10. Перша імперія і подальша бюрократизація державного апарату. Законодавча діяльність Наполеона Бонапарта.

У 1802 р. в результаті нового плебісциту в антидемократичних формах, як і в 1799 р., Бонапарт, став кумиром для більшості французів, був оголошений довічним консулом. Згідно з сенатус-консультом 1804 йому був присвоєння титул імператора (Наполеон I). Знову був випробуваний прийом плебісциту, і третя наполеонівська Конституція була практично одностайно схвалена "французьким народом".

В конституції розроблялися такі питання, як престолонаслідування, статус імператорської сім'ї, присяга імператору, регентство (регент – тимчасовий керівник держави під час малолітства, хвороби дійсного монарха). Марнославство Наполеона привело до відновлення дореволюційної процедури посадження на трон, яка і була згодом здійснена за участі римського папи.

Із встановленням імператорського титулу спочатку термін "республіка" продовжував використовуватися в законодавництві, але він поступово почав виходити з ужитку. Персоніфікація державної влади досягла найвищої межі. Особистість Наполеона з урядом, з армією, з країною в цілому. Від його волі і свавілля залежав політичний курс французької держави.

Встановлення монархічного ладу соводжуватись створенням імператорського двору. Родичі Наполеона і його найближчі соратники актами Сенату або імператора отримували титули принців, князів, графів. Створювалися особливі придворні посади великого канцлера, верховного виборця.

Зі встановленням імперії поступово втрачала своє значення Конституція, бо Наполеон ставив себе вище закону. Деформувалася і створена ним система державних органів, яка неодноразово преутворювалася на розсуд імператора. Так, були змінені склад і компетенція Державної ради, Сенату. Вищі сановники становили Високу раду імператора, з них формувалася Таємна рада, до якої перейшов ряд функцій Державної ради і Сенату.

З переходом Франції до імперії сформувалися стабільність і порядок, але було втрачено демократичні завоювання революції. Уряд переслідував вільнодумство: заборонялися публічні збори і маніфестаціі, встановлювалася жорстка цензура на пресу.

Під час Першої імперії у Франції в основному завершився процес становлення сучасної, засадах держави, вільної від теологічної і станової спадщини. Держава створювалася Наполеоном на основі бюрократичної централізації, цивільної служби і відданості чиновників імператорові. Відверто протекціоністська економічна політика наполеонівської держави сприяла швидкому росту капіталізму. Своїм стрижнем держава мала бюрократично організований чиновницький апарат. В основному це був продукт адміністративного творчості самого імператора.

Основним органом управління при Наполеоні стали міністерства, створені на принципі єдиноначальності і виконавчої вертикалі. До кінця правління Наполеона I у Франції було 12 міністерств, причому більша частина з них була пов'язана з проведенням торгово-промислової, фіскальної, військової та каральної політики.

Наполеон по суті справи включив у систему державного апарату і католицьку церкву. Чітко уявляючи силу впливу церкви на маси, особливо на селянство, він ще в 1801 р. підписав з римським папою конкордат (договір між папою римським, як головою Римсько-католицької церкви та іншою католицькою державою, який регулює правовий стан Римсько-католицької церкви в данній державі, а також відносини цієї держави з святим престолом). Держава взяла священиків на своє утримання, а папа визнав за Наполеоном право назначати на вищі церковні посади. Священики присягали на вірність першому консулу, потім - імператору.

Розвиток отримала військова організація. Французька армія перетворилася з національної в корпоративну і цезаристську. Значна частина бюджетуних коштів йшла на військові потреби. У 1800 році у зв'язку з дією рекрутського набору для заможних кіл була введена система найму заступника, яка дозволяла синам з багатих сімей уникати "податку кров'ю". В армії розвиваюлись кастовість і професіоналізм. У період імперії офіцерський склад поповнювався з представників нової наполеонівської аристократії. Прагнучи підтримувати високий військовий дух, Наполеон нерідко йшов на створення привілейованих підрозділів (гренадерів, драгунів), на виділення імператорської гвардії.

З 1800 по 1815 р. були призвані на службу 3153 тис. французів, не рахуючи військовослужбовців допоміжних підрозділів, з них загинуло близько 1750 тис. осіб. Ще більших втрат зазнали армії союзників і супротивників Наполеона (близько 2 млн. чоловік).

Особливу увагу Наполеон приділяв розвитку поліцейської системи. При міністерстві поліції, яке очолив досвідчений професіонал Ж. Фуше, була створена розгалужена система політичного розшуку і шпигунства. Фуше домігся централізації поліцейської системи. Генеральні комісари і комісари поліції в округах і містах формально підпорядковувалися префектам, фактично призначалися міністром поліції і були під його керівництвом. У Парижі була створена особлива префектура поліції.

У здійсненні каральної політики імперії важву роль грали воєнізовані поліцейські з'єднання - корпус жандармів, що знаходився у підпорядкуванні воєнного міністра. При проведенні великих поліцейських операцій загони жандармів передавалися у відання міністра внутрішніх справ або міністра поліції. Жандармерія надавала допомогу поліції в затриманні злочинців. Отримала розвиток і тюремна система Франції, орнізація якої здійснювалася за особистої участі Наполеона.

Таким чином, порівняно нетривалий період правління Наполеона (1799-1814рр.) супроводжувався істотними змінами у всіх сферах державного життя Франції. Авторитарний режим імперії лише зовні представлявся постійним і сильним. На ділі він не мав міцних підстав і опори в традиційній політичній свідомості французького суспільства. Він тримався на волі і успіху одної обдарованої особистості. Такий режим не міг існувати бесконечно. Розлад між суспільством, державою і самим імператором ставав історично неуникним.