Розділ 2. Геометричні фігури

Каркасний куб

Каркасна модель куба установлена паралельно передній стороні столика постановки, близько до краю.

П еред початком роботи над малюнком, викладач повинен провірити точку зору кожного з студентів на модель, звертаючи увагу, що фронтальна перспектива куба мало що дасть для розуміння перспективної побудови на площині. Погано також, коли ребра куба співпадають «кут до кута» (на малюнку), коли передні грані куба співпадають із задніми по вертикалі.

Робота над малюнком починається із пояснень викладача. Задача пояснення – допомогти студентам засвоїти, що робочий лист паперу від тепер не є двохмірна площина, на яку наносять лінії, а частина простору, де інструментами для рисунку наносять, будують, ліплять об’ємні форми. Від цього залежить успіх подальшого навчання.

Пояснюючи це, не потрібно робити скидку на вік. Глибокий інтерес студентів до рисунку, їх любов до заняття забезпечить увагу групи при обговоренні різних проблем, наприклад трактовки об’ємної форми в рисунку.

На початку пояснення необхідно показати гіпсовий куб і пояснити, що куб – це таке геометричне тіло, конструкція якого лежить в основі багатьох предметів. Наприклад: табуретка, ящик, коробка сірника, кімната і т.д.

Каркасний дротяний куб, який необхідно намалювати, - це прозора модель, на якій можна бачити побудову куба. В моделі показані ребра куба, тобто лінії, по яким з’єднуються в побудові всі шість квадратів одного розміру, які і створюють куб. Однин із цих квадратів служить основою стоячого куба.

Відмітивши місце на столі, де стоїть каркасний куб, на деякий час заберемо його і до найближчої нам сторони відмітки, паралельній краю стола, прикладемо каркасний квадрат, тримаючи його рукою у вертикальному положенні. Після чого помаленьку опускаємо каркасний квадрат і ставимо його повністю на відмітку зроблену на папері.

Якщо взяти паперову рамку зроблену заздалегідь (9,5 Х 7 см.), і сидячи прямо навпроти середньої ближньої сторони квадрата, подивившись в отвір рамки на квадрат так, щоб він доторкався до крайньої сторони горизонтальної рамки, то тоді ми побачимо, що бокові сторони квадрата, направлені від нас в глибину, трохи нахилені один до одного, а задня і бокові сторони квадрата здаються коротшими чим його передня сторона.

Продовжуючи дивитись на лежачий квадрат через рамку і нахиляючись поступово направо і наліво, не сходячи з місця, ми побачимо, що бокові сторони квадрата так якби відхиляються направо або відповідно наліво.

Якщо при нахилі дивитись на квадрат через рамку так, щоб передній кут лежачого квадрата весь час залишався на нижній горизонтальній стороні паперової рамки, тоді ясно видно, що передня і задня сторони квадрата одночасно відхиляються так само на якийсь кут по відношенню до нижнього краю рамки.

Аналогічно змінюються направлення сторін квадрата, які зв’язані один з одним, буде відбуватись при зміні точки зору на квадрат, а коли точка зору буде знаходитись на рівні стола, лежачий квадрат перетворюється для нашого ока в одну горизонтальну лінію.

Забравши каркасний квадрат, поставимо на це місце каркасний куб і подивимось на нього через паперову рамку з різних точок. Здається що каркасний куб повертається до нас різними сторонами (на малюнку).

Через що це відбувається?

Щоб зрозуміти це, потрібно знати механізм ока і ясно уявляти собі, як бачить людина.

На схемі потрібно показати як бачить око і пояснити, що таке центральний промінь зору (схема 1), і поле зору ока (схема 2). На схемі можна роз’яснити, чому розмір зображення на сітчатці ока зменшується в порівнянні від відстані предмета на який ми дивимось (схема 1), і показати як на задньому матовому склі фотоапарата виходить малюнок і як воно змінюється в розмірі при віддаленні предмета від об’єктива (схема 3).

Схема 1.

Схема 2.

Схема 3.

Основний закон перспективного скорочення розмірів, заходячих в глибину предметів, легко засвоюються студентами, і якщо привести приклад на коліях для потягів, шпалах чи телеграфних стовпах, то лінія горизонту і точки сходження стають досить зрозумілими.

Необхідно також зрозуміти, що закон перспективного скорочення відноситься тільки до паралельних ліній, лежачих на горизонтальних площинах нижче і вище горизонту (наприклад, підлога і стеля кімнати).

