Система державних органів, що здійснюють грошове, валютне регулювання та контроль.

Суттєвим елементом грошової системи держави є її кредитна система.

Кредитна система – сукупність фінансово-кредитних інститутів і діючий порядок руху позичкового капіталу.

Фінансово-кредитні інститути поділяються на 2 групи :

• Банки – головна ланка кредитної системи.

• Не банківські (спеціальні) фінансово-кредитні установи.

Сукупність різних видів банків складає банківську систему – складову частину кредитної системи.

Банк – це організація, створена для залучення коштів та розміщення їх від свого імені на умовах зворотності, терміновості ї платності.

Основні відмінності банків від спеціальних фінансово-кредитних установ :

1. Для банків характерний подвійний обмін борговими забов’язаннями.

2. Прийняття банками на себе безумовних забов’язань з фіксованою сумою боргу.

3. Банки виконують функцію платіжних агентів своїх клієнтів, і всі безготівкові розрахунки проводяться за їх участю.

До небанківських (спеціальних) фінансово-кредитних установ відносять:

• Страхові компанії;

• Пенсійні фонди;

• Ссудозберігаючі асоціації;

• Інвестиційні компанії та фонди;

• Фінансові компанії;

• Кредитні союзи;

• Лізингові компанії;

• Ломбарди;

• Трестові компанії та фонди.

Банківська система має 2 рівні;

1.Центральний банк – є агентом держави з керування банківською системою, здійсненню емісії грошей і операцій із золотовалютним запасом держави.

2. Комерційні банки – це самостійні (госпрозрахункові) суб’єкти економіки, які безпосередньо обслуговують підприємства, організації і населення.

Існують країни :

• З однорівневою банківською системою : Люксембург і Гонконг (мають тільки комерційні банки);

• З багаторівневою банківською системою.

Відносини банків з клієнтами носять договірний комерційний характер.

Ціль комерційних банків - одержання максимального прибутку.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак :

1. За формою власності;

• Державні;

• Приватні;

• За змішаною формою власності;

2. В залежності від кола виконуваних операцій:

• Універсальні;

• Спеціалізовані (на певних видах діяльності);

3. За територією діяльності :

• Міжнародні;

• Національні;

• Регіональні;

Система банківського нагляду – це система контролю за діяльністю комерційних банків, що організовується державою.

Тема 4. Сутність, функції, види та ціна грошей.

Питання:

1. Поняття та функції грошей.

2. Види грошей та їх характеристика.

3. Поняття вартості та ціни грошей.

4. Види цін грошей та їх характеристика.

5. Механізм ціноутворення та формула розрахунку ціни грошей.

6. Стан та тенденції зміни ціни грошей в економіці України.

Законодавчі акти:

1.Закон України «Про Національний банк України», від 20.05.1999р.

2. Закон України «Про банки та банківську діяльність», від 07.12.2000р.

Гроші – це цінні папери на матеріальних носіях чи інформаційному виді, які підтверджують право власності їх утримувача на безособові цінності.

Ці цінні папери введені в обіг державою і є обов’язковими для прийома на території держави усіма суб’єктами господарювання.

Гроші – загальний еквівалент вартості.

Держава повинна забезпечувати стабільність купівельної спроможності грошових одиниць.

Функції грошей :

1. Гроші як засіб обігу – посередницька роль грошей у обміні результатами праці, майном та іншими цінностями з одночасним переходом прав власності.

2. Гроші як засіб платежу - використання грошей для купівлі цінностей з розривом у часі між моментом переходу прав власності на товари і моментом надходження грошей ; попередня оплата, розстрочка платежів.

3. Гроші як засіб міжнародних розрахунків – виконання національною одиницею функції міжнародного платіжного засобу.

4. Гроші як міра вартості – використання грошової одиниці для вимірювання цінностей товарів, робіт, послуг тощо.

5. Гроші як засіб накопичення – гроші повинні зберігати власну купівельну спроможність увесь період обігу, встановлений емітентом. У даному випадку вони можуть бути відкладені і забезпечать їх власницьку купівельну спроможність у майбутньому.

Розклад функцій грошей в економічному циклі :

Якість грошей – повнота виконання функцій грошей національною грошовою одиницею.

Оцінки якості гривні та євро

Висновок : гривня виконує функції грошей на 58%. Цей показник вказує на низьку якість національної грошової одиниці нашої країни.

Види грошей:

1. Готівкові гроші – металеві монети та банкноти.

2. Безготівкові гроші – гроші в інформаційному виді, у вигляді записів на рахунках і вкладах фізичних та юридичних осіб в установах фінансових організацій.

3. Електронній гроші – вид безготівкових грошей в інформаційному вигляді в системі Internet.

4. Замінники грошей – пластикові картки.

5. Ліквідні цінні папери – цінні папери, що вільно продаються та купуються емітентом чи мають обіг на вторинному фондовому ринку.

6. Дебіторська заборгованість – боргові забов’язання, які одержувач має підстави отримати у визначений час. Ці забов’язання одержувач може передати третьому лицю у якості платежу за отримані від нього товари, роботи, послуги.

Структура грошової маси в розвинутих країнах з ринковою економікою

Примітка : приблизно 60% грошової маси у населення.

Вартість та ціна грошей

Розрізняють два види вартості грошей :

1. Номінальна – кількість грошових одиниць , вказаних на їх носіях, а також в інформаційних системах.

2. Реальна – визначається купівельною спроможністю грошової одиниці.

Купівельна спроможність – здатність грошової одиниці обмінюватись на певну кількість товарів та послуг.

Ціна грошей – витрати на залучення грошей у тимчасове користування (у борг, кредит), чи доходи від передачі їх в тимчасове користування (позички).

Види цін на гроші :

• Облікова ставка НБУ – відсотки за кредити надані НБУ комерційним банкам (ставка рефінансування).

• Відсотки на ощадні та депозитні вклади, що виплачуються комерційними банками.

• Відсотки за банківський кредит.

• Прибутки на пайові внески в статутний фонд підприємства.

• Дивіденди на акції.

• Відсотки на облігації підприємств.

• Прибутки (дисконт) на ОВДП та інші державні папери.

Механізм ціноутворення

Ціна грошей повинна покрити зниження кутвельної здатності грошової одиниці внаслідок іфляції i приносити їx власникам віповіний прибуток.

Середня прибутковість грошей ,яка перевищує інфляцію, визначається ефективністю функціонування національної економіки.

Основний показник ефективності економіки - приріст валового национального продукта за рік.

В середньому прибутковість грошей повинна бути >, = 6%.

Формула розрахунку ціни грошей:

, (% річний). -

Цгр - ціна грошей, яка вимірюється річним відсотком доходів від їх розміщення чи витратна їх залучення та обслуговування.

Іінф- iндeкc інфляції у місяць, який прогнозується, чи середне значення за базовий період.

Д- чистий дохід, який може бути одержаний у результаті використання залучених коштів у підприємницькій діяльності в плановий період у розрахунку за місяць у відсотках.

Вобс- витрати фінансової установи по обслуговуванню клієнтів у відсотках до суми коштів, що обертаються.

К_ср - коефіцієнт строковості, що вимірюється від 0 до 1 зворотньо-пропорійно терміну розміщення чи залучення грошей та характеризує зростання ризику повернення грошей i виплати процентів по них, при збільшенні часу позичання, чи строку розмщення їх у зв'язку зі зростанням непердбаченості зміни умов підприємницької діяльності.

К_л - коефіцієнт ліквідності, що характеризує можливість використання фінансового іструмента у якості засобу платежу до закінчення терміну його дії. Змінюється від 0 до 1.

K_p - коефіцієнт ризику, змінюєься від 0 до 1, прямопропорційно надійності об'екта розміщення грошей з точки зору виконання ним фінансових зобов'язань

Тема 5. Грошова маса та грошовий обіг

Питання:

1. Грошовий оборот: поняття та значення у економічній діяльнсті.

2. Грошова масса та грошові агрегати.

3. Кількістна теорія грошей.

4. Грошовий обіг у державі: інструменти, субгенти, процеси.

5. Механізми кредитування національним банком комерційних банків за

рахуноок первинної емсії.

6. Механізм кредитування національним банком комерційних банків шляхом

рефінансування.

7. Сучасний стан та та особливості вітчизняного грошового обігу

Законодавчі акти:

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від .07.12.2000р.

2. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від

05.12.2001р.

Грошовий обіг - це рух грошей у наявній і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків.

Товарний оборот обслуговується грошовим обігом. Грошовий обіг реалізується сукупністю розрахунків і платежів суб’єктів підприємницької діяльності, громадяни і органи державного управління за допомогою підрозділів фінансових посередників.

Розрахункові та платіжні - це переказ грошових засобів суб’єктами господарювання з метою виконання взятих фінансових зобов’язань.

Сукупність грошових розрахунків та платежів утворюють грошовий оборот в державі.

