Сутність поняття "педагогічний менеджмент"

Зіставлення понять "педагогічний менеджмент" і "управління" щодо проблем сучасних навчально-виховних закладів, що функціонують в умовах нової — ринкової* економіки, стало предметом спеціального аналізу у працях В.І. Бондаря, К.Я. Ва-зіної, Л.А. Веретеннікової, Г.М. Закорченної, Л.М. Каращук, В.А. Козакова, Н.Л. Коломінського, Ю.А. Конаржевського, В.В. Крижка, B.C. Лазарева, А.В. Ньомова, П.К. Одинцова, Є.М. Павлютенкова, А.В. Попова, М.М. Поташника, В.П. Симонова, Т.І. Шамової, Н.П. Шапошнікової та ін. При цьому воно здійснювалося з позицій щонайменше трьох методологічних підходів:

функціонального, проблемним аспектом якого було визначення компонентної структури і кількості функцій в управлінні школою як соціально-педагогічною системою (В.І. Бондар, Ю.А. Конаржевський, B.C. Лазарев, В.І. Маслов, А.А. Орлов, B.C. Пикельна, М.М. Поташник, М.І. Приходько таін.);

соціально-психологічного, спрямованого на визначення ролі фактора особистості в управлінні педагогічною системою, її мотиваційного, когнітивного і рефлексивного "Я" (О.С. Ані-сімов, Н.Л. Коломінський, А.В. Ньомов, Т.І. Шамова);

кібернетичного, спрямованого на визначення ролі інформації, а також організаційних циклів, структури і специфіки процесу прийняття управлінського рішення (В.П. Симонов, Н.Д. Хмель, В.А. Якунін).

У вирішенні питання щодо зіставлення понять "управління" і "менеджмент" стосовно їх використання в педагогічній теорії науковці додержуються трьох протилежних позицій.

Так, перша позиція (Л.А. Веретеннікова, Н.Л. Коломінський, П.К. Одинцов та ін.) полягає в розумінні того, що поняття "управління" ширше за поняття "педагогічний менеджмент". Зокрема Н.Л. Коломінський, розглядаючи науково-психологічні засади менеджменту в освіті, вважає, що останній — це усвідомлена взаємодія керівника навчально-виховного закладу з іншими людьми — підлеглими, партнерами, співробітниками, батьками, дітьми, спрямована на забезпечення активної і скоординованої участі їх у досягненні поставленої мети.

На думку автора, менеджмент в освіті — це частина управління, яка є впливом на інших людей, у процесі й унаслідок якого в них з'являються або актуалізуються психічні стани, якості, властивості, що стають психологічним підґрунтям для їхньої ефективної діяльності, спрямованої на досягнення поставленої управлінської мети.

Друга позиція (B.C. Лазарев, М.М. Поташник, В.П. Симонов) зводиться до повного ототожнення смислу понять "управління" і "педагогічний менеджмент" щодо їх використання в межах вирішення проблем внутрішньошкільного керівництва і в педагогічній практиці навчально-виховних закладів. Так, В.П. Симонов, виходячи з того, що менеджмент доцільно розуміти як уміння керівника досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей, тобто як сплав науки та мистецтва управління людьми й соціальними процесами, формулює таке визначення: "Педагогічний менеджмент — це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їх функціонування і розвитку".

Як наслідок педагогічний менеджмент розглядається В.П. Симоновим у досить вузькому розумінні, тобто як суто управління навчально-виховним процесом, хоча цей автор намагався виокремити останній в одну зі складових педагогічного менеджменту. Через це педагогічний менеджмент В.П. Симонов представляє тільки як цілеспрямований вплив керівника на педагогічний колектив і учнів шляхом науково обґрунтованого планування, організації і контролю їхньої діяльності. Це означає, що педагогічний менеджмент розуміється як внутрішньошкільне управління, тобто як певна діяльнісна і сумарна системи, що має свою структуру й системоутворюючі фактори: цілі, завдання, принципи (загальні принципи управління, принципи наукової організації педагогічної й управлінської праці, принципи аналітичної діяльності менеджера освітнього процесу)" функції, методи, результати діяльності суб'єктів (ефективність як характеристика процесу сумісної діяльності викладача й учнів; якість як характеристика кінцевого результату), умови попередження та подолання формалізму в управлінні освітнім процесом, фактори ефективності. Педагогічний менеджмент по суті трактується автором як теорія і практика саме системного управління освітнім процесом школи, що не враховує специфіки впливу на неї зовнішнього — ринкового соціально-економічного середовища. Це викликає необхідність адаптації до цього середовища, від якого В.П. Симонов абстрагувався, розглядаючи педагогічну систему як закриту, самоорганізовану і стабільну.