Що відноситься до вертикальних ліній, наприклад кут кімнати чи шафи, то до них в малюнку закон перспективного скорочення не використовується.

Щоб побудувати будинок, потрібно спочатку визначити на площадці місце для нього, і виходячи з його майбутніх розмірів, розмістити на землі його план. Набивши по кутам розмітки (плану) клинки і з’єднавши їх шнуром, встановлюють фундамент та розпочинають роботу над стінами знизу вверх.

Так і в малюнку: всі стоячі або лежачі геометричні фігури на горизонтальній площині починають будувати їх з плану.

В даному випадку площадкою буде служити горизонтальна площина, яка входить в глибину від нижнього краю картинної площини до лінії горизонту (яка повинна бути наміченою зразу на листі паперу). Планом для побудови куба буде служити, як ми і раніше говорили, квадрат, лежачий в його основі, але він повинен знаходитись в перспективному скороченні. Перш за все виконуємо попередню намітку куба.

Попередня намітка куба – це рисунок, який виконується на око і тільки в загальному. На основі зробленої намітки і буде виконуватись побудова.

Попередню намітку і всю побудову потрібно виконувати легкими штрихами олівцем, так як напевно деякі з ліній прийдеться витирати, і не один раз, а поверхню паперу потрібно берегти.

Побудова завжди починається від найближчої до вас точки – в даному випадку від кута квадрата основи куба. Для цього потрібно:

1. Визначити направлення двох найближчих до нас сторін квадрата основи куба за допомогою кутів (на малюнку), які ці сторони співпадають із горизонталлю, і потрібно їх продовжити до лінії горизонту, там де будуть точки сходження;

2. Правильно визначити розміри цих сторін в співвідношенні до розміру переднього ребра куба по намітці і проставити ці відрізки по проведеним в точку сходу лініями, начинаючи від ближнього кута квадрата;

3. Провести через кінці відрізків лінії на точки сходження.

В перетині нанесених перспективних ліній і буде лежати квадрат – основа куба.

Після закінчення побудови квадрату – основи куба – студенти показують свою роботу викладачу, і після виправлення помилок вказаних викладачем, приступають до другого етапу побудови куба:

4. Провести через кути лежачого квадрату вертикальні лінії і з’єднати верхній кінець найближчого до вас переднього ребра кута з точками сходу. При цьому перетинаються три ребра куба (вертикальні), і можна вважати куб побудованим.

Вся побудова виконується тонкими допоміжними лініями. Тому, щоб закінчити малюнок необхідно виділити лінії ребер каркасного куба, залишивши допоміжними тільки ті лінії які ведуть до точок сходження, а також лінію горизонту; залишені допоміжні лінії дають можливість проаналізувати правильність перспективної побудови.

Каркасний циліндр, стоячий на горизонтальній площині

Робота на рисунком каркасного циліндра, зв’язані з повторенням попередньо отриманих знань які пов’язані із наглядною перспективою, а також і отримують нові знання із перспективної побудови овалів.

Необхідність перспективної побудови овалів зустрічається дуже часто, особливо в учбових рисунках з геометричних тіл і побутових предметів, у яких центральна вісь служить і одночасно і віссю кола. Крім того, циліндр входить як основна частина других складніших форм, які зустрічаються в природі.

Каркасний циліндр встановлюється вертикально на низький стіл, близько до краю по його ширині, таким чином, щоб лінія горизонту була вище циліндра.

Циліндр – це геометричне тіло, форма якого складається із трьох поверхонь, з них дві плоскі і одинакові по конфігурації – круги, і одна, з’єднуюча два круги, бокова – циліндрична.

Щоб краще пояснити студентам, що таке циліндр, корисно показати, як створюється його форма. Для цього потрібно використовувати дротяну каркасну модель. При цьому, необхідно пояснити що таке вісь кола і що вона завжди перпендикулярна площині кругів, основи циліндра. Циліндричні форми можуть бути досить різними на вид, наприклад, стакан, барабан, відро і т.д.

Потрібно студентам запропонувати сказати, які циліндричні форми вони ще знають, потрібно пояснити, що різноманіття форм, зустрічаються навколо нас предметів, відбувається від різниці у співвідношенні між розмірами діаметрів основи циліндра і його висоти.

Малюнок циліндра розпочинають з вивчення його конструкції, і для цього використовують каркасну прозору модель, на якій ясно видно побудову циліндра.