Грошова маса в обігу поділяються на грошові сегменти.

Грошовий агрегат - відповідні частини грошової маси, яка знаходиться в обігу, розподілені в залежності від ліквідності грошових елементів.

Ліквідність грошових елементів - витрати часу та грошей на перетворення грошового інструменту в засіб платежу.

Готівка - 100% ліквідніть.

Безотівкові гроші на поточних рахунках - 90-95 ліквідності.

Безготівкові кошти на термінових депозитних вкладах - 75-80% ліквідності.

Цінні папери:

1. які вільно купуються та продаються шемітентом чи мають попит на фондовому ринку - 70-80% ліквідності.

2. цінні папери, що не мають попиту на фондовому ринку та не приймаються до погашенняемітентом - 0-70% ліквідності.

У статистичній практиці України використовуються для цілей, аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3.

Агрегати М0 - маса готівкових грошей, яка перебуває поза банкаи на рахунках у фізичних осіб та касах юридиних осіб.

Агрегати М1 -включає гроші агрегата М0 + вклади в банках до запитанн та поточних рахунках.

Агрегати М2 - включає гроші агрегата М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, а також короткострокові державні цінні папери.

Агрегат М3 - включає гроші агрегата М2 + а також цінні папери підприємств, які обераються на грошовому ринку.

Кількість грошей, необхідних для виконання ними фунцій засобів обігу, повинне дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, діленої на число обертів ( тобто швидкість обігу) одноіменних грошових одиниць.

Принцип грошового обігу - обмеження грошової маси реальними потребами обігу з урахуванням швидкості обігу.

Грошова рівновага визначається взаємодією 2-х факторів:

1. Потребами економіки в грошах.

2. Фактичним надходженням грошей в обігу.

Ці фактори повинні бути рівні.

Кількісна теорія грошей (бізова теорія) - рівень цін змінюється проорційно зміні маси грошей в обігу.

Рівняння обміну

MV=PQ

M - кількість грошей в обігу;

V - швидкість обігу грошей;

P - середній рівень цін;

Q - обсяг товарних угод.

Альтернативна теорія - рівень цін залежить не від кількість грошей, що знаходяться в обігу, а від рівня зайнятості населення і рівня заробітної плати.

Сучасні теорії:

• І кенсіанці і монетаристи визнають важливість грошей і їх вплив на процес відтворення, і відповідно до них вважають за необхідне проведення заходів щодо підтримки оптимальної кількості грошей в обігу.

• Кейнсіанський підхід - посилення ролі грошей у стимулюванні попиту.

• Монетаризм - обмеження попиту в порівнянні зпропозицією товарів.

• Прихильники кейнсіанствавіддають перевагу заходам для доцільного збільшення кількості грошей в обігу для стимулювання зайнятості і ділової активності.

• Монетаристи закликають до стримування мінімізації маси грошей в обігу.

• Емісія - випуск грошей в обіг, прия кому відбувається збільшення грошової маси, що знаходиться в обігу.

Існують 2 форми емісії:

1. Наявна.

2. Безготівкова.

Інфляція - це знецінювання грошей, тобто падіння їхньої купівельної спроможності, що викликає підвищення цін.

Субєктами грошового обігу виступають:

1. Національний (Центральний) банк держави, що здійснює первинну емісію.

2. Комерційні банки, що здійснюють перекази грошей, зберігання грошей та інші функції по обслуговуванню грош. об.

3. Субєкти господарювання, що здійснюють платежі та отримують грошові відповідно участі у господарській діяльності.

4. Населення, яке одержує доходи та здійснює витрати на споживання.

Рахунок грошової маси НБУ

• права сторона рахунка фіксує дати та обсяги грошей ( 1.Ɛ¹; . . . n.Ɛⁿ ), які дозволені банку до випуску в обіг з момента введення національної грошової одиниці

• ліва сторона рахунку фіксує дати та обсяги грошей (1.O¹; . . . n.Oⁿ), які передані комерційним банкам - тобто вилучені в реальний обіг

• +Ʃ_eⁿ загальна сума емісії на дану "n";

• -Ʃ_eⁿ загальна сума грошей надана в обіг на дану "n";

Позиції на малюнку.

1. Переказ грошей первинної емісії НБУ до комерційних банків з метою фінансування державних заходів, які передбачені державним бюджетом на поточний рік. Переказ здійснюється в банки, які уповноважені обслуговувати бюджетне фінансування.

Кореспондентський рахунок в НБУ - поточний рахунок, який відкриває комерційний

банк в Національному банку з метою зберігання власних коштів.

2. Переказ комерційним банком з власного кореспондентського рахунку на поточний рахунок підприємства, які здійснюють роботи по державним програмам за рахунок державних коштів та кредитів.

Поточний рахунок підприємства - засіб накопичення, зберігання на обліку руху

грошових коштів підприємства.

3. Грошові розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності відповідно укладених договорів.

4. Готівковий грошовий обіг у вигляді виплати заробітної плати, оплати товарів та послуг тощо.

5. Надходження грошей до підприємства від реалізації виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

6. Погашення суб’єктами підприємницької діяльності кредитів, одержаних у комерційних банках.

7. Погашення кредитів, одержаних комерційними банками у національному банку.

Гроші, які надходять в НБУ від комерційних банків у вигляді повернення кредитів та

сплати відсотків за них збільшують розмір коштів на рахунку НБУ та утворюють його

резерви.

8. Рефінансування комерційних банків:

• Ломбардне кредитування під заставу цінних паперів

• Кредитування шляхом проведення кредитних аукціонів.

Кредитування Національним банком комерційних банків здійснюється:

• за рахунок первинної грошової емісії - за % на рівні облікової ставки НБУ;

• кредити за рахунок коштів, які повернулисб до НБУ після надання емісійних первинних кредитів (рефінансування комерційних банків). Такі кредити надаються Національним банком на аукціонах по ставкам рефінансування, яка вище за облікову ставку.

ломбардні кредити - надає Національний банк комерційним банкам під заставу державних цінних паперів, ломбардна кредитна ставка.

Тема 6. Гроші та інфляція

Питання:

1.Інфляція ; сутність та причини виникнення.

2. Товарно-грошова підсистема, як об’єкт управління монетарної політики.

3.Види інфляції та вплив їх на стан економіки держави.

4.Споживчий кошик – об’єкт виміру індексів інфляції.

5.Шляхи подолання інфляційних процесів.

6.Стан інфляційних процесів в Україні.

7.Вплив інфляції на купівельну спроможність та ціну грошей, валютний курс, експортно-імпортну діяльність та платіжний баланс України.

Законодавчі акти :

1. Закон України «Про національний банк України» від 20.05.1999р.

2. «Бюджетний кодекс України» прийнятий 21.06.2001р.

Огляд преси по темі.

Необхідною умовою ефективного функціонування економки є стабільність грошової системи держави. Основним показником стабільності грошової системи є показник купівельної спроможності національної грошової одиниці. Цей показник визначається співвідношенням товарної та грошової масами, що знаходяться в обігу у державі у відповідний момент часу.

Як товарна, так і грошова маси постійно змінюються . Напрямки змін співвідношення цін мас визначають стан економіки країни. Державні органи управління здійснюють регулювання обсягів товарної та грошової маси, які обертаються на ринку країни.

При діючій у даний час державній системі управляння народним господарством функції регулювання товарної маси виконує Кабінет Міністрів, а грошової маси - національні (центральні) банки України.

Товарно –грошова підсистема, як об’єкт державного управління

Т.М. – товарна маса: обсяги товарів, послуг, робіт , які знаходяться у торговому обігу держави у певний період часу;

1,2,3,4 – шляхи утворення грошової маси:

1 – частина ВВП, яка залучена у торгівельний обіг;

2 - цінності, які вироблені у державі в попередні періоди та залучені у торговий обіг в даний період (наприклад : утворення та реалізація державних резервів; приватизація об’єктів державної власності за кошти);

3 - залучення у торговий обіг природних ресурсів (приклад: плата за землю, воду та користування іншими природними ресурсами, ліцензії та концесії на розробку корисних копалин тощо);

4 - цінності, які придбані за кордоном в рахунок зовнішніх запозичень та залучені у внутрішній товарний обіг.

Гр.М – грошова маса – маса, яка знаходиться в обігу у державі певний час : готівка, безготівкові гроші, замінники грошей , ліквідні цінні папери;

Співвідношення грошової та товарної маси визначають :

М.Ц – масштаб цін – кількість грошовий одиниць, які сплачуються за одиницю товару;

К.С.Гр.Од – купівельна спроможність грошової одиниці – кількість товарів, які обмінюються на грошову одиницю.

Р.Ц.Гр.Н – реальна цінність грошових накопичень – номінальна вартість, змінена на індекс інфляції.

К.М – кабінет міністрів;

НБУ – національний банк України.

