ТЕМА ЛЕКЦІЇ. ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА Й. Г. ПЕСТАЛОЦЦІ

План

1. Життя і педагогічні досліди Й.Г. Песталоцці.

2. Теорія елементарної освіти.

3. Й.Г. Песталоцці про вчителя.

Література

1. Песталоцці Й.-Г. Як Гертруда вчить своїх дітей // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. - К.: Вища школа. 1990.-С. 55-61.

2. Песталоцці Й.-Г. Книга для матерів, або Посібник для ма­терів, як навчити їхніх дітей спостерігати й розмовляти // Там само. - С. 61-68.

3. Песталоцці Й. Г. Лінгард і Гертруда // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія / Упор. Є. І. Коваленко та ін. - К.: ЦНЛ, 2006. -С. 290-301.

4. Песталоцці Й.-Г. Лист про перебування в Станці // Хрестоматія з історії педагогіки / Упор.

І.Ф.Свадковський. - Харків: Рад. школа, 1936. - Т. 1. - С. 501-521.

5. Песталоцці Й.-Г. Вибрані твори. - Одеса, 1928. - 167 с.

6. Песталоцці Й.-Г. Вибрані педагогічні твори. - Київ- Харків: Рад. школа, 1938. - 338 с.

7. Шевченко П. Ідеї трудового виховання у педагогічній творчості Й.-Г. Песталоцці // Рідна школа. - 2002. - № 2. - С. 62-63.

8. Заплатников Л., Шевченко Л. Він дивився у майбутнє. Й.-Г. Песталоцці про мистецтво виховання // Рідна школа. - 1997.-№ 11. — С. 76-77.

1. Життя і педагогічні досліди Й.Г.Песталоцці

Йоган-Генріх Песталоцці - відомий швейцарський педагог-демократ, теоретик народної школи. Його діяльність припадає на період коли в Швейцарії руйнувались феодальні суспільні відносини і розвивалась ринкова економіка.

Й.-Г. Песталоцці народився в 1746 р. у м. Цюріху в родині лікаря. Навчався у початковій (німецькій), середній (латинській) та вищій школі - т. зв. Каролінському колегіумі - на філософ­ському філологічному факультетах. У студентські роки дуже захопився творами Ж.-Ж. Руссо («Суспільний договір», «Еміль, або Про виховання» та ін.), якими, за його ж словами, «був доведений до вищого ентузіазму».

И.-Г. Песталоцці під впливом професора Я. Бодмера та друзів вступив до «Гельветичного товариства», яке, крім ідей просвітництва, мало політичні завдання. Він став активним працівником журналу «Нагадувач», який видавало Товариство, опубліковував у ньому свої статті, в одній з яких підтримав необхідність вивчення громадянами історії та законів вітчизни, у чому їм допомагали б члени Товариства. У його статті «Бажання» йшлося про те, щоб скласти і надрукувати правила розумного виховання у доступній для розуміння простими селянами формі та безоплатно поширювати їх. Але журнал був заборонений урядом, а чимало членів Товариства, зокрема Й.-Г. Песталоцці, було заарештовано.

Після звільнення він залишив навчання в колегіумі й одру­жився з А. Шультгес (1769), придбав поблизу Берна садибу із земельною ділянкою. Під впливом ідей Ж.-Ж. Руссо Песталоцці вирішив посвятити життя пошукам шляхів поліпшення становища народу, служити народові. Він вважав, що «бідняк бідний, тому що не вміє працювати». У своїй садибі він на­магався створити зразкову ферму, щоб навчати селян правильно господарювати, назвавши її «Нойгоф» (нш. - новий двір). Просвітницькі прагнення Й.-Г. Песталоцці не згасали. Головним об'єктом його педагогічних устремлінь став син Ганс-Якоб.

У «Щоденнику спостережень і дослідів над 4-річним си­ном» (1774) він окреслив перші контури своєї педагогічної системи:

• природовідповідність;

• розвиток чуттів, а вже потім уроки красного письмен­ства;

• чітка послідовність у набутті знань;

• дисципліна дитини, заснована на її любові й довірі до вихователя.