Як уже ми знаємо, малюнок геометричного тіла, яке стоїть на горизонтальній площині, потрібно починати з побудови його основи. В обох основах циліндра лежить поверхня круга, яка закінчується окружністю.

Як вам уже відомо, що на моделі видно коло, на основі якого можна вписати квадрат, або на оборот (коло в квадрат), тобто: проводимо діагоналі квадрата, ділимо його навпіл, і на діагоналях відмічаємо радіус кола, радіус кола ми знаємо, так як, від центру квадрата коло торкається краю його, таким чином з’єднуємо всі точки і отримуємо коло вписане в квадрат.

Попередньо відмітивши олівцем місце, де стоїть циліндр, забираємо його і ставимо це коло в квадрат так, щоб вона входила у відмітку, а одна сторона квадрату була паралельна краю стола. Рукою піднімаємо квадрат (і з ним вписане коло) до вертикального положення так, щоб він впирався на столик однією стороною.

Запропонувати студентам, не сходячи з місця, спостерігати за колом, будемо повільно опускати квадрат на столик до його минулого положення.

Якщо уважно слідкувати, то з будь-якої точки видно, як коло поступово міняє свою форму, перетворюється в другу замкнуту геометричну лінію, приближену по формі до овалу.

Овал – це така замкнута овальна лінія, яка будується на двох перпендикулярних вісях: великої (горизонтальної) і малої (вертикальної), які в точці перетину ділять один одного навпіл.

Якщо точка зору малюючого на лежачу окружність співпадає з рівнем стола, тобто з лінією горизонту, тоді мала вертикальна вісь пропадає, а велика перетворюється в лінію, рівну по розміру горизонтальному діаметру кола.

Якщо точка зору на лежаче коло поступово піднімається вище, то овал, як говорять, начинає поступово «відкриватись». При цьому збільшується його мала вертикальна вісь, і в подальшому при точці зору зверху, коли велика і мала вісь овалу, стають рівними діаметру кола, овал знову стає в коло.

Якщо дивитись на лежаче коло з будь-якої точки зору і повертати каркасний квадрат навкруг центра кола, то форма овалу залишається для наглядача весь час одинаків.

Таким чином, велика вісь овалу, відповідаючи горизонтальному діаметру кола, лежачої і горизонтальної площини, завжди горизонтальна, а розмір її по відношенню до малої вісі можна визначити, дивлячись на натуру. Це позволяє будувати коло, лежаче на горизонтальній площині, використовуючи для цього перспективно лежачий квадрат і його діагоналі, на яких відмічаються додаткові точки для більш точного зображення овалу.

Закінчивши попереднє пояснення, викладач повинен на дошці показати спосіб побудови овалу і спосіб «відкриття» овалу на око.

Потрібно попередити студентів, що малюючи лежаче коло, який знаходиться близько від лінії горизонту, коли «відкриття» його незначне, не можна намалювати овал з гострими кутами.

Овал – це перспективне зображення лежаче в колі, а у кола немає кутів. Тому потрібно його будувати з плавними переходами від нижньої частини до верхньої.

Побудова овалу – це тільки перший етап роботи над побудовою циліндра, стоячого на горизонтальній площині.

Знявши з стола каркасний квадрат з колом, поставимо на це місце каркасний циліндр.

Пояснюючи побудову циліндра, викладач на дошці пояснює побудову, таким чином, як зображено на малюнку.

Закінчивши показувати і поясняти побудову циліндра, стоячого на горизонтальній площині, потрібно звернути увагу студентів на те, що для побудови циліндра нам потрібно побудувати чотирьохгранну призму з двох сторін у якої у основі квадрати рівні діаметру кола у циліндра, або – великої вісі овала. Після цього можна забрати витерти допоміжні лінії і підсилити легким нажимом олівця передні краї двох основ призми, а також боки його. По закінченні пояснення студенти приступають до виконання малюнку. Завершений малюнок повинен мати такий вигляд:

Каркасний циліндр, лежачий на горизонтальній площині

Цим малюнком необхідно закінчити побудову каркасних геометричних тіл. Крім вивчення студентами особливостей побудови лежачого циліндра, також вони повинні закріпити одержані знання і повторення прийомів перспективної побудови геометричних тіл.

