1. Підготовка до застосування оперативного розпізнавання

Кажучи про підготовку до застосування оперативного розпізна-вання, хочемо підкреслити, що на практиці найчастіше виникають три групи ситуацій, коли необхідно застосовувати цей метод.

До першоі групи слід віднести випадки, коли застосування опе-ративного розпізнавання обумовлене оперативною обстановкою. Проводячи іі аналіз, керівник оперативного підрозділу чи безпосе-редньо оперативний працівник можуть зробити висновок про необ-хідність проведення заходів, спрямованих на виявлення на об'екті обслуговування осіб і фактів, що викликають оперативний інтерес.

До другог групи належать ситуаціі, що виникають у процесі попередження чи розкриття конкретного злочину, коли шляхом застосування оперативного розпізнавання виявляеться найбілып доцільно вирішувати оперативно-тактичні завдання по цій справі.

Третя група включае в себе ситуації, коли оперативний працівник, в зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків або з інших причин зобов'язаний прийняти невідкладні заходи, наприклад при раптовій зустрічі на вулиці особи, яку подано в розшук.

Тактичні прийоми застосування оперативного розпізнавання у цих ситуаціях досить різні. Якщо у першій і другій ситуаціях оперативний працівник має змогу заздалегідь підготуватися до прове-дення оперативного розпізнавання, то у третій - повинен швидко оцінити обстановку, прийняти рішення та іноді одразу ж його реалі-зувати. Від ситуації також залежить й форма звітності. Якщо час е, оперативний працівник повинен напередодні в письмовому вигляді доповісти про захід своему безпосередньому керівнику (перший чи другий вид ситуаціі), якщо часу немае - третій вид ситуації - доповісти про застосування заходу зразу ж після його завершення. При підготовці до застосування оперативного розпізнавання треба враховувати, що це досить складний метод ОРД і його проведення не є самоціллю. Тому приймаючи рішення про застосування оперативного розпізнавання, необхідно перш за все визначитися, наскільки обгрунтоване здійснення цього заходу безпосередньо оперативним працівником з точки зору його особистоі безпеки, психологічних якостей та професійної підготовки, наявного часу тощо.

Якщо питання вирішено позитивно, оперативний працівник по-винен накреслити план проведення оперативного розпізнавання: 1) чітко визначитися з місцем і часом проведення оперативного розпізнавання; 2) межі своєї безпосередньої участі (з точки зору конспірації та безпеки); 3) сили і засоби, які необхідно використати для досягнення мети заходу; 4) намітити план своїх дій; 5) при потребі розробити легенду, за допомогою якої він буде діяти. Процес пла-нування багато в чому визначає ефективність застосування оперативного розпізнавання. В цьому зв'язку ми згодні з думкою I. П. Козаченка, який підкреслював, що принцип планування повністю відповідає такому управлінському елементу як цілеспрямованість, оскільки ОРД не може і не повинна покладатися на стихійний розвиток подій, особливо коли йдеться про забезпечення охорони життя, здоров'я, прав та законних інтересів громадян [241, С. 62].

Практика та накопичений досвід переконливо свідчать про те, що планування проведення вищевказаних заходів забезпечуе: на-

ступальність; створення умов для раціонального використання сил і засобів; обрання оптимальних тактичних рішень; своечасне одер-жання достовірноі оперативно-розшуковоі інформації і документування протиправноі діяльності розроблювальних осіб і т. ін. Сутність планування ОРД в цілому, як відзначає В. Г. Бобров, складається з визначення підлягаючих рішенню оперативно-тактичних завдань, а також шляхів й способів найбілып доцільного іх використання в по-вній відповідності з вимогами закону, відомчих нормативних актів і з урахуванням специфіки конкретних умов. Причому вибір шляхів і способів вирішення завдань припускае не тільки правильне визначення самих заходів, що ведуть до досягнення поставлених цілей, але й вироблення системи організації і тактики здійснення кожного зних [241, 0.8-9.].

При плануванні оперативного розпізнавання всі його елементі повинні бути взаемопов'язані. Чітке визначення мети оперативного розпізнавання сприяе цілеспрямованості дій оперативного праців-ника. До того ж мета заходу в білыпому ступені визначае характер сил і засобів, що будуть необхідні для іі досягнення. Визначення місця й часу проведення оперативного розпізнавання е дуже сут-тевим моментом. Наприклад, якщо мова йде про розшук та затри-мання злочинця, необхідно заздалегідь визначитися з місцями його найбілып вірогідноі появи тощо. Окрім того, пошук слід проводити саме в той час, коли поява злочинця найбільш вірогідна.

Як ми вже зазначали вище, ефективність застосування оператив-ного розпізнавання багато в чому залежить від знання оперативним працівником оперативноі обстановки¹, що склалася на територіі об-слуговування. II можна розглядати з 3-х складових: по-перше, що ха-рактеризують злочинність та и стан на певний час, динаміку, рівень в цілому й за окремими видами злочинів, місце, час, спосіб та інші обставини вчинення різних злочинів, контингент осіб, що іх вчиня-ють; по-друге, які складають соціально-економічну, демографічну та географічну характеристику, області, міста, району (особливості та природні умови місцевості, кількість та види промислових та сіль-ськогосподарських підприемств, установ і закладів культури, науки,

¹ Оперативна обстановка - це сукупність взаемопов'язаних умов, що вивча-ються, оцінюються та враховуються працівниками оперативних підрозділів в боротьбі зі злочинністю на обслуговуваній територіі чи об'екті.

чисельність і стабільність населення, його національний, соціаль-ний та релігійний склад тощо); по-трете, які характеризують наяв-ні сили та засоби оперативних підрозділів, інших служб правоохо-ронних органів, що залучаються до боротьби зі злочинністю. При цьому необхідно враховувати відомості про дислокацію військових частин та підрозділів, які також можуть залучатися до розшуку не-безпечних злочинців, ліквідаціі групових хуліганських проявів та масових безпорядків, охорони громадського порядку в надзвичай-них умовах. Умови, що складають кожну з названих груп, необхідно вивчати комплексно, всебічно й аналізувати з урахуванням об'ек-тивно існуючих між ними взаемозв'язку та взаемозалежності. В ізо-льованому вигляді вони врівні не характеризують оперативну об-становку на територіі обслуговування [217, С. 20 - 21].

Вивчення стану оперативноі обстановки на територіі обслуго-вування забезпечуеться різними шляхами. Перш за все для цього необхідно використовувати службові наради оперативно-началь-ницького складу міськрайлінорганів внутрішніх справ, які регу-лярно проводяться, та на яких постійно обговорюються питання боротьби зі злочинність (результати роботи за певний період часу, динаміка злочинності на територіі обслуговування, інформація про найбільш тяжкі, резонансні злочини тощо). Інформаційна цінність цих нарад полягае у тому, що на них відбуваеться обмін думками про заходи, які забезпечать попередження та розкриття злочинів, наводиться всебічний аналіз даних, що вказують на причетність до іх вчинення окремих осіб, розробляеться едина лінія іх перевірки (розробки), затверджуються конкретні заходи для кожного праців-ника в умовах особистоі ініціативи і професійноі майстерності. 3 тіею ж метою проводяться й повсякденні інструктажі осіб, які за-ступають для несення служби. Саме на цих інструктажах - найсві-жіші відомості щодо оперативноі обстановки на територіі обслу-говування. Незалежно від цього, оперативний працівник повинен постійно знайомитися з телефонограмами лікарняних закладів, у яких вказуеться на потрапляння до них осіб з насильницькими тілесними ушкодженнями, вогнепальними ранами, розшуковими завданнями та оріентировками сусідніх правоохоронних органів, іншими документами, в яких оріентують особовий склад опера-тивних підрозділів на активне проведення заходів щодо розкриття

злочинів, результатами проведення журналістських розслідувань, які містяться у ЗМІ тощо.

Ефективне проведення оперативного розпізнавання неможливе також без встановлення тісних повсякденних контактів між працівниками оперативних підрозділів одного й того ж правоохоронного органу. Це дозволить отримати додаткову інформацію про осіб і факти, що викликають оперативний інтерес, а також надасть змогу планувати спільне проведення оперативно-розшукових заходів, у тому числі й оперативного розпізнавання.

Одніею із важливих умов, що забезпечують ефективність застосування оперативного розпізнавання, є розробка легенди, під прикриттям якої буде діяти оперативний працівник.

У теоріі оперативно-розшуковоі діяльності «легенда» - це цілеспрямоване передання особам, які розробляються або перевіряють-ся, певноі правдоподібноі інформаціі, що об'ективно формуе іхню уяву дій у напрямку, бажаному для досягнення поставлених опера-тивно-тактичних задач. Характер легенди в процесі застосування оперативного розпізнавання залежить від конкретних умов, у яких вона застосовуеться.

2. Розпізнання осіб і фактів, що викликають оперативний інтерес (первинний етап)

Розвідувальний характер оперативного розпізнавання визначае необхідність планомірного виявлення і розпізнання осіб, предметів та явищ, що можуть мати відношення до підготовки чи вчинення злочину. В теоріі ОРД існуе декілька підходів до визначення понят-тя «розпізнання». Наприклад О.С. Вандишев та В. О. Шаров розу-міють під розпізнанням «багатоканальну» систему щодо встанов-лення оперативним працівником візуального, емоційного і мовного контакту, а також розмовноі взаемодіі з об'ектом оперативного роз-пізнавання [5, С. 17]. Доповнюючи потім це визначення В. О. Ша-ров пише, що розпізнання - це розумові операціі по розмежуванню порівнювальних об'ектів з розумовими образами осіб і предметів, які зберігаються в пам'яті суб'екта. Процес розпізнання мае послі-довний характер і складаеться з пригадування зафіксованоі при під-готовці інформаціі, відображення образів, що сприймаються, з ро-зумовими образами і предметами, впізнання і невпізнання об'екта оперативного розпізнавання. 3 об'ектом оперативного розпізнаван-ня не встановлюеться вербальний (мовний) контакт, а відбуваеться «виділення» його з маси людей [243, С. 45]. У той же час О. С. Ван-дишев наголошуе, що оперативне розпізнання як метод оператив-но-розшуковоі діяльності складаеться з виявлення осіб, предметів і явищ, що викликають оперативний інтерес, на основі встановлення іх груповоі приналежності або тотожності зв раніше відомими озна-ками [22, С. 39].

