Педагогічні погляди Песталоцці

Світогляд Песталоцці формувався під впливом німецької філософії та творів таких філософів, як Г.-В. Лейбніц, Й.-Ґ. Фіхте, X. Вольф, І. Кант та ін. Він вважав, що неосвіченість народу - головна причина його страждань. Тому поліпшити його життя можна вихованням, шляхом «удосконалення людської природи». Виховання повинно розвинути духовні й фізичні сили дітей простих людей, дати їм належну трудову підготовку, тоді вони зможуть позбутися злиднів, нужди шляхом власних зусиль. Виховання, на думку Песталоцці, - основний засіб, за допомогою якого народ може стати вільним і незалежним.

Головні надії він покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей простих людей, на єдність розумового, мо­рального, естетичного, фізичного виховання в поєднанні з підготовкою їх до праці й відповідної участі в ній. Так працювала школа, зображена ним у соціально-педагогічному романі «Лінгард і Гертруда». Песталоцці був одним з перших педагогів, які звернули особливу увагу на проблему виховання дітей незаможних верств населення.

У бідній родині дітей завжди залучають до праці, треба лише раціонально організувати цей процес для подальшого морального та релігійного виховання, доповнити елементарними знаннями, необхідними в повсякденному житті. Песталоцці мріяв про те, щоб кожна мати сама виховувала і навчала своїх дітей, а для цього треба розробити спрощену методику навчання.

Виховання молодого покоління, на його думку, має бути природовідповідним, тобто відповідати рівню розвитку людської природи. Важливо, щоб діти в школі почувалися так само вільно, як серед природи. У дитини від народження є потенційні внутрішні сили (певні задатки), які прагнуть розвитку. Песталоцці зазначав, що «сама природа кожної з цих сил спонукає людину розвивати їх», що «око хоче дивитись, вухо - чути, нога - ходити, рука - брати. Але так само серце хоче вірити й любити. Розум хоче мислити». Все це закладено Богом у дитину до моменту її народження. Важливо гармонійно розвинути всі сили дитини відповідно до її місця і ролі в

суспільстві. Він вважав, що виховання є природовідповідним, якщо сприяє розвитку закладених у природі дитини потенційних внутрішніх сил. Песталоцці розрізняв три основні сили людської природи: розуму, руки, серця - розумові, фізичні, моральні. Мета виховання - розвивати в гармонійному поєднанні розумову, фізичну, моральну сторони дитини, готувати освічену, високоморальну, працьовиту людину, корисну суспільству. Виховання покликане формувати не просто гармонійно розвинену особистість, а й діяльного трудівника. Із сформульованої мети виховання він виводив свою педагогічну теорію.

Ідея розвивального й виховного навчання

Песталоцці вперше висунув ідею розвивавального на­вчання, яку К. Д. Ушинський називав «великим відкриттям Песталоцці». Він нищівно критикував тогочасні школи за вербалізм, догматизм, зубріння у навчанні, що притупляло розумові здібності учнів. Песталоцці вважав, що головне в навчанні - спонукання розуму дітей до активної діяльності, розвиток пізнавальних здібностей, вироблення уміння логічно мислити, правильно виражати словами суть засвоєних понять. Песталоцці вперше звернувся до природного розуму дітей. Французька письменниця Анна де Сталь після відвідин його інституту в м. Івердоні зробила слушне зауваження, що «нерозуміння дітей частіше буває пов'язане з проблемою викладання, аніж зі складністю самих наук». Цей вислів актуальний і дотепер. Важливо навчити дітей правильно бачити і правильно міркувати про речі, порівнювати їх, бо вони вчаться мислити тоді, коли порівнюють, зіставляють предмети. Заклик Песталоцці до розвитку в дітей здібностей, до самостійності у поведінці й мисленні мав прогресивне значення в боротьбі проти механічного запам'ятовування учнями навчального матеріалу, що переважало в тодішніх школах. Інакше кажучи, у процесі навчання Песталоцці вимагав гармонійно розвивати «всі сили і здібності людської природи» з урахуванням індивідуальних особливостей і віку дітей. Цю вимогу гармонійного всебічного розвитку особи він поклав в основу теорії елементарної освіти, її завдання Песталоцці вбачав у тому, щоб розвивати ті здібності дітей, які зроблять їх розумними і свідомими істотами. За цією теорією навчання і виховання дітей треба починати з найпростіших елементів і поступово переходити до складнішого. Діти повинні засвоювати елементи наукового знання, моралі та прийомів праці.

Песталоцці зробив спробу порушити й розв'язати важливу проблему добору змісту навчання, який повинен поступово ускладнюватись відповідно до рівня індивідуального та вікового розвитку дітей. Песталоцці диференціював змістову і розвивальну сто'рони навчання, підкреслюючи, що навчання дає учням певний обсяг знань, розвиває їхні розумові здібності, тобто Песталоцці вирізняв виховну й розвивальну функції навчання. Але він переоцінював роль механічних вправ у розвитку мислення учнів, схилявся до теорії формальної освіти. У процесі навчання мають брати участь усі органи чуттів, а не тільки зір.

Навчання він розглядав у взаємозв'язку з моральним ви­хованням і поставив вимогу виховного навчання. Навчання сприяє формуванню характеру учня й таких рис, як акуратність, старанність, наполегливість, дисциплінованість тощо. Песталоцці справедливо вважав, що вихователю треба глибоко вивчати дитячу психологію. Він писав: «Мій перший принцип полягає в тому, що ми лише тоді можемо добре виховати дитину, коли добре знаємо, що вона відчуває, до чого здатна, чого вона хоче». Отже, Песталоцці наголошував на особливому значенні основних функцій навчання - освітньої, розвивальної, виховної.