Поставимо гіпсовий циліндр на стіл, щоб вісь циліндра була направлена в глибину під прямим кутом до краю стола, а самі станемо в таке положення, при якому точка зору на циліндр була би не збоку, а зверху циліндра.

В лежачому положенні циліндр не стійкий. Не стійкість лежачого циліндра пояснюється тим, що він лежить, доторкаючись до поверхні стола круглою циліндричною поверхнею, і спирається при цьому тільки на одну пряму лінію.

Щоб це побачити, необхідно зняти гіпсову модель і поставити каркасну. Тут ми побачимо, що ця лінія паралельна вісі циліндра і паралельна верхній лінії циліндра.

Згадаємо, що циліндр будується на основі прямокутної призми в яку він вписується (на малюнку вище), і зробимо висновок: для побудови лежачого циліндра перш за все необхідно буде побудувати лежачу прямокутну призму, у якої сторона основи буде рівною вертикальному діаметру кола, основи циліндра.

Зробимо на робочому листі паперу, попередню легку намітку, при якій в загальному місце і розмір майбутнього циліндра на папері, а також проводимо лінію горизонту. Взявши за основу нашу намітку, починаємо малюнок призми з побудовою її основи, якою в даному випадку служить прямокутник з сторонами, рівними висоті циліндра і діаметру круга його основи. Цей прямокутник являється проекцією циліндра на горизонтальну площину.

Побудова відбувається на око і начинається з ближчої точки до нас, де перетинаються сторони прямокутника.

Викладач показує на дошці як будується прямокутна призма в перспективі.

Тепер для побудови лежачого на горизонтальній площині циліндра нам залишається вписати в квадратні основи побудованої призми кола – основи циліндра. Вони як вже відомо перетворюються в перспективі в овали.

Тут потрібно згадати студентам, що кола основи циліндра завжди перпендикулярні вісі циліндра, і ця перпендикулярність повинна зберігатись в малюнку при побудові будь-якого повороту циліндра по відношенні до малюючого.

Тому великі вісі овалів, вписаних в квадрати основи призми, будуються на лініях, проведених під прямим кутом до вісі циліндра в її кінцях і середині, а малі вісі овалів розташовуються по вісі циліндра і на її продовженні.

Визначивши співвідношення розмірів великої і малої вісей овалів між собою, тобто визначивши ступінь розкриття кругів в перспективі, виконується на око з точністю: так як вісь циліндра направлена в глибину, то зрозуміло, що ступінь розкриття овалів буде збільшуватись по мірі віддалення їх від малюючого.

Залишається, дивлячись на натуру, з’єднуємо овали лініями, які, так якби, завершують круглу форму циліндра від навколишнього середовища.

Рисунок лежачого каркасного циліндра можна вважати закінченим, тільки потрібно витерти допоміжні лінії, а головні лінії виділити.

Малюнок кулі

Куля має замкнуту сферичну поверхню, особливість  будови  якої полягає в тому, що всі її  конструктивні  точки знаходяться на рівній відстані від центру.

Таким  чином, поверхня  кулі  розглядається  як  форма, утворена  обертанням  кіл (утворюють) навколо  осі (діаметра).

Лінійно-конструктивне побудова кулі не представляє особливої ​​складності, значно складніше виявити його форму світлотінню. 

На малюнку наочно показані прийоми і методи побудови кулі з двома і більше утворюючими, тому зупинятися на них немає необхідності.

Складність  об'ємного  побудови  кулі  тоном  пов'язана з багатством світлотіньових коливань (градацій світлотіні) на його поверхні в порівнянні з іншими тілами, що обумовлено не тільки характером сферичної поверхні, але водночас і  ступенем  освітленості.  Освітлена  поверхня поступово  зменшується,огинаючи коло, переходячи від світла до тіні - до  збільшується  кордонів власних тіней і на затінений ділянку кулі, де тон  поступово  висвітляється рефлексом і м'яко переходить з однієї тональності в іншу - до падаючої тіні. Падаюча тінь темніше власної, особливо у його заснування.

Складність  при  передачі форми кулі світлотінню виникає в процесі  виявлення тональних відносин між його контуром і фоном,  тобто при  створенні  ілюзії об'ємності.  Контури  кулі  на  видимому  тлі  повинні бути  намальовані  м'яко і переконливо,  щоб краї форми не виривалися з глибини простору, а викликали враження її заокругленість. Як приклад  наведено зображення форми кулі (на малюнку).  Всі кулі  виконані в  тоні  в рівній мірі,  проте  сприймаються  різному.  У куль (на малюнку нижче а,б) надмірно посилені краю форми, на малюнку в -  краї форми помірно підпорядковані їй.

