1. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення.(зан.2)

В сучасних умовах господарювання проблема раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення набуває особливої актуальності. Це пов’язано, насамперед, з тим, що земельні ресурси зазнають значного антропогенного впливу, відбувається їх деградація і, як наслідок, - зниження якості та родючості ґрунтів, погіршення екологічного стану земельних ресурсів

Конституційне положення про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України), в першу чергу стосується земель сільськогосподарського призначення.

Законодавче визначення охорони земель закріплено у ст. 162 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) і розглядається як система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилучення земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. При цьому варто зауважити, що у тих випадках, коли заходи з охорони земель отримують правове закріплення, правомірно говорити про правову охорону земель

Правова охорона земель сільськогосподарського призначення як комплекс ґрунтозахисних, економічних, нормативно-технічних та державно-правових засобів, спрямованих на збереження та відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпечення екологічної безпеки довкілля

Особливістю правової охорони земель сільськогосподарського призначення є запровадження в законодавстві посиленої охорони ґрунтів як структурної характеристики земель сільськогосподарського призначення.

В доктрині земельного права України пропонується здійснювати наступну класифікацію засобів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення:

1) ґрунтозахисні засоби (захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, висушування, забруднення, ущільнення та інших негативних процесів);

2) організаційно технічні засоби (знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведені робіт, пов’язаних із порушенням земель; рекультивація порушених земель, консервація деградованих сільськогосподарських угідь, раціональна організація території);

3) економічні засоби (фінансування заходів щодо відновлення якості порушених земель, здійснення консервації земель за рахунок коштів державного бюджету, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва та спрямування відповідних коштів на підвищення родючості ґрунтів, поліпшення сільськогосподарських угідь та їх охорону; звільнення від сплати земельного податку на період освоєння невикористовуваних земель та поліпшення їх якості);

4) нормативно-технічні засоби (дотримання встановлених норм відведення земельних ділянок, дотримання стандартів та нормативно-технічних документів щодо охорони земель, нормування відведення земельних ділянок, дотримання нормативно-технічних вимог проектів відведення земельних ділянок та проектно-кошторисних показників розміщення на цих землях виробничих, комунальних та інших об’єктів);

5) юридичні засоби (наявність нормативно-правових норм регулюючого характеру; здійснення моніторингу за станом охорони сільськогосподарських угідь; проведення агрохімічної паспортизації земель; здійснення контролю за дотриманням чинного земельного законодавства в цій сфері; застосування юридичної відповідальності).

Особливістю правової охорони земель сільськогосподарського призначення є запровадження системи спеціальних заходів щодо охорони як кількісного так і якісного стану земель.

Також до особливостей правової охорони земель СГ призначення:

1. Особливий суб’єктний склад у відносинах з використання земель СГ призначення

2. Нормування розмірів земель СГ призначення:

П.13 розд.Х «Перехідні положення» ЗКУ обмежує розмір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у приватній власності:

«13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.»

3. Особливий порядок набуття земель СГ призначення

4. Особливості зміни цільового призначення.

В першу чергу на охорону ЗСГП спрямовані такі заходи з охорони земель, як

(1) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування,

(2) захист сільськогосподарських угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб,

(3) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів,

(4) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Специфічним заходом із охорони земель від забруднення є здійснення т.з. агрохімічної паспортизації ЗСГП, яка первісно була передбачена УП від 02.12.1995 №1118 «Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення». Обласні державні проектно-технологічні центри охорони родючості ґрунтів і якості продукції проводили детальну агрохімічну паспортизацію полів за Керівним нормативним документом «Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок» .

Згодом відносини із агрохімічної паспортизації були врегульовані законодавчо – див. ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» (ст.ст.1,12 Закону) та ЗУ «Про охорону земель» (ст.ст.18,19,27,34,37,54), ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст.ст.1,8,9).

(5) Обов’язкова паспортизація земель.

Відповідно до ч.4 ст.22 ЗКУ (до 01.01.2015 «поширюються лише на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 гектарів» - п.18 розд.Х ЗКУ),

«4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель».

Відповідальність за використання з відхиленням від затверджених проектів землеустрою передбачена ст.55 КУпАП.

теорет. 2 (заняття2). Особливості правового режиму земель сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до статті 28 ЗКУ, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Цю ч. 1 ст. 28 слід розглядати в сукупності із ч. 5 ст. 22, ч. ч. 2 - 4 ст. 82 ЗКУ, якими істотно обмежено можливість набуття ЗСГП (землі сільськогосподарського призначення) у власність іноземними та спільними підприємствами. Такі юридичні особи можуть набувати ЗСГП у порядку спадкування, проте протягом року зобов'язані їх відчужити (ч. 4 ст. 82 ЗКУ). Разом із тим, на наш погляд, перераховані норми не забороняють змінювати цільове призначення належних іноземним та спільним підприємствам земель на сільськогосподарське, як не забороняють іноземним юридичним та фізичним особам, особами без громадянства придбавати частки, акції, паї у статутних капіталах українських підприємств, що мають ЗСГП на праві власності.

