Висновки

Підсумовуючи вищевикладене висновком може слугувати наступне:

У ході дослідження було всебічно розглянуто поняття «предмет доказування». Предмет доказу­вання — це сукупність обставин, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, які не­обхідно встановити для правильного вирішен­ня кримінальної справи.

Також було встановлено, що предмет доказування має складну структуру. Він складається з трьох груп обставин, що підлягають доказуванню в кри­мінальній справі — поряд з обставинами, які являють собою кінцеву мету доказування, виділити проміжні (доказові) факти, та допоміжні факти.

Отже, першу групу складають обставини, котрі необхідно доказа­ти Для правильного вирішення кримінальної справи по суті, ці обста­вини перелічені в ст. 91 КПК і є кінцевою метою доказування. До першої групи відносяться такі обставини, як: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Друга група — проміжні або доказові факти — це обставини, які необхідно доказати на певному етапі розслідування для того, щоб з їхньою допомогою можна було б зробити висновок про наявність або відсутність обставин, які є кінцевою метою доказування (тобто обста­вин першої групи).

Третя група обставин — допоміжні факти — це обставини, за допо­могою яких можна встановити достовірність наявних доказів, або від­шукати додаткові докази.

Оскільки предмет доказування включає всі факти та обставини, які необхідно доказати для правильного вирішення справи, немає ні­яких принципових підстав для того, щоб не включати до нього про­міжні (доказові) факти, а також допоміжні факти, саме ці три групи обставин необхідно доказати, а відсутність доказів відносно будь-якої з названих обставин може розглядатися як неповнота досудового або судового слідства.

Існує також спеціальний (особливий) предмет доказування. Особливості предмету доказування у кримінальному провадженні щодо справ неповнолітніх передбачений статтею 485 КПК. Незважаючи на нових вимог, обставини визначені в ст. 91 КПК України не втрачають своєї сили і підлягають виконанню.

В статті 485 КПКУ передбачені наступні обставини, які підлягають доказуванню: 1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; 3) умови життя та виховання неповнолітнього; 4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Стаття 505 КПК України передбачає обставини, які необхідно встановити під час досудового розслідування у кримінально провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

На відміну від обставин, перелічених у ст. 91 КПК, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру мають бути всебічно, повно і об'єктивно встановлені такі обставини, як: 1) учинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 2) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час учинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 3) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 4) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 5) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.

Також у юридичній літературі можна зустріти поняття «локальний» предмет доказування. Він в свою чергу покладає на слідчого обов'язок доказування переліку обставин, які слід встановити, зокрема, при здійсненні суддею (слідчим суддею) контрольних пов­новажень. Наприклад, на слідчого покладається обов'язок доказування необхідності обрання запобіжного заходу або здійснення обшуку квартири тощо.

Дане питання залишається цікавим та актуальним, також воно буде надалі розглянуто у моїй подальшій науковій діяльності.