтер, Шарль Луї де Монтеск’є, Жан Жак Руссо, Дені Дідро, Поль Гольбах, Сен-Сімон)
- •13. Основні періоди, представники та характерні риси української філософії.
- •14. Українська філософія доби Відродження (XIV – xvIст.) (Іван Вишенський)
- •15. Філософська думка в Києво-Могилянській академії (Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода)
- •16. Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (Памфіл Юркевич)
- •17. Українська філософія другої половини хіх ст. (Іван Франко, Леся Українка)
- •Новітня українська філософія хіх–хх ст. (Микола Бердяєв, Лев Шестов, Володимир Винниченко, Володимир Вернадський)
- •Герменевтика (Ганс Гадамер, Юрген Габермас).
- •Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •21. Головні напрями сучасної філософії та її основні риси.
- •«Філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер).
- •Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм (Огюст Конт, Бертран Рассел, Карл Поппер).
- •Постмодернізм (Жак Дерріда, Жорж Батай).
- •Екзистенціалізм (Мартін Хайдеггер, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр).
- •Німецька класична філософія та її основні досягнення (Іммануїл Кант, Ґеорґ Геґель, Фрідрих Шеллінг, Йоган Фіхте, Людвіг Фейєрбах).
- •Марксизм (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс).
- •Фрейдизм (Зигмунд Фрейд).
- •Неофрейдизм (Карл Юнг, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Альфред Адлер).
- •Неотомізм (Етьєн Жильсон, Жан Марітен, Іван Павло іі).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавньої Індії (буддизм, джайнізм).
- •Особливості, характерні риси, основні школи філософії Стародавнього Китаю (конфуціанство, даосизм).
- •Прагматизм (Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюї).
- •Філософська антропологія (Макс Шеллер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен).
- •Феноменологія (Едмунд Гуссерль).
- •Гіпотеза як форма пізнання.
- •Наука як форма духовної діяльності людини. Проблема класифікації сучасних наук.
- •Творчість та інтуїція в процесі пізнання.
- •Спеціальні методи наукового пізнання.
- •Загальнонаукові методи наукового пізнання.
- •Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •Філософські методи наукового пізнання.
- •Сутність пізнавального процесу.
- •44. Проблеми цінностей в філософії.
- •45. Теорія як форма пізнання.
- •46. Співвідношення філософії та науки.
- •48. Феномен культури та багаторанність її виявів.
- •49. Глобальні проблеми сучасності.
- •50. Духовне життя суспільства (духовне виробництво).
- •51. Основні методи прогнозування.
- •52. Концепція коеволюції людського «я» і природи.
- •53. Головні аспекти передбачення майбутнього
- •54.Екологічна проблема та шляхи її вирішення
- •55. Прогнозування та його різновиди
- •56 .Наука і моральна відповідальність
- •57. Проблема майбутнього в філософії
- •58.Проблеми взаємодії суспільства і природи в філософії
- •59.Теоретизація та діалектизація науки.
- •60. Діяльність як спосіб існування соціального
- •61.Проблема історичного процесу в філософії
- •62. Сфери життєдіяльності сусп.
- •64.Проблема суспільства в філософії
- •65. Структура і функції наукової теорії. Закон як її засадовий елемент.
- •66.Закони діалектики
- •67.Принцип співвідності в розвитку наукового пізнання
- •68.Проблема агностицизму у філософії
- •69. Альтернативи діалектики
- •70. Діалектика як загальна концепція розвитку
- •73. Філософські категорії.
- •76. Проблеми буття у філософії.
- •86. Суспільна свідомості та її структура.
- •87. Методи наукового пізнання
- •88. Сутність пізнавального процесу
- •89. Проблеми людини у філософії.
- •90. Рівні свідомості
- •91. Форми наукового пізнання.
- •92. Головні функції свідомості.
- •93. Елементи наукового пізнання.
- •95. Сутність та структура наукового пізнання.
- •96. Теорія відображення в матеріалістичній філософії.
- •97. Найважливіші різновиди практики
- •98. Головні підходи до проблеми свідомості у філософії
- •99.Критерії істини
- •100. Принципи пізнання
- •101. Категорії діалектики
- •102. Принципи діалектики
- •103. Діалектико-матеріалістичне вчення про істину.
- •104. Свобода критики та недопустимість монополізму та догматизму в науковому пізнанні.
- •105. Структура процесу пізнання
1 Головні періоди, представники та характерні риси античної філософії
У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди.