Третя позиція науковців щодо зіставлення термінів "управління" і "менеджмент" стосовно об'єктів педагогічної дійсності найбільш чітко висвітлена у працях А.В. Ньомова та Т.І. Шамової. Означена позиція зводиться до визнання факту, що смисл поняття "менеджмент" значно глибший і ширший за обсягом, аніж смисл поняття "управління", традиційно використовуваного в педагогічній теорії та практиці внутрішньошкільного керівництва. Автори, наголошуючи на кардинальній зміні соціально-економічних умов функціонування закладів освіти, тобто переході їх із системи планового централізованого господарювання у простір ринкової економіки, обґрунтовують необхідність збагачення теорії внутрішньошкільного керівництва елементами теорії менеджменту.

Так, Т.І. Шамова у праці "Менеджмент в управлінні школою" невипадково вживає ці два поняття одночасно. Виходячи з установки, що менеджмент первісно розроблено для вирішення проблем, пов'язаних з бізнесом, з метою досягнення прибутку, автор вважає правомірним і доцільним використання його засобів у сучасній педагогічній практиці. Виокремлюючи саме соціально-психологічну, поведінкову сторону діяльності менеджера як дуже корисну для застосування в діяльності керівника навчально-виховного закладу сучасного типу, Т.І. Шамова поставила питання про доцільність "вкраплювання" засобів менеджменту в теорію і практику управління педагогічними системами, що приведе, на погляд автора, до збагачення таких теорії і практики новими ідеями і способами вирішення управлінських завдань.

Отже, термін "педагогічний менеджмент" на відміну від традиційно вживаного терміна "управління" виникає тамі тоді, де об'єкт, яким управляють, набуває якостей суб'єкта специфічних — саме ринкових, комерційних соціально-економічних — відносин. Оскільки сучасний заклад освіти будь-якої форми власності як елемент соціокультурної сфери виробництва особистості вже є не цілком державним, а державно-суспільним, і реально функціонує в умовах нецентралізованої планової системи народного господарства, а саме в просторі суспільства перехідної до ринку економіки, то це передбачає необхідність заміни концепції традиційного адміністративно-командного управління ним на адекватну сутності й закономірностям розвитку ринкових відносин концепцію педагогічного менеджменту. Остання концепція цілком спрямована на забезпечення високої ефективності та прибутковості функціонування сучасного закладу освіти як специфічної педагогічної системи з урахуванням витрат внутрішніх і зовнішніх ресурсів, а також впливів кардинально зміненого зовнішнього середовища — ринку освітніх послуг і ринкових відносин сучасного суспільства.

Що таке педагогічний менеджмент?

Оскільки сучасний розвиток педагогіки школи характеризується науково-теоретичними узагальненнями емпіричного досвіду управління закладами освіти, накопиченого в різних регіонах світу, виробленням спільних для всіх країн принципів ефективного управління педагогічними системами, типізації його різних форм і умов реалізації, урахуванням соціально-педагогічної сфери та культури організації педагогічного виробництва, з'ясуванням особливостей національного менталітету в організаційній поведінці керівних та педагогічних працівників, створенням адаптивних і швидкореагуючих управлінських механізмів, то правомірність введення терміна "педагогічний менеджмент" до теорії вітчизняного школознавства зумовлено такими факторами.

По-перше, вітчизняна теорія внутрішньошкільного управління як одна з найбільш пріоритетних у сучасних умовах галузей педагогічної науки переживає особливий етап інтенсивного розвитку та оновлення. Це зумовлено соціально-економічною реформою нашого суспільства, його поступовим переходом до ринкової економіки; кризою авторитарних методів управління; необхідністю пошуку національної моделі управління традиційними й новими типами шкіл через осмислення і творчої переробки раніше невідомих зарубіжних концепцій менеджменту.

По-друге, менеджмент як суто "управління в умовах ринкової економіки є системою теоретичних і практичних знань, організаційних дій і структур, що постійно розвиваються"1, набув інтернаціонального значення та універсального впровадження не тільки у виробничій сфері, а й у сфері освіти. З огляду на це, універсальність наукових заходів і технологій, розроблених у межах міжнародного менеджменту, дає змогу застосовувати їх і в управлінні педагогічними системами, що функціонують у різних національних середовищах. Це дає можливість інтегрувати набутий світовий досвід менеджменту в теорію педагогічного менеджменту України.

