5. Особливості кп норми та інститутів

КП норми – це встановлені чи санкціановані державою правила, які визначають поведінку учасніків конституційно-правових відносин. Вони становлять особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притманні всім нормам. Вони встановлюються державою. Мають державно-владний характер, є формально визначеними, загальнообо”язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах що видаються компетентними державними органами. Мають двосторонній характер, тобто втсановлюють не тільки права, але й обов”язки учасників правовідносин, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники, визначають можливість багатоваріативної поведінки, мають ситуаційний характер, є цілеспрямованими і гарантованими. Норми КП, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з”єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення і розвитку.Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищенний рівень охорони з боку держави, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

6. Джерела кпу

Джерелами конституційного права України є:

Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим;

Закони України, що приймаються Верховною Радою України;

нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;

нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;

рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів;

міжнародні договори;

акти органів місцевого самоврядування та інше.

7. Конституція – основа правової держави

Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.