Усі об'єкти розпізнання заздалегідь визначити практично не можливо, оскільки в кожному конкретному випадку вони залежать від індивідуальних ознак, що характеризують обставини підготовки чи вчинення злочину Однак вивчення досвіду боротьби зі злочинність дозволяє виділити чотири групи об'ектів розпізнання, що зустрічаються найбільш часто:

1. обставини злочину;

2. особи, які викликають оперативний інтерес;

3. майно, що було викрадене в результаті вчинення злочину;

4. інші предмети і явища, що мають відношення до підготуван-ня чи вчинення злочину [4, С. 28; 22, С. 38].

Розпізнання ознак об'єктів обов'язково тягне за собою різні прийоми розпізнання. На думку Б. Г. Морохіна, психологія розпізнання складається з двох процесів. Першим з них є усвідомлення відмінних ознак об'єкта. Другим процесом е практичне використання ознак об'єкта для того, щоб в оперативного працівника виник уяв-ний образ даного об'єкта, що дасть змогу виявити його серед подібних [7, С. 10]. Ми вважаемо, що наведені Б. Г. Морохіним елементи розпізнання суттево обмежують процеси, що протікають при розпізнаванні об'єктів.

Провівши аналіз наявних наукових джерел щодо тактики засто-сування оперативного розпізнавання [4; 5; 22], ми вважаємо, що до елементів розпізнання об'єктів оперативного розпізнавання належать: візуалъний контакт, емоційний контакт, аналітична робота, мовний контакт. Розглянемо ці елементи більш детально.

Візуалъний контакт - це початкова, попередня фаза оператив-ного розпізнавання, коли оперативний працівник фіксуе на об'екті свій погляд. Візуальний контакт включае в себе виділення об'екта за ознаками зовнішності та за комунікативними рухами.

Практичний досвід застосування оперативного розпізнавання свідчить, що у ході виділення осіб за ознаками зовнішності опера-тивні працівники використовують наступні два способи:

1. Порівняння образу злочинця, що є в його пам'яті, із ознаками зовнішності осіб, серед яких він проводить особистий пошук. Найчастіше порівняння проходить за анатомічними ознака-ми (зовнішній конституції людини, прикметах, що містяться в пам'яті оперативного працівника (на фотографіях, кіно-, відеоматеріалах, інших носіях інформації) та рухах тіла (ма-нері поводження, ході тощо).

2. Виділення із загальноі маси людей окремих об'ектів, які по невних ознаках (симптомах) можуть бути зараховані до ка-тегоріі осіб, що викликають оперативний інтерес. У першу чергу, це особи, що мають: на тулубі, обличчі, руках порізи, подряпини, синці, інші ознаки, що можуть вказувати на вчи-нення ними протиправного вчинку; мають на одязі сліди кро-ві, бруду, інші ознаки вчинення злочину (наприклад, відірва-ні комірець, рукава, Гудзики тощо); мають при собі предмети, вільне носіння яких заборонено, чи предмети викликають сумнів у іх приналежності до ціеі особи (наприклад, коштовні речі у бомжів або холодна зброя); носять одяг, що явно не відповідае іхньому соціальному статусу чи зовсім ім не нале-жить (наприклад, одяг ім явно завеликий чи замалий, увесь одяг старий, а окрема деталь - нова, коштовна тощо); щось старанно приховують від сторонніх очей за пазухою, в кишенях, великих сумках тощо, або речі, що вони несуть, мають ознаки зламу, пошкодження або мають предмети, які свідчать про іх заможність але відсутні легальні джерела доходів, що свідчать про іх законне походження тощо.

Розпізнання об'екта по його комунікативних рухах здійснюеть-ся також методом порівняння (наприклад, певна частина злочинців перед вчиненням злочину вживае алкоголь чи наркотичні речовини, іх хода, міміка, жести при цьому суттево змінюються). Також хочемо сказати, що останнім часом така суттева ознака злочинців, як татую-вання, вже не завжди спрацьовуе. Це пояснюеться двома причина-ми: по-перше, білыпість злочинців намагаються не робити собі тату оскільки це дуже вирізняе іх серед інших, по-друге, наразі спостерігаеться інтерес пересічних громадян (особливо молоді) до нанесен-ня татуювань, що може ввести оперативного працівника в оману.

Емоційний контакт визначаеться здатністю оперативного пра-цівника вірно сприймати емоційний стан об'екта оперативного роз-пізнавання. Практика застосування цього методу свідчить, що для осіб, схильних до злочинного поводження, найбілып характерними е наступні емоційні стани: хвилювання, поганого настрою, гніву, або навпаки апатія, кволість.

Аналітична робота. На нашу думку, це розумові процеси де-дуктивноі діяльності оперативного працівника, під час яких в ньо-го з'являеться упевненість в тому що об'ект, який привернув його увагу, е особою, що викликае оперативний інтерес і по відношен-ню до якоі необхідно застосовувати прийоми оперативного розпіз-навання. В більшості випадків аналітична робота завершуе процес розпізнання об'екта. Але в окремих випадках, з метою впевнення у правильності висновків, що були зроблені, оперативний працівник використовуе мовний контакт.

Мовний контакт оперативного працівника й об'екта оператив-ного розпізнавання може відбуватися в двох випадках: односторонній мовний контакт і розмова. Односторонній мовний контакт - це слухова фіксація працівником оперативного підрозділу інтонації, настрою та смисловоі компоненти мови об'екта (необхідно визначити, з ким розмовляе об'ект, про що, фіксувати змістовну сторону діалогу тощо). При цьому виді мовного контакту оперативний працівник повинен звертати увагу на різновид мови, яку використовуе об'єкт (наприклад, при розмові він вживає як загальновживану так і ненормативну лексику (сленг), на певні територіальні особливості мовлення (наріччя, говірка тощо).

Розмова - це активне спілкування безпосередньо оперативного працівника й можливого об'екта оперативного розпізнавання, що визначае обмін інформаціею між суб'єктом та об'єктом пошуку. Оперативний працівник в залежності від ситуаціі, що склалася, може при розмові або приховувати свою належність до правоохо-ронних органів, або ні.

Розпізнання об'екта, про що вже говорилося, проходить за певни-ми пошуковими ознаками. Ці пошукові ознаки неоднорідні, оскіль-ки іх характеристика залежать у першу чергу від властивостей об'єктів розпізнання. У залежності від характеристик, що мають значення для пошуку, ці ознаки можна умовно розділити на дві групи.

Перша - це ознаки, що дозволяють встановити групову прина-лежність об'екта розпізнання {групові ознаки). В основі розпізнан-ня в цих випадках лежать загальні ознаки поводження, найбільш характерні для осіб, які викликають оперативний інтерес, а також ознаки, загальні для злочинів певноі групи. Вони можуть вказувати лише на приналежність об'екта, що вивчаеться, до категоріі (групи) осіб чи подій, що виникли внаслідок поводження конкретних осіб (наприклад, спостерігаючи за особами, які перебувають на ринку, оперативний працівник фіксуе свою увагу на людині, зовнішній ви-гляд та поводження якоі дають змогу казати, що він жебрак, котрий може вчинити дрібні крадіжки з лотків, крадіжки гаманців тощо).

До другої - належать пошукові ознаки, по яких можна встановити тотожність осіб чи предметів (індивідуалъні ознаки). В цьому випадку розпізнання досягаеться порівнянням, співвідношенням уявного образу та реального об'єкта з життя. Для цього застосовують різноманітні прийоми, суттевими з яких є: розпізнання осіб, котрі розшукуються по ознаках їх зовнішності, що записані зі слів потер-пілих, очевидців та інших осіб; розпізнання осіб, які розшукуються по їх фотографічних картках; розпізнання осіб, які вчинили злочин, за наявності в них речей і предметів, що мають яскраво виражені особисті ознаки (одяг, годинник, прикраси); розпізнання викраде-них речей тощо.

Тактика оперативного розпізнання залежить від спрямованості конкретних заходів, у ході яких він застосовуеться. Найчастіше оне-ративне розпізнання застосовується для виявлення і попередження злочинів, виявлення осіб, які викликають оперативний інтерес, розшуку злочинців, а також при розшуку викраденого майна.

Розпізнання злочинів, що підготовлюються або вчинені, здійснюється за ознаками, що характеризують особливості поводження осіб, які вчиняють такі дії, а також обставин вчиненого протиправного діяння в цілому

в залежності від способу і'х скоення: ознаки відкритого вчинення злочину; ознаки таемного вчинення злочину. Ознаки першоі групи відверто свідчать про те, що діі, які спостерігае оперативний пра-цівник е протиправними. В цьому випадку немае необхідності за-стосовувати спеціальні тактичні заходи, професійні знання тощо, оскільки злочинний характер дій не викликае сумніву (наприклад, розбійний напад, пограбування). Ознаки другоі групи е наслід-ком дій, спрямованих на таемне (приховане) вчинення злочину. Таемність вчинення злочину досягаеться різними шляхами. В од-них випадках діі, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, здійснюються за відсутності потерпілого та оточуючих (наприклад, крадіжка з помешкань), в інших — злочинець діе відкрито, але за-шифровуе злочинний характер своіх намірів і дій (наприклад, шах-райство). Розпізнання широко застосовуеться з метою виявлення осіб, які викликають оперативний інтерес, у місцях іхньоі найбільш вірогідноі появи. В широкому розумінні оперативний інтерес для оперативних підрозділів правоохоронних органів становлять осо-би, які, судячи з іх поводження, можуть стати на шлях вчинення злочину. В основі розпізнання таких осіб - ознаки іх поводження, зовнішності, мовлення тощо.

Оперативне розпізнання успішно застосовується в процесі розшуку викрадених речей (цінностей). Знаючи ознаки викрадених речей, оперативні працівники можуть впізнати їх серед інших речей, що продають на ринках або через підприємства торгівлі (наприклад, через магазини «секонд хенд»). Іноді припущення, що збуваються речі, здобуті злочинним шляхом, може виникнути в оперативних працівників у результаті спостереження за поведінкою осіб, що про-дають речі. Хоча обидва вказані види розпізнавання мають едину мету - розшук викраденого майна й осіб, в чиему неправомірному володінні воно знаходиться, - їх застосування мае тактичні особливості. Крім того, воно ефективне при виявленні осіб, які займаються незаконними господарськими операціями тощо.