Суттєво й те, що поняття "менеджмент" у психолого-педагогічній літературі вживається в різних словосполученнях, основними з яких є такі: "шкільний менеджмент" (М. Латипова, А.В. Ньомов, Т.І. Шамова), "менеджмент в освіті" (Н.Л. Коломийський, В.В. Крижко, Є.М. Павлютенков), "освітній та навчальний менеджмент" (Д.І. Дзвінчук, В.А. Козаков), "педагогічний менеджмент" (В.І. Бондар, К.Я. Вазіна, Г.М. Закорченна, В.І. Маслов, В.П. Симонов, В.В. Шаркунова).

Термін "педагогічний менеджмент" є найбільш вживаним у вітчизняній літературі. Він має полісемічний характер. З одного боку, цей термін виявляє свою сутність як наука про управління педагогічними системами, завданням якої є пошук і розробка засобів та методів, що сприяють найефективнішому досягненню цілей сучасних закладів освіти, підвищенню продуктивності праці їх співробітників, досягненню рентабельності та прибутковості педагогічного "виробництва", виходячи з конкретних умов внутрішнього та зовнішнього середовища, зумовленого розвитком ринкової економіки.

З іншого боку, цей термін фіксує те, що педагогічний менеджмент виявляє свою сутність як певна організація роботи керівних працівників, допоміжного персоналу та педагогічного колективу закладу освіти для досягнення поставленої мети найбільш раціональними способами. При цьому мається на увазі, що роботу з управління кадрами закладу освіти необхідно вибудовувати в такий спосіб, щоб вона відповідала потребам усіх учасників навчально-виховного процесу і давала можливість активізувати їхню роботу, підвищувати продуктивність праці й загальну ефективність педагогічного виробництва як сфери культурного відтворення особистості.

По-третє, педагогічний менеджмент розуміють як організацію діяльності закладу освіти, що має певний склад і структуру, у межах яких реалізуються свідомо заплановані та скоординовані заходи, спрямовані на досягнення загальних освітньо-виховних цілей. І якщо організація виявляється як статика педагогічного процесу окремого закладу освіти як певної справи, освітнього бізнесу, то управління — це його динаміка. Педагогічний менеджмент як орган вказує на наявність суб'єкта управління.

По-четверте, терміном "педагогічний менеджмент" фіксується система управління, де певний заклад освіти чи його окремий підрозділ є керованим об'єктом саме в умовах ринкової економіки, що мають зовнішнє середовище, — ринкові відносини, до реального стану яких цей заклад має пристосовуватися шляхом зворотного зв'язку. Результатом зворотного зв'язку закладу освіти з ринком освітніх послуг та іншими елементами зовнішнього середовища є управлінське рішення. Воно передбачає перетворення інформаційних, технологічних, матеріальних, фінансових, трудових та інтелектуальних ресурсів для досягнення кінцевих результатів закладу освіти — забезпечення високого рівня научуваності й вихованості учнів, а також прибутковості господарської діяльності. Цього досягають шляхом мінімізації витрат на сировину, матеріали, енергію, фінансування, оплату праці та максимізації прибутку від результатів педагогічного виробництва — якості загальноосвітньої підготовки випускників закладу освіти як педагогічної "продукції" та надання додаткових освітніх послуг тощо.

По-п'яте, "педагогічний менеджмент" розуміють як особливий тип вмілості та адміністративні навички, що пов'язують з діяльністю певної особи, — менеджера освіти як професійного управлінця. В означеному контексті мається на увазі те, що педагогічний менеджмент виявляється через набір певних поведінкових правил, притаманних статусу керівника закладу освіти особливого типу, який виконує сукупність міжособистісних, інформаційних та організаційно-технологічних ролей в умовах відсутності повного стандарту і переліку управлінських завдань; використовує особистісні якості як основне джерело й засіб управління; діє в нестандартних ситуаціях; постійно змінює організаційні ситуації; визначає загальний напрям руху керованої педагогічної системи, її змін і особливостей подальшого розвитку.

Стає очевидним, що докорінна відмінність термінів "внутрішньошкільне управління" і "педагогічний менеджмент" полягає саме в тому, що останній має принципово інший економічний, соціально-психологічний та структурно-функціональний механізм, спрямований на вирішення конкретних проблем взаємодії учасників навчально-виховного процесу закладу освіти в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних і професійних завдань, які виникають у процесі господарської діяльності, зумовленої дією ринкових відносин. Економічний механізм педагогічного менеджменту, який утворюють три блоки, — внутрішньоорганізаційне управління, управління педагогічним виробництвом (Г.П. Щедровицький) і управління педагогічним персоналом, об'єктивно зумовлено здійсненням господарської діяльності закладу освіти саме в ринкових умовах, коли результати управлінської та господарської діяльності учасників навчально-виховного процесу отримують кінцеву оцінку на ринку освітніх послуг у процесі збуту "педагогічної продукції" (А.С. Макаренко).

