
Розвиток некласичних філософських вчень XIX-ХХ.
Особливості філософії ХІХ-ХХ ст.
“Філософія життя” Ф. Ніцше.
Психоаналітична філософія.
Філософія Екзистенціалізму.
Позитивістський напрямок, “філософія науки”.
Феноменологія і герменевтика.
Особливості філософії хіх-хх ст.
Початок філософської свідомості нашого часу дослідники датують по-різному, найчастіше називають або кінець XIX, або 20-ті pp. XX ст. Вже з другої половини XIX ст. у філософській думці Європи зростають «некласичні» тенденції. На перший план поступово виступають ірраціоналістичні концепції, але і в межах класичного раціоналізму з'являються вчення (марксизм, позитивізм О. Конта), які проголошують розрив з попередньою філософською традицією.
XX століття стало століттям величезних культурних змін і соціальних потрясінь, ось деякі з них: наукова революція на межі ХІХ-ХХ ст. (створення не класичної науки з принципово новою картиною світу); дві світових війни, поява фашизму і численних тоталітарних режимів, технологічна та інформаційна революція, криза культури, поява глобальних проблем, зростання могутності державного апарату та інформаційно-пропагандистської машини, дегуманізація людини, її часткове нівелювання, перетворення на «придаток» суспільства і держави.
Людство XX століття опинилося в ситуації зламу усталених, «класичних» підвалин життя. Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу «природного» доброго початку в людині, реальність «світлого майбутнього» для людства. Некласична філософія стала спробою прояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обґрунтувати принципи нового світорозуміння.
Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, зв'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними. Попри усе розмаїття сучасної філософії існує одне фундаментальне питання, навколо якого точаться суперечки: чи варто беззастережно відмовлятися від традицій класичної філософії, або ж має йтися про їхній подальший розвиток у нових формах?
Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто - перегляд традиції класичного раціоналізму. Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналізму, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.
Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає Філософією людини і Філософією мови.
При всій множинності філософські течії XX століття, їх можна розділити на два основних опозиційних напрямки. До того чи іншого з них тяжіє більшість сучасних філософських систем. Це – ірраціоналістичний, екзистенційно-антропологічний напрям («філософія життя», екзистенціалізм, філософія франкфуртської школи, психоаналітична філософія, персоналізм, філософська антропологія, герменевтика, феноменологія та ін.) і раціоналістичний, позитивістськи орієнтований напрям так звана «філософія науки» (неопозитивізм, аналітична філософія, структуралізм тощо).
Найбільш поширеними і впливовими вченнями у XX столітті стають ірраціоналістичні вчення. У центрі їхньої уваги - проблеми людського існування. Розум, згідно концепції ірраціоналізму, відіграє другорядну роль. Вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідоме, переживання, інтуїція, віра тощо. Своє завдання ірраціоналістична філософія XX ст. вбачає не в пізнанні об'єктивних законів світу, (існування яких вона не визнає), не в пошуку об'єктивної істини, а у визначенні певних духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського існування постає тут особливо гостро, у зв'язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.