У кожний період часу товарна маса, що обертається у державі, утворюється з чотирьох джерел (1,2,3,4). Обсяг грошової маси визначається державним регулюванням.

Стан економіки характеризується трьома показниками (МЦ, КСбрОд, РЦГрН)

Розрізняють 4 стани економіки :

1. Інфляція – стан економіки, за якого ріст грошової маси випереджує ріст товарної. При цьому необхідно враховувати швидкість обігу товарно-грошової маси, яка вимірюється кількістю днів,що приходяться на один грошовий обіг. При інфляції масштаб цін росте, купівельна спроможність грошової одиниці падає, реальна цінність рошових накопичень - зменшується.

2. Гіперінфляція – це стан економіки, за кого руст грошової маси супроводжується скороченням товарної маси, при цьому всі процеси інфляції більш значні.

3. Дефляція – це ріст економіки, за кого ріст товарної маси випереджає рвст грошової маси, при цьому масштаб цін падає, купівельна спроможність грошової одиниці зростає, реальна цінність грошових накопичень - збільшується. Проте, ці позитивні тенденції мають тимчасовий характер. Нестача грошової маси в обігу викликає затоварення виробників внаслідок уповільнення росту попиту у відношенні до росту пропозиції. Затоварення виробників викликає зниження виробництва та дисбаланс галузей народного господарства. Цей стан не притаманний ринковій економіці. Він має місце при жорсткому централізованому управлінні економікою країни.

4. Оптимальний стан економіки 2-3 % інфляції в рік. Легке випередження приросту грошової маси над товарною стимулює попит, вироблена продукція швидко реалізується, і позитивно впливає на розвиток економіки. Окрім цього додаткова грошова емісія 2-3% дозволяє створювати в бюджеті кошти для покриття державних витрат зверх податкових надходжень. Таким чином, метою державного управління товарно-грошової маси є підтримання вказаного оптимального стану економіки. Відповідно до світової практики грошовою масою керують центральні чи національні банки ,а товарною масою – виконавчі органи (Кабінет Міністрів). Взаємодіючи ці органи повинні забезпечити ефективний стан товарно-грошової підсистеми в країні.

Рівень інфляції в країні вимірюється шляхом застосування поняття «споживчий кошик».

Порядок визначення рівня інфляції

Споживчий кошик містить 22 найменування товарів та послуг, якими користується населення. Розробляються норми споживання товарів та послуг в середньому на людину за місяць. Визначаються середні ціни кожного виду товарі та послуг які мали місце на ринку у конкретному місяці . Розраховується вартість споживання кожного виду товарів, послуг та загальна вартість споживчого кошика за місяць. Вартість споживчого кошика останнього місяця на вартість попереднього. Таким чином визначається зростання цін за місяць у відсотках. Індекс інфляції визначається відносним зростанням цін.

Інфляція буває:

1. Помірна(повзуча) до 10% у рік.

2. Галопуюча 10-100% у рік.

3. Гіперінфляція – від 100 до 1000% у рік.

4. Супергіперінфляція – від 1000% у рік.

Девальвація – зниження курсу національної грошової одиниці стосовно інших валют( пов’язано з інфляцією).

Ревальвація – зміцнення курсу національної грошової одиниці стосовно інших валют.

Існує 2 групи факторів, що викликають інфляцію:

1. Грошові – фактори, що викликають перевищення грошового попиту над товарними пропозиціями, у результаті чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу.

2. Не грошові – фактори, що ведуть до первісного зростання витрат, що спричиняє збільшення цін з наступним зростанням грошової маси чи швидкості обігу грошей.

Типовий прояв інфляції – підвищення товарних цін і зниження курсу національної валюти.

У країнах, де адміністративні методи регулювання економіки переважають над ринковими, інфляція може проходити без підвищення цін або зниження курсу національної валюти.

Схованою (подавленою) називається інфляція, що виявляється в дефіцитності економіки, тобто провалля яких-небудь товарів, зниження якості товарів і обмеження доступу до іноземних валют.

Звичайно, при виникненні інфляційних процесів, задіяні обидві групи факторів.

В залежності від переваги тієї чи іншої групи, розрізняють 2 типи інфляції :

1. Інфляція попиту (переважає грошова група).

2. Інфляція витрат (переважає не грошова група).

Монетаристи – супротивники інфляції.

Кейнсіанці – «за», вважають, що інфляція веде до збільшення робочих місць.

Шляхи подолання інфляції

1.Насичення ринку збуту товаром, роботами, послугами, що виробляються (надаються)) в країні шляхом створення умов для всебічного розвитку національного виробництва, а також залучення у борговий обіг цінностей, які були вироблені у попередні періоди, та природних ресурсів.

2.Управління грошовою масою з метою забезпечення її росту з випередженням росту національного виробництва на 2% в рік шляхом проведення монетарної політики.

Мета уряду України в 2013році – знизити інфляцію до кінця року до 5%-6% і не допустити в рік більше 10%.

У відповідності з бюджетом на 2013 рік інфляція передбачена 6%-0,5% в місяць.

Структура грошової маси в розвинутих країнах з ринковою економікою

Всього 100%., н - 55%, п – 45%.

Висновки: Біля 50% грошової маси знаходиться у власності населення . Основним вкладом грошових засобів є вклади в надійні банки.

Тема 7. Бюджетна система та бюджетний механізм

Питання:

1. Бюджет: поняття, види та бюджетна система.

2. Бюджет та його структура: доходна частина, видатки, профіцит чи дефіцит.

3. Бюджетний дефіцит та шляхи його покриття, держаний борг.

4. Бюджетний механізм: формування доходної частини державного бюджету.

5. Внутрішні державні позики.

6. державні цільові фонди: пенсійний фонд, фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

7. Державний бюджет України на поточний рік та його основні характеристики.

Законодавчі акти:

1.Бюджетний кодекс України.

2.Закон України «Про державний бюджет України на 2013 рік» .

3.Указ президента України «Про Державне казначейство України».

Основним документом, який регламентує функціонування фінансової системи держави, є бюджет.

Бюджет – план формування та використання грошових ресурсів, централізованих на загальнодержавному та місцевих рівнів для забезпечення фінансування функцій, які виконуються законодавчими і виконавчими органами влади, органами місцевого управління і бюджетними організаціями по обслуговуванню сфери економіки, населення та утримання держави.

Бюджети поділяються на :

1. Державний;

2. Місцевий :

   • Обласні;

   • Міські;

   • Районні;

   • Районні в містах;

   • Селищні;

   • Сільські.

3. Зведений.

Державний бюджет визначає обсяг та джерела надходжень засобів, які централізує держава на загальні державні потреби , а також напрямки їх використання.

Зведений бюджет – сукупність усіх рівнів бюджетів.

Бюджетна система – сукупність бюджетів усіх рівнів, органів формування і використання їх , а також законодавче середовище , в якому здійснюється бюджетний процес.

Бюджетний процес - укладання, розгляд та затвердження бюджетів усіх рівнів, збір надходжень та фінансування бюджетних витрат.

Бюджети кожного рівня розробляються виконавчими органами та надаються на розгляд та затвердження відповідним радам.

Порядок складання ,розгляду, затвердження , використання та контроль виконання строго регламентованим законодавством.

Державний бюджет розробляється Кабінетом Міністрів за участю НБУ. Представляється на затвердження Верховній Раді. За підсумками роботи за рік уряд за участю НБУ представляє звіт про виконання річного бюджету у Верховну Раду.

Контроль за використанням коштів державного бюджету здійснює державне казначейство.

Схема бюджетного процесу

Бюджет кожного рівня складається із прибуткової частини, видатків, залишків чи дефіциту, а також шляхів покриття дефіциту.

Прибуткова частина утворюється за рахунок поступлень податків і платежів (більше 80%), прибутків від зовнішньоекономічної діяльності(10%), а також прибутків від передачі прав на експлуатацію природних ресурсів (8%): плата за землю, використання копалин, водних ресурсів та інші.

Формування доходів зведеного бюджету :

1 .Джерела утворення доходів:

1.1. Податки : загальнодержавні та місцеві;

1.2.Відрахування у централізовані фонди;

1.3.Доходи від приватизації державного майна.

1.4. Доходи від приватизації державного майна;

1.5.Доходи від реалізації державних ресурсів, які були утворені у попередні роки.

Розподіл доходів між державними та місцевими бюджетами:

Видатки бюджету поділяються на:

• Поточні;

• Розвитку.

Поточні видатки – видатки на утримання органів державного та місцевого управління, бюджетних організацій, які діють на початок планованого фінансового року, а також на здійснення соціальних заходів.

Видатки розвитку – фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності.

Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на розвиток науки і техніки, розробку і провадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво (фінансування на утримання НАН України та її наукових інститутів, фінансування науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських розробок, експериментальне впровадження досягнень тощо).