Педагогічний менеджмент як діяльнісна система містить такі структурно-функціональні компоненти: мету діяльності (запланований, очікуваний результат); суб'єкт діяльності (директор, його заступники, учителі, учні); об'єкт діяльності (другий суб'єкт) — виконавець розпоряджень менеджера освіти (учень, учитель, заступники директора); зміст діяльності (навчально-пізнавальна, управлінська та інша інформація); способи діяльності (методи і стиль взаємодії вчителя з учнями, керівника з учителями й учнями та ін.).

Педагогічний менеджмент виявляє свою сутність як теорія, методика і технологія ефективного управління педагогічними системами (В.П. Симонов). Він має певну специфіку і закономірності, зумовлені особливостями його предмета, продукту й результату праці менеджера освіти. Предметом праці менеджера освіти є діяльність керованого ним суб'єкта, продуктом праці — інформація, знаряддям праці — слово, мова, мовлення. Результат праці менеджера освіти — ступінь навченості, вихованості й розвитку об'єкта (другого суб'єкта) педагогічного менеджменту — учнів.

Головні ідеї педагогічного менеджменту, що відрізняють його від традиційного управління школою це взаємодія суб’єктів освітнього процесу, управління на основі співпраці, взаємне довір’я та пошана, створення керівником для підлеглих ситуацій успіху, можливостей для професійного зростання.

Вивчення різних аспектів управління школою дозволяє структурувати семантику поняття "педагогічний менеджмент", що включає такі взаємопов’язані значення:

• управління, що здійснюється в соціально-педагогічному середовищі;

• управління не тільки процесами, а й людьми, які безпосередньо здійснюють процеси або іншим чином упливають на ці процеси;

• управління, завдяки якому здійснюється педагогічна дія на людей.

Управління сучасною школою осмислюється на основі гуманістичної парадигми освіти та ґрунтується на таких постулатах, що виведені з гуманістичної теорії особистості (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.):

• людина вільна, вона повинна мати необхідну для неї незалежність;

• кожна людина є унікальною біосоціальною системою;

• людина прагне розвитку, а її індивідуальні властивості не можуть бути визначені повністю й остаточно;

• суб’єктивний досвід людини є для неї важливим джерелом інформації;

• існування людини пов’язано із задоволенням усіх її потреб у певному порядку необхідності ‑ фізіологічні потреби, потреби в безпеці та захищеності, потреби у приналежності та любові, потреби в самоповазі та самоактуалізації.

Узагальнюючи сучасні уявлення про управління у сфері освіти, можна виділити провідні тенденції розвитку шкільного менеджменту:

• особистісна орієнтація управління, тобто орієнтація спочатку на людину, а потім на справу, якій вона служить. Ця тенденція знаходить вираз, за словами Ю. Конаржевського, у "філігранній роботі" з кадрами, що дозволяє оптимальним чином організувати діяльність окремих працівників і всього трудового колективу;

• цілісний погляд на підлеглого як на особистість, гуманне ставлення до нього;

• широке делегування повноважень зверху вниз, колективне ухвалення рішень;

• створення умов для колективного цілепокладання та безпосередньої участі працівників у виробленні шляхів досягнення поставленої мети.

Нові цілі модернізації освітньої галузі спрямовані на розвиток національної системи освіти, що має відповідати викликам часу і потребам особистості, яка здатна реалізувати себе в суспільстві, що постійно змінюється. Такі цілі освіти зумовлюють пріоритетність досліджень в галузі педагогічної інноватики, яка в 90-х роках ХХ століття виокремилась у потужний напрям наукового супроводу модернізації освіти на всіх рівнях.

В умовах глобалізації світової економіки, постіндустріального, інформаційного етапу розвитку цивілізації, впровадження інформаційних технологій в усіх країнах Європи проводяться різні за змістом реформи національних систем освіти. Освіта і наука сьогодні стають пріоритетними факторами розвитку соціально-економічного, духовного та політичного життя будь-якої країни. Сьогодні визначальним фактором багатства країни є знання. В цих умовах особливого значення набуває проблема інновацій у сфері знань. Широкий спектр інноваційних проблем, їх активне впровадження в освітню галузь є ключовим напрямом роботи Міністерства освіти і науки України та його підрозділів, науковців АПН, вищих навчальних закладів України. У контексті приєднання до Болонського процесу перед українською вищою школою постали завдання: внести зміни до структури, змісту, стандартів, форм національної вищої освіти, забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні європейських стандартів, адаптації навчальних планів, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес, розвиток системи неперервної освіти з використанням ІКТ. Інноваційні методи забезпечують підняття освіти, її багатогранних секторів на якісно новий рівень.