У першому випадку в основі розпізнавання лежать індивідуальні ознаки речей. Отже, однією з основних умов, що забезпечує ефективність розпізнавання в такій ситуації, є точне знання оперативним працівником індивідуальних ознак викраденого майна, а також загальних ознак, що вказують на групову приналежність предмета.

У другому випадку в основі розпізнавання викраденого майна лежать ознаки поведінки особи, що продае або користуеться речами, зокрема, його настороженість у момент продажу, явний намір прода-ти річ таемно, продаж за заниженою ціною або непоінформованість про час придбання речі. Про те, що дана річ знаходиться в неправо-мірному володінні конкретноі особи, можуть свідчити також і такі ознаки, як таемне користування річчю, відсутність документа на право володіння нею. При пошуку і розпізнаванні викраденого май-на обидва види розпізнавання повинні застосовуватися в комплексі і взаемно доповнювати один одного. Так, при виявленні по ознаках поведінки особи, яка можливо збувае викрадене майно, або особи, що незаконно володіе таким майном, виникае необхідність встано-вити конкретний злочин, в результаті якого було викрадено майно, що може бути досягнуто лише шляхом порівняння ознак знайденого та викраденого майна.

Одніею з загальних умов, що забезпечують результативність розпізнавання, е правильне визначення місця і часу проведення оперативного пошуку. Пошук повинен здійснюватися саме у той час і у тому місці, де найбільш ймовірне знаходження або поява об'єкту розпізнавання. Якщо оперативне розпізнання застосовуеться для виявлення конкретних осіб (наприклад, осіб, які переховуються від слідства та суду), місце і час пошуку в цілому визначаються на основі аналізу і оцінки матеріалів оперативно-розшуковоі та кримінальноі справи з урахуванням загальноі оперативноі обстановки, що склалася. 3. Основний етап провѳдення оперативного розпізнавання До основного етапу проведення оперативного розпізнавання ми відносимо застосування особисто оперативним працівником усіх наявних у нього сил, засобів і прийомів окремих методів, найбілын поширеними з яких е оперативна установка, візуальне спостережен-ня, оперативний огляд та розвідувальне опитування. Розглянемо застосування кожного оперативно-тактичного заходу окремо.

Тактпичні особливості використання прийомів, притаманних оперативній установці при застосуванні оперативного розпізнавання.

Одним з найважливіших завдань, що вирішуються в процесі опе-ративно-розшуковоі діяльності, є негласне збирання біографічних та інших, характеризуючих особу відомостей. Це завдання може бути вирішено декількома шляхами: за допомогою негласного апа-рату, силами окремих спецпідрозділів та безпосередньо оператив-ним працівником. Більш детально з'ясуемо останне.

У теоріі оперативно-розшуковоі діяльності встановлення різно-манітних відомостей про особу, що викликае оперативний інтерес, за місцем роботи чи проживання особи, називаеться оперативною установкою.

У своіх дослідженнях, I. В. Сервецький та М. I Лазебник ви-значили, що метод оперативноі установки полягае у негласному конспіративному, з використанням документів оперативного при-криття, збиранні інформаціі стосовно осіб, які викликають інтерес оперативних працівників органів внутрішніх справ, за місцем про-живання, роботи, навчання або іхнього тимчасового перебування, іі проведення передбачае точне і неухильне дотримання Конституціі Украіни та законів Украіни, а також відповідних нормативних актів МВС Украіни [244, С. 56]. Однак у цьому визначенні не вказано, хто е суб'ектом оперативноі установки, та завдяки яким методам отри-муеться оперативно-розшукова інформація.

I. Р. Шинкаренко визначае оперативну установку, як метод опе-ративно-розшуковоі діяльності, що полягае у конспіративному зби-ранні оперативними працівниками з різних джерел, з використанням документів оперативного прикриття та часткових методів пізнання, інформаціі про спосіб життя особи, яка представляе оперативний інтерес, його біографію та злочинні зв^ѵязки за місцем проживання або за місцем роботи з метою попередження і розкриття злочинів, знаходження розшукуваних злочинців та осіб, які безвісно відсутні [245, С. 3]. Але у цьому визначенні не вказано, що вона може про-водитись з використанням технічних засобів та не повному обсязі визначено місце проведення оперативноі установки.

На наш погляд, на сьогодні найбілып вдале визначення сутності та призначення оперативноі установки наведено в працях В.А. Не-красова, який іі розглядае як метод та оперативно-розшуковий за-хід. Оперативна установка як метод полягае в пізнанні суб'ектом способу життя (поводження, зв'язків, біографічних даних тощо) об'єкту (фізичної або юридичної особи), який становить оператив-ний інтерес, через джерела інформацй, що його оточуютъ (фізичних осіб, документи та ін.), які ймовірно цими відомостями володіють або містять ці відомості, за місцем проживання, тимчасового перебування або місцем роботи об'єкта з метою виконання завдань опе-ративно-розшуковоі діяльності.

Оперативна установка як оперативно-розшуковий захід являе собою передбачене нормативними актами, що регламентують опе-ративно-розшукову діяльність, суспільно значуще, свідоме і кон-фіденційно проваджуване діяння зі збирання відомостей про спосіб життя (поводження, зв'язків, біографічних даних тощо) об'бкту (фізичноі або юридичноі особи), який становить оперативний ін-терес, через джерела інформаціі, що його оточують (фізичних осіб, документи та ін.), які ймовірно володіють цими відомостями або містять ці відомості, за місцем проживання, тимчасового перебування або місцем роботи об'єкта, з можливим використанням документів оперативного прикриття, з метою виконання завдань оперативно-розшукової діяльності [187, С. 52-53].

Вивчаючи питання застосування особистого пошуку, О.С. Ван-дишев під оперативною установкою розумів конспіративні діі опе-ративного працівника за місцем проживання або тимчасового пере-бування особи, що викликае оперативний інтерес, спрямовані на збір і перевірку узагальнених відомостей про його біографію, спосіб життя, окремі вчинки і зв'язки [22, С. 55].

Ми вважаемо, що застосування оперативноі установки в рамках проведення оперативного розпізнавання буде найбільш ефективним для: отримання відомостей про: спосіб життя, склад родини, матері-альну забезпеченість, риси характеру, схильності, інтереси осіб, що викликають оперативний інтерес за місцем проживання, за місцем роботи та в інших місцях; здійснення перевірки або уточненні відомостей, що були отримані з офіційних матеріалів; встановлення місцезнаходження: осіб, що переховуються від слідства, суду, втекли з-під варти чи з місць позбавлення волі, або безвісно відсутніх осіб; встановлення відомостей про осіб, які підлягають затриманню (арешту); з'ясування складу родини, характеру й частоти отриман-ня та відправлення кореспонденціі особами, які розробляються в місцях позбавлення волі та іх зв'язків по волі; збору відомостей на квартирозйомників та осіб, які з ними мешкають, з метою добору спеціальних приміщень тощо; перевірки організаційних та профе-сійних питань стосовно роботи негласних працівників тощо.

При застосуванні оперативноі установки в рамках проведення оперативного розпізнавання безпосередньо оперативним працівни-ком існують певні труднощі. Для і'х подолання практика оператив-но-розшуковоі діяльності розробила декілька тактичних прийомів. По-перше, для того, щоб прийняти обгрунтоване рішення про застосування оперативноі установки, оперативний працівник по-винен вирішити доцільність його застосування (наприклад, якщо в будинку, де плануеться проведення оперативноі установки, меш-кають громадяни, які знають оперативного працівника в обличчя, здійснення заходу неможливе тому необхідно обирати інший шлях виконання оперативно-тактичного завдання).

По-друге, оперативна установка проводиться відповідно до плану який узгоджуеться оперативним працівником з керівництвом оперативного підрозділу. В плані повинні бути відображені особливості підготовки до особистого проведення оперативної установки і тактики іі здійснення. Підготовка до проведення оперативної установки складається з визначення кола відомостей, що вимагають перевірки, вибору часу тактичних прийомів проведення установки і підготовки необхідних засобів (документів, речей) прикриття. Коло відомостей, які необхідно зібрати або перевірити, визначаеться з урахуванням змісту, обсягу та достовірності вже наявних даних про об'ект установки [22, С. 58]

По-третє, в залежності від обсягу відомостей приймається рішення про застосування оперативноі установки. Оперативну установку в межах застосування оперативного розпізнавання рекомендуеться застосовувати тільки в тих випадках, коли об'ем інформаціі малий і стосуеться одного-двох фігурантів. Якщо обсяг досить великий, то наполегливість оперативного працівника при іх збиранні може ви-кликати занепокоення як сторонніх осіб, так і розроблюваних, що може призвести до розшифрування заходу. В таких випадках до-цільно залучати спеціальні підрозділи.

По-четверте. Виключно важливу роль при збиранні відомостей про особу, яка викликае оперативний інтерес, відіграе підбір джерел інформаціі. Для цього в першу чергу необхідно зверну-тися за допомогою до дільничного інспектора, який обслуговуе дану територію. Дуже цінними, як джерела інформаціі, можуть бути двірники, працівники ЖКГ, голова та головний бухгалтер

кооперативу, пенсіонери, секретарі, референти, прибиральниці, експедитори тощо.

По-п'яте. При застосуванні оперативноі установки оперативний працівник у більшості випадків працюе з живими джерелами інфор-маціі, тобто з людиною (за статистикою, на вивчення різноманітних документів про особу, що викликае оперативний інтерес, припадае біля 30 % часу ). Тому необхідно пам'ятати, що важливу роль для успішного застосування оперативного розпізнавання мае здат-ність оперативного працівника імпонувати співбесіднику. Тактика ведення бесіди з джерелом і всі діі оперативного працівника при проведенні оперативноі установки обумовлюються: легендою, кон-кретною ситуаціею й особливостями джерела (стать, вік, психічний стан, схильність до бесіди). Залежно від цих обставин оперативний працівник повинен заздалегідь ретельно продумати тему розмови з кожним новим джерелом. Зокрема, працівник повинен непомітно для співбесідника цікавитися не тільки об'ектом установки, але й людьми, з якими він мае намір поговорити надалі. По можливості потрібно з'ясувати особливості іх способу життя, інтереси. Це до-зволить знайти правильний підхід до майбутнього співбесідника і цілеспрямовано провести з ним бесіду. Крім того, прояв інтересу до білын широкого кола осіб у зв'язку з різними обставинами і з різних питань створюе у джерела уявність безпредметності розмови і спри-яе зашифровуванню справжньоі мети .