Інвестиційна діяльність – діяльність, спрямована на залучення фінансових, матеріальних, а також інтелектуальних засобів у сферу виробництва( капітальні державні вкладення у розвиток державного сектора економіки – державні інвестиції). Здійснюється у вигляді капітальних вкладень виробничого та невиробничого визначення, структурної перебудови народного господарства, конверсії оборотної промисловості, розвитку імпортно-замінюваних галузей виробництва, модернізація інфраструктури країни.

Дефіцит – перевага видатків над прибутками .

Максимальний розмір дефіциту визначається Верховною Радою при затвердженні бюджету на поточний рік , вимірюється у відсотках до ВВП.

Шляхи покриття дефіциту :

1. Грошова емісія – випуск у грошовий обіг нових коштів.

2. Внутрішні держані позики.

3. Зовнішні державні запозичення.

Дефіцит бюджету може бути покрито за рахунок грошової емісії тільки у випадку зростання у відповідний період в державі товарної маси з випередженням на 2%. Грошова емісія не повинна викликати інфляційні процеси. Товарна та грошова маси в державі знаходяться у відповідному співвідношенні, зміна якого визначає стан економіки. Випередження зростання грошової маси по відношенню до товарної викликає інфляційні процеси, що негативно впливають на функціонування економіки.

Внутрішні державні позики для покриття дефіциту бюджету використовуються в кожній державі. Вони є для населення надійним об’єктом розміщення тимчасово вільних коштів.

Зовнішній борг для покриття дефіциту бюджету використовується у надзвичайних випадках. Якщо ці кошти спрямовуються на покриття поточних витрат бюджету, то не має місця надходження державних інвестицій до сфери підприємництва. Як наслідок, ВВП у державі залишається незмінним та сплата зовнішніх боргів перевищує доходну частину бюджету.

Бюджетний механізм : розподіл ВВП та механізми формування доходної частини державного бюджету.

1. Економіка держави - народне господарство.

2. ВВП – валовий внутрішній продукт. ВВП у фізичному вигляді розподіляється в країні між суб’єктами господарювання (5), населенням (4), органами державного та місцевого управління (3) відповідно діючим механізмом перерозподілу грошової маси, яка знаходиться в обігу.

3. Частина ВВП , яка централізується у державі з метою фінансування державного споживання – доходна частина зведеного бюджету. Діючі механізми : податкова система та система відрахувань у централізовані фонди.

4. Частина ВВП , яка надходить до населення. Діючі механізми : система заробітної плати, порядок утворення, розподілу та використання підприємницького доходу, діючий порядок виплати доходів інвестиційний капітал ( доходи на цінні папери, придбані громадянами, відсотки н ощадні та депозитні вклади, орендна плата за майно передане громадянами суб’єктам господарювання та інші ).

5. Частина ВВП ,яка залишається у розпорядженні підприємств і використовується для рефінансування розвитку підприємницької діяльності. Діючі механізми : порядок нарахування та використання амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, а також порядок розподілу на використання чистого прибутку підприємств.

Найважливішим питанням у системі розподілу ВВП у державі є пропорції між вказаними напрямками його використання. Недостатній розмір коштів на державне споживання може загрожувати економічній незалежності країни. У випадку нестачі коштів, які спрямовуються на задоволення соціальних потреб населення, можуть з’явитися народні заворушення. При недостатку коштів на рефінансування розвитку народного господарства зменшуються темпи проросту ВВП, або взагалі його скорочення. Кошти, які спрямовуються на рефінансування народного господарства, повинні забезпечувати розширене відтворення засобів виробництва на новій технічній основі.

Для кожної держави, враховуючи її особливості, є мінімальний розмір коштів, які забезпечують незалежне фінансування.

6. Фактичні витрати державного споживання – видаткова частина бюджету. У випадку, якщо необхідний розмір коштів на державне споживання перевищує доходну частину бюджету, утворюється дефіцит.

Способи покриття дефіциту:

Д.1. Грошова емісія.

Можлива тільки у випадку приросту в країні в плановому році товарної маси, яка знаходиться в торгівлі, в першу чергу за рахунок збільшення ВВП. В іншому випадку зростання грошової маси за рахунок емісії викличе інфляцію, що негативно вплине на функціонування економіки.

Д.2. Внутрішні державні позики.

Наприклад, емісія та розповсюдження облігацій внутрішньої державної позики. Цей засіб використовується в більшості країн світу.

Д.3. Зовнішні державні позики.

Цей засіб використовується при кризовому стані економіки.

В умовах недостачі грошей, які надходять в пункти 4 та 5, держава за рахунок бюджетних коштів, а також внутрішніх і зовнішніх запозичень, здійснює фінансування соціальних заходів, урядових програм та розвитку економіки країни.

Головним засобом вирішення бюджетних проблем є здійснення програм розвитку національного виробництва. Приріст ВВП дозволить акумулювати у доходну частину бюджету необхідні кошти. За таких умов, ціль НБУ - забезпечити стабільність функціонування грошової одиниці та забезпечення її купівельної спроможності - буде досягнута.

Тема 8. Національні (центральні) банки та їх функції.

Питання:

1. Фінансова система держави та місце у нїй національних банків.

2. Національний банк: статус і завдання.

3. Функції та операції національного банку.

4. Банківське регулювання та банківський нагляд.

5. Контрольні функції та операції національного банку.

6. Функціональна модель діяльності національного банку.

Законодавчі акти:

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р.

2. «Основні засади державної грошово-кредитної політики України на поточний рік» затверджені НБУ.

Фінансова система держави – це сукупність грошових ресурсів, що знаходяться в обороті країни, їх емісія та обіг державних органів та суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють рух грошової маси, а також законодавче середовище, яке регламентує грошовий обіг та діяльність його суб’єктів.

Відповідно до Конституції фінансова система України поділяється на такі підсистеми:

а) валютну, яка включає статус та обіг у державі національної та іноземної валют;

б) бюджетну, яка складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

в) податкову, яка, в свою чергу, поділяється на загальнодержавні податки та місцеві податки і збори;

г) внутрішнього та зовнішнього державного боргу;

д) випуску та обігу державних цінних паперів;

е) фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

ж) банківську.

Банківська система держави є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків.

Національний банк України (далі - Національний банк) є державним банком країни, який разом із своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного банку визначаються Конституцією та Законом України «Про національний банк України»

Національний банк є власністю держави, юридичною особою.

Його статут затверджує Президія Верховної Ради України, і він є підзвітним їй. Національний банк має право законодавчої ініціативи.

Національний банк є: центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпеченім стабільності національної грошової одиниці; емісійним центром; валютним органом; органом банківського нагляду; банком банків; державним банком; організатором міжбанківських розрахунків.

Як центральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах, з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнотів, монет).

Національний банк є головним органом, який визначає валютну політику. У цій сфері він проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

На Національний банк України покладено функцію контролю за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів.

З метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити.

Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України.

Національний банк разом із комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою

доходів за ними.

Національний банк є єдиним зберігачем державного золото­валютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.

Основною метою діяльності Національного банку є:

а) забезпечення стабільності грошової одиниці держави;

б) розробка засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням;

в) розвиток та зміцнення банківської системи України;

г) забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

Відповідно до викладених задач Національний банк виконує такі функції:

1. керуючись схваленою Верховною Радою України Програмою діяльності Уряду, визначає та здійснює єдину державну грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію валюти України та організовує

3. її обіг;

4. виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування;

5. встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;

6. створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

7. визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та кредитними установами;

8. визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;

9. встановлює єдиний порядок та проводить державну реєстрацію банків та їхніх філій і представництв, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій, видає та вилучає ліцензії у передбачених законом випадках;

10. здійснює самостійно усі види банківських операцій, необхідних для виконання основних завдань Національного банку;

11. веде реєстр цінних паперів банків і кредитних установ;

12. забезпечує накопичення, зберігання та здійснення операцій із золото-валютними запасами та резервами;

13. здійснює нагляд за діяльністю банків та кредитних установ;

14. аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;

15. організовує інкасацію та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право інкасації та перевезення грошових знаків та інших цінностей;

16. реалізує державну політику з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку;

17. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18. здійснює інші функції відповідно до законодавчих актів України.

У сфері валютного регулювання Національний банк:

1. здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

2. складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

3. контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

4. визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповно­важених банків нерезидентам;

5. нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

6. видає ліценції на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

7. визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або

Національний банк виконує такі групи операцій для забезпечення покладених на нього функцій:

1. надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

2. здійснює операції з державними цінними паперами;

3. купує та продає на вторинному фондовому ринку цінні

папери;

4. відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

5. купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;

6. зберігає, а також купує та продає монетарні дорогоцінні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

7. розміщує золотовалютні резерви (у тому числі в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішньоекономічних операцій;

8. проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій у відповідності до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між центральними банками інших країн.

Національний банк виконує функції і повноваженого регулювання і нагляд за діяльністю банків та кредитно-фінансових установ.