Щоб навчитися правильно працювати світлотінню, необхідно  знати закономірності її розподілу. Вивчивши ці  закони  на  простих  геометричних  тіл, можна  розібратися  в світлотіні  будь-яких  складних  за формою  предметів. У зв'язку  з чим нам  слід  перейти до їх розгляду.

Малюнок групи геометричних тіл

Малювання групи геометричних тіл є важливим етапом, геометричних  тіл дозволяє  студентам  набувати  необхідні  теоретичні знання і практичні  навички  для  подальших  робіт над складними навчальними і творчими  завданнями (наприклад, малювання натюрморту). Крім того, це дає  хорошу  можливість  засвоювати  елементарну образотворчу грамоту і набувати  майстерність, правильно  робити  перспективне побудова конструкції предметів, виявляти  світлотінню  об'ємну  форму і, саме  головне, дозволяє  виробити вміння підпорядковувати малюнок тональному і композиційному єдності з урахуванням передачі простору.

Малювання групи тіл має  свою  певну  специфіку, закономірність і методичну послідовність.  Тому, слідуючи  методичного  принципом  «від простого до складного», необхідно перейти від малювання  окремих  геометричних тіл до малювання  груп  геометричних  тіл,  що  представляє  собою більш складну задачу.

Особливість  зображення  групи  геометричних тіл, на відміну від малювання їх окремо, полягає у взаємозв'язку предметів, які перебувають у групі. Це композиційна узгодженість предметів, що групуються між собою і входять до неї, а також виявлення їх окремих  форм  світлотінню  з  урахуванням  цілісності і просторовості  композиційної єдності.  Якщо  при  малюванні окремих геометричних  тіл  вирішувати  задачу  цілісності  доводилося з одним лише предметом, то в даному випадку доводиться  мати  справу з  кількома, різними за характером і формою предметами, одночасно,  як з одним цілим.

Для початку розглянемо групу предметів, що складаються з двох тіл: куба і циліндра.  Тут їх  різні  форми, поєднуючись один з одним  в певному взаємному розташуванні на площині, є просторову  композицію.  Щоб вільно і впевнено проводити побудову, а тоді і виконувати світлотіньове ліплення об'ємної форми, предмети повинні бути добре і правильно висвітлені одним джерелом світла.

Рисунок починають з композиційного розміщення зображуваних предметів на аркуші паперу. Виходячи з характеру розташування групи предметів, лист паперу слід розташовувати відповідно до характеру їх композиції. Якщо група предметів розташовується, в цілому, ближче до вертикалі, то аркуш паперу слід брати вертикально, і навпаки, при горизонтальному розташуванні лист слід брати горизонтально. Щоб правильно розмістити групи тіл, необхідно виходити з їх цілісного сприйняття, а не з розміщення предметів окремо. За своїми розмірами малюнок групи тіл не повинен бути занадто великим, але й не надто дрібним, так, щоб зображення зайняло близько 2/3 площі в середній частині листа. Приступаючи до зображення групи предметів, не слід малювати їх по черзі, один за одним, як це роблять недосвідчені малювальники. Це невірно, так як малювання по частинах не сприятиме правильному й послідовному виконанню малюнка, а призведе до неузгодженості окремих частин з цілим, через що малюнок вийде непереконливим і маловиразним. Тому слід починати малювати одночасно всі предмети, що входять в композиційну групу. Ведучи роботу над малюнком, слід дотримуватися суворої послідовності «від загального до конкретного» і навпаки, вирішуючи на кожному етапі певні образотворчі завдання.

І етап. Компонування, розміщення  групи предметів  на площині листа.

Намічення на аркуші паперу розташування групи предметів, слід  приступити до визначення  розмірів окремих предметів. Співвідносячи їх один з одним  з урахуванням  взаємного  розташування,  слід  намітити  легкими лініями основні контури куба і циліндра.

II етап. Перспективне побудова конструкцій об'ємних тіл.

Остаточно визначивши пропорційні величини куба і циліндра, слід  перейти  до перспективного  побудови  їх  конструкції з урахуванням  лінії  горизонту. Для правильного розміщення і побудови групи предметів, що знаходяться на площині столу, важливо  уточнити  місця  їх основи.  Без цього зображені предмети можуть бути побудовані як би в різних площинах, де одна з сторін піднята, а інша врізається в площину стола, або коли один предмет повисає в повітрі, або предмети врізаються одне в одного.