По-шосте. При застосуванні оперативноі установки в межах за-стосування оперативного розпізнавання дуже велику роль відіграе відповідність легенди способу іі викладення співбесіднику. Для цьо-го найчастіше застосовуються документи прикриття.

Сьоме. Проводячи оперативну установку у межах здійснення оперативного розпізнавання, з особливою обережністю мае вирішу-ватися питання стосовно осіб, які добре поінформовані про заходи й методи оперативио-розшуковоі діяльності правоохоронних орга-нів, на учасників злочинних груп, а також для перевірки надійності зашифрування спеціальних приміщень та осіб, які співпрацюють з правоохоронними органами. Слід мати на увазі, що прорахунки оперативного працівника при проведенні установки можуть нега-тивно позначитися на результатах оперативно-розшукових заходів, іцо проводяться.

Тактичні особливості використання прийомів притаманних ві-зуалъиому спостереженню при застосуванні оперативного розпіз-навання.

У процесі вирішення головного завдання оперативних підрозділів правоохоронних органів - попередження та розкриття злочинів - ви-никають окремі випадки, коли необхідно з'ясувати, хто входить до кола близьких зв'язків розроблюваних, виявлення місць, де фігурант найчастіше бувае, необхідність зафіксувати його контакти та окремі діі тощо. В залежності від конкретних обставин ці завдання можуть бути вирішені різними шляхами, у тому числі й за допомогою засто-сування оперативного розпізнавання, коли безпосередньо оператив-ний працівник проводить візуальне сгюстереження за об'ектом.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 8 Закону Украіни «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшуковоі діяльності за наявності підстав, за-значених у ст. 6 цього самого Закону, надано право здійснювати візу-альне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних за-собів. Візуальне спостереження із застосуванням технічних засобів одержання інформаціі проводиться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби (ч. 2 ст. 8 цього Закону).

Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону Украіни «Про оперативно-розшукову діяльність» візуальне спостереження здійснюють тільки в межах оперативно-розшуковоі справи, за винятком випадків перевірки осіб у зв'язку з іх допуском до державноі таемниці, а також до робо-ти з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Візуальне спостереження відповідно до ч. 15 ст. 9 зазначеного Закону може проводитися з метою встановлення даних про особу та про іі зв'язки у разі, коли е факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб.

Таким чином, цей Закон легітимізуе візуальне спостереження, не розкриваючи його тактичних особливостей. Організацію і тактику візуального спостереження регламентовано відомчими нормативними актами.

У теорії оперативно-розшукової діяльності під візуальним (при-хованим, зовнішнім, оперативним) спостереженням різні автори ро-зуміли наступне. 3 філософськоі точки зору «спостереження» - це цілеспрямоване сприйняття, що обумовлене завданням діяльності. Як вважає В. М. Атматжитов, візуальне спостереження полягае в організаціі і проведенні негласного зовнішнього спостереження за особами або іншими об'ектами, які викликають оперативний інтерес, є метою отримання та закріплення відомостей, що сприяють попередженню чи розкриттю злочинів, розшуку осіб, які перехову-ються від слідства і суду, вчинивших втечу з місць позбавлення волі, а також безвісно відсутніх громадян. Вказані цілі досягаються з використанням у комплексі різноманітних сил, засобів і методів опера-тивно-розшуковоі діяльності у відповідності до їх призначення [12]. На думку авторів підручника «Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина», сутність візуального спостереження полягае в організаціі та тактиці проведення неглас-ного зовнішнього спостереження за особами або іншими об'єктами, які становлять оперативний інтерес, для отримання і закріплення відомостей, що сприяють попередженню і розкриттю злочинів, ви-криттю розшукуваних злочинців [15, С. 215]. Оперативне спостереження, на думку О. С. Вандишева, е одним з найпоширеніших і ефективних методів вирішення оперативно-розшукових завдань. Його сутність полягае в безпосередньому спостереженні за особами, що представляють оперативний інтерес, для отримання даних про їх злочинні дії і зв'язки [22, С. 46].

На думку В.А. Некрасова візуалъне спостереження як метод по-лягає в безпосередньому або опосередкованому (за допомогою опера-тивно-технічних засобів) сприйманні суб'єктом певних дій особи (осіб) та явищ (подій, фактів, процесів), які мають значення для вирішення конкретних завдань оперативно-розшуковоі діяльності та їх фіксації. Візуалъне спостереження як оперативио-розшуковий захід являє собою передбачене нормативними актами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність, суспільно значуще, свідоме і конфіденційно проваджуване діяння з безпосереднього або опосередкованого (за допомогою оперативно-технічних засобів) сприймання суб'ектом певних дій особи (осіб) та явищ (подій, фактів, процесів) та можливоі іх фіксаціі, для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності [187, С. 65-66]

Візуальне спостереження як спеціальний метод за своею резуль-тативністю, достовірністю і значимістю інформаціі для правоохо-ронноі діяльності вигідно відрізняеться від інших методів ОРД. Ра-зом з тим, враховуючи матеріальні та людські затрати, особливості організаціі і тактики проведення, цей метод е найбілып складним, трудомістким і дорогим. Крім того, проведення візуального спостереження зачіпае права та інтереси громадян, які охороняються законом, стосовно їх особистого життя. Тому для проведення візу-ального спостереження необхідно отримати дозвіл оперативних ке-рівників високого рангу, провести всебічну грунтовну підготовку

Шляхом візуального спостереження можна: встановлювати в діях тіеі або іншоі особи (або групи осіб) ознаки приготування до злочину, замаху або вчинення злочину; попередити або припинити кримінальні прояви з боку тих, за ким проводиться спостереження, або їх зв'язків; виявити причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів; зафіксувати злочинні дії осіб, що проходять за оперативно-розшуковими або кримінальними справами; встановити місця пе-реховування осіб, які переховуються від слідства, суду і відбування покарання; зафіксувати окремі дії розроблюваних шляхом негласного фотографування, відео- і звукозапису; забезпечити проведення окремих оперативно-розшукових заходів і слідчих дій (оперативна комбінація, негласне затримання, оперативний огляд, підготування до обшуку, арешт тощо); виявити місця зборищ кримінальних еле-ментів, збуту майна, нажитого злочинним шляхом, кубла розпусти та вживання наркотиків тощо; перевірити спосіб життя, поведінку осіб, які залучаються до конфіденційного співробітництва з право-охоронними органами тощо.

Враховуючи викладене, ми вважаемо, що візуальне спостереження за об'ектом в рамках застосування оперативного розпізнавання доцільно використовувати у наступних випадках:

1) якщо задачу попередження чи розкриття злочину необхідно вирішити негайно;

2. якщо візуальне спостереження необхідно вести досить нетривалий проміжок часу (не більш як півдоби);

3. якщо спостереження буде вестися тільки за однією людиною;

4. візуальне спостереження проводиться у місті;

5. особа, за якою проводять спостереження, не знае оперативного працівника в обличчя;

6. якщо для застосування спостереження необхідно використовувати невеликі, прості в експлуатації технічні засоби (наприклад, фотоапарати, відеокамери);

7) якщо оперативний працівник вже мае достатній досвід за- стосування візуального спостереження чи працюе не один (в парі чи групою).

Об'єктами візуального спостереження в рамках застосування оперативного розпізнавання можуть бути: громадяни, які мають відомості про підготовлені або вчинені злочини, а також ті, хто має зв'язки зі особами, які становлять оперативний інтерес; родичі та знайомі осіб, яких розшукують, якщо є підстави вважати, що спо-стереження за ними дасть можливість його відшукати або дізна-тися про місцезнаходження; особи, які проходять по оперативно-розшукових справах, перебувають під адміністративним наглядом, відносно яких е обгрунтовані відомості про іхню протиправну ді-яльність, а також підозрювані або звинувачувані у кримінальних справах; негласні працівники, які підозрюються у дворушництві, дезінформації або вчиненні злочинів; інші особи, а також певні місця (мікрорайони, вокзали, базари, гральні заклади, ресторани, бари; державні установи, банки, якщо причетність їх співробітників до протиправних дій обумовлене власне способом скоення злочину тощо), спостереження за якими допоможе отримати відомості, що сприятимуть попередженню, розкриттю злочинів, розшуку зниклих злочинців та громадян, які пропали безвісти.

Для отримання відомостей про названі категорії об'єктів спостереження, а також для вирішення інших завдань оперативно-розшукової діяльності, оперативний працівник застосовуе певні тактичні прийоми.

Перший тактичний прийом полягає в тому, що спостереження проводиться абсолютно негласно по відношенню до осіб, що перевіряються або розробляються, з дотриманням усіх вимог конспіраціі". Саме негласність візуального спостереження обумовлюе його ефек- тивність в процесі оперативного розпізнаваиня, бо дозволяе, з одно- го боку, отримати більш повний об'ем інформаціі', а з іншого - забез- печити раптовість вживання заходів, спрямованих на припинення злочинноі" діяльності, затримання злочинця, розшуку безвісти від- сутніх осіб тощо. ь

Другий тактичний прийом полягае у тому, що при застосуванні візуального спостереження оперативний працівник повинен дуже добре знати місцевість та вміти впевнено оріентуватися у майже незнайомій місцевості. Знання оперативноі" обстановки припускае обізнаність оперативного працівника про злочини, що вчиняються в місті (районі, на ділянці), про прикмети злочинців і особливості вчинення ними злочинів (місце, час, спосіб дій і т. ін.), про місця і способи можливого збуту речей і цінностей, здобутих протиправним шляхом, а також про розташування вулиць, парків, ринків, вокзалів, ресторанів, будинків з прохідними дворами і під'іздами, про марш-рути руху громадського транспорту, розташування відповідних під-приемств, установ, організацій (входи, виходи) і режим іх роботи.

Третій тактичний прийом спостереження залежить від об'єкта, за яким воно ведеться. У першому випадку об'ект знаходиться в одному місці (наприклад, продавець магазину, що підозрюеться у скупці викрадених речей), і оперативний працівник ставить собі за мету, наприклад, встановити факт вчинення ним злочинних дій, визна-чити коло відвідуючих його осіб, обсяг, кількість принесених ними речей і т. ін. У другому випадку об'ект постійно рухаеться (напри-клад, особа, яка підозрюеться у вчиненні кишенькових крадіжок), а метою спостереження е встановлення особливостей його поведінки, часу і мети відвідання ним відповідних місць, зустрічей з різними особами тощо. Пропонована диференціація візуального спостере-ження, залежно від особливостей поведінки об'екта (рухомий, ста-ціонарний), значною мірою умовна і виходить, головним чином, з методичноі мети, для конкретизаціі тактичних прийомів його здій-снення. Найбілып часто на практиці виникае потреба застосовувати ці різновиди в поеднанні.