Національний банк видає нормативні акти, які є обов’язковими для органів державної влади та місцевого самоврядування, банків, підприємств, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність.

Наглядові та регулятивні функції Національного банку можуть здійснюватися ним безпосередньо або через створений при ньому орган банківського нагляду.

До складу наглядових та регулюючих функцій Національного банку входять:

1. вступний контроль, змістом якого є чітке і повне визначення вимог до реєстрації й отримання банками та іншими кредитно-фінансовими установами ліцензії на проведення банківських операцій, порядок її отримання;

2. попередній контроль, змістом якого є встановлення вимог до ведення справ банками та кредитно-фінансовими установами з оптимальним ризиком, заборона або обмеження здійснення ними окремих видів діяльності, застосування санкцій адміністративного і фінансового характеру відповідно до чинного законодавства України, перевірка повноти відрахувань до резервів страхування активних операцій, які гарантують безпеку і стабільність банків та інших кредитно-фінансових установ;

3. поточний контроль, змістом якого є визначення методів перевірки для забезпечення належного нагляду і їх використання при інспектуванні банків та інших кредитно-фінансових установ та розроблення заходів щодо оздоровлення їх фінансового стану.

Для здійснення своїх функцій Національний банк має право одержувати у банків та кредитно-фінансових установ необхідну інформацію про їх діяльність, вимагати пояснень щодо отриманої інформації..

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків та кредитно-фінансових установ Національний банк встановлює для них обов’язкові економічні нормативи:

1. мінімальний розмір статутного фонду та власних коштів банків та інших кредитно-фінансових установ;

2. норматив платоспроможності;

3. норматив співвідношення розміру власних і залучених коштів банку чи іншої кредитно-фінансової установи;

4. максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб (громадян);

5. нормативи ліквідності банку чи кредитно-фінансової установи;

6. максимальний розмір ризику на одного позичальника або групу споріднених позичальників;

7. максимальний розмір кредитів, що надаються одному позичальнику;

8. максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, які можуть бути надані акціонерам (учасникам) банку чи кредитно-фінансової установи;

9. максимальний розмір залучених та наданих міжбанківських кредитів;

10. максимальний розмір бланкових кредитів (без забезпечення) з урахуванням гарантій та поручительств;

11. розміри валютного, процентного та інших ризиків;

12. мінімальний розмір резерву (страхового фонду), створеного під високоризикові активні операції;

13. норми обов’язкового резервування.

Для здійснення своїх регулюючих та наглядових функцій Національний банк:

1. здійснює всі види перевірок діяльності банків, кредитно-фінансових установ та суб’єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичним та фізичним особам при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;

2. вимагає від банків та кредитно-фінансових установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і заздалегідь визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3. бере участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної (наглядової) ради, правління та ревізійної комісії банку чи кредитно-фінансової установи.

Перевірки можуть здійснюватись уповноваженими Національним банком представниками і за його дорученням - аудиторськими організаціями.

1. вимагати від банків та кредитно-фінансових установ усунення виявлених порушень;

2. надсилати вимоги на проведення фінансового оздоровлення банків та кредитно-фінансових установ;

3. забороняти здійснення окремих банківських операцій на термін до 1 року та відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

4. забороняти відкриття нових філій на строк до одного року;

5. підвищувати норми обов’язкових резервів;

6. стягувати штраф на керівників банків та кредитно-фінансових установ до ста мінімальних розмірів заробітної плати;

7. стягувати у безспірному порядку з банків та кредитно-фінансових установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу (в тому числі за порушення показників економічних нормативів);

8. усувати керівництво (правління та головного бухгалтера) від управління банком чи кредитно-фінансовою установою і призначати тимчасову адміністрацію для управління банком чи кредитно-фінансовою установою;

9. звертатись з поданням до арбітражного суду про припинення діяльності банків чи кредитно-фінансових установ.

Функціональна модель діяльності національного банку.

Цілі діяльності НБУ:

• забезпечення стабільності грошової одиниці в країні, тобто збереження її купувальної спроможності;

• забезпечення ефективності функціонування банківської системи країни і СОДЕЙСТВИЕ цінової стабільності.

1-4 – сфери діяльності НБУ (предметна діяльність)

1. – здійснення емісії готівкових та безготівкових грошей, організація грошового обертання, забезпечення безготівкових розрахунків в країні, а також готівкового обертання;

2. – регулювання діяльності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, нормативне забезпечення діяльності, реєстрація банків та їх філіалів, ліцензування банківської діяльності в цілому і окремих банківських операцій, підготовка та перепідготовка кадрів для банківської системи;

3. – діяльність в області міжнародних фінансів, у тому числі – валютне регулювання, формування платіжного балансу країни, взаємодія з центральними банками інших країн, а також з міжнародними фінансовими організаціями;

4. – накопичення, збереження і використання золотовалютних резервів, здійснення операцій з ними;

5-10 – функції НБУ по управлінню вказаними сферами діяльності:

5. – облік та підготовка статистичної інформації про грошовий оборот в країні, діяльності банківської системи і про міжнародні фінансові відносини України ( складання, аналіз і планування платіжного балансу країни);

6. – інформаційно-видавнича діяльність НБУ:

   1. – підготовка і пред’явлення Верховній Раді звітних документів про діяльність НБУ і банківської системи в цілому;

   2. – підготовка та видавництво періодичних інформаційних публікацій про діяльність НБУ і банківської системи України;

   3. – підготовка і видавництво офіційних збірників статистичних даних, а також нормативних документів регламентуючих діяльність банківської системи і грошовий оборот в країні;

7. – аналіз стану і тенденцій розвитку грошово-кредитної фінансової діяльності в країні;

8. – інноваційна діяльність НБУ – вдосконалення функціонування розвитку грошової системи країни на основі розробки і впровадження досягнень науки і техніки в функціонування даної системи;

9. – розробка основ державної грошово-кредитної політики;

10. – Реалізація грошово-кредитної політики в країні.

Тема 9.Державна грошово-кредитна політика

Питання:

1. Грошово-кредитна політика: поняття та цілі.

2. Зміст напрямків грошово-кредитної політики.

3. Економічні інструменти та методи грошово-кредитної політики.

4. Заходи впливу національних (центральних) банків на діяльність комерційних банків та інших кредитних установ.

5. Основні елементи та етапи розробки грошово-кредитної політики .

6. Основні засади грошово-кредитної політики Націольного банку України на поточний рік.

Законодавчі акти :

1.Закон України « Про Національний банк України» від 20.05.1999р.

2. «Основні засади грошово-кредитної політики на (поточний) рік», схвалені рішенням Ради Національного банку України.

Державна грошово-кредитна політика це комплекс заходів і області грошового обігу та фінансової діяльності , спрямованих на регулювання грошовою масою у державі.

Основні засади грошово-кредитної політики визначають завдання грошово-кредитної політики та показники діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі для забезпечення стабільності грошової одиниці України та досягнення цілей, визначених законом України «Про Національний банк України», і враховують тенденції та прогноз розвитку економіки, бюджетної сфери та грошово-кредитного ринку.

Національний банк має виключне право щодо визначення та проведення державної грошово-кредитної політики. Він розробляє «Основні засади грошово-кредитної політики на (відповідний) рік» на підставі Програми діяльності Уряду та бюджетної резолюції. «Основні засади…» схвалює Рада Національного банку.

Головною метою грошово-кредитної політики з урахуванням положень Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Стабільна грошова одиниця розглядається як одна з базових цінностей суспільства, вагома гарантія захисту приватних економічних інтересів кожного громадянина та необхідна умова досягнення стратегічних цілей економічного розвитку України – забезпечення високих темпів економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку, побудова сучасної, стійкої, відкритої і конкурентноспроможної у світовому масштабі економіки та забезпечення на цій основі підвищення добробуту населення нашої держави.

Відповідно до Закону України « Про Національний банк України « під час виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.

Продовження здійснення економічних і соціальних реформ у державі в окремі періоди може призвести до виникнення об’єктивних ситуативних коливань цін на ринках споживчих товарів і послуг. Такі коливання можуть бути результатом структурних зрушень в економіці, приведення окремих цін і тарифів у відповідність до економічно обґрунтованих рівнів, впливу значних зовнішніх шоків тощо. За таких обставин допускається певне тимчасове відхилення показників приросту споживчої інфляції від установлених цільових орієнтирів. Водночас таке відхилення не повинно впливати на досягнення визначених інфляційних орієнтирів у середньостроковому періоді.