Інноваційні процеси в галузі середньої освіти

Модернізація шкільної освіти на засадах гуманістично-інноваційної парадигми об’єднує в інноваційний рух оновлення традицій, здобутки державних реформ, інноваційні ідеї та досвід сучасних педагогів-практиків. Вимагає від педагогів знань тенденцій інноваційних змін в системі сучасної освіти, відмінностей традиційної, розвивальної та особистісно орієнтованої систем освіти; розуміння суті педагогічних технологій, знання інтерактивних форм та методів навчання, критеріїв технологічності; оволодіння технологіями проектування, діагностування, створення оптимальної авторської методичної системи; розвинутих дидактичних рефлексивних, діагностичних умінь; уміння аналізувати й оцінювати свій індивідуальний стиль. 

Значну роль у формуванні інноваційних процесів в останнє десятиріччя відіграли тенденції розвитку педагогічної науки й практики: поєднання інноваційних змін з освітніми реформами, активізація інноваційного руху педагогів-практиків, створення міжнародних інноваційних мереж, державних інфраструктур з координації інноваційних процесів, підтримки недержавних утворень. Результати інноваційної діяльності педагогів дозволили утвердити альтернативність педагогічних систем; подолати стереотипи педагогічної і управлінської діяльності щодо нових цілей і стратегій в освіті; розширити мережу інформаційних джерел; утвердити соціально-педагогічну роль ініціативи освітян.

Тому цілком закономірним є створення Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, складовими частинами головної мети якого є задоволення зовнішніх потреб галузі освіти і суспільства, а саме: проведення науково-методичних досліджень та розробок у напрямах: змісту всіх рівнів освіти і виховання, технічних і навчально-методичних засобів освіти, проблем ресурсного (кадрового, організаційного, фінансового й матеріально-технічного) забезпечення освіти; втілення результатів науково-методичних досліджень та розробок у практику освіти, впровадження інноваційних технологій, забезпечення закладів освіти новими засобами, науково-методичними й навчальними виданнями, підручниками.

У напрямі інноваційних технологій Інститут проводить діяльність щодо створення єдиного порталу освіти та телекомунікаційної мережі, електронних бібліотек, баз даних, систем тестування та дистанційного навчання. Для цього співробітниками здійснюється збір, аналіз та відбір інформації з передового вітчизняного і закордонного педагогічного досвіду, виконуваних у галузі наукових досліджень і розробок, законодавчих і нормативних актів, що стосуються освітянської діяльності. Створюються і супроводжуються фонди кваліфікаційних та освітніх вимог до випускників навчальних закладів, текстів і комплексних освітньо-кваліфікаційних знань для оцінки якості усіх ступенів освіти, навчальних програм і планів підготовки фахівців різного рівня та з базових дисциплін; інноваційних методик і технологій навчання та виховання, наукових досліджень і розробок, дисертаційних робіт й анотацій дисертаційних розвідок, що проводяться в галузі чи становлять інтерес для освіти. Здійснюється обмін між різноманітними базами даних і знань (у тому числі міжнародними) щодо інформації, яка може використовуватись в освіті; забезпечуються різні форми індивідуального і колективного доступу користувачів до баз даних, цілеспрямоване розповсюдження інформації в заклади і установи освіти. Готуються до випуску інформаційні видання (бюлетені, проспекти тощо) щодо структури і змісту баз даних й механізмів їх функціонування, поповнення та використання. Інститут забезпечує науково-методичне та навчально-методичне супроводження діяльності навчальних закладів, які вже сьогодні працюють в інноваційному режимі, створюють інноваційне освітнє середовище та розробляють нові моделі організації навчально-виховного процесу. У практику роботи цих навчальних закладів активно впроваджуються найсучасніші педагогічні технології, інноваційні науково-педагогічні проекти, які підтримуються Міністерством освіти і науки України та затверджені відповідними наказами: «Інтелект України» (науковий керівник Гавриш І.В., доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки і методики професійної освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди), «Прикладна інформатика» (науковий керівник Журавльова Л.А., кандидат технічних наук, доцент, академічний директор Центру Інформаційних Технологій ІТС), „Вибір успішної професії” (автор та науковий керівник Побірченко Н.А., доктор психологічних наук, професор, завідувачка відділу профорієнтації і психології професійного розвитку Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Академії педагогічних наук України), «Гармонія інтелекту та здоров’я» (науковий керівник Яновська Н.М., кандидат медичних наук, Президент Міжнародного інноваційного центру гармонійного розвитку людини), «Школа життєвого успіху» (науковий керівник Максюта Н.Д., голова Всеукраїнського благодійного фонду «Освіта України»), «Створення системи надання дистанційних послуг для підтримки навчально-виховного процесу загальноосвітнього та позашкільного навчального закладу» (науковий керівник Стрижак О.Є., кандидат технічних наук, завідувач відділу Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України), «Росток» (науковий керівник Пушкарьова Т.Д., кандидат педагогічних наук, доцент, начальник відділу менеджменту освіти і вивчення педагогічного досвіду Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України). 

