Питання до семінарського заняття

1. Структуралізм, семіологія, постструктуралізм, постмодернізм.

2. Соціальна критика масової культури.

Література до семінарського заняття

Обов’язкова:

1. Барт Р. Мифологии. – М., 2008. – С. 265–323.

2. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. – Львів, 2004.

3. Джеймісон Ф. Постмодернизм и общество потребления // Логос. – № 4. – 2000. – С. 63–77.

4. Дебор Г. Общество спектакля. – М., 2000. – С. 32–39; 99–111.

5. Еко У. Наративні структури у Флемінґа // Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів. – Львів, 2004. – С. 206–246.

6. Лютий Т., Ярош О. Культура масова і популярна. – К., 2007. – С. 43–51.

7. Сторі Д. Теорія культури та масова культура. Вступний курс. – Харків, 2005. – С. 103–134.

Додаткова:

8. Debord G. Społeczeństwo Spektaklu. – Gdańsk: Słowo, Obraz, Terytoria, 1998.

9. Veblen T. The Theory of the Leisure Class // The Collected Works of Thorstein Veblen. – Vol. 1. – 1899. – Reprint, London: Routledge, 1994.

Тема 4. Постмодернізм: злиття культури і повсякденності

(2 год.)

Термін “постмодернізм” вживається у теоріях МК на відміну від філософського концепту “постмодерн”. Останній потрапив в культурний обіг ще у кінці позаминулому ст., хоч конкретизувався у течію, називану постмодернізмом, радше у середині минулого. Умовами виникнення своєрідної “ситуації постмодерну” стала криза модерної культури, яка набула яскравих буржуазних форм. Отже, постмодернізм на початку установлювався як течія, що визначалася своїми нападами на модерну культуру. Пізніше постмодернізм пов’язували з культурою кітчу. Нарешті американський та британський поп-арт відкинули відмінність між масовою та високою культурою. Крім того, новації постмодернізму позначені сильним впливом філософії пост-структуралізму (Р. Барт, Ж. Деррида, М. Фуко, Ю. Крістєва, Ж. Бодріяр, Ж. Дельоз), критико-філософською спадщиною М. Бахтіна та ін. Постмодерністськими течіями традиційно визнаються поп-арт, оп-арт, кінетичне мистецтво, концептуальне мистецтво, мінімалізм, гепенінґ. Приміром, оптичне мистецтво (оп-арт) рясніло композиціями з|із| лініями та плямами, які підсвічуються кольоровими лампочками. Оп-арт швидко перебрався на тканини, у рекламу, промислову графіку, прислужився розважальним видовищам.

Жан-Франсуа Ліотар характеризує стан постмодерну як такий, що позначений кризою статусу знання на Заході. Вона виражається недовірою до метанарацій – оповідних структур теорій. Так, універсальні казки марксизму, лібералізму, християнства тощо діють різними, подекуди суперечливими методами, але кожного разу нейтралізуючи інші дискурси задля універсальних принципів. Натомість постмодерн пропонує вивільнити неоднорідності, які мають запанувати над загальністю¹.

Жан Бодріяр вважає, що нині у суспільному житті неможливо відокремити виробничу сферу від ідеологічної (культурної), позаяк продукти культури (образи, уявлення, почуття) всуціль зрослися з економічним простором. Виробництво інформації вже замінило виробництво речей. Видимість і симуляція це відтворення неіснуючого оригіналу. Відповідно, слухання музики, перегляд фільму позбавляє слухача/глядача оригінальності спожитого твору. Все це вже копії. Музика і фільми нині створюються з окремих фрагментів, вони – імітація або створення реальності без елементів її самої. Натомість утворюється особлива гіперреальність².

Умберто Еко доволі дотепно помічає, що постмодерна сприйнятливість характеризується особливим “подвійним кодуванням” (Чарльз Єнкс), коли до сказання береться те, що вже колись кимсь було сказане. Так, людина вже не говорить своєму близькому “Я тебе кохаю”, а натомість “Як сказав би такий-то: Я тебе кохаю”.

Фредерік Джеймісон висуває переконання, що постмодернізм стає виразом пізнього (транснаціонального) капіталізму, а тому тут зникають всілякі форми оригінальності, позаяк характеристикою цієї доби є вторинність. Крім того, основа цієї культури – чистої води комерція. Зникає відмінність не просто між елітарною та МК, а й культурою та виробничою діяльністю³.