Події останньої світової економічної та фінансової кризи довели, що цінова стабільність є необхідною, але недостатньою умовою досягнення стратегічних цілей економічного розвитку. З огляду на це та відповідно до законодавства України грошово-кредитна політика також спрямовуватиметься на сприяння стабільності банківської системи (як ключової умови фінансової стабільності в державі) та підтримку економічної політики Кабінету Міністрів України, спрямованої на економічне зростання . Національний банк в межах своїх можливостей сприятиме зростанню обсягів кредитування реального сектору економіки. Необхідність досягнення цих цілей не може вступати у протиріччя із головною метою грошово-кредитної політики. А успішність роботи Національного банку за наведеними напрямами визначатиметься в комплексі з результативністю заходів економічної та фінансової політики Уряду на підставі критеріїв, що містяться у відповідних і прогнозних програмних документах економічного та соціального розвитку.

До основних державної грошово-кредитної політики включаються:

1. Аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка складається у державі;

2. Обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;

3. Методи грошово-кредитного регулювання;

4. Шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок банківських та інших кредитних установ;

5. Засади валютної політики;

6. Заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її курсу відносно іноземних валют.

Основними економічними інструментами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси в обігу через :

1. Визначення норм обов’язкових резервів комерційних банків, що депонуються у Національному банку;

2. Визначення меж процентних ставок Національного банку за кредитами та депозитами;

3. Рефінансування банків;

4. Операції на відкритому фондовому та валютному ринках;

5. Управляння валютними резервами, що включає валютні інвестиції;

6. Встановлення банкам та кредитним установам прямих кількісних обмежень.

Операціями відкритого ринку Національного банку України є купівля-продаж державних облігацій, казначейських забов’язань та комерційних векселів, інших цінних паперів.

Національний банк встановлює комерційним банкам нормативи обов’язкового мінімального резервування коштів у Національному банку, при цьому:

1. Розмір обов’язкових резервів встановлюється у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів;

2. Для різних видів забов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкових резервів;

3. На обов’язкові резерви не нараховуються проценти.

Національний банк застосовує систему рефінансування, якою визначаються форми , порядок, умови та ліміти кредитування банків та кредитних установ

Національний банк має право здійснювати систему рефінансування, надавати банкам та кредитним установам кредити ,як правило, через кредитні аукціони, на строк не більше одного року під заставу. Перелік цінних паперів, придатних для забезпечення кредитів, а також випадки використання інших цінностей для тих цілей визначаються Правлінням Національного банку .

Кредитні аукціони Національний банк розпочав проводити з 1994 року з метою забезпечення рівня доступу до кредитів всім комерційним банкам для підтримування їхньої короткострокової ліквідності.

Національний банк може встановлювати прямі кількісні обмеження на рефінансування банків і кредитних установ , регулювання конкретних видів кредиту для банків та кредитних установ та проведення окремих банківських операцій.

Прямими кількісними обмеженнями є встановлення лімітів на рефінансування банків і кредитних установ.

Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету , коштів на депозитних рахунках , коштів в обігу та міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються, за рахунок вкладів населення.

Національний банк має право у разі неповернення в строк наданих ним кредитів стягувати суму заборгованості та плату за користування кредитом у судовому порядку.

Національному банку забороняється надавати кредити Уряду України для фінансування дефіциту державного бюджету , купувати державні цінні папери при їх первинному розміщенні ,крім випадків , коли це передбачається законодавчими актами, які стосуються державного бюджету України.

Як один з механізмів регулювання грошово-кредитної діяльності у державі національний банк використовує облікову ставку за кредитами, розмір якої визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредитні кошти на кредитних аукціонах та міжбанківському ринку.

Основні елементи та етапи розробки грошово-кредитної політики:

1 - Основні засади грошово-кредитної політики на запланований рік.

2 - Програма діяльності Уряду в перспективі на запланований рік.

3 - Бюджетна резолюція, а далі затвердження - Закон України «Про бюджет на запланований рік»

4 – мета грошово-кредитної політики:

4.1 – забезпечення заданого рівня інфляції в країні;

4.2 – забезпечення стабільності національної валюти, а також збереження купівельної спроможності грошової одиниці та курсу у відношенні до іноземної валюти;

4.3 – створення умов для ефективного функціонування банківської системи країни.

5 – зміст «Основних напрямків грошово-кредитної політики»:

5.1 – головна мета та цільові орієнтири;

5.2 – грошово-кредитне регулювання;

5.3 – розвиток ринку цінних паперів;

5.4 – управляння готівковим грошовим обігом;

5.5 – валютна політики;

5.6 – регулювання діяльності банків;

5.7 – вдосконалення платіжної системи та розрахунків;

5.8 – правове забезпечення грошово-кредитних відносин в країні;

5.9 – розробка основних монетарних показників на запланований рік:

• Дефіцит вільного бюджету в відсотках від ВВП;

• Шляхи покриття дефіциту та їх кількісне значення (грошова емісія, обсяги внутрішнього і зовнішнього займу);

• Обсяг грошової маси в обігу ,а також по агрегатах;

• Облікова, ломбардна ставки і ставка рефінансування НБУ;

• Банківські відсотки за кредит та депозитні вклади;

• Валютний курс гривні;

6 – інструменти грошово-кредитної політики:

6.1 – регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків та інших грошово-кредитних установ;

6.2 – Процентна політики : регулювання облікової ставки НБУ та здійснення впливу на ціну грошей в державі;

6.3 – політика рефінансування комерційних банків;

6.4 – проведення депозитних операцій;

6.5 – операції з цінними паперами на відкритому фондовому ринку;

6.6 – регулювання імпорту та експорту фінансового капіталу;

6.7 – управління золотовалютними резервами, а також валютні інтервенції.

Тема 10. Комерційні банки та їх операції.

Питання:

1. Комерційні банки: визначення, класифікація, об’єднання.

2. Функції комерційних банків та їх операції.

3. Кредитна діяльність комерційних банків.

4. Відкриття банківських рахунків та їх обслуговування.

5. Паисні та активні операції комерційних банків.

6. Принципова схема роботи комерційного банку.

7. Комерційні банки України: загальна характеристика та показники діяльності за поточний рік.

Законодавчі акти:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року.

2. Положення « Про кредитування», затверджене НБУ 22.09.1999 року №246.

3. Інституція « Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах», затверджена НБУ 27.05.1996 року № 121.

Комерційний банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик , відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні та створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів і клієнтів банків, створення сприятливих умов для вітчизняних товаровиробників у сфері фінансової діяльності здійснює законодавство України і насамперед Закон України « Про банки і банківську діяльність», який був прийнятий Верховною Радою 7 грудня 2000 року.

Відповідно законодавства банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціальні. За спеціалізацію банки можуть бути: ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими), а також спеціалізованими за суб’єктами кредитування.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій .

Банки створюються у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативних банків.

За формою власності банки класифікуються:

1. Банки, що засновані на власності фізичних та юридичних осіб резидентів України;

2. Державні комерційні банки – засновані на державній власності;

3. Змішані – засновані на власності фізичних осіб, а також державної власності;

4. Іноземні банки і їх представництва в Україні;

5. Спільні банки – засновані за участю іноземного капіталу.

Крім цього законодавство дозволяє утворювати банківські об’єднання: корпорації, холдингові групи та банківські спілки на асоціації.

Банківська корпорація – це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а токаж забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.

Банківська холдингова група – це об’єднання, до складу якого входить виключно банки. У групі діють материнський банк та дочірні банки.

Материнському банку має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу коли його учасники групи, які є його дочірніми банками.

На материнський банк покладаються додаткові організаційні групи , а також створення системи управління спільною діяльністю.

Банківські спілки та асоціації утворюються з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжнаціональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо діяльності їх членів. Вони є неприбутковими організаціями і не мають прав займатися підприємницькою діяльністю та втручатися у діяльність банків-членів асоціацій (спілок).

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності, спеціалізації за видами операцій та входження у відповідне банківське об’єднання. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Ліцензії надаються Національним банкам на підставі клопотання банку за наявності необхідних документів.

На підставі ліцензії банки мають паро здійснювати такі банківські операції:

1. Приймання вкладів (депозитів)від юридичних і фізичних осіб;

2. Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, кредитна діяльність;

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1. Операції з валютними цінностями;

2. Емісію власних цінних паперів;

3. Організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4. Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

5. Надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань у грошовій

6. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги , приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7. Лізинг;

8. Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9. Випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10. Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку банки також мають право здійснювати такі операції:

1. Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2. Здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) держаної та іншої грошової лотереї;

3. Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

• З інструментами грошового ринку;

• З інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

• З фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6. Депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях .

Для здійснення кредитної діяльності банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу НБУ.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціум не надання кредиту та призначають банк, відповідальний за угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум.

Джерела формування кредитної маси комерційного банка.

Кредитна маса – грошові засоби , що знаходяться у розпорядженні комерційного банку і які видаються їм к кредит суб’єктами підприємницької діяльності.

Джерела кредитної маси:

1. Вклади засновників.

2. Акціонерний капітал.

3. Надходження від продажу цінних паперів.

4. Гроші на ощадних вкладах фізичних осіб та депозитних вкладах юридичних осіб.