З метою активізації інноваційних процесів в галузі освіти, поширення нового педагогічного мислення, педагогічних ідей, зміни традиційної педагогічної системи, розробки моделей інноваційного навчального закладу, створення і забезпечення високої результативності навчально-виховного процесу на базі 250 загальноосвітніх навчальних закладів, які мають статус експериментальних навчальних закладів всеукраїнського рівня, під керівництвом Міністерства освіти і науки України, за участю провідних науковців Академії педагогічних наук України, Інституту інноваційних технологій і змісту освіти проводиться дослідно-експериментальна робота. На регіональному рівні до цих процесів залучено педагогічні колективи 1504 загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів.  Проведення дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітніх навчальних закладів об'єднується за напрямами: “Національна мережа шкіл сприяння здоров’ю”, “Особистісно орієнтоване навчання та виховання”, “Формування духовно-моральних цінностей особистості”, “Конкурентоспро­можний вчитель”, “Школа-родина”, “Школа толерантності”, „Управління інноваційною діяльністю в умовах сучасного навчального закладу”, „Школа життєтворчості”, “Обдарованість” та інші. У ході дослідно-експериментальної роботи здійснюється експериментальна перевірка нових педагогічних ідей вітчизняних учених, психологів, педагогів, творчих вчителів, які наближають сучасну школу до інноваційного навчального закладу. Співробітниками створено банк даних експериментальних загальноос­вітніх навчальних закладів всеукраїнського та регіонального рівнів, де розміщується інформація про основну мету та головні завдання експерименту, базу дослідження, етапи дослідно-експериментальної роботи та її короткий зміст, очікувані результати, наукове керівництво експериментом, основні публікації за результатами дослідження, висвітлення роботи на науково-методичних конференціях, науково-практичних семінарах тощо. Така цілеспрямована робота Інституту та закладів, які працюють в інноваційному режимі, підвищує ефективність та якість навчання і виховання, формує та розвиває інтелектуальну, творчу, компетентну особистість.

Впровадження інноваційних рішень, підходів і технологій в науково-методичному забезпеченні та організації навчально-виховного процесу у вищій школі Протягом останніх двох років Інститутом інноваційних технологій і  змісту освіти спільно з вищими навчальними закладами розроблена, апробована і впроваджена низка інновацій, направлених на покращення рівня науково-методичного забезпечення підготовки фахівців, підвищення якості освіти. Прикладом конкретних інноваційних розробок і підходів до вирішення важливих проблем вищої освіти є: Інноваційна розробка «Методична система підготовки та підвищення кваліфікації вчителів щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі за програмою Intel® «Навчання для майбутнього», метою якої є впровадження у навчальний процес моделі підготовки та підвищення кваліфікації вчителів щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій в системі післядипломної педагогічної освіти та педагогічних університетах; розроблення, обґрунтування, експериментальна перевірка та впровадження в систему післядипломної педагогічної освіти дистанційного курсу «Використання ІКТ у навчальному процесі» (на основі використання сервісів Веб 2.0) та системи керування процесом впровадження ІКТ у навчальних закладах України. Наказом МОН України від 24 березня 2009 р. №271 „Про продовження Всеукраїнського експерименту щодо навчання вчителів ефективному використанню інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі та підвищення кваліфікації педагогічних працівників за програмою Intel® «Навчання для майбутнього» затверджено програму експерименту і заходи щодо її реалізації з залученням працівників відділу педагогічної освіти та провідних університетів. Для здійснення основних завдань передбачається:

1. Впровадження в систему підвищення кваліфікації вчителів та навчання майбутніх вчителів всіх спеціальностей курсу «Використання ІКТ у навчальному процесі», що базується на поєднанні інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій, дистанційних технологій навчання та соціальних сервісів Веб 2.0.

2. Здійснення системи методичної підтримки вчителів при впровадженні інноваційних педагогічних, інформаційно- комунікаційних технологій, технологій дистанційного навчання та соціальних сервісів Веб 2.0 у навчальний процес.

3. Впровадження в систему підвищення кваліфікації керівників загальноосвітніх навчальних закладів навчального курсу «Використання ІКТ у системі управління навчальним закладом».