Перший етап визначається як досократівський (VІІ- VІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.
Другий період (V-ІV ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.
Третій період (кін. IV ст. до н.е. — початок ІІ ст. до н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.
Четвертий період (I ст. до н.е. — V/VІ ст. н.е.) – римський період
В історії античної філософії виділяють певні етапи розвитку:
- натурфілосфіський (фізичний) або рання класики (VІІ –V ст. до РХ.)
- висока класика (V –ІV ст. до РХ.)
- пізня класика або завершальний цикл античної філософії.
До нього входять періоди:
- елліністична філософія (ІV –І ст. до РХ.)
- олександрійська філософія (І ст. до РХ – V-VІ ст..)
- Римська філософія (І-VІ ст..)
На двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших культурно-споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець філософствування.
Отже, антична філософія є першої історичною формою європейської філософії. В античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших афер життєдіяльності людини та набула автономного характеру розвитку. Завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.
Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських (Натурфілософія – це філософське осмислення природи) ідей та шкіл у Стародавній Греції). Мілетська, Піфагорська, та Елейська школи).
2 Досократівський період античної філософії та його характерні риси (Геракліт Ефеський, Демокріт, Левкіп).
Перший період розвитку античної філософії отримав назву досократівський. Він розпочався в VIІ ст. до н. е. з вивчення проблем філософії природи (натурфілософія). Натурфілософи критично переосмислювали міфологічно-релігійний світогляд, аби отримати істинні знання й пояснити картину світу. Але головним досягненням досократівського періоду є створення підґрунтя для появи класичної філософії, з якою пов’язана розробка засадових філософських проблем, ідей, уявлень, категорій, понять тощо.
Античний світ вимагав нових форм світогляду, позбавлених впливу релігійно-міфологічних ідей. Людині був потрібен такий світогляд, який дав би їй змогу самостійно організовувати власне життя. Античність відкрила й сформулювала важливий закон, що став основою нового рівня світогляду, який регулював відносини людини й природи, людини й людини, людини й суспільства (держави) — номос. Номос як закон і цінність ставився вище за приватний інтерес особи й згодом він став найпропагованішою правовою ідеєю, обов’язковою для виконання всіма жителями полісу.
Геракліт з Ефеса (544—483 рр. до н. е.) зробив якісно новий крок у філософії. Його називають засновником першої форми філософської діалектики. Він вважав, що світ перебуває в постійному розвитку й стані самознищення. Світ, у якому живе людина, сприймався Гераклітом як величезний потік (взаємний перехід) протилежних якостей «холодне стає теплим, тепле — холодним, мокре — сухим, а сухе — мокрим». Філософ зробив висновок: будь-який предмет чи явище світу мають свої внутрішні протилежні сторони (життя й смерть, день і ніч тощо). Взаємоперехід протилежних якостей визначає розвиток світу. Геракліт вважав, що війна (ворожість) є виявом боротьби протилежних позицій і «батьком» усіх речей.
Народження та розвиток матеріалістичного пояснення картини світу пов’язані з іменами Демокріта, Левкіпа, Епікура. Першопричиною світу вони вважали атом. Надалі вчення Демокріта стає підґрунтям розвитку матеріалістичного напряму в філософії («лінія Демокріта»), на противагу ідеалістичному напряму, послідовники якого першопричиною світу вважали ідею («лінія Платона»).
Головні положення атомістичної концепції Демокріта були такі: весь матеріальний світ складається з атомів; атоми є найдрібнішою частинкою, «цеглинкою» світу, вони неподільні й мають різні розміри і форми; між атомами існує простір, заповнений порожниною. Атоми перебувають у постійному русі, вони летять у порожнині з однією швидкістю (це означає, що випадковості немає, усі події життя проходять за необхідністю, яка визначає незмінну долю, фатум). Існує кругообіг атомів у природі, наприклад, після смерті тіло розпадається на атоми, які знову стають живим організмом або матеріальними предметами.
Людина сприймає зовнішній світ через образи («ідоли»), які виділяються предметами світу. Душа людини також складається з атомів (вогняної пневми), що виділяються зовні й викликають відчуття в інших людей. Демокріт пояснював розумову діяльність людини як матеріальний та атомарний процес.
Філософ вважав, що головною метою життя людини є правильна організація існування душі, її гармонійний спокій, дотримання міри й обмеження в чуттєвих насолодах, орієнтація на духовні блага.