5. Залишки коштів на розрахункових рахунках підприємств - стійкий пасив.

6. Кредити інших банків.

7. Кредити НБУ:

• державна кредитна підтримка підприємств (тільки для виробництва);

• цільове кредитування урядових програм ( санація підприємств, структурну перебудову, конверсія військово-промислового комплексу;

• кредитні аукціони.

Порядок встановлення процентів за банківський кредит.

По кредитам, що видаються банком за рахунок власних засобів, вкладів фізичних та юридичних осіб, залишків коштів на розрахункових рахунках, кредитів інших банків, надходжень від емісій цінних паперів, а так само. Куплена на кредити за домовленістю з позичальниками, тобто діють в цьому випадку вільні ринкові ціни на кредитні ресурси.

Розмір відсотків за кредит, встановлюваний банками за вказаними видами кредитів, повинен змінюватися пропорційно зміні облікової ставки НБУ. Відповідний пункт передбачено в особливих умовах типової форми кредитного договору.

Облікова ставка НБУ - відсотки, які НБУ стягує по своїх кредитах з комерційних банків.

Ставка рефінансування НБУ - відсотки за кредити, які НБУ видає комерційним банкам за рахунок зворотних сум.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Відкриття рахунків і їх обслуговування.

Діє інструкція №3 «Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті», затверджена НБУ 27 травня 1996 року №121.

Цією інструкцією передбачені такі види рахунків:

• тимчасовий;

• розрахунковий;

• поточний;

• субрахунок;

• валютний;

• бюджетний;

• кореспондентський типу ЛОРО і НОСТРО.

Тимчасовий – відкривається засновниками підприємств до реєстрації з метою формування частини статутного фонду, утворення якого вимагається у відповідності з чинним положенням, для окремих типів юридичних осіб до подачі документів на реєстрацію.

Розрахунковий – засіб для обліку руху грошових засобів суб’єктів підприємницької діяльності. Основний вид рахунку , який використовується в Україні. Відмінна особливість: зарахування і зняття з нього грошей. Суб’єкти підприємницької діяльності мають право відкрити один розрахунковий рахунок.

Поточний – відкривається підприємством для своїх територіально відокремлених підрозділів з метою здійснення розрахунків по поточних платежах.

Субрахунок – рахунок, який відкривається підприємством для своїх підрозділів, які знаходяться на окремому балансі для здійснення поточних платежів і зарахування засобів, одержаних підрозділом в результаті реалізації виробленої продукції. Окрім того, субрахунки використовують для фінансування затрат цільового призначення, наприклад, здійснення конкретного підприємницького проекту.

Валютний – розрахунковий рахунок в іноземній валюті, а також мультивалютний, який передбачає можливість переведення іноземних валют в валюту рахунку.

Бюджетний – відкривається бюджетним організаціям для здійснення поточних платежів за рахунок засобів, що перераховуються на нього з бюджету. Бюджетна організація 1 раз в квартал звітується перед вищестоящими органами про витрати переведення на їх рахунок засобів.

Кореспондентський – в відкривається банком в установах іншого банку для обслуговування клієнтів першого, які діють на території другого. Кореспондентські рахунки можуть бути двох типів : ЛОРО і НОСТРО.

Рахунок ЛОРО – відкривається місцевим банком для обслуговування клієнтів іноземного. Власником рахунка є іноземний банк. Для іноземного він позначається НОСТРО.

Принципова схема роботи комерційного банку

1. Установа комерційного банку;

2. Джерела фінансових ресурсів комерційного банку: - тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб;  - фінансові посередники (інші комерційні банки); - НБУ; - органи державного та місцевого управління.

3. Об’єкти розміщення комерційними банками залучених коштів: - фізичні та юридичні особи; - фінансові посередники; - органи державного та місцевого управління.

4. Грошові засоби, які залучаються комерційними банками. Способи залучення – пасивні операції: - внески засновників комерційного банку; - залишки коштів на ощадних вкладах фізичних осіб; - депозитні вклади юридичних осіб; - залишки коштів на рахунках фізичних та юридичних осіб; - міжбанківський кредит; - кредити НБУ; - емісія та продаж цінних паперів.

5. Розміщення залучених коштів. Способи розміщення – активні операції: - надання кредитів громадянам та підприємствам; - придбання цінних паперів юридичних осіб; - придбання державних та муніципальних цінних паперів; - надання міжбанківських кредитів; - пайові внески в статутні фонди підприємств% - участь у фінансуванні підприємницьких проектів на засадах участі у прибутках проекту.

6. Здійснення підприємницьких проектів з метою одержання прибутку на підставі використання підприємствами залучених коштів;

7. Надходження до комерційного банку коштів, які були передані в борг, та доходів до них (приклад: повернення кредитів і сплата процентів за них; погашення цінних паперів та сплата доходів на них; перерахування дивідендів на пайові внески в статутні фонди; одержання прибутку внаслідок фінансування підприємницьких проектів).

8. Витрати на фінансування та розвиток установ комерційного банку;

9. Виконання фінансових зобов’язань комерційного банку перед джерелами залучених коштів: - видача ощадних вкладів та сплата процентів на них; - видача депозитних вкладів та сплата процентів - видача дивідендів співвласникам комерційного банку; - погашення одержаних кредитів від інших комерційних банків, НБУ; - погашення емітованих цінних паперів та сплата доходів по них.

Пасивні операції – операції комерційного банку по залученню та обслуговуванню грошових коштів.

Активні операції – операції комерційного банку по розміщенню залучених коштів з метою одержання прибутків.

Ціна пасивів – витрати комерційного банку на залучення та обслуговування грошових коштів (приклад: дивіденди на акції; % на пайові внески в статутні фонди; % за одержані кредити; % на ощадні вклади та депозити; доходи на емітовані цінні папери).

Доходи активів – доходи, які комерційний банк одержує внасіддок розміщкння залучених фінансових ресурсів, тобто здійснення активних операцій:

• Процент за надані кредити;

• Дивіденди та доходи на пайові внески, які зробили комерційні банки в статутні фонди підприємств;

• Доходи на цінні папери, які придбав комерційний банк тощо.

Доходи комерційних банків – різниця між доходами від активних операцій та витратами на обслуговування пасивів.

Спред – різниця між ціною придбання (залучення) грошових коштів та доходами від їх розміщення (передачі у тимчасове користування), яка виражена у грошових одиницях.

Маржа – різниця між ціною придбання та доходами від розміщення, яка виражена у відсотках.

Основна задача роботи комерційного банку – прийняття рішень по управлінню активами та пасивами комерційного банку по критерію максимізації доходності активів при обмеженнях, які накладають на банківську діяльність нормативи НБУ.

Поняття про стійкі пасиви:

Стійкий пасив – сума засобів на р/р і депозитних вкладах, котра залишається в розпорядженні банку відносно тривалий час.

Рух грошових засобів на р/р підприємства.

Графік руху суми залишків засобів на р/р підприємства в банку.

Банк пускає ці суми в обіг і за рахунок цих відсотків безкоштовно обслуговує р/р і виплачує їм % за перевищення певної суми.

Тема 13.Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва

Питання:

1. Фінанси суб’єктів підприємництва: капітал, фонди грошових засобів, фінансові ресурси.

2. Капітал підприємства :класифікація та кругообіг.

3. Рух та управління фінансами підприємства.

4. Фінансове планування на підприємстві.

5. Фінансовий профіль підприємницького проекту.

6. сучасний фінансовий стан підприємств України.

Законодавчі акти:

Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва має у якості об’єкта впливу капітал підприємства та його грошові засоби.

Капітал, майно, активи, фонди – близькі за значенням терміни, які визначають матеріальні, інтелектуальні цінності, грошові засоби, а також майнові права, що знаходяться в розпорядженні підприємств.

Фінанси підприємства( фінансовий капітал) – фонди грошових засобів, їх утворення, рух та використання на підприємстві.

Фонди грошових засобів – накопичення фінансових ресурсів підприємства з метою цільового використання (фонд заробітної плати, преміальний фонд, резервний фонд, статутний фонд, амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва тощо).

Фінансові ресурси підприємства - готівка у касі, безготівкові гроші на рахунках, ліквідні цінні папери, дебіторська заборгованість.

Класифікація капіталу підприємства:

За формою власності:

1. Власний:

   • Внески засновників, в тому числі статутний фонд – частина власного капіталу підприємства, власність якого зафіксована в установчих документах підприємства. Статутний фонд є гарантією погашення фінансових забов’язань підприємства.

   • Створений за рахунок власних джерел фінансування – чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

2. Позичковий :

• Створений внаслідок емісії цінних паперів;

• Залучений шляхом використання різного виду кредитів.

За призначенням

Закон розвитку виробничого капіталу: забезпечення розширеного відтворення засобів виробництва (основних виробничих фондів) на повній технічній основі з метою утримання та розширення ринку збуду виробничої продукції.

