Тема 6. Ідеологічні виміри масової культури

2. год.)

6.1. Ідеологія та гегемонія

Альтюсер розбирає ідеологічну гегемонію як структурну залежність, потверджуючи, що ідеологічні структури є залежними від домінуючої гіпер-структури – способу виробництва. При цьому він відкидає вульгарний економізм, який полягає у підпорядкуванні різноманітних сфер людської діяльності виключно економічним відносинам. Структурна залежність, про яку говорить Альтюсер, полягає у більш субтильних зв’язках: у капіталістичному суспільстві ідеологія організується і виробляється відповідно до капіталістичного способу виробництва, тобто виробляє товар, яким є праця робітника.

Незважаючи на безперечні здобутки альтюсерівського розуміння ідеології й ідеологічної гегемонії, позначимо також і його погрішності. П’єр Бурд’є якось звернув увагу, що концепція структурної залежності неспроможна роз’яснити, яким чином у надрах наявної системи постають опозиційні ідеології, метою яких є зміна ідеологічного і суспільного status quo. Тобто: як розуміти відміну між ідеологічними парадигмами різних суспільних груп. У зв’язку із викладеним можна визнати, що ідеологічна гегемонія становить один із найбільш ефективних засобів, за допомогою якого політичні суб’єкти реалізують свої владні амбіції, а держава підтримує політичне status quo і межі “політично можливого”.

6.2. Ідеологізованість масової культури

Сьогодні у демократичних суспільствах політична драма розгортається здебільш у площині символічного продукування насамперед тому, що можливості безпосереднього примусу обмежені правом. Відтак, на перший план виходить домінування у царині символічного виробництва, продукування так званих мета-інтерпретантів, які окреслюють рубежі політично можливого. Дослідники засад новітньої політики сходяться у тому, що на відміну від економічних моделей епохи індустріалізації та капіталізації, вона ґрунтується переважно на символічній взаємодії. Окремі автори, а надто, згадуваний раніше Ґ. Дебор, розглядають політику як нагромадження “видовищ”, коли все, що до певного часу було предметом безпосереднього досвіду, стає виставою. Власне тому символічна продукція формує та підживлює “спектакль влади” – знак “нищить”, “убиває” річ.

Символічне виробництво підтримує і живить ідеологію, роблячи її водночас публічною. А коли міфи і цінності стають публічними, це уможливлює для них виконання функції культурної та політичної ідентифікації, тобто дає змогу членам певного суспільства ідентифікуватися з цим суспільством і державою через сприйняття спільних міфів та цінностей. Символічний універсум значень і сенсів підпорядковується ідеології. Водночас, сама ідеологія є не статичною сумою цінностей і способів суспільної перцепції, а практикою – способом символічної продукції. Нарешті, ідеологізованість ПК полягає у тому, що вона вершить у собі логіку пізнього капіталістичного ліберального суспільства, яке відкидає гомогенність на користь контрольованого плюралізму, котрий визначується та вдовольняється потребами способу виробництва.