Право власності підприємств на ЗСГП за своєю природою є правом приватної власності. Водночас варто пам'ятати, що деякі ЗСГП продовжують використовуватися сільськогосподарськими підприємствами на праві колективної власності, Ні Конституція України, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб'єктів. Правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначаються головним чином ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

ч.2 ст.28: Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. 3. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Засади використання ЗСГП сільськогосподарськими підприємствами визначаються насамперед низкою нормативних документів технічного характеру: ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств", СанПин N 5.02.12/н "Санітарні правила і норми розміщення, влаштування та експлуатації малих ферм для утримання тварин (худоби, птиці, звірів) у населених пунктах Української РСР", СНиП 2.05.11-83 "Внутрихозяйственные автомобильные дороги в колхозах, совхозах и других сельскохозяйственных предприятиях и организациях", Ветеринарно-санітарними правилами для боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин", затв. наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 14.01.2004 N 4, та ін.

Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Загальна характеристика. Наявність даної статті в основній частині кодексу, на наш погляд, є непорозумінням. Адже її положення стосуються розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Для багатьох сільськогосподарських підприємств (приватних, т. з. "приватно-орендних", товариств з обмеженою відповідальністю та ін.) взагалі не характерно існування "земельних часток (паїв)". Особливо слід наголосити, що суб'єкти права на земельну частку (пай), згадані у основній частині кодексу (ч. 1 ст. 25 ЗКУ), не є "власниками" паїв; вони лише мають право на приватизацію земельних ділянок. Тому коментована стаття стосується лише відносин щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у землях, переданих свого часу у колективну власність. Відносно цих паїв законодавство передбачає розподіл відповідних земельних ділянок не у разі ліквідації підприємства, а у разі наявності волевиявлення суб'єкта права. До того ж, ці відносини мають тимчасовий характер і врегульовані п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ, а також ст. 9 "Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств :"при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв)". В той же час, відповідно до положень чинного законодавства України, що визначає розподіл майна підприємства у разі його ліквідації (ст. ст. 111, 112 ЦКУ, ст. 61 ГКУ), майно юридичної особи використовується "за вказівкою власника" або "передається її учасникам" лише після задоволення вимог кредиторів.

2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Після переходу земельних ділянок до запасу вони можуть бути надані іншим особам. Наскільки б малим не був проміжок часу між переходом ділянки до запасу та її наданням іншій особі, він обов'язково має бути. Орган державної влади або місцевого самоврядування не може розпорядитися ділянкою, право користування якою не припинене.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — це юридична особа, яка створюється як добровільне об'єднання громадян України (переважно селян) для спільного ведення сільськогосподарської (та іншої законної) діяльності, основаної на праці його членів з використання земель сільськогосподарського призначення (власних, членів кооперативу, орендованих) з метою полегшення та кращої організації праці з вирощування (виготовлення) сільськогосподарської та іншої товарної продукції. Для цих кооперативів землі сільськогосподарського призначення виступають як основний і незамінний засіб виробництва сільськогосподарської продукції, повною мірою проявляються й інші особливості цих земель.

На превеликий жаль, на сучасний момент земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах законодавчо врегульовано неповно. Земельний кодекс України 2001 р. не виділив окремо цього важливого суб'єкта аграрного землекористування, що справедливо можна віднести до одного з істотних недоліків Кодексу.

Стаття 14 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР. Право власності сільськогосподарського виробничого кооперативу

1. Право власності на землю може набуватися сільськогосподарським виробничим кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими правочинами.

2. Право власності на землю та право користування земельною ділянкою набуваються сільськогосподарським виробничим кооперативом відповідно до Земельного кодексу України.

Земельні масиви в сучасних сільськогосподарських кооперативах утворилися здебільшого внаслідок реструктуризації колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств, розпаювання їх земель та використання земельних паїв колишніми членами. Використання селянами земельних ділянок, одержаних ними у процесі паювання на праві приватної власності, одноособово юридично можливо, але за умов загальної кризи в АПК практично не завжди реально. Тому з метою ефективнішого за цих умов колективного господарювання вони можуть об'єднувати свої земельні ділянки, вносячи їх як земельний пайовий внесок у створення та функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу. Правові підстави внесення такого земельного пайового внеску можуть бути різними: а) передача у власність кооперативу; б) передача в оренду кооперативу; в) об'єднання часток (паїв) осіб, які вийшли з агроформувань і бажають створити сільськогосподарський кооператив. Сільськогосподарські кооперативи, у першу чергу виробничі, як юридичні особи, можуть мати землі сільськогосподарського призначення на праві власності.