Писемність

Немає потреби говорити про те, яке велике значення в історії людства мало винахід писемності. Неможливо навіть уявити собі, яким шляхом могло піти розвиток цивілізації, якби на певному етапі свого розвитку люди не навчилися фіксувати за допомогою певних символів потрібну їм інформацію і таким чином передавати і зберігати її. Очевидно, що людське суспільство в такому вигляді, в якому воно існує сьогодні, просто не могло б з’явитися. Перші форми писемності у вигляді особливим чином накреслених знаків з’явилися близько 4 тисяч років до Н.Е. Але вже задовго до цього існували різні способи передачі і зберігання інформації: за допомогою певним чином складених гілок, стріл, диму багать і тому подібних сигналів. З цих примітивних систем оповіщення пізніше з’явилися складніші способи фіксування інформації. Наприклад, стародавні інки винайшли оригінальну систему «записи» за допомогою вузликів. Для цього використовувалися шнурки шерсті різного кольору. Їх пов’язували різноманітними вузликами і кріпили на паличку. У такому вигляді лист надсилався адресату. Існує думка, що інки за допомогою такого «вузликового письма» фіксували свої закони, записували хроніки і вірші. «Вузликовий лист» відзначено і в інших народів - ним користувалися в стародавньому Китаї та Монголії. Однак писемність у власному розумінні слова з’явилася лише після того, як люди для фіксації і передачі інформації винайшли особливі графічні знаки. Найдавнішим видом листа вважається піктографія. Піктограма являє собою схематичний малюнок, який безпосередньо зображує речі, події і явища, про які йде мова. Передбачається, що піктографія була широко поширена у різних народів на останній стадії кам’яного століття. Цей лист дуже наочно, і тому йому не треба спеціально вчитися. Воно цілком придатне для передачі невеликих повідомлень і для запису нескладних розповідей. Але коли виникала потреба передати яку-небудь складну абстрактну думку або поняття, відразу відчувалися обмежені можливості піктограми, яка абсолютно не пристосована до запису того, що не піддається рисунчатого зображенню (наприклад, таких понять, як бадьорість, хоробрість, пильність, хороший сон, небесна блакить і т.п.). Тому вже на ранній стадії історії письма в число піктограм почали входити особливі умовні значки, що позначають певні поняття (наприклад, знак схрещених рук символізував обмін) Такі значки називаються ідеограмами. Ідеографічна лист виникло з піктографічного, причому можна цілком чітко уявити собі, як це сталося: кожен образотворчий знак піктограми почав дедалі більш відокремлюватися від інших і звязуватися з певним словом або поняттям, позначаючи його. Поступово цей процес настільки розвинувся, що примітивні піктограми втратили свою колишню наочність, але зате набули чіткість і визначеність. Процес цей зайняв довгий час, бути може, кілька тисячоліть. Вищою формою ідеограми стало ієрогліфічне письмо. Вперше воно виникло в Стародавньому Єгипті. Пізніше ієрогліфічна писемність отримала широке поширення на Далекому Сході - у Китаї, Японії та Кореї. За допомогою ідеограм можна було відбити будь-яку, навіть найскладнішу і абстрактну думку. Однак для не втаємничених у таємницю ієрогліфів сенс написаного був абсолютно незрозумілий. Кожен, хто хотів навчитися писати, повинен був запам’ятати кілька тисяч значків. Реально на це йшло кілька років постійних вправ. Тому писати і читати в давнину вміли деякі. Втім, треба відразу відзначити, що в чистому вигляді идеография не існувало ніколи. Наприклад, в Давньому Єгипті поряд зі значками, що позначали цілі поняття і слова, існували й інші знаки, що позначали склади і навіть окремі звуки. Потреба в таких знаках очевидна, так як не все можна виразити у вигляді зображень (насамперед, це стосується особистих імен). У цих випадках єгиптяни перетворювали слова-ієрогліфи в літери-ієрогліфи, з яких і складалися слова, що підлягають передачі на листі згідно з їх звучанням. Наприклад ієрогліф «хт» - зображення будинку - зробився двобуквеного ієрогліфом, що позначає звук [хт], ієрогліф «мн» - зображення шахівниці - став ієрогліфом, що позначає два звуки [мн] і т.д. На перших порах значення фонетичних ієрогліфів було допоміжним, але з часом їх роль дедалі більше зростала, і в останні століття існування єгипетської писемності значення фонетичних ієрогліфів стало пануючим. Але до суто фонографічної письму (тобто такому, де кожен знак позначає окремий звук або букву) єгиптяни так і не перейшли. Це важливе вдосконалення було зроблено в листі інших народів. Люди далеко не відразу навчилися членувати свою промову на прості елементи - звуки (фонеми). Набагато легше мова ділиться на окремі склади. Тому в 2-му тисячолітті до Н.Е. склалося кілька видів письма, в яких кожен знак позначав окремий склад (цей лист називається складовим, класичні приклади його - критське (минойское) лист і лист майя). Тільки в кінці 2-го тисячоліття до Н.Е. стародавні фінікійці винайшли буквено-звуковий алфавіт, який послужив зразком для алфавітів багатьох інших народів. Фінікійський алфавіт складався з 22 приголосних букв, кожна з яких позначала окремий звук. Винахід цього алфавіту стало для людства великим кроком вперед. За допомогою нового листа легко було передати графічно будь-яке слово, не вдаючись до ідеограм. Навчитися йому було дуже просто. Мистецтво листа перестало бути привілеєм освічених. Воно стало надбанням всього суспільства або, принаймні, більшої його частини. Це послужило однією з причин швидкого поширення фінікійського алфавіту по всьому світу. Як вважають, чотири пятих всіх відомих нині алфавітів виникло з фінікійського. Так з різновиду фінікійського письма (пунічного) розвинулося лівійське. Безпосередньо від фінікійського сталося давньоєврейське, арамійське і грецьке письмо. У свою чергу, на основі арамейської листи склалися арабська, набатейська, сирійська, персидська та інші писемності. Греки внесли в фінікійський алфавіт останнє важливе вдосконалення - вони стали позначати буквами не тільки приголосні, а й голосні звуки. Грецький алфавіт ліг в основу більшості європейських алфавітів: латинського (від якого в свою чергу відбулися французька, німецька, англійська, італійська, іспанська та інші алфавіти), коптського, вірменського, грузинського і словянського (сербського, російського, болгарського та ін.)