Просте відтворення - відтворення вартості капіталу підприємства – збільшення вартості капіталу шляхом залучення частини чистини чистого прибутку для розвитку виробництва.

Етапи кругообігу капіталу

Етапи

Джерела фінансування

1.Підтримка діючих потужностей в робочому стані. 2.Просте відтворення засобів виробництва (відтворення зносу). 3.Розширене відтворення засобів виробництва: Модернізація виробничо-технічної бази: Технічне переозброєння; Реконструкція підприємства; Розширення діючих потужностей за рахунок нового будівництва.

Затрати на профілактичний,поточний, аварійний і капітальний ремонти, які включаються у собівартість. Амортизаційні відрахування на повне відтворення основних виробничих фондів. Частина чистого прибутку підприємства. Внески засновників і учасників підприємства. Акціонерний капітал. Надходження від емісії облігацій та інших цінних паперів. Середньостроковий та довгостроковий банківські кредити. Лізинговий кредит.

Рух та управління фінансами підприємства

1-8 – рух фінансових ресурсів підприємства

1. Джерела фінансових засобів:

• Фізичні особи;

• Юридичні особи;

• Фінансові посередники;

• Резиденти та нерезиденти України;

• Органи місцевого та державного управління.

2. Залучення фінансових ресурсів.

Способи залучення:

• Внески засновників та учасників підприємства;

• Акціонерний капітал;

• Емісія цінних паперів(облігації, векселі, чеки тощо);

• Кредити різноманітного виду (банківський, лізинговий, комерційний);

• Іноземні інвестиції в спільні підприємства.

3. Фінансові ресурси підприємства, склад та структура яких відображається в формі фінансової звітності 1 (баланс), розділ 2, пасив.

4. Розміщення залучених грошових коштів.

Способи розміщення:

• Утворення або розвиток основних засобів виробництва;

• Утворення доходних активів підприємства:

• Придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств;

• Придбання державних та муніципальних цінних паперів;

• Пайові внески в статутні фонди підприємств.

5. Майно підприємства у вигляді матеріальних, інтелектуальних та фінансових цінностей , які утворені за рахунок залучених коштів.

Склад та структура цінностей підприємства фіксується у формі фінансової звітності №1, розділ 1, актив.

6. Функціонування капіталу підприємства (цінностей);

• Виробничого капіталу - здійснення виробничого процесу, виготовлення та реалізації продукції, надходження виручки, погашення витрат, податки та платежі в бюджет, формування прибутку, його розподіл та використання.

• Одержання доходів на доходні активи:

  1. дивіденди та акції;

  2. проценти на облігації;

  3. доходи на пайові внески статутних фондів підприємств.

• Одержання процентів на депозитні вклади.

7. Фінансові результати діяльності підприємства, що фіксують у формі фінансової звітності №2, «Звіт про фінансовий результат».:

• Виручка;

• Витрати;

• Прибуток;

• Податки.

8. Рефінансування розвитку підприємства – використання частини чистого прибутку та амортизаційних відрахувань для розширеного відтворення основних засобів виробництва на новій технічній основі.

9-17 – управління фінансовою діяльністю підприємства.

9. Збір, обробка та передача інформації про фактичний стан фінансів підприємства (облік):

• Первинний:

• Бухгалтерський;

• Статистичний.

10. Фінансова звітність – передача інформації про фактичний фінансовий стан підприємства у зовнішнє середовище:

• Комітет по статистиці;

• Податкова адміністрація;

• Публічна звітність.

11. Інформація із зовнішнього середовища, яка необхідна підприємству для прийняття рішень по управлінню фінансової діяльності:

• Законодавство, яке регулює фінансову діяльність у державі;

• Показники функціонування фінансового ринку у державі : ціна грошей, облікова ставка НБУ, банківська процентна ставка по кредитам та депозитам, котировка цінних паперів, дохідність державних облігацій;

• Показники фінансової діяльності конкурентів;

• Середньо-галузеві фінансові показники діяльності підприємства:

• Фінансові показники досягнень науково-технічного прогресу(НТП):

12. Фінансовий аналіз – співставлення фактичного стану фінансів підприємства з бажаним, визначення відхилень, їх ступенів та причин. Об’єктом аналізу є показники форм фінансової звітності . Бажаний стан задається планами , нормативами , досягненнями НТП та показниками конкурентів.

13. Прогнозування фінансового стану підприємства - встановлення тенденцій зміни їх значення в майбутньому. При прогнозування використовуються методи математичної статистики, економіко-математичні методи моделі.

Схема прогнозування та визначення планових значень фінансових показників:

1. емпірична крива - відображає зміну значень показники, які мали місце в базовому періоді;

2. теоретична крива – відображає тенденцію або закономірність, яка мала місце в базовому періоді;

3. прогнозна крива - відображає значення показника в майбутньому періоді на підставі урахування тенденції, яка мала місце в базовому періоді;

4. ефект в результаті здійснення інноваційної діяльності;

14. інноваційна діяльність – розробка та впровадження в практику фінансової роботи підприємства заходів по поліпшенню функціонування на підставі використання досягнень науки , техніки та передового досвіду

15.Фінасове планування - визначення бажаного стану фінансів підприємства на підставі досягнутого рівня тенденцій, що мають місце, та ефективності розроблених заходів.

16. прийняття рішень - затвердження фінансових планів, заходів та їх виконавців, доведення до підрозділів та контроль виконання.

17. Видача команд - доведення фінансових планів і заходів до виконавців та контроль виконання.

Задачі управляння фінансами підприємств;

1. Оптимізація складу та структури фінансів підприємства (пасивів) по критерію мінімізації вартості залучення та обслуговування коштів підприємства.

2. Оптимізація складу та структури активів підприємства по критерію максимізації доходності майна підприємства, яке утворено на підставі залучених грошових коштів.

3. Фінансове планування на підприємстві – планування фінансових показників діяльності підприємства.

4. Планування руху грошових коштів підприємства на рік.

Фінансове планування на підприємстві

В планування розрізняють наступні етапи;

1. Перспективний план – прогнозування основних фінансових показників на 5 -10 років .

2. Річне календарне планування - план фінансових показників на перший рік з розробкою по місяцях і прогноз на другий рік.

3. Оперативне планування - доба, тиждень, місяць.

4. Планування здійснення і фінансового забезпечення окремих підприємницьких проектів – у вигляді бізнес-планів, включаючи фінансову частину.

Схема розробки фінансового плану підприємства повинна бути прив’язана до системи показників форми бухгалтерського звіту №2 « Звіт про фінансові результати і їх використання».

Схема фінансового планування на підприємстві

Б-1: Планування очікуваної виручки підприємства на рік

1. План виробництва продукції (робіт, послуг) на рік у фізичному вираженні.

Розраховується виходячи з діючих потужностей підприємства та вивчення ринку збуту.

2. Ринкові та прогнозовані ціни на продукцію підприємства.

3. Розрахунок очікуваної виручки підприємства на рік.

Б-2: Планування собівартості річного об’єму виробництва.

4. Розрахунок витрат та статтями собівартості.

   1. Розрахунок матеріальних витрат на виробництво річного об’єму продукції.

   2. Розрахунок амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів в планованому році.

   3. Витрати на оплату праці.

   4. Розрахунок відрахувань в централізовані не бюджетні фонди.

   5. Розрахунок місцевих податків та зборів.

   6. розрахунок вартості послуг, які надаються організаціям і підприємствам.

   7. Інші витрати.

5. План собівартості виробництва річного об’єму продукції.

План собівартості і розрахунку до нього виконуються у відповідності з галузевими інструкціями по калькуляції, обліку і плануванню витрат, розробленими по галузям народного господарства.

Б-3: Планування доходів, витрат, утворення і розподілу прибутку на рік.

6. Розрахунок прибутків і витрат підприємства на рік.

7. Розподіл і планування використання чистого прибутку .

8. Розрахунок грошових виплат співвласникам підприємства (дивідендів у випадку АТ).

9. Планування джерел фінансування розвитку виробництва.

10. Оцінка економічної ефективності річного фінансового плану.

Фінансовий профіль підприємницького проекту

1. Лінія фінансового профілю підприємницького проекту - відображає накопичений фінансовий результат.

Вона характеризує у кожний момент часу здійснення проекту момент вкладень, або оптимального прибутку з наростаючим наслідком.

2. Максимальний грошовий відтік – максимальний об’єм інвестицій.

3. Довиробничий період - період підготовки здійснення підприємницького проекту.

4. Період виробництва продукції, робіт, послуг і одержання прибутку від підприємницького проекту.

5. Економічний термін життя інвестицій - період ефективності проекту.

6. Період окупності інвестицій (витрат).

7. Період нагромадження чистого прибутку.

8. Інтегральний економічний ефект – чистий прибуток, отриманий на увесь час здійснення підприємницького проекту, накопичений прибуток.