Четвертий тактичний прийом полягає у тому що оперативний працівник веде спостереження за об'ектом на відстані, яка дозволяє самому бачити об'ект, але він при цьому не здогадується, що по відношенню до нього застосовують певні оперативно-розшукові заходи. Сутність цього прийому полягае у тому, щоб оперативний працівник правильно оцінив оперативну ситуацію та вірно визна-чив відстань від себе до об'екта. При цьому необхідно враховувати декілька важливих моментів: 1) якщо простеження проводиться в людному місці, то це дозволить залишитися непоміченим, але в той же час об'ект може зникнути з-під спостереження, скориставшись інтенсивним рухом транспорту, людськими потоками тощо; 2) як, що об'єкт остерігається спостереження, він може застосувати захо-ди контрспостереження та перевірки (раптово повертатися, міняти напрям руху, роздивлятися оточуючих за допомогою дзеркальних вітрин, раптово заходити чи виходити в транспортні засоби, зупи-няти таксі й швидко від'їжджати тощо), що значно утруднюе спостереження за ним.

П'ятий тактичний прийом гюлягає у спостереженні за об'єктом з-під прикриття. Головною умовою застосування тактичного прийому є те, що для його здійснення необхідно теж декілька умов: 1) опе-ративний працівник повинен мати певні навички обирання пункту спостереження у складній оперативній обстановці; 2) для ефективного стеження, укриття може бути обрано напередодні застосуван-ня заходу, але в оперативного працівника повинна бути цілковита впевненість, що об'єкт спостереження буде постійно перебувати в полі зору у вибраний проміжок часу; 3) пункт спостереження по-винен відповідати певним (хоча б мінімальним) вимогам, а саме: в ньому повинна бути досить велика кількість людей (для того, щоб на оперативного працівника не звертали уваги), людський потік по-винен бути досить інтенсивним, розміщення укриття дозволить не-гайно його покинути та піти за об'ектом спостереження. 3 метою документування фактів зустрічі особи, що розробляється із співучасниками злочину, вивозу викраденої продукції тощо при спостереженні із закритого приміщення доцільно застосовувати відео - і фотоапаратуру, а в нічний час - прилади нічного бачення, які є на озброенні правоохоронних органів. За відсутності природних умов для маскування пункту спостереження (укриття) слід штучно створювати відповідні умови. 3 ціею метою можуть бути використані такі прийоми, як спостереження з машини, що в даний час «ремон туеться», а в сілъській місцевості - споетереження з берега річки, де оперативний працівник нібито ловить рибу тощо. У веіх випадках поведінка оперативного працівника, його одяг і екіпіровка пови-нні відповідати способу дій, обумовлених легендою. Щоб уникнути розшифровки, оперативний працівник повинен періодично міняти місце спостереження.

Шостий тактичний прийом спостереження полягае у тому, що оперативний працівник, який застосовуе візуальне спостереження повинен проявляти обережність і обачливість. Перш за все, він по-винен тримати себе впевнено, природно, не робити різких рухів, та менше відрізнятися з оточуючого середовища, як би «зливатися» з фоном місця спостереження. Тому оперативний працівник, що за-стосовуе візуальне спостереження в процесі оперативного розпізна-вання, зобов'язаний постійно пристосовуватися до зміни обстанов-ки, уміти «стати» пасажиром, покупцем, відпочиваючим тощо. Одяг оперативного працівника не повинен різко відрізнятися від одягу основноі маси оточуючих. У певних випадках він повинен корис-туватися найпростішими прийомами і засобами зміни зовнішності (надіти окуляри, зняти або надіти капелюх, плащ).

Сьомим тактичним прийомом слід вважати проведення візуаль-ного спостереження в залежності від суб'екта проведення. Спосте-реження можна проводити як одному оперативному працівникові, та і групі, що спеціально створена для цього. При проведенні заходу групою оперативних працівників можна використовувати більш складні прийоми спостереження. Проте при цьому дуже важливо грунтовно підготувати всіх учасників групи. Особливо детально слід розробити розподіл обов'язків на той випадок, якщо об'ект спо-стереження зустрінеться з ким-небудь зі своіх зв'язків, скористаеть-ся транспортом, увійде до приміщення або стане перевіряти: чи не ведеться за ним спостереження. Повинні бути наперед встановлені діі оперативних працівників у разі «втрати» об'екта спостереження. Також дуже важливо встановити чіткий зв'язок між учасниками (він може здійснюватися за допомогою наперед встановлених сигналів, а також шляхом використання портативних радіостанцій тощо).

Візуальне спостереження часто проводиться для встановлен-ня кола зв'язків особи, що викликае оперативний інтерес Під час спостереження виникають такі ситуації, коли об'єкт зустрічається з тією або іншою особою, а потім йде від них, і оперативному пра-цівнику негайно потрібно вирішувати, за ким стежити далі. Звичай-но, не можна дати рекомендацій для всіх випадків, але якщо об'ект достатньо відомий, а його зв'язки викликають оперативний інтерес, то спостереження продовжуеться за останніми. Якщо ж об'єкт не-достатньо відомий і є побоювання, що він може взагалі сховатися, то спостереження необхідно продовжувати за об'єктом, уважно ви-вчивши і зафіксувавши найбілып характерні прикмети осіб, які зустрілися з фігурантом.

На жаль, застосування візуального спостереження оперативним працівником дуже кропіткий і тактично важкий спосіб отримання відомостей. Тому досі його дуже мало застосовують в оперативних підрозділах правоохоронних органів. Але ми вважаємо, що при його застосуванні оперативні працівники одержують дуже багато інфор-маціі і подальша розробка організаційно-тактичних основ його за-стосування потребуе подальшоі грунтовноі розробки.

Тактичні особливості використання прийомів, притаманних опе-ративному огляду при застосуванні оперативного розпізнавання.

3 метою пошуку фактичних даних про порушення кримінально-го законодавства, особливо у процесі документування злочинноі ді-яльності, працівники оперативних підрозділів або за іхнім доручен-ням інші суб'екти оперативно-розшуковоі діяльності застосовують ефективний і поширений метод ОРД - оперативний огляд.

Відиовідно до п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 8 Закону Украіни «Про оператив-но-розшукову діяльність» оперативним підрозділам для виконан-ня завдань оперативно-розшуковоі діяльності за наявності підстав, передбачених ст. 6 цього самого Закону, надано право відвідувати жилі та інші приміщення за згодою іх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готуеться, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюва-них або осіб, щодо яких провадиться перевірка; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, доку-менти та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформа-цію, в тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки. Згідно із ч. 2 ст. 8 негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи проводять за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Тобто йдеться про можливість та підстави застосування суб'ектом опера-тивно-розшуковоі" діяльності такого методу оперативно -розшуковоі діяльності як оперативний огляд.

Сутність оперативного огляду, на думку В.М. Атматжитова, по-лягае в обстеженні оперативним працівником, чи за його доручен-ням іншою особою, територіі, житлових або службових приміщень; виявленню та ознайомленню з предметами, документами і речами, що пов'язані з діяльністю осіб, які викликають оперативний інте-рес; за необхідності — фіксуванні за допомогою технічних засобів і хімічних речовин слідів, предметів, документів та інших об'ектів з метою отримання фактичних даних, необхідних для вирішення опе-ративно-тактичних завдань [12].

Автори підручника «Оперативно-розшукова діяльність. Загальна частина» під оперативним оглядом як метод ОРД вбачають систему заходів щодо обстеження і вивчення об'ектів, предметів, докумен-тів для виявлення і фіксаціі слідів злочинноі діяльності в інтересах оперативно-слідчоі практики і кримінального судочинства. Отже, основною метою оперативного огляду е отримання оріентуючоі чи конкретноі інформаціі про об'ективну чи суб'ективну сторони за-вершеного злочину або такого, що готуеться, сліди переховування особи, яка переховуеться від слідства, суду і відбування покарання, відшукування даних про зниклу безвісти особу, про особу невпіз-наного чи розчленованого трупа тощо. Шляхом оперативного огля-ду здійснюеться пошук фактичних даних, які за відповідних умов можуть виступати як речові та письмові докази, визначати осіб, по-інформованих про конкретні факти злочинноі діяльності, місцезна-ходження розшукуваних осіб тощо. Часто наслідки оперативного огляду стають підставою для проведення подалыпих оперативно-розшукових заходів [15, С. 225].

Як вважае В. О. Вандишев, оперативний огляд - це метод опе-ративно-розшуковоі діяльності, що полягае в обстеженні безпосе-редньо оперативним працівником або, за його дорученням іншими особами, матеріальних об'ектів або обстановки для виявлення ознак злочину, предметів і документів, що свідчать про подію злочину, з'ясування причетності до злочину конкретних осіб, визначення доказових властивостей виявлених предметів і документів, а також фіксаціі злочинних дій підозрюваних [22, С. 76].

На наш погляд, оперативний огляд як метод полягае в пізнанні суб'ектом певних явищ (подій, фактів, процесів), які мають значен-ня для вирішення конкретних завдань оперативно-розшуковоі ді-яльності, обстежуючи і вивчаючи об'екти, предмети, документи, що ймовірно містять сліди злочину, фіксуючи "іх, зокрема оперативно-технічними засобами.

Оперативний огляд як оперативно-розшуковий захід являе собою передбачене нормативними актами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність, суспілыю значуще, свідоме і конфіденційно проваджуване діяння з обстеження і вивчення об'ектів, предметів, документів для виявлення і фіксаціг слідів злочину або іншоі опера-тивно-значущоі інформаціі з метою виконання завдань оперативно-розшуковоі діялыюсті [187, С. 126-127].

