3. Й, г. Песталоцці про вчителя

На завершення варто підкреслити, що Песталоцці великого значення надавав вчителеві. Вчитель, на його думку, не лише освічена людина, підготовлена до того, щоб передати дітям свої знання; його функції є більш складними і відповідальними. Він, насамперед, повинен щиро любити дітей, почувати себе їх батьком і вважати, що все необхідне для їх виховання і розвитку повинно входити в коло їх обов'язків. Дитина від природи наділена діяльними силами, тому завдання педагога, на його думку, дати учневі відповідний матеріал, необхідний для вправляння цих сил. Це можливо лише в тому випадку, коли вчитель буде будувати все виховання на основі знання фізичних і психічних особливостей учнів.

Важливого значення Песталоцці надавав виконанню учителями виховних функцій. Підготовка вчителів, що проводилась в його інститутах, обов'язково включала в себе, крім оволодіння методикою викладання, формування відповідних умінь і в галузі виховної роботи. Надаючи значення виховним впливам на дітей всієї особистості учителя, Песталоцці вимагає, щоб він незмінно проявляв у всій своїй діяльності педагогічний такт.

Всемірно піклуючись про підвищення рівня народної школи, Песталоцці покладав надію, що вона стане основним фактором оновлення праці і піднесення моральної свідомості народу. Звідси і ще одна вимога до вчителя: він тісно повинен бути пов'язаний з народом, знати його життя, виховувати молоде покоління.

Окрім любові до дітей, Песталоцці високо цінує в учителеві такі риси, як кмітливість, життєрадісність і безпосередність, скромність, моральну чистоту. Саме ці якості учителя, як справедливо вважає Песталоцці, здатні допомогти йому завоювати симпатії дітей, увійти з ними в тісне спілкування, користуватися з їх боку заслуженою любов'ю і повагою. А лише при цій умові учитель буде в змозі всім своїм виглядом і поведінкою служити гідним прикладом для дітей. Песталоцці не допускав, щоб у вчителів з'являлись «любимчики», так як на таке пристрасне ставлення до окремих дітей хворобливо реагують інші. «Де є любимчики, там припиняється любов» - такий був девіз Песталоцці.

Діяльність вихователя він розглядав як діяльність творчу і рішуче заперечував проти застосування в ній рутинних і одноманітних прийомів. До відповідальної справи формування людини, за образним виразом Песталоцці, не повинні бути допущені «ремісники від виховання». Працівники Івердонського інституту згадують, що Песталоцці часом гірко іронізував над тими горе-учителями, які уміли говорити гучні фрази про виховання, а на ділі не були здатні урізноманітнити прийоми своєї роботи, проявити в ній якусь оригінальність і винахідливість. Він називав таких учителів «пустими людьми», «рохлями», «пустомелями».

Розвиткові творчої ініціативи учителів, вивченню і усвідомленню педагогічного досвіду сприяли педагогічні ради в колективах Песталоцці. На цих зібраннях учителі не тільки висловлювали свої думки з приводу навчально-виховних заходів, що стосувались окремих дітей, але й розповідали про свої успіхи й невдачі при використанні «методу» Песталоцці.

Ефективною формою прилучення учителів Швейцарії, а також інших країн до результатів, досягнутих в застосуванні «методу», служила семінарія в Бургдорфі і Івердоні. Підготовка, що давалась в семінарії молодим людям, носила переважно практичний характер: вони повинні були відвідувати заняття досвідчених учителів і самі безпосередньо брати участь в усій учбовій і виховній роботі інституту.

13