Визначаючи місце розташування місць групи предметів, слід добре пам'ятати про характер даних предметів, розташованих близько один до одного, і не обмежуватися тільки їх підставами, так як підстави деяких предметів значно вужче, ніж площа корпусу. Отже, гранично близьку відстань місць предметів має відповідати точці дотику двох корпусів, які не повинні врізатися своїми поверхнями одна в одну.

Вірно визначивши місць предметів, з урахуванням даного ракурсу, слід намітити вертикальні ребра куба з видимого положення підстави циліндра разом з напрямком його осі. Слідом за цим потрібно уточнити напрямок горизонтальних ребер куба і контурних твірних циліндра. При цьому необхідно пам'ятати, що предмети, розташовані на площині столу, залежно від їх положення по відношенню до вас будуть мати свої точки сходу на лінії горизонту. Для їх уточнення слід зробити перевірку кількома допоміжними лініями, що йдуть до точки сходу від горизонтальних ребер куба і контурних твірних циліндра. Будуючи зображення предметів в перспективі, важливо приділяти особливу увагу пропорційному співвідношенню частин предметів між собою і з цілим, оскільки правильно взяті пропорції в малюнку багато в чому визначають результат всієї роботи над побудовою зображення і всього малюнка в цілому. Щоб простежити за ходом побудови окремого предмета, потрібно промальовувати легкими лініями всі його основні обриси, а потім нанести на тіньові ділянки легку світлотінь, тим самим готуючи малюнок до повної світлотіньового опрацювання форм.

Перш  ніж  перейти  до світлотіньового опрацювання форм, необхідно перевірити правильність рішення попередніх етапів роботи. 

Від того, наскільки правильно побудований і  підготовлений  малюнок  до завершального етапу, буде залежати подальший хід роботи. У міру  завершення  двох перших етапів роботи не слід вважати малюнок остаточним і безпомилковим, так як в процесі малювання, як правило, допускаються ті чи інші помилки. Тому переходити до детального опрацювання  форм  випливає,  виправивши помилки і ще раз перевіривши пропорції, побудова і перспективу.

III етап.  Світлотіньове опрацювання форм і підведення  підсумків  роботи.

Даний етап можна віднести до одних з найбільш трудомістких і тривалих, коли студентам доведеться довести малюнок до певного ступеня завершеності, застосовуючи всі свої знання і вміння практичного вираження характеру форми світлотінню. У будь-якому малюнку цінується не тільки вміння побудувати форму, а й уміння  надати  малюнку  виразність,  а виразність у малюнку багато в чому  залежить  від  правильного  рішення тональних завдань.

Тон в малюнку слід вводити поступово, прокладаючи основні тіньові  ділянки  за заздалегідь наміченим лініям власних і  падаючих  тіней,  а потім переходять до світлових ділянок. При цьому не  слід  вести  роботу частинами, тобто повністю опрацьовуючи предмети по черзі, один  за іншим. Послідовне і поступове виявлення форм повинне проводитися  по всьому малюнку відповідно до  світлотіньових  відносин  на  натурі. Такий спосіб ведення роботи дозволяє зберігати цілісність в малюнку.

Як показує практика, основна помилка студентів полягає в тому, що вони починають з опрацювання окремих деталей, змальовуючи з натури лише видимі світлотіньові плями. В результаті чого малюнку надається монотонність (сірість), неузгодженість деталей, відсутність цілісності. Тому роботу тоном слід вести усвідомлено, методично послідовно покриваючи штрихами самі затінені ділянки власних тіней, пов'язуючи їх одночасно з фоном і поверхнею столу, на якій покояться предмети постановки. Для виявлення матеріальності, забарвлення, білизни гіпсових тіл, а також для передачі просторовості навколишнього середовища, необхідно прокласти легким тоном тло простору, тим самим зменшуючи початкову різницю світлотіні гіпсових тіл і темряви тла. Разом з тим, це дозволяє контрастніше виділити світло і тінь у малюнку. Поступово посилюючи контраст сили тонів від самого світлого через півтони до самого темного по натурі, наближайте малюнок до потрібної тональності.