Об'ектами оперативного огляду можуть бути: місцевість (пар-ки, сквери, вулиці, двори, присадибні й дачні ділянки, інші місця, де можуть бути виявлені й зафіксовані сліди злочинів, предмети, документи, інші речі, які, можливо, виступатимуть доказами готу-вання або вчинення злочину, переховування злочинців); жилі при-міщення, де проживають розроблювані особи, що обгрунтовано підозрюються у вчиненні тяжких злочинів; службові приміщення, у яких працюють розроблювані особи або ті, які перевіряються, та їхні зв'язки; кімнати гуртожитків, готелів, кемпінгів, лікувальних закладів, майстерні, станції обслуговування автомобілів тощо; транспортні засоби всіх видів.

Шляхом оперативного огляду вирішуються такі завдання оперативно-розшуковоі діяльності: виявлення умов, що сприяють вчиненню злочинів, і фактів готування до протиправних дій; озна-йомлення з місцевістю, розташуванням об'єктів, приміщень тощо; фіксація слідів вчиненого злочину, виявлення осіб - можливих свідків у кримінальній справі; виявлення предметів, що могли бути придбані їх власником злочинним шляхом (предмети одягу, явно не відповідні за їх розміром власнику, дорогі речі, прикраси і ювелірні вироби у осіб, що не мають в своєму розпорядженні для цього коштів, наприклад у бродяг, жебраків); документування злочинних дій розроблюваних осіб, способів маскування їхньої протиправної діяльності; виявлення зброі, інших знарядь вчинення злочинів, ін-ших предметів, які можуть стати судовими доказами (предмети, що вилучені з громадського обігу та заборонені до зберігання і носін-ня, матеріальні об'екти з ознаками, схожими на сліди, що вилучені з місця подіі, документи з ознаками підробки, наркотичні речовини тощо); маркування таких предметів хімічними речовинами, забез-печення іх збереження (до офіційного вилучення) шляхом неглас-ного переміщення, ховання, фотографування чи іншого копіювання; вилучення зразків для проведення спеціальних досліджень (кримі-налістичних, технологічних, хімічних та ін.) з метою визначення іх доказових якостей; виявлення місць переховування зниклих зло-чинців, отримання інформаціі про осіб, які пропали безвісти; вста-новлення хімічних пасток, інших криміналістичних та оперативно-технічних засобів; виявлення і вилучення матеріальних об'ектів, на яких можуть бути сліди злочину (сліди фарбувальних речовин і лю-мінофорів, плями, що схожі на кров, сліди вогнепального поранення або поранення холодною зброею); фіксування предметів, що прямо призначені для вчинення злочину (набори ключів і відмичок, при-стосування для зламу замків, сейфів та інших перешкод, грошові «ляльки»); створення умов для запобігання замисленим злочинам (псування знарядь, зброі, підміна бойових набоів холостими, нане-сення позначок на документи, гроші тощо).

У процесі проведення оперативного огляду створюються переду-мови для вилучення процесуальним шляхом предметів і докумен-тів зі слідами злочинів, визначення розташування житла особи, яка підлягае затриманню, підходів до будинку розташування дворових будівель, наявність міждворових проходів тощо [15, С. 226-227].

Здійснення оперативного огляду в межах застосування опера-тивного розпізнавання припустиме лише у відношенні до осіб, які обгрунтовано підозрюються у підготовці і вчиненні злочинів, або тих, хто допомагае підозрюваним особам приховати знаряддя зло-чину чи сам факт його вчинення. Його проведення не може порушу-вати права та законні інтереси осіб, установ і організацій. Оператив-ний огляд мае певні загальні риси з обшуком, але водночас істотно відрізняеться від нього. Згідно з кримінально процесуальним за-конодавством Украіни, в тих випадках, коли слідчий мае достатньо підстав вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі й цінності, що отримані злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, які мають значення для встановлення істини по справі, приховані у певному місці чи приміщенні або у будь-якоі особи, він мае право провести обшук (ст. 177) [74].

Оперативний огляд мае певну схожість із обшуком. Іх спілъни-ми рисами е: безпосередне особисте сприйняття обстановки місця подіі, предметів і документів особою, яка здійснюе розслідування або розкриття злочину; дослідницький характер цього сприйняття, спрямованість його на вивчення і фіксацію обстановки, виявлення, фіксацію і вилучення слідів і інших фактичних даних; мета цих дій зрештою — з'ясувати істотні для справи обставини. Проте обшук — це процесуальна дія (тобто регламентуеться виключно Кримінально-процесуальним кодексом Украіни). Обшук проводиться тільки за наявності збудженоі кримінальної справи або за наявності офіційного повідомлення про злочинний прояв і в порядку, суворо визначеному кримінально-процесуальним законом. Обшук прово-диться в присутності понятих і переслідуе мету вивчити обстановку місця події (знайти і процесуально зафіксувати сліди й інші фак-тичні дані, необхідні для з'ясування істотних для справи обставин). За розсудом особи, що провадить розслідування, обшук може про-водитися у присутності обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого й інших осіб. На відміну від обшуку оперативний огляд проводиться без понятих та інших учасників процесу, виявлені предмети і документи не вилучаються, а лише оглядаються і фіксуються. В окремих випадках ці речові докази можуть тимчасово ви-лучатися для проведення негласного дослідження, але після цього їх обов'язково повертають на місце. Оперативний огляд застосовується в процесі здійснення оперативно-розшукових заходів, які дозволяють отримати необхідну інформацію так, щоб розроблюваний (перевіряємий), чи інші зацікавлені особи не знали про це. Мета отримання такоі інформації полягає в тому, щоб використовувати її, як правило, для проведення оперативно-розшукових заходів щодо запобігання і розкриття злочинів.

Суб'єктами оперативного огляду є насамперед працівники оперативних підрозділів як ініціатори оперативноі розробки чи перевірки. Водночас за дорученням оперативних працівників, оперативний огляд можуть здійснювати негласні працівники, представ-ники інших служб правоохоронних органів. Інколи до оператив-ного огляду можуть залучатися представники державних органів, громадських організацій, спеціалісти з різних галузей науки і тех-ніки, окремі громадяни, яким можна довірити цю справу. Вказані суб'екти беруть участь у проведенні оперативного огляду коли в них е можливість доступу до об'ектів огляду або за службовим ста-ном вони мають право на перевірку документів відповідних орга-нів, установ, організацій.

Застосування оперативного огляду в межах проведення опера-тивного розпізнавання мае певні особливості і тактичні прийоми за-стосування. Тактика оперативного огляду - це частина оперативно-розшуковоі тактики, що включае в себе систему правил і прийомів, які грунтуються на нормативних актах і відповідають вимогам про-фесійноі етики. Застосування цих прийомів забезпечуе найбілып ефективну підготовку до здійснення і фіксаціі результатів опера-тивного огляду.

Залежно від мети, суб'ектів і тактики проведення оперативний огляд може бути гласним, зашифрованим і негласним [15, С. 231]. Першочерговим моментом тактики застосування оперативного огляду при застосуванні оперативного розпізнавання е визначення мети, заради здійснення якоі проводиться захід. При цьому слід вра-хувати конкретні умови оперативноі обстановки, що склалася, на-явність засобів і потенційну можливість проведення оперативного огляду Тобто, першочерговий момент тактики оперативного огля-ду пов'язаний з аналітичною діяльністю оперативного працівника, яка спрямована на оцінку інформаціі, що вже е, та розробку певно-го плану дій оперативного працівника. Наявність плану проведен-ня огляду, участь у його розробці та виконанні керівництва опера-тивного працівника захищае оперативний огляд від суб'ективізму, примітивізму, і головне, від порушень законності. Затверджений керівництвом оперативного підрозділу план дозволяе застосувати технічні засоби фіксаціі результатів огляду, провести інші оператив-но-розшукові заходи, які матеріально підтримують тактику опера-тивного огляду, його конспіративність [11, С. 76].

Практична організація оперативного огляду містить: прийняття остаточного рішення про проведення оперативного огляду силами оперативного працівника; визначення виду огляду (гласний, зашифрований, негласний); попередне вивчення особливостей місця, де буде проводитися оперативне розпізнавання, та вивчення індивіду-альних ознак предметів, документів, інших об'ектів огляду; забезпе-чення оперативного працівника технічними засобами фіксаціі ознак предметів і документів, що оглядаються, засобами зв'язку, автотран-спортом тощо; розробка легенди, отримання документів прикриття. Гласний оперативний огляд проводиться у випадках, коли немае необхідності зашифровувати його застосування перед оточуючими, тобто оперативний працівник не приховуе ані свою належність до оперативних підрозділів, ані мету заходу. Як правило, гласний опе-ративний огляд проводиться: на місці кримінальноі подіі та при-леглій до нього територіі; при вивченні обслуговуваноі територіі, обстеженні підвалів, горищ нежилих будівель, теплотрас тощо для виявлення осіб і предметів, які становлять оперативний інтерес; при обстеженні автопарків, стоянок транспортних засобів для виявлен-ня викрадених, угнаних автомашин; при обстеженні земельних діля-нок громадян, фермерів для виявлення посівів наркотичних рослин; при перевірці затриманих за правопорушення громадян для вияв-лення підроблених, викрадених документів; в установах виконання покарань при перлюстраціі кореспонденціі засуджених на місцях іх роботи та відпочинку; в інших невідкладних ситуаціях.

Зашифрований оперативний огляд здійснюеться у присутності особи, яка перевіряеться або його спільників та інших зацікавле-них осіб, проте так, щоб вони не здогадалися або про те, що його проводить працівник, або про справжню мету огляду. При цьому оперативний працівник або відкрито виступае як працівник орга-нів внутрішніх справ і оглядае об'екти, що цікавлять, під приводом, що вони не мають відношення до розкриття даного злочину, або видає з себе особу, яка не мае відношення до правоохоронних органів. У практичній діяльності оперативних підрозділів для проведення зашифрованого оперативного огляду найчастіше використовуються такі легендовані приводи: перевірка заяв про правопорушення; обстеження стану протипожежноі безпеки будинків, споруд; до-тримання паспортних правил; перевірка електромережі, лічильни-ків, експлуатації електроопалювальних приладів та ін.; перевірка газового устаткування; обстеження санітарного стану помешкання, гуртожитків, готелів; огляд технічного стану автотранспорту; обстеження стану житлового фонду, визначення обсягу ремонтних робіт; огляд багажу, речей пасажирів у аеропортах тощо.

