7. У чому полягає сутність управління державним боргом?

Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава через уповноважені органи, пов’язаних із здійсненням запозичень, з визначенням умов їх залучення, обслуговуванням і погашенням державного боргу, інших правочинів з державним боргом, що спрямовані на досягнення збалансованості бюджету та оптимізацію боргового навантаження. Мета політики управління державним боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних проблем і проблем платіжного балансу, забезпечити платоспроможність держави.

Принципи, механізми та заходи в сфері управління державним боргом щодо недопущення появи негативних явищ, пов’язаних із надмірним рівнем боргового навантаження, формують боргову політику держави.

При управлінні державним (особливо зовнішнім) боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні. Зокрема, за вимогою Маастрихтської угоди, державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП країни. Натомість відповідно до методики Світового банку критичним рівнем державного зовнішнього боргу є 50 % від ВНП. Для характеристики ліквідної позиції країни-боржника використовується коефіцієнт обслуговування боргу – показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави (експорту). Граничною межею показника вважається значення 25 %. Про рівень довгострокової платоспроможності країни можна судити з урахуванням показника співвідношення дисконтної вартості боргу й експорту, критичний рівень якого не має перевищувати 200—260 %.

Відповідно до Бюджетного кодексу України граничний обсяг державного боргу, граничний обсяг надання державних гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність до положень кодексу.

Витрати на обслуговування та погашення державного боргу здійснюються Міністерством фінансів України відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання, незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про Державний бюджет України.

Джерела погашення внутрішнього боргу:

– бюджетні кошти;

– кошти, отримані від приватизації державного майна;

– нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

8. Які існують методи управління державним боргом?

Методи управління державним боргом:

1) конверсія – це зміна дохідності позики; здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, якщо вона не може виплачувати передбачуваний дохід;

2) консолідація – збільшення термінів дії випущених раніше позик;

3) уніфікація позик – це об’єднання декількох позик в одну шляхом обміну раніше випущених кількох позик на облігації нової позики з метою спрощення управління державним боргом;

4) обмін за регресивним співвідношенням облігацій раніше випущених позик на одну нову з коефіцієнтом, що зменшується, здійснюється, щоб скоротити державний борг;

5) відстрочення погашення – перенесення строків виплати заборгованості, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки подовжуються строки погашення, а й припиняється виплата доходів;

6) обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту;

7) тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу – відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов’язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій;

8) викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів;

9) реструктуризація боргу – угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення. Це метод управління боргом, використовуючи який можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів. Реструктуризація передбачає використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів;

10) анулювання боргів – держава повністю відмовляється від зобов’язань за боргами, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю;

11) рефінансування – це проведення нових запозичень з метою розрахунків з власниками облігацій раніше випущених позик. Цей спосіб застосовується у разі збільшення державної заборгованості та бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування застосовується у процесі сплати процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозичення, потрібно мати добру репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну й політичну стабільність у країні.