2. Міжнародні договори як джерело меп.

2.1.Поняття і класифікації міжнародних договорів

2.2. Багатосторонні договори політико-економічного спрямування :

Маракеський пакет

Статути МЕО

Митні конвенції

Сировинні угоди

2.3. Міжурядові угоди з економічного співробітництва

2.4. Багатосторонні угоди з регулювання діяльності операторів (дестинаторів) МЕВ

1. Поняття і класифікації міжнародних договорів

Міжнародний договір – це документ про узгодження воль двох або кількох суб’єктів міжнародного права стосовно виникнення, зміни чи припинення взаємних прав і обов’язків.

Такими сторонами перш за все є держави (згідно з Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Держави можуть укладати договори різного рівня: міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, договори суб'єктів федерацій і конфедерацій).

Крім держав сторонами договору можуть бути міжнародні (міжурядові) організації – відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями 1986 р., яка, однак, ще не набула чинності.

Теоретично сторонами договору можуть бути нації й народи, що борються за створення власної держави (наприклад, Організація визволення Палестини) а також державоподібні утворення (Ватикан, Мальтійський орден). Однак це ще поодинокі нетипові для міжнародного права суб’єкти, які до того ж маловірогідно можуть бути стороною міжнародного економічного договору.

В міжнародному економічному праві також враховуються договори, які формально є предметом міжнародного приватного (торговельного, комерційного) права, а не міжнародного економічного права – договори, де стороною є приватні особи. Це можуть бути змішані договори, якщо іншою стороною є держава в якості суб’єкта публічного права і приватно-правові, якщо обидві сторони виступають як господарюючі суб’єкті (навіть якщо таким господарюючим суб’єктом виступить через свої організації держава).

Загалом міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, з-поміж яких домінують два, характерні загалом для міжнародного публічного права: за кількістю учасників – багато- і двосторонні; за простором дії – загальні й регіональні.

Для економічних договорів зберігається й загалом засуджений сучасною доктриною поділ на договори закриті (наприклад сировинні угоди) й відкриті.

За предметом регулювання міждержавні договори у МЕП можна поділити на три основні групи.

Перша група А – багатосторонні стратегічні договори, що стосуються міжнародного економічного порядку, тобто договори політико- економічного спрямування. Їх в свою чергу можна поділити на такі категорії:

1. Універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини нарівні з іншими міжнародними відносинами

2. Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.

3. Статути МЕО

4. «Митні» конвенції

5. «Сировинні» угоди

6. Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування

До другої групи Б слід віднести міждержавні (міжурядові) домовленості, про економічне співробітництво. Це переважно двосторонні домовленості, хоча слід зазначити й роль довгострокових угод про економічний розвиток, важливих для співробітництва між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Договори другої групи також мають власну класифікацію, найбільш характерними з них є:

1. торговельні угоди;

2. контингентні угоди;

3. кредитні угоди;

4. угоди про міжнародні розрахунки;

5. комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво;

6. міжнародні товарні угоди;

7. угоди про захист інвестицій;

8. угоди про уникнення подвійного оподаткування та ін.

Третю категорію В складають багатосторонні угоди, що регулюють діяльність операторів економічних відносин, тобто угоди, де сторонами є фізичні та юридичні особи або держава в ролі господарюючого суб’єкта.

Основоположною нормою договірного права є відома формула римського права: Pacta sunt servanda – договори повинні виконуватися. Це положення визначено у п. 2, ст. 2 Статуту ООН – як принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань та у ст. 26 Віденської конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Ця конвенція є основним джерелом сучасного права міжнародних договорів. Крім неї важливим джерелом має стати Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., яка ще не набула чинності.