Негласний оперативний огляд проводиться тоді, коли потрібно зберегти в таемниці як сам факт огляду, так і дані, отримані при його проведенні. В цих випадках оперативний працівник проводить захо-ди, що дозволяють йому отримати доступ до матеріальних об'ектів, що цікавлять, у відсутності особи, яка перевіряеться, іі спільників та інших зацікавлених осіб. Головною особливістю негласного огляду е таемність усього комплексу заходів і те, що він здійснюеться з до-зволу суду.

При проведенні оперативного огляду, незалежно від його виду, мети і особливостей, обумовлених конкретною ситуаціею, повинні дотримуватися загальні тактичні вимоги і правила, зокрема, такі, як визначення і попередне вивчення особливостей місця і предметів оперативного огляду підготовка до проведення. В процесі попере-днього вивчення місця і предметів огляду оперативний працівник повинен проаналізувати всі відомості, які у нього е щодо шляхів прихованого підходу до об'екта огляду, його розташування, стан охорони, конструкціі замикаючих пристроів і сигналізаціі, місця і умови зберігання предметів огляду У ряді випадків для отриман-ня або уточнення таких відомостей слід проводити попередні опе-ративно-розшукові заходи, такі як оперативна установка, візуальне спостереження тощо.

У залежності від виду оперативного огляду будуть суттево різ-нитися тактичні особливості його проведення.

Тактика здійснення гласного оперативного огляду не викликае будь-яких складнощів. Він проводиться у присутності зацікавлених осіб і за іх згодою. У разі застосування технічних заходів складаеть-ся відповідний протокол. Однак, проводячи гласний оперативний огляд, працівник оперативного підрозділу мае пам'ятати, що захід проводиться в присутності великоі кількості осіб, і при необережно-му застосуванні окремих тактичних прийомів і засобів ОРД можна розшифрувати іх сутність.

Тактичні особливості проведення зашифрованого оперативного огляду залежать від місця його проведення. Так, огляд в приватно-му житлі і надвірних спорудах може бути проведений під різними приводами. При цьому потрібно дотримуватися наступних умов: по-перше, представники організаціі (установи), від імені якоі діе оперативний працівник, повинні мати право безперешкодно входи-ти до житла громадян і оглядати саме ті предмети або документи, які представляють оперативний інтерес; по-друге, оперативний пра-цівник, що видае себе за представника певноі організаціі, повинен знати функціі ціеі організаціі, права й обов'язки іі співробітників, прізвища керівників, місцерозташування організаціі і тому подібні відомості; по-трете, оперативний працівник повинен бути відповід-ним чином екіпірований; по-четверте, необхідно перевірити: чи не мае відношення особа, яка перевіряеться (або іі близькі родичі) до тіеі організаціі, від імені якоі виступае оперативний працівник.

Зашифрований огляд службових приміщень, а також предметів, речей і документів, що в там знаходяться, частіше за все проводить-ся оперативним працівником, який видае себе за представника гос-подарськоі, контролюючоі організаціі або за співробітника різних інспекцій (наприклад пожежноі або санітарноі). Цей же прийом часто використовуеться при огляді гуртожитків, робочих місць, шкіл, технікумів тощо.

Тактика проведення негласного оперативного огляду залежить від місця його проведення. Проте у всіх випадках негласний оператив-ний огляд повинен здійснюватися з додержанням вимог законності та за умов, що виключено можливість розшифрування проведення як самого заходу, так і його результатів. Проведення негласного опе-ративного огляду, як правило, пов'язане з негласним проникненням оперативного працівника у відповідне приміщення. Слід мати на ува-зі, що негласно проникнути до житла громадянина або у приміщен-ня державноі (громадськоі) організаціі (підприемства) оперативний працівник мае право тільки з дозволу суду. Тактика проникнення в цьому разі повинна розроблятися особливо детально. Готуючись до негласного оперативного огляду з проникненням у приміщення, де зберігаються товарно-матеріальні цінності, оперативний працівник повинен діяти так, щоб виключити можливість його звинувачення у зникненні матеріальних цінностей, якщо станеться розшифруван-ня проведення заходу (з цих міркувань оперативний огляд доцільно проводити у присутності особи, яка мае доступ у відповідні примі-щення). Ми вже зазначали, що з тактичноі точки зору, проведення не-гласного оперативного огляду дуже важка і небезпечна процедура.

Тактичні особливості використання прийомів притаманних розвід-увалъному опитуванню при застосуванні оперативного розпізнавання. При оперативному розпізнанні оперативний працівник застосо-вуе широкий комплекс прийомів притаманних окремим методам ОРД. Одніею з найдійовіших та запозичаемих у цьому е система прийомів притаманних розвідувальному (оперативному) опитуван-ню яке здійснюеться шляхом безпосереднього спілкування опера-тивного працівника з особою, яка володіе необхідною інформаціею Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону Украіни «Про оперативно-розшу-кову діяльність» оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшуковоі діяльності надано право опитувати осіб за іх згодою, використовувати іх добровільну допомогу [17]. Отже, відповідно до зазначеного Закону Украіни слід говорити про опи-тування, але така назва методу не відбивае його сутності. Проте в теорп і практиці оперативно-розшуковоі діяльності бракуе певноі термінологічноі визначеності, оскільки фахівці, застосовуючи різні назви (контррозвідувальне, розвідувальне, оперативне опитування тощо¹), мають на увазі майже те саме.

На думку В. М. Атматжитова, розвідувальне опитування - це метод збору оперативно-розшуковоі інформащі в процесі безпо-середнього спілкування оперативного працівника з громадянами, яким можуть бути відомі дані про осіб і факти, що викликають ін-терес для правоохоронних органів [12]. В. О. Вандишев, вивчаючи тактичні особливості застосування оперативного розпізнавання пи-сав, що розвідувальне опитування - це спеціальна бесіда оператив-ного працівника з особою, яка обізнана про факти, що викликають оперативний інтерес, з метою отримання відомостей, які можуть бути використані у боротьбі із злочинністю [22, С. 63]. Сутність розвідувального опитування, на думку I. П. Козаченка, полягае у отриманні оперативно значущоі інформаціі в процесі спілкування спеціального суб'екта (оперативного працівника) з особами, які ви-кликають оперативний інтерес [11, С. 40]. Сучасні украінські на-уковці вважають, що оперативне опитування - це метод збирання

оперативно-розшуковоі інформаціі в процесі безпосереднього спіл-кування працівника міліціі з громадянами, поінформованими про осіб, предмети і факти, що становлять оперативний інтерес, з метою попередження, розкриття злочинів, розшуку зниклих злочинців і громадян, які пропали безвісти [15,С. 187].

3'ясовуючи сутність поняття опитування (опитувати - звертати-ся до одніеі або кількох осіб із запитаннями для збирання певних відо-мостей, з'ясування чого-небудь¹), доцільно виходити зі змісту інфор-маціі, суб'екта отримання та характеру дій оперативного працівника. Крім того, відповідно до характеру завдань оперативно-розшуковоі діяльності, умов іі провадження, тобто постійним протиборством зі злочинним середовищем, оперативний працівник саме здобувае ін-формацію, що становить оперативний інтерес, входить у контакт з іі носіем і не просто отримуе, а вивідуе таку інформацію, використову-ючи окремі тактичні прийоми, з'ясовуючи обізнаність певноі особи про обставини, що цікавлять правоохоронні органи.

Оперативне опитування являе собою найдостунніший спосіб отримання інформаціі і не потребуе значних фінансових та ресурс-них затрат. Під час його проведення оперативний працівник ціле-спрямованими діями здобувае інформацію, що становить оператив-ний інтерес. Джерелом інформаціі е особа, яка мае будь-які відо-мості, що становлять оперативний інтерес. Оперативний працівник самостійно приймае рішення про доцільність застосування опиту-вання відповідно до конкретноі оперативно-розшуковоі ситуаціі та

обставин справи.

Опитування здійснюють на різних стадіях розкриття злочинів: під час перевірки первинноі інформаціі про вчинений злочин, а також у процесі вжиття оперативно-розшукових заходів щодо оперативно-розшукових справ, розшуку злочинців, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кри-мінального покарання, вирішення інших завдань оперативно-роз-

шуковоі діяльності.

Отже, оперативне опитування як метод полягае в пізнанні суб'ек-том поінформованості.

ти відомостями, що становлять оперативний інтерес, безпосередньо спілкуючись з нею для виконання завдань оперативно-розшуковоі діяльності.

Оперативне опитування як оперативно-розшуковий захід являе собою передбачене нормативними актами, що регламентують опера-тивно-розшукову діяльність, суспільно значуще, свідоме і конфіден-ційно проваджуване діяння зі збирання відомостей у особи (осіб), яка ймовірно володіе або може володіти інформаціею, що становить оперативний інтерес, безпосередньо спілкуючись з нею (рис. 2). Обов'язковою умовою проведення опитування е добровільна згода особи на бесіду. Вона може бути отримана безпосередньо, у вигляді прямоі відповіді на запитання, чи опосередковано - коли про згоду опитуваного свідчить сам факт спілкування [187,С. 32-33].

Суб'ектами оперативного опитування можуть бути лише опера-тивні працівники та особи, які залучаються до конфіденційноі' співп-раці. В теоріі і практиці ОРД існують спроби необгрунтовано розши-рити коло осіб, які можуть використовувати цей метод (наприклад, співробітники паспортних служб, працівники Патрульно-постовоі служби і Державтоінспекціі і т.ін.). При цьому підкреслюеться, що вони проводять бесіди з громадянами з особистоі ініціативи, вико-нуючи своі службові обов'язки чи наказ вищого керівництва. Ми не можемо погодитися з такою точкою зору оскільки: по-перше, опера-тивне опитування по своій суті відноситься до оперативно-розшуко-вих заходів, а як відомо, іх виконання дозволяеться тільки особам, що виконують оперативно-розшукові функціі; по-друге, якщо оператив-ний працівник і доручае проведення опитування іншим особам (на-приклад, співробітнику установи, де працюе розроблювана особа), то вони здійснюють захід не в повному обсязі, можуть не знати кінцевоі його мети, всіх учасників його проведення тощо; застосування опе-ративного опитування оперативними працівниками проводиться ре-гулярно, систематично, а представниками інших служб або громадя-нами - епізодично; по-четверте, оперативне опитування, як правило, здійснюеться оперативним працівником в комплексі з іншими мето-дами оперативно-розшуковоі діяльності.

Об'ектами оперативного опитування можуть бути будь-які осо-би, якщо відомо, що вони знають інформацію, яка викликае опера-тивний інтерес.