Одночасно, зіставляючи все тонові розходження на поверхнях предметів і з фоном, необхідно зайнятися ліпленням світлотінню форми кожного предмета. При цьому не слід вести роботу у відриві від інших предметів та фону. Частина фону, що знаходиться з боку освітленої поверхні, зорово сприймається трохи більш темною, ніж з тіньової сторони. Такого роду світлові контрасти в малюнку слід обов'язково враховувати, оскільки без цього неможливо в достатній мірі виявити контраст світла і тіні на поверхнях предмета. Виявляючи об'ємну форму предметів, необхідно звернути увагу на наявність в них чіткості і контрастності кордонів світла і тіней. Для цього слід ретельно опрацювати кордони і передній план предметів. При цьому посилення контрасту світла і тіней на передньому плані і ослаблення його на дальньому сприяє передачі глибини зображуваного простору. 

Моделюючи форму тоном, уважно стежте за формоутворенням кожного предмета, тобто щоб форми предметів були виявлені найбільш об'ємно, необхідно посилити контраст світла і тіней на предметах. При цьому слід уважно стежити за півтінню на їх освітлених і тіньових поверхнях. 

Працюючи над рефлексом, не залишайте чистий аркуш паперу, так як сила тону рефлексу завжди темніше півтонів. Найбільш темними тонами є межі власних і падаючих тіней. Причому падаючі тіні темніше власної. Виявляючи форму предмета світлотінню, штрихи слід класти у напрямку, відповідному характеру форми предмета, інакше кажучи, за формою. Отже, ретельно промальовував форму предметів і пов'язуючи їх з фоном, потрібно постійно простежувати правильність тонових відносин, починаючи від самого світлого і самого темного місць на предмет. Підведення підсумків виконаної роботи пов'язане з перевіркою загального стану малюнка, де всі деталі повинні бути підпорядковані цілому, а тон у малюнку  наведено  в  загальну  підпорядкованість  всіх  тонів. Тому на завершальній  стадії  роботи слід перевірити, чи все на своєму місці. При детальному опрацюванні  форм  могла  бути  допущена  певна дрібність малюнка.

 Для усунення цього слід легкими штрихами  узагальнити  дрібні подробиці,  тим самим  підкреслюючи  загальні  крупні  форми предмета. Приміром, якщо надмірно висвітлені рефлекс, слід його пригасити, або навпаки, якщо він надмірно зачорнити, його потрібно  послабити.  Деталі далекого плану можуть бути опрацьовані в однаковій мірі з  переднім  планом. Якщо деталі далекого плану виступають вперед, їх потрібно  послабити або посилити передній  план, в залежності  від загального  стану  тонального малюнка.  Таким  чином  перевіряється  весь малюнок, доповнюється   відсутнє, виправляються раніше допущені помилки, тим  самим  малюнок доводиться до певної завершеності.

Тут  необхідно  зазначити,  що  в  процесі  роботи  над малюнком  членування  його  на окремі етапи носить умовний характер. Тому не слід їх розглядати і розуміти  в буквальному  сенсі.  Будь який  навчальний і академічний рисунок повинен бути виконаний строго в методичній  послідовності: від простого до складного, від загального до приватного і назад, з  урахуванням  принципу поступового закріплення окремих етапів і розділів  навчального  малюнка, так як кожен попередній розділ є невід'ємною складовою частиною подальшого і цілого, що представляє собою єдиний безперервний процес.

Освоюючи малюнок групи геометричних гіпсових тіл, що складається з двох предметів, і поступово ускладнюючи завдання, переходять до малювання груп, що складаються вже з трьох, а потім і чотирьох фігур (включаючи предмети побуту), що мають певне забарвлення (чорну, коричневу, жовту і т.п.), з тим, щоб поступово, у міру їх освоєння, перейти до малювання натюрморту, складеного з більш складних за формою і кольором предметів, а також драпірування.

На малюнку показана група предметів, що складається з трьох геометричних тіл: куба, кулі і циліндра, яку слід прийняти за основу. Приступаючи до виконання малюнка, зверніть увагу на те, що гіпсові геометричні тіла повинні бути розміщені групою так, щоб падаючі тіні лягали не тільки на поверхню столу, але і на поверхню інших предметів. Зрозуміло, джерело світла при цьому знаходиться приблизно під кутом 45 ° в верхньому боковому освітленні. Бажано, щоб фон був нейтральним, а поверхня столу, на якій розташовані предмети, повинна бути світлою, з певною фактурою з дерева або фанери.