
- •Опорний конспект лекцій з дисципліни «Бухгалтерський облік»
- •Тема 1 Господарський облік, його суть і характеристика
- •Поняття та сутність бухгалтерського обліку
- •3. Бухгалтерський облік у системі наук
- •Тема 2 Предмет і метод бухгалтерського обліку
- •1. Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку
- •Господарські засоби
- •Класифікація активів підприємства:
- •Джерела засобів
- •Господарські процеси
- •2. Базові принципи бухгалтерського обліку
- •3. Метод бухгалтерського обліку
- •Тема 3 Методичні прийоми бухгалтерського обліку та їх використання на підприємствах
- •Методичні прийоми бухгалтерського обліку
- •Тема 4. Бухгалтерський баланс
- •Суть і побудова бухгалтерського балансу.
- •Баланс Актив Пасив
- •Структура балансу
- •Вплив господарських операцій на баланс
- •Тема 5. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис
- •1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст і побудова
- •Дт Активний рахунок Кт
- •Дт рах. 30 „Каса” Кт
- •Дт Пасивний рахунок Кт
- •2. Метод подвійного запису
- •3. Синтетичні й аналітичні рахунки, їх взаємозв’язок.
- •4. План рахунків бухгалтерського обліку.
- •Тема 6. Документація, інвентаризація
- •Документи, як джерело первинної документації
- •Вимоги до змісту й оформлення документів.
- •Класифікація документів
- •За місцем складання:
- •За призначенням:
- •Інвентаризація в системі первинного обліку
- •Тема 7. Оцінювання і калькуляція в системі бухгалтерського обліку
- •1. Поняття оцінки в бухгалтерському обліку
- •Калькуляція: сутність, види, значення
- •3. Калькулювання собівартості продукції
- •Тема 8 Облік основних господарських процесів
- •Сутність та види господарських процесів
- •2. Облік процесу постачання
- •3. Облік процесу виробництва
- •4. Облік процесу реалізації, формування та розподілу результатів господарювання
- •Тема 9 Облікові регістри, техніка, форми та організація обліку на промислових підприємствах
- •Облікові реєстри і їх класифікація
- •Техніка облікової реєстрації
- •3. Способи виправлення помилок в облікових реєстрах
- •4. Форми бухгалтерського обліку
- •Реєстраційний журнал за 201_ р.
- •Журнал-ордер №__ з кредиту рахунка №_ у дебет рахунків№_
Калькуляція: сутність, види, значення
Собівартість - це виражена у грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних у певних цілях. Таке визначення включає три важливих положення:
витрати визначаються обсягом використаних ресурсів (матеріалів, праці, основних засобів тощо);
величина використаних ресурсів визначається у грошовому вимірнику;
показник собівартості завжди характеризує конкретний об'єкт (вид продукції, завдання, проект, замовлення тощо).
Собівартість продукції є одним з важливих узагальнюючих економічних показників ефективності роботи підприємства, основою для ціноутворення, а зниження собівартості - важливий резерв покращання фінансового стану підприємства.
Обчислення собівартості називають калькуляцією.
Калькуляція - це спосіб обчислення собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції.
Калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу - заготівлі матеріальних ресурсів, виробництва продукції в основному та допоміжних цехах, реалізації продукції або матеріальних цінностей, визначення втрат від браку тощо. Проте основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації та управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат. Собівартість є базою для визначення ціни виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Процес визначення собівартості активу називається калькулюванням. Під час калькулювання вимірюються витрати на виробництво, кількість випущеної продукції та собівартість одиниці виробу, визначається економічна ефективність виробництва.
Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на:
планові,
нормативні,
провізорні,
фактичні.
Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу па підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.
Нормативні калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.
Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду, їх використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період.
Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.
За періодом господарської діяльності, витрати якого включені до собівартості, калькуляції поділяють на:
щоденні;
місячні, квартальні;
за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями тощо);
по закінченні робіт (замовлення).
За складом елементів витрат, що включаються до собівартості, калькуляції бувають:
повні виробничі;
повні комерційні;
неповні (калькуляції змінних витрат).
Основними принципами калькулювання є:
1) науково обґрунтована система класифікації витрат підприємства;
визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;
вибір методу розподілу накладних витрат;
розмежування витрат між звітними періодами;
розмежування поточних витрат на виробництво і капітальних вкладень (інвестицій);
6)вибір методу обліку витрат і калькування собівартості.
Зупинимося коротко на характеристиці деяких з перелічених принципів.
Об'єкт віднесення (обліку) витрат - це виріб, організаційний підрозділ, вид виробництва, цикл, стадія, агрегат, інша форма діяльності або програма, проект, задача тощо, для яких організовано відокремлений облік витрат, тобто відкривають окремий аналітичний рахунок для обліку витрат. Об'єкт обліку витрат визначають на кожному підприємстві самостійно з урахуванням умов виробництва, особливостей технології та потреб управління витратами.