Однак успіху у фермерстві він не мав, бо сам був недосвідченим господарем. Тому шукав інших шляхів, щоб принести користь народові, й знайшов себе в педагогіці. Через це головну роль у реалізації своїх соціальних задумів Песталоцці відводив вихованню.

У своїй садибі «Нойгоф» він відкрив притулок для дітей «Установа для бідних» (1774), під дахом якого зібрав близько 50 дітей різного віку обох статей. Він розпочинає свою практичну педагогічну діяльність. Песталоцці сподівався, що заклад існува­тиме за рахунок дитячої праці. Діти під його керівництвом навчалися читати, писати, лічити, співати, молитися, а також працювали влітку в полі, взимку пряли, ткали, плели кошики. Кошти, отримані за реалізовані дитячі вироби, йшли на потреби утримання закладу. Державна влада матеріально не підтри­мувала «Установу для бідних», і Песталоцці як справжній педагог-гуманіст, не бажаючи зловживати дитячою працею, витративши чимало своїх коштів, зрештою збанкрутів і змушений був закрити притулок 1780 р.

Він вирішив повернутися до літературно-творчої діяльності, розпочав роботу над великим соціально- педагогічним романом з чотирьох частин під назвою «Лінгард і Гертруда» (1781-1787), у якому осмислює результати свого експерименту в «Нойгофі», зокрема питання покращення життя селян унаслідок умілого господарювання та правильного виховання дітей. Він докладно описав систему заходів, які, на його думку, мали б «відродити людство». Визначне місце серед цих заходів він відводив школі, що поєднує навчання дітей з працею. Але така школа самостійно не зможе розв'язати всі соціальні проблеми. Важливо, щоб пан розумніше керував селянами, щоб пастор наставляв грішників на шлях істини. Тому трактир треба закрити, скупника позбавити можливості обдирати селян, а пан мав би надати їм допомогу. Тоді навчені праці селяни, крім того, що вони збирають зі своїх ділянок, матимуть заробіток від прядіння для фабриканта, щоб бути цілком самостійними, заможними і не потрапити в кабалу.

Душею перетворення села у творі Песталоцці стала Гер- труда, працьовита й енергійна селянка, матір великої сім'ї, яка зразково вела своє господарство, привчала своїх дітей до праці, слухняності й правдивості, поставила на шлях чесної праці свого чоловіка. їй допомагав шкільний учитель, який відмовився від рутинної шкільної програми та схоластичних методів, у центр своїх інтересів поставив вивчення ремесла, сільського господарства і моралі. Читання, письмо, лічбу він опановував тією мірою, якою це необхідно було для сільського вжитку. Так Песталоцці шукав шляхів розвитку людини в умовах ринкової економіки.

Унаслідок революційних боїв, які охопили й Швейцарію, місто Станц було зруйновано (1798), чимало дітей втратили батьків, залишились без опіки. За дорученням уряду Швейцарії Песталоцці створив там притулок для осиротілих дітей, яких зібралося близько 80 вихованців віком від 5 до 10 років. Завдяки його вмілому педагогічному керуванню незабаром цей заклад перетворився на велику дружну сім'ю, де панувала атмосфера працьовитості, взаємоповаги й любові. Песталоцці замінив дітям втрачених батьків, активізував у них прагнення й інтерес до знань, до праці. Діти успішно опановували початкову грамоту й водночас залучалися до посильної продуктивної праці. Він усього себе віддавав справі виховання та навчання бідних дітей. Щодо цього він писав: «Моя рука лежала в їхніх руках, мої очі дивилися в їхні очі. Мої сльози текли разом з їхніми сльозами, і моя усмішка була відповіддю на їхню усмішку. Вони були поза світом, поза Станцем; і вони були зі мною, і я був з ними, їхня їжа була моєю їжею, їхнє питво - моїм питвом. У мене нічого не було: ані дому, ані друзів, ані прислуги, були тільки вони. Я спав разом з ними. Відрання до вечора я один був серед них. Все хороше для їхнього тіла і духу йшло до них з моїх рук. Будь-яка допомога і підтримка, будь-яка настанова була безпосередньо від мене. Коли вони були здорові, я перебував серед них; були вони хворі, я був біля них. Ввечері я останнім ішов до ліжка і вранці я першим прокидався. І, лягаючи спати, я все ще молився разом з ними і вчив їх, аж доки вони не засинали, - вони самі так хотіли». Через тогочасні революційні бої притулок Песталоцці було закрито.