4. Впровадження в систему вищої освіти при підготовці ОКХ «Магістр» спецкурсу «Використання ІКТ у навчальному процесі та управління навчально-виховним процесом». В результаті організації і проведення експерименту буде: - визначено наукові основи 2-х теоретичних моделей: методичної системи підготовки вчителів та методичної системи підвищення кваліфікації вчителівщодо використання у навчальному процесі інформаційно-комунікаційних технологій на основі застосування дистанційних технологій навчання; - підготовлено 20 000 майбутніх вчителів та підвищено кваліфікацію 80 000 вчителів (у 2008 – 2011 р.р.) до ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій та інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі ЗНЗ; - розроблено посібник (версія 10), відповідний компакт-диск та зміст навчально-освітнього порталу для вчителів щодо використання інформаційно-комунікаційних та інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі на основі соціальних сервісів Веб 2.0; - розроблено дистанційний курс за програмою Intel®«Навчання для майбутнього»; - розроблено методичні рекомендації щодо впровадження в педагогічних університетах спецкурсу «Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі». Запровадження інноваційного підходу при розробленні складових галузевих стандартів вищої освіти з метою переходу до нового покоління галузевих стандартів на основі компетентнісного підходу.

В умовах перманентної науково-технологічної революції життєвий цикл сучасних технологій стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим в освіті стає формування здатності фахівця на основі відповідної фундаментальної освіти перебудовувати систему власної професійної діяльності з урахуванням соціально значущих цілей та нормативних обмежень - тобто формування особистісних характеристик майбутнього фахівця. Якщо визначити за головну мету діяльності системи вищої освіти підготовку такого фахівця, то процес навчання доцільно організовувати таким чином, щоб забезпечувався всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця. Засобом формування особистості при цьому стають освітні технології, продуктом діяльності ­ особистість випускника вищого навчального закладу, який має бути компетентним не лише в професійній галузі, але й мати активну життєву позицію, високий рівень громадянської свідомості, бути компетентним при вирішенні будь яких завдань (задач), які ставить перед ним життя.  Результат роботи ‑ «Комплекс нормативних документів щодо розроблення складових галузевих стандартів вищої освіти» (рекомендації розробникам ГСВО, лист МОН України від 31.07.2008 р. №1/9-484).

Сучасний етап переходу до інноваційної вищої освіти передбачає більш активну інтеграцію навчального процесу і наукового пошуку. Обов’язковим стає не тільки використання у навчальному процесі нових наукових знань, але й включення творчого пошуку в освітню діяльність. Вирішення цих завдань вимагає створення дієвої системи підтримки обдарованої студентської молоді, більш широкого розвитку форм науково-дослідної діяльності студентства, орієнтованих на перспективні науково-технічні напрями, становлення ефективної молодіжної науки.  Відділом наукової та творчої роботи студентів постійно здійснюється відпрацювання нових організаційних і методичних інноваційних технологій пошуку і підтримки обдарованої студентської молоді, активізації проведення вищими навчальними закладами України різноманітних заходів, що сприяють виявленню, розвитку та реалізації творчих здібностей студентів. Серед таких інновацій – організація участі українських студентів у щорічній Першості світу з програмування, яка проводиться Асоціацією комп’ютерної техніки АСМ при фінансовій підтримці корпорації ІВМ. 

Розроблено і апробовано на практиці більш ефективну технологію відбору студентів для цих престижних і відповідальних змагань (накази Міносвіти і науки України від 02.07.09 №612 та 19.12 09 №1160).

