
- •Предмет історії філософії. Три аспекти: історія ідей, історія понять, історія впливів.
- •Природа філософського знання, його місце у світогляді
- •Карл Ясперс – осьовий час «Смисл і призначення історії»
- •Філософська культура стародавнього сходу. Основні особливості
- •Проблеми страждання у Буддизмі
- •Чотири буддистські благородні істини
- •Жень як центральна категорія конфуціанства
- •Вчення Конфуція про виправлення імен, людські взаємини і етикет
- •Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •Міфологія, Поліси, Гесіод і Гомер
- •Періодизація античної філософії
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського
- •Він стверджував: все тече, все змінюється; не можна двічі ввійти в одну й ту ж річку, оскільки і води будуть не ті, та й людина стане іншою.
- •Логосу — космічної закономірності, розуму, порядку. Він надавав великого значення мірі, яку логос (доля) відвела кожній речі.
- •21. Геракліт і вчення про Логос
- •Атомістична теорія Демокріта
- •Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину
- •Особливості філософського стилю Сократа: Іронія і Маєвтика «я знаю, що я нічого не знаю…» «самі не можуть народити»
- •Переоцінка Сократом традиційних цінностей
- •Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •Філософія кініків. Діоген Сінопський
- •«Друга навігація» та її наслідки для античної філософії
- •Вчення Платона про ідеї
- •Структура платонівського світу ідей
- •Гносеологічні погляди Платона: теорія анамнезису
- •Проблема людини у Платона: дуалізм душі і тіла
- •Діалог Платона Федон. Основні теми і проблеми твору
- •Критика Аристотелем Платонівського вчення про ідеї
- •Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •Арістотелівська теорія чотирьох типів причин
- •Вчення Арістотеля про три природи душі
- •Вегетативная душа и ее функции
- •Чувственная душа, чувственное познание, вожделение и движение
- •Понимающая душа и рациональное познание
- •Три типи
- •Етика Арістотеля. Вчення про середину
- •Дві парадигми розуміння природи мистецтва: Платон і Арістотель
- •Вчення Арістотеля про Катарсис
- •Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Міна орієнтирів
- •Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм, стоїцизм, еклектизм)
- •Філософія скептицизму
- •Утримуватися від суджень. – суб’єктивізм не позволяє пізнати істину
- •Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •Стоїцизм. Періодизація і загальна характеристика
- •Філософія неоплатоніків
- •Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •Луцій Анней Сенека. «моральні листи до Луцилія»
- •Етика неостоїцизму – Сенека
- •Феномен християнства в історичному контексті(юдейські корені християнства і значення греко-римської традиції)
- •Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •Періодизація патристики
- •Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертуліана
- •Антагонізм граду земного і граду Божого Августина Блаженного «Про град Божий»
- •Філософські і богословські погляди Августина блаженного
- •«Сповідь» Августина. Ключові проблеми
- •Пізня патристика Северин Боецій
- •«Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •Загальна характеристика схоластики і її періодизація
- •Полеміка реалізму і номіналізму в середньовічній Схоластиці
- •Рання схоластика(Ансельм Кентерберійський)
- •Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •Зріла Схоластика. Тома Аквінський
- •Антропологія Томи Аквінського. Людина як компосітум душі і тіла
- •Пять раціональних Доказів Буття Божого для Теології Аквіната
- •Пізня схоластика. Вільям Оккам
- •«Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження(Микола кузанський)
- •Скептицизм Мішеля Монтеня
- •Зародження протестантизму(Мартін Лютер)
- •Емпіризм Френсіса Бекона, його гносеологія і вчення про ідоли
- •Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового Часу(Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк)
- •Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта і об’єкта у філософії Рене Декарта
- •Принципи раціоналістичного методу Рене Декарта, їхнє значення для новочасної філософії
- •Філософія Баруха Спінози. Етика, побудована в геометричний спосіб.
Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
Пошук універсальних понять
Діалектика – ваша правда + моя неправда = істина
Правильні дії – плекання душі – тому і говорив, щоб людина сама о цього дійшла
Етика
Правильний образ життя для грека – громадянина полісу - слухання законів
Зло робиться через незнання добра
Правильне – діяти до істинного щастя, людина не знає цього щастя тому творить зло
сумнівна критика філософів шо ми робимо щось хоча знаєм,, що це недобре – ми знаємо що це недобре проте ми таки не знаєм що добре в істинному значенні тому не бачимо толку в неробінні не доброго
Добродійність – знання – розуміння того що є справжнім благом для людини
Філософія кініків. Діоген Сінопський
Кінізм – сократична школа, повернення до практичного філософування від теоретичних рефлексій. Філософія як спосіб життя. Символ руху кініків – Діоген Сінопський. Намагався створити аскетичний спосіб життя, був досить епатажним, сидів у бочці. Прозвали його СКАЖЕНИМ. Він вікидав теорет.дисципліни, абсурдними вважав метафізичні.Шукав людину, яка б плекала та розуміла свою природу. Найбільш суттєвими проблемами людини є потреби тварини. Кініки ідеалізують життя тварин(собак) і їх спосіб життя. Свобідний той, хто вільний від найбільшої кількості потреб. Свобода заради свободи!
Аскеза, зусилля, важка праця – шлях до доброчесності. Діоген каже про тренування душі й тіла, відмова від бажань та насолоди. Найнатуральніша у світі річ – сонце. Кініки самодостатня, соціальні та аполітичні. Вважали, що щастя виходить із душі , із середини, воно є наслідком самообмеження та розуміння власної природи. Вони пропонують духовне убозтво, вдікидають державність. Основна мета – жити по-кінічному.
Александр
Бочка
Анти соціальність і до суспільність
Платон і людина
«Друга навігація» та її наслідки для античної філософії
Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних нерухомих, неділимих, тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей. Це і є 2 навігацією Платона.Своєрідне відкриття метафізики – надчуттєвого пізнання світу, який не має матеріального характеру.
Новий світ Яким пізнається раціонально, ВІН надчуттєвій, того досократики НЕ мают до задовольняють відношення, перше - смороду пішлі за Диктування творчими І релігійнімі правілмі, другий пробують пізнаті сортаменту буття самостійно.
«Друга навігація». Згідно з терміноло ¬ гією давніх мореплавців: Коли ущухав вітер І вітрила не функціону ¬ вали, судно переходило на Управління веслами, І Це мало назву дру ¬ гої навігації. Згідно з образною системою Платона перша навігація сімволізувала рух філософії за вітром Під вітрилами натуралістіч ¬ ної думки. Перша навігація, по суті, завершився невдачею, бо до-сократики НЕ вдався до кінця поясніті, Що чуттєве спріймаєть ¬ ся шляхом чуттєвого ж. «Друга навігація» Платона вдався до рішучого відсто ¬ Ронен від чуттів І чуттєвого, сталося зміщення центру філософської осі на суто раціональне, на ті, Що можлива схопіті Лише інтеле ¬ ктуально
"Друга навігація", або відкриття метафізики.
У філософії Платона існує момент, щодо якого всі філософські проблеми знаходять нову підставу, що ініцірут інший духовний клімат, службовець фоном для постановки та вирішення нових проблем. Це - відкриття реальності надчуттєвого, надфізіческого простору, ознаки якого не проглядаються в попередньої філософії фізису, раніше всі пояснювалося фізичним і механічним порядком. Платон вдався до образу, ним же і створеним - "друга навігація". Це привело до розуміння двох планів буття: Феноменального, відіміго, і невидимого, метафеноменальног, уловлюваного виключно інтелектом. Це завоювання з часом позначило підставу і найважливіший етап в історії західної думки. Тільки після цієї "другої навігації" можна говорити про "матеріальному" і "нематеріальному", "чуттєвому" і "сверхчувственном", "емпіричному" і "метаемпіріческом", "фізичному" і "надфізіческом". У світлі цих категорій пркдшествующіе філософи фізису виступають матеріалістами, бо природа і космос є тотальність речей не як таких, що є а речей. "Істинне буття" тепер вже утворює умосяжні, інтеллігибельних реальність.