Об'єкт калькуляції - це вид продукції, робіт, послуг, виробництво, програма, завдання, замовлення і т. ін., собівартість яких визначають. Відповідно до методичних рекомендацій з обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості об'єктами калькулювання можуть бути: виробниче замовлення, група однорідних виробів, типовий представник групи, виріб, вузол, деталь, умовна одиниця продукції (робіт), комплект і т. ін. В окремих випадках об'єкт обліку витрат і об'єкт калькуляції збігаються (наприклад: замовлення, програма, завдання тощо).
Калькуляційна одиниця - це одиниця вимірювання окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається: тонна, ц, шт., рулон, пара, комплект, упаковка, м3, умовна одиниця тощо.
Для однакового включення витрат у собівартість продукції прийнято обмежувати витрати на її транспортування після одержання з виробництва лише до складу готової продукції (франко-склад готової продукції). Усі інші витрати відносять на витрати з реалізації.
Якщо від одного об'єкта обліку витрат одержують два і більше об'єкта калькуляції (види продукції), то методика визначення її собівартості дещо ускладнюється. При цьому виходять з такого положення, що ту продукцію, для одержання якої організовано виробництво, називають основною. Ту ж продукцію, яку одержують паралельно з основною в одному технологічному процесі, але яка не є основною, називають супутньою, або побічною (наприклад, макуха і шрот в олійному виробництві, висівки - у борошномельному, шлак і доменний газ - у металургійному виробництві та ін.). У той же час деякі виробництва дають одночасно два і більше видів основної продукції. Такі виробництва часто називають комплексними, а їхню продукцію - суміжною, або спряженою.
Різні за призначенням види продукції по різному оцінюють і калькулюють.
Супутня продукція, як правило, оцінюється за цінами можливого використання або реалізації і не калькулюється, а на її вартість зменшуються витрати на основну продукцію.
Розподіл витрат між окремими видами суміжної продукції у точці їх роз'єднання може здійснюватися з використанням таких методів:
за коефіцієнтами, рекомендованими відповідними галузевими міністерствами (всі види продукції перераховуються в умовну за встановленим співвідношенням);
за попередньо встановленим відсотковим співвідношенням витрат на окремі види продукції;
пропорційно вартості продукції за цінами реалізації;
пропорційно вартості продукції за нормативною собівартістю;
пропорційно вмісту в продукції корисних речовин і т. ін.
Після розподілу витрат між об'єктами калькуляції собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції у натуральних вимірниках.
Відхилення фактичної собівартості виробленої готової продукції від ціни її оприбуткування протягом звітного періоду називають калькуляційними різницями. Останні списують з кредиту рахунка «Виробництво» на дебет рахунків використання або реалізації продукції додатковим (якщо фактична собівартість вища планової) або від'ємним (якщо планова собівартість вища фактичної) записами.
Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку виробництва закривають, якщо відсутні залишки незавершеного виробництва.
Облік витрат і обчислення собівартості продукції може бути організованим на підприємстві різними методами залежно від виду виробництва, його організації і технології, організаційної структури підприємства, потреби управління витратами і т. ін. (рис. 3).
Рис. 3. Класифікація калькуляційних систем
*Змішане калькулювання (характерне для зарубіжних облікових систем) передбачає врахування прямих витрат за фактичними даними, а непрямих (накладних) - за плановим коефіцієнтом розподілу (як правило, середньорічним).
Усі ці методи умовно можна об'єднати у дві групи: позамовне та попроцесне калькулювання. Останнє часто поділяють на попередільний, однопередільний (простий, «котловий»), попредметний та інші методи. Але при будь-якому з названих методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції доцільним є застосування нормування витрат та їх обліку в межах норм та відхилень від норм, тобто використання нормативного обліку витрат.
Попередільний метод включає в себе два варіанти:
а) однопередільний;
б) багатопередільний.
Однопередільний метод характеризується тим, що виготовлення продукції від першої операції до останньої складає єдине ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібопекарна промисловість, де і заміс тіста для випічки, випічка і за потребою пакування готових виробів здійснюється в одному цеху (переділі), по якому і здійснюється остаточне калькулювання собівартості виробленої продукції.
Багатопередільний метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд технологічних процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти (результати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього переділу. Прикладом застосування багато-передільного методу може бути завод по виробництву автомобільних двигунів. Так, залежно від технологічних можливостей, в одному цеху заводу можуть виготовлятися і здійснюватися калькуляція собівартості блоків для двигунів, в іншому - колінчатих валів і т.ін. В подальшому комплектуючі за собівартістю виробництва по переділах передаються до кінцевого переділу (цеху комплектації), де і здійснюється завершальна комплектація готового виробу (двигуна).
Позамовний метод калькулювання собівартості характеризується тим, що об'єктами для здійснення калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).
З метою виявлення відхилень фактичних витрат від нормативних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, - використовується нормативний метод калькулювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на початку року на кожний вид продукції, робіт і послуг на підставі затверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції.
При використанні цього методу дуже важливим є формування собівартості на основі документування відхилень від затверджених норм. Співставленням фактичних витрат на виробництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) витратами забезпечується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації поставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку у розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівартості має тісний зв'язок із оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. В залежності від характеру і технологічних особливостей виробництва інформація про відхилення може надходити і аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожну неділю або декаду місяця і т. ін.).