2.2 Доказові (проміжні) факти. Допоміжні факти.

Предмет доказування має три групи обставин, що підлягають доказуванню в кри­мінальній справі — поряд з обставинами, які являють собою кінцеву мету доказування, виділити проміжні (доказові) факти, та допоміжні факти.

Протягом багатьох років доволі гостро повставала проблема так званих доказових (проміжних) фактів.

Під доказовими або проміжними фактами, загалом розуміються факти, які самі по собі не мають правового значення, а слугують лише для встановлення інших, кінцевих фактів, маючі таке значення. До доказових фактів відносяться, наприклад, факт недружелюбних відносин між підозрюваним і потерпілим, погроза розправою, виявлення у підозрюваного викрадених речей, наявність на місці вчинення злочину слідів, залишених обвинуваченим і т.п. Доказові факти можуть використовуватись як для підтвердження обвинувачення, так і для його спростування.

Доказові факти принципово відрізняються від розглянутих вище обставин, що підлягають доказуванню, вказівка ​​в законі. Якщо останнє є метою доказування, його кінцевим результатом. то перші - засобом їх пізнання, проміжним підсумком процесу доказування. Перелік обставин, що підлягають доказуванню, заздалегідь визначений законом і є, як вказувалося, обов'язковим по кожній справі. Невстановлення яких-небудь з них означає неповноту та однобічність дослідження. Якого переліку доказових фактів, потребують встановлення, не існує і не маже бути скликане, це визначається конкретною ситуацією у справі. У принципі ж будь-який елемент предмета доказування може бути встановлений і «безпосередньо», без проміжних фактів. Таким чином, кінцеві і проміжні факти співвідносяться як мета засіб. У логічному аспекті доказування проміжні факти виступають як непрямі докази кінцевих. У цьому і тільки в цьому полягає їх роль в процесі доказові і ні для чого іншого вони там не потрібні.

Проміжні або доказові факти — це обставини, які необхідно доказати на певному етапі розслідування для того, щоб з їхньою допомогою можна було б зробити висновок про наявність або відсутність обставин, які є кінцевою метою доказування (тобто обста­вин першої групи).

У зв'язку з такими істотними відмінностями зазначених обставин, доказові факти, на думку багатьох авторів, не можна включати в предмет доказування. Навпаки, їх потрібно чітко відмежовувати від елементів предмета доказування і не допускати їх зміщення.

Тим не менше, ряд авторів заперечує проти такої концепції і наполягає на включенні до предмету доказування і доказових (проміжних) фактів.

Розмежування в процесі доведення «кінцевих» і «проміжних» обставин є дуже умовним, оскільки будь-яке з мають значення для справи обставин, будучи встановленим стає ніби проміжним для встановлення інших, ще не пізнаних. Дійсно, як уже вказувалося, такі ситуації можливі. Але вони не так вже часті і відносяться тільки до обставин, прямо зазначених у законі. Всі інші встановлювані по справі факти можуть виступати тільки в одній якості - як проміжні. І відмежування їх від кінцевих фактів дуже чітке і певне, а ніяк не умовне.

Доказові факти теж юридично значимі. Вони враховуються при обранні запобіжного заходу, затримання, призначення експертизи. Тобто, вони можуть використовуватися для встановлення будь-яких юридично значимих обставин справи.

Все це вірно, але неважко помітити, що юридична значимість проміжних фактів зовсім іншого роду, ніж кінцевих. Ніякого самостійного правового значення будь-який з цих фактів мати не може і його невстановлення не тягне жодних правових наслідків. Для прийняття будь-якого рішення важливо, щоб була достатня сукупність доказів, а яких саме - несуттєво. Наприклад, якщо слід, залишений на місці злочину імовірно обвинуваченим, виявиться непридатним для ідентифікації, то сам по собі цей факт жодних правових наслідків мати не може, а за наявності достатньої сукупності інших доказів ніяк не вплине і на прийняття будь-якого рішення у справі. Невстановлений ж, наприклад, що пом'якшують або обтяжують обставини може мати значення для кваліфікації злочину, призначення міри покарання і т. п.

І нарешті, найбільш часто зустрічається довід полягає в тому, що якщо доказові факти виключити з предмета доказування, то може скластися враження, що вони не потребують достовірному встановлення.

Прикладом встановлення доказових фактів може слугувати, якщо слідчий, що розслідує справу про вбивство, допитав свідка, який розповів, що бачив певну особу, яка заходила до потерпілого приблизно в той час, коли було вчинено злочин, то слідчий повинен перевірити такі дані і доказати, що саме ця особа (про яку давав показання свідок) знаходилась в оселі потер­пілого під час вбивства. Надалі слідчий встановлює ще деякі обстави­ни даної групи — те, що в цієї особи були знайдені речі потерпілого, що він погрожував потерпілому та інші. Всі ці обставини слідчий пови­нен доказати, а потім він використовує їх для того, щоб обґрунтувати свій висновок про те, що названа особа вчинила вбивство потерпілого. Практично до цієї групи можна включити всі ті обставини, які вста­новлюються на підставі непрямих доказів.

Третя група обставин — допоміжні факти — це обставини, за допо­могою яких можна встановити достовірність наявних доказів, або від­шукати додаткові докази. Так, скажімо, свідок, якого допитав слід­чий, пояснив, що він чув, як підозрюваний погрожував потерпілому. У слідчого виникли сумніви щодо того, чи міг свідок, який знаходився на досить великій відстані від підозрюваного, чути його розмову з по­терпілим. Для перевірки достовірності показань свідка слідчий провів відтворення обстановки та обставин події і доказав, що свідок міг (або, навпаки, не міг) чути таку розмову.

У зв'язку з такими істотними відмінностями зазначених обставин, доказові факти, на думку багатьох авторів, не можна включати в предмет доказування. Навпаки, їх потрібно чітко відмежовувати від елементів предмета доказування і не допускати їх зміщення.

Тим не менше, ряд авторів заперечує проти такої концепції і наполягає на включенні до предмету доказування і доказових ( проміжних ) фактів. Розглянемо їх аргументи.

Розмежування в процесі доведення « кінцевих » і «проміжних» обставин є дуже умовним, оскільки будь-яке з мають значення для справи обставин, будучи встановленим стає ніби проміжним для встановлення інших, ще не пізнаних. Дійсно, як уже вказувалося, такі ситуації можливі. Але вони не так вже часті і відносяться тільки до обставин, прямо зазначених у законі. Всі інші встановлювані по справі факти можуть виступати тільки в одній якості - як проміжні. І відмежування їх від кінцевих фактів дуже чітке і певне, а ніяк не умовне.

Доказові факти теж юридично значимі. Вони враховуються при обранні запобіжного заходу, затримання, призначення експертизи т.п. Тобто, вони можуть використовуватися для встановлення будь-яких юридично значимих обставин справи.

Все це вірно, але неважко помітити, що юридична значимість проміжних фактів зовсім іншого роду, ніж кінцевих. Ніякого самостійного правового значення будь-який з цих фактів мати не може і його невстановлення не тягне жодних правових наслідків. Для прийняття будь-якого рішення важливо, щоб була достатня сукупність доказів, а яких саме - несуттєво. Наприклад, якщо слід, залишений на місці злочину імовірно обвинуваченим, виявиться непридатним для ідентифікації, то сам по собі цей факт жодних правових наслідків мати не може, а за наявності достатньої сукупності інших доказів ніяк не вплине і на прийняття будь-якого рішення у справі. Невстановлений ж, наприклад, що пом'якшують або обтяжують обставини може мати значення для кваліфікації злочину, призначення міри покарання і т. п.