Для вирішення загальних питань попередження злочинів опера-тивне опитування допомагае виявленню: причин злочинів і умов, що сприяють іх вчиненню; коло осіб, від яких можна очікувати вчи-нення злочину, а також тих, хто його задумав або підготував; осіб, чия конфіденційна допомога може бути використана в поперед-женні злочинів. 3 метою найбілын якісного розкриття злочинів, а також притягнення винних до кримінальноі відповідальності за допомогою оперативного опитування виявляються: особи, причетні до вчинення злочинів; очевидці та свідки злочинів; місця і час учи-нення злочину; місця зберігання знарядь вчинення злочинів і речей, здобутих злочинним шляхом; громадяни, конфіденційна допомога яких може сприяти розкриттю злочинів.

Для скорішого розшуку осіб, які ухиляються від слідства і суду, втекли з-під варти, за допомогою оперативного опитування: вивча-ються особливості особи, що переховуеться; встановлюються місця ймовірного перебування розшукуваного; виявляються особи, які знають або можуть знати про місцеперебування розшукуваного; ви-являються особи, які можуть позитивно вплинути на розшукувано-го та спонукати його до явки з повинною.

Для з'ясування місцезнаходження безвісно відсутніх осіб, опе-ративне опитування сприяе: вивченню особи безвісти зниклого та формуванню на цій основі версій його зникнення; виявленню осіб, які могли бачити його безпосередньо перед зникненням; вивченню обставин зникнення розшукуваного; виявленню осіб, які знають або можуть знати про його місцеперебування; встановленню місцепере-бування розшукуваного; виявленню і перевірці осіб, які причетні до зникнення розшукуваного; отриманню інформаціі про те, що безві-сти зниклий міг стати жертвою злочину.

Коло завдань, що можна вирішити за допомогою оперативного опитування, безумовно ширше за те, що було нами наведено. Іх ви-значення здійснюеться безпосередньо оперативним працівником на підставі аналізу інформаціі про конкретну оперативно-розшукову ситуацію.

За формою і деякими змістовими ознаками оперативне опиту-вання подібне дога/тга/. Але між опитуванням і допитом існуе прин-ципова різниця. По-перше, допит е слідчою діею, а оперативне опи-тування - методом ОРД. По-друге, процедура проведення допиту всебічно регламентуеться нормами кримінально-процесуального законодавства (глава 14 КПК Украіни), тоді як проведення опера-тивного опитування процесуальними нормами не регулюеться. По-трете, проведення допиту закон дозволяе тільки після порушення кримінальноі справи. Здійснення ж оперативного опитування не залежить від цього. По-четверте, на допиті свідок попереджуеться про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань, що нормами права не передба-чено для оперативного опитування. По-п'яте, відомості, отримані на допиті, оформлюються протоколом, який е джерелом судових до-казів, в той час результати оперативного опитування протоколом не оформлюються і не е судовим доказом [15, С. 188].

Для успішного проведення оперативного опитування оператив-ний працівник повинен здійснити низку обов'язкових попередніх дій. До них відноситься попередне отримання інформаціі про особу, з якою в подалыпому плануеться проводити опитування. Для цього оперативний працівник може застосувати оперативну установку, ві-зуальне спостереження. Коли отримана інформація дасть змогу як-найбілыпе зрозуміти індивідуальність особи, іі звички, прихильність, хобі можна розпочинати проведення оперативного опитування.

3 тактичноі точки зору, в межах проведення оперативного роз-пізнавання, оперативні працівники найчастіше застосовують на-ступні прийоми спілкування з джерелом інформаціі: знайомство оперативного працівника з особою і встановлення з ним довірчих відносин під «благовидним» приводом, який добираеться залежно від конкретних обставин і дозволяе вирішити конкретне оператив-но-тактичне завдання; знайомство оперативного працівника з осо-бою та встановлення з ним довірчих відносин на Грунті використан-ня спеціалыю розробленоі легенди, що сприятиме зміцненню таких відносин у майбутньому.

Разом з вказаними головними прийомами, оперативні працівни-ки можуть застосовувати іх різновиди, які характеризують різний ступень знайомства та довіри між ним і джерелом інформаціі.

Для успішного вирішення вказаних вище завдань шляхом за-стосування оперативного опитування від оперативного працівни-ка вимагаеться: швидко оріентуватися в обстановці, що склалася, правильно оцінювати здібності й спроможності особи, з яким йому

необхідно спілкуватися; в залежності від обстановки, що склалася, швидко й правильно розробляти для себе легенду прикриття; вмі-ти поводити себе у точній відповідності до обраноі легенди; мати швидке мислення, бути сміливим та рішучим, але водночас достат-ньо обережним та виваженим.

Організаційний бік проведення оперативного опитування скла-даеться з:

1. визначення кола питань, іцо вимагають з'ясування;

2. вибору місця і часу проведення;

3. залежно від виду опитування, визначення тактичних прийо-мів його здійснення.

Правильне визначення питань, що вимагають з'ясування, дозво-ляе провести опитування послідовно, цілеспрямовано, що забезпе-чуе отримання найповніших відомостей. Це не означае, що опера-тивний працівник в бесіді повинен дотримуватися тільки наміче-них заздалегідь питань. Треба використовувати всі можливості для з'ясування відомостей, що викликають оперативний інтерес, у тому числі й ті, що не мають безпосереднього відношення до фактів, що стали приводом для опитування.

Оперативне опитування в процесі застосування оперативного розпізнавання практично може бути проведене в будь-якому відпо-відному для цього місці (в службовому або жилому приміщенні, на вулиці, в місцях відпочинку тощо). У кожному конкретному випад-ку це питання розв'язуеться з урахуванням особливостей ситуаціі і обставин справи, обсягу і змісту підлягаючих з'ясуванню питань, результатів попередньоі перевірки і вивчення особи. Проте, якщо це можливо, місце для розвідувального опитування слід добирати з та-ким розрахунком, щоб сама обстановка сприяла відвертій розмові.

У теоріі оперативно-розшуковоі діяльності розрізняють такі так-тичні різновиди оперативного опитування: гласне та негласне (вони можуть проводитися як з зашифровкою мети, так і ні).

Гласне оперативне опитування - найбільш проста і доступна форма спілкування працівників міліціі з громадянами. При його проведенні не приховуеться від оточуючих сам факт бесіди і привід до неі, оскільки такі опитування здійснюються, як правило, під час пошуковоі роботи в районі місця кримінальноі подіі, коли необхід-но за короткий час опитати значну кількість громадян, щоб отри-мати первинні відомості для проведення невідкладних оперативно-розшукових заходів. Проведення гласних оперативних опитувань здійснюеться і щодо затриманих, заарештованих, свідків, потерпі-лих, звинувачуваних тощо, оскільки факт і"х участі в кримінальному процесі може бути відомий багатьом громадянам. Гласне опитуван-ня може проводитись як зашифровано, так і без зашифрування мети або суб'екта опитування.

При пегласному оперативному опитуванні застоеовуються такі тактичні прийоми і способи, які виключають розголошення перед непосвяченими особами як самого факту опитування, так і його змісту. Частіше за все негласно опитуються особи з оточення роз-роблюваного, обізнані про будь-які епізоди іх злочинноі діяльності, зв'язки, спосіб життя та інші факти, що мають значення для попе-редження, розкриття злочину і розшуку злочинців.

Оперативний працівник, здійснюючи негласне оперативне опи-тування повинен пам'ятати, що в білыпості випадків до кінця бесіди опитуваному стае очевидною дійсна мета зустрічі з оперативним пра-цівником. Тому особливо важливо роз'яснити йому чим саме була викликана необхідність бесіди в таемниці від інших осіб, і попереди-ти, що зміст бесіди розголошувати не можна. При цьому слід сказати опитуваному що збереження в таемниці факту та змісту бесіди про-диктований перш за все інтересами його особистоі безпеки, оскіль-ки особи, про які він повідомив оперативному працівнику, можуть спробувати якимсь чином впливати на нього. Слід враховувати, що в процесі оперативного розпізнавання різновиди оперативного опиту-вання можуть поеднуватися, «перетворюватися» один на інший.

При проведенні оперативного опитування у будь-якому випадку неприпустимі погрози, шантаж відносно опитуваного та інші про-тизаконні діі. Не можна також втручатися в суто особисті, інтимні обставини його життя.

4. Завершальний етап оперативного розпізнавання

Результати застосування оперативного розпізнавання оформля-ються відповідним документом (рапортом, довідкою або актом), що складаеться оперативним працівником.

Рапортп доцільно складати в тих випадках, коли оперативний працівник повинен доповісти вищому керівництву про відомості,

отримані в процесі оперативного розпізнавання і дістати відповідні вказівки.

Доѳідка складаеться за необхідності зафіксувати які-небудь фак-ти, подіі, виявлені шляхом оперативного розпізнавання, відомості, що згодом можуть бути використаний для проведення інших опера-тивно-розшукових заходів.

Акт складаеться для фіксаціі результатів оперативно-розшуко-вих заходів, здійснених шляхом оперативного розпізнавання гру-пою осіб, зокрема, з участю представників громадськості.

За призначенням названі документи можна поділити на дві групи:

1. документи, які не підлягають оголошенню і призначені для використання лише в оперативно-розшукових цілях;

2. документи, які можуть бути оголошені в потрібний час, на-приклад, слугувати у якості джерел доказів по кримінальній справі. Документи цього виду повинні відповідати ряду до-даткових вимог: по-перше, в них не повинно міститися даних, що не підлягають розголошенню, тобто відомостей, що роз-шифровують методи і засоби оперативно-розшуковоі діяль-ності; по-друге, дані, що повідомляються в цих документах, повинні свідчити про факти, що спостерігалися безпосеред-ньо особами, які склали документ; по-трете, необхідно, щоб такі дані можна було перевірити проведенням гласних про-цесуальних дій.

На завершення хочемо ще раз підкреслити, що важливою осо-бливістю безпосереднього здійснення працівником оперативних підрозділів ОРЗ е те, що при цьому він безпосередньо вирішуе від-повідні завдання, тобто, якщо мати на увазі кінцеву мету заходів, він особисто розпізнае, розшукуе злочинців і отримуе відомості, що становлять оперативний інтерес, особисто розкривае або особисто попереджуе злочини. Ціею особливістю в значній мірі визначають-ся зміст і мета оперативного розпізнавання.