Набутий досвід педагогічної роботи в притулку він уза­гальнив у творі під назвою «Лист про перебування в Станці» (1799). У ньому описав як обставини педагогічної праці, так і методи виховання. В основу виховної роботи, як і в «Нойгофі», було покладено створення у виховному закладі атмосфери дружньої патріархальної сім'ї, працьовитості, довіри та любові, розвиток природних сил і здібностей дітей.

У творі автор наголошував на великому значенні гуманного, батьківського ставлення до вихованців з боку вихователя. Песталоцці наполегливо захищав думку про те, що шкільне навчання має грунтуватися на сімейних цінностях, що правильно організоване шкільне навчання і виховання потребує від вихователя батьківського ставлення до своїх вихованців, адже без цього неможливе виховання дітей в атмосфері діяльної любові до людей.

Як знаному в країні педагогу Песталоцці було доручено очолити новий навчально-виховний заклад під назвою «Інститут» у м. Бургдорфі, який знаходився у його замку (німецька частина Швейцарії, 1800), що через певний час переїхав спершу в Мюнхенбухзеє, а потім в Івердон, де інститут розмістився в міському замку (французька частина Швейцарії, 1804).

Інститут (лат. - заклад) Песталоцці - це середня школа з інтернатом, у якій навчалося до 150 учнів, учительська семінарія, де готувалися до педагогічної діяльності 50 молодих людей, а від 1818 р. - ще й притулок для бідних дітей. Він пише шість книжок для початкового навчання, зокрема свій головний педагогічний твір «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801), у якому виклав свої основні дидактичні засади. А також Песталоцці є автором таких праць: «Книга для матерів, або Посібник для матерів, як навчити їхніх дітей спостерігати й розмовляти», «Абетка наочності, або Наочне вчення про вимірювання» (у двох частинах), «Наочне вчення про число» (у трьох частинах) тощо (1803-1804), у яких розробляв методику початкового навчання. Завдяки цим виданням Песталоцці увійшов до історії педагогіки як основоположник нової методики початкового навчання. В інститут Песталоцці приїжджало чимало вчителів, щоб засвоїти нову методику. Серед них був майбутній відомий німецький педагог Ф. Фребель, який упродовж трьох років вивчав його педагогічні ідеї. Песталоцці називали «Учителем учителів».

Його інститут набув світової популярності. У ньому навчались діти заможних батьків із різних країн за чималу оплату, які засвоювали педагогічне вчення і переймали високу майстерність Песталоцці. Його знаменитий інститут відвідували видатні вчені, письменники, педагоги, державні діячі, зокрема англійський філантроп-утопіст Р. Оуен, німецький філософ іпедагог Й.-Ґ. Фіхте, французька письменниця Анна де Сталь, російський цар Олександр І, який нагородив Песталоцці орденом Володимира (1814), прусський король Фрідріх Вільгельм III, королева Луїза Прус-ська, яка сказала: «Як ця людина любить людство! Я дякую йому від імені людства». А один відвідувач- селянин зазначив, що інститут - не школа, а справжня сім'я. Для Песталоцці то була найвища похвала, яка окрилювала його.

Песталоцці постійно ставив педагогічні експерименти, що стало основою його педагогічної теорії. 1825 року він залишив практичну педагогічну діяльність в інституті й повернувся до своєї садиби «Нойгоф». В останньому творі під назвою «Лебедина пісня» (1826) він підбив підсумки своїх багаторічних педагогічних пошуків. Понад 50 років життя присвятив Песталоцці вихованню й навчанню молодого покоління. Помер він 1827 р.