Розділ 2 Окремі структурні елементи предмету доказування.

2.1 Обставини, що складають кінцеву мету доказування.

Доказування, як визначено в ст. 91 – це різновид процесу пізнання, однією з особливостей якого є визначення в законі переліку тих обставин, які необхідно встановити в кримінальному провадженні. Ці обставини називають предметом доказування. Аналіз цього переліку дозволяє дійти висновку про те, що обставини, зазначені в ньому, складають кінцеву мету доказування, всі ці обставини необхідно встановити для вирішення кримінального провадження по суті. У кримінальному проваджені підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Послідовність, у якій перелічені обставини, що підлягають доказуванню, має істотне значення. Так, перш за все необхідно встановити подію злочину, тоб­то зібрати докази, на підставі яких можна переконатися, що певне кримінальне правопорушення дійсно мало місце. Для цього слід насамперед установити об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. Треба встановити, що діяння є суспільно небезпечним і не може розглядатися як малозначне (ч. 2 ст. 11 КК). У кримінальних правопорушеннях із формальним складом необхідно встановити саме кримінальне пра­вопорушення, в правопорушеннях із матеріальним складом — встановити, які саме суспільно небезпечні дії чи бездіяльність мали місце, які суспільно небез­печні наслідки потягло таке діяння, та переконатися в наявності причинного зв’язку між діянням та наслідками. Наприклад, установити, що дії особи слід розглядати як убивство через необережність, означає, що необхідно довести, що підозрюваний учинив певні дії, що настала смерть потерпілого, а також, що є причинний зв’язок між діями підозрюваного та настанням смерті потерпілого. Якщо кримінальне правопорушення було вчинене шляхом бездіяльності, слід установити, що на особу покладався певний обов'язок, особа такий обов’язок реально могла виконати, але цього не зробила. Зазначимо, що в кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом суспільно-небезпечні наслідки вста­новлюються відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91, як обставини, що дозволяють розгляда­ти певну подію саме як подію злочину. В правопорушеннях із формальним скла­дом наслідки злочину також необхідно встановити відповідно до п. З ч. 1 ст. 91.

Щодо кожної події необхідно встановити час, місце, спосіб вчинення діян­ня й інші обставини правопорушення, незалежно від того, чи зазначені вони як ознаки складу кримінального правопорушення. Питання про те, наскільки точно необхідно встановити час учинення злочину, залежить від конкретного складу правопорушення та обставин певного кримінального провадження. Так, у справах про вбивство зазвичай час учинення злочину необхідно встановити до­сить точно — день, час, а іноді навіть хвилини. Такі дані можуть відігравати важливу роль у встановленні вини конкретної особи. В справах про триваючі злочини (такі, наприклад, як посів або вирощування снотворного маку чи ко­нопель, недбале зберігання вогнепальної зброї) потрібно встановити проміжок часу, який обчислюється днями або тижнями, можливо — місяцями чи роками. Установлення часу вчинення необхідне не тільки для характеристики самого кримінального правопорушення, а й для вирішення інших питань — чи досяг підозрюваний, обвинувачений на день учинення кримінального правопорушен­ня віку кримінальної відповідальності; чи не минули строки давності, передба­чені ст.ст. 49 та 106 КК, який кримінальний закон підлягає застосуванню тощо.

Місце вчинення кримінального правопорушення має бути встановлено більш - менш точно залежно від особливостей конкретного правопорушення.

Спосіб учинення кримінального правопорушення — це ті конкретні дії чи бездіяльність, які заподіяли або могли заподіяти суспільно небезпечні наслід­ки. Якщо кримінальне правопорушення було вчинено у співучасті, необхідно конкретно визначити дії кожного зі співучасників. Особливе значення має вста­новлення способу вчинення кримінального правопорушення, коли це має зна­чення для правильної кваліфікації злочину чи кримінального проступку.

Інші обставини вчинення кримінального правопорушення досить різноманітні – це може бути поведінка потерпілого, яка передує вчиненню злочину, що за певних умов дозволить кваліфікувати дії винного як такі, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони чи крайньої необхідності. Обов'язково повинні бути встановлені обставини, що виключають злочинність діяння, передбачені ст.ст. 36-43 КК.

Установлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву та мети вчинення злочину чи кримінального проступку означає необхідність довести суб'єктивні ознаки складу правопорушення, тобто встановити суб'єкта та суб'єктивну стороку складу. Так, має бути встановлена особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, доведено, що вона має ознаки суб'єкта – досягла віку кримінальної відповідальності та є осудною чи обмежено осудною У деяких випадках необхідно довести, що особа має ознаки спеціального суб'єкта – є службовою особою, військовослужбовцем тощо.

На підставі доказів має бути встановлена і суб'єктивна сторона правопорушення – форма вини, мотив та мета.

Довести винуватість обвинуваченого означає необхідність зібрати докази, на підставі яких можна дійти висновку про вчинення кримінального правопорушення саме особою, яку притягнуто до кримінальної відповідальності.

Піл час кримінального провадження повинні бути встановлені вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вид та розмір завданої шкоди кримінальним правопорушенням шкоди слід установити незалежно від заявлення цивільного позову, встановити, кому саме заподіяно шкоду – потерпілому, територіальній громаді чи державі. Якщо відповідно до цивільного законодавства обов'язок відшкодування шкоди покладається не на підозрюваного, обвинуваченого, а на інших осіб, то слід з'ясувати, хто саме повинен відшкодувати шкоду, тобто визначити цивільного відповідача.

Процесуальні витрати та порядок їх відшкодування передбачені гл.8 КПК, отже, необхідність встановити всі види витрат, які перелічені в ст. 118 КПК. Оскільки ст. 119 КПК врегульовано можливість зменшення розміру процесуальних витрат, звільнення від їх сплати, відстрочення та розстрочення їх сплати, то необхідно встановити і відповідні дані для ухвалення такого рішення. Всі види витрат повинні підтверджуватися відповідними документами.

Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання, зокрема ст.ст. 45-49, ч.1 ст. 97 КК визначені підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності. В статтях Особливої частини КК зазначені так звані спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Підстави звільнення від покарання та його відбування визначені ст.ст. 75, 79, 84, 85, 87, 104, 105 КК.

Отже, необхідність встановлення всіх вищезазначених обставин під час доказування у кримінальному процесі є важливим елементом і фактором для здійснення процесуальної діяльності.