Для цього у вищих навчальних закладах проводиться Всеукраїнська студентська олімпіада з програмування, яка на відміну від традиційних олімпіад, здійснюється в ІІІ етапи. І етап – проходить у всіх вищих навчальних закладах України, участь в них беруть всі бажаючі студенти. ІІ етап – проводиться одночасно по 4-х регіонах України, а саме: Південному, Північному, Західному і Східному. Переможці ІІ етапу по Інтернету визначаються незалежним координатором олімпіади - Вінницьким національним технічним університетом. ІІІ етап – проводиться у Вінницькому національному технічному університеті. В ньому беруть участь студенти-переможці регіональних олімпіад. Саме з переможців ІІІ етапу формуються  команди студентів України, які у подальшому беруть участь  у півфінальних змаганнях в Румунії та фінальних змаганнях Першості світу з програмування.  Ця технологія відбору талановитої студентської молоді для участі у міжнародних студентських змаганнях виправдовує себе. Починаючи з 2005 року студенти України щорічно стають переможцями півфінальних змагань в Румунії, і з того ж року, наші команди виборюють перші місця на Першості світу. Крім того, вона дозволяє залучати кращих студентів не тільки з київських вищих навчальних закладів, а із усіх регіонів, що дозволило сформувати команди студентів Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, Львівського національного університету ім. Івана Франка, Таврійського національного університету, Донецького національного університету, які вибороли золоті медалі на цих змаганнях. У рамках Всеукраїнської студентської олімпіади у 2009 році було започатковано  проведення Інтернет-олімпіад з дисциплін “Страхова справа”, “Безпека життєдіяльності”, “Астрономія та астрофізика”. На відміну від традиційної олімпіади у кожній з цих олімпіад на І етапі взяли участь більше 1500 студентів.  . Більше 100 студентів  на кожній олімпіаді були запрошені на другий тур. Такої кількості учасників не спостерігалось жодного разу на будь-якій олімпіаді. Розширюється перелік наукових напрямів, за якими проводяться олімпіади і конкурси. Зокрема, спільно з Національним технічним університетом України “Київський політехнічний інститут” найближчим часом планується проведення Всеукраїнської студентської олімпіади ”Механотроніка 2009”. Цей напрям є симбіозом механіки, електроніки і інформатики, він широко представлений в технічних університетах Європи, США, розвинених країнах Азії.  У подальшому планується, що  переможці цієї олімпіади будуть брати участь у всесвітніх олімпіадах з механотроніки. Розроблена і впроваджена інноваційна технологія надання грифів навчальній літературі, яка має за мету зробити цей процес прозорим, відкритим і об’єктивним, виявляти випадки плагіату. При цьому підвищується відповідальність керівників ВНЗ, рецензентів, НМК за науково-методичний рівень підручників і навчальних посібників.

Для здійснення основних завдань:

- введено додаткове закрите рецензування усіх рукописів, поданих вищими навчальними закладами і видавництвами для отримання грифів МОН;

- на сайті МОН розміщується щотижнева інформація про проходження поданих матеріалів та надання грифів.

Впровадження модульно-рейтингової системи навчання у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Мета інновацій полягає в тому, щоби здійснювати послідовне оволодіння тематичними модулями вивести якість навчання на більш високий рівень, стимулювати самостійну роботу, здорову конкуренцію, виявляти і розвивати творчі здібності студента і таким чином створити  сприятливі умови для особистісно-орієнтованого навчання. Запровадження модульно-рейтингової системи навчання у коледжах, технікумах, училищах як перехідного етапу до кредитно-модульної системи дає можливість інтегрувати підготовку бакалаврів і молодших спеціалістів одного напряму за скороченим терміном навчання. Узагальнений досвід впровадження цієї інноваційної технології  організації навчально-виховного процесу опублікований в навчально-методичному збірнику «Інноваційні технології навчання у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації»  (2008 рік), Бюлетені педагогічного досвіду ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (2008 рік), двох випусках журналу «Освіта. Технікуми, коледжі» (2009 рік).

2. Сутність стратегічного управління

У травні 1971 року в Піттсбурзі (США) було проведено розширену конференцію з питань стратегічного управління, де в 14 розгорнених доповідях було підбито підсумки розвитку стратегіч­ного підходу до управління західними та східними компаніями, а також визначено основні напрямки розвитку стратегічного управління. 1973 рік вважається початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління. Відтоді цей напрямок у теорії та практиці управління невпинно розвивається, дослідження в цій галузі проводяться в усьому світі, більшість процвітаючих організацій досягли своїх результатів завдяки впровадженню системи стратегічного управління. Так, більшість корпорацій США та Західної Європи мають кваліфікований персонал, що пройшов спеціальну підготовку зі стратегічного управління.

Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприєм­ства та приводити їх у відповідність до останніх, розробляючи та реалізуючи систему стратегій.

Стратегічне управління — багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією (включаючи її окремі частини) та зовнішнім середовищем, а також досягненню визначених цілей.

Так само як важко уявити собі два однакові підприємства, неможливо створити тотожні системи стратегічного управління. Характерні особливості системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників:

• галузевої належності;

• розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);

• типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та ко- операції;

• характеристик виробничого потенціалу;

• наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;

• рівня розвитку управління;

• рівня кваліфікації персоналу тощо.

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сфор­мулювати відповідно до мети стратегічного управління.

Мета стратегічного управління — це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розроблення і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.

Система стратегічного управління повинна давати відповіді на три найважливіші запитання:

1. Яка місія й мета організації?

2. Який існуючий і майбутній профіль бізнесу, чим займається організація?

3. Що керівництво повинне зробити, щоб забезпечити виконання місії й досягнення поставлених цілей?

Предмет стратегічного управління - базисні процеси в організації й за її межами, пошук і нарощування стратегічного потенціалу організації.

Система стратегічного управління дозволяє досягтися таких основних результатів:

1. Створити системний потенціал для досягнення цілей організації. Цей потенціал полягає в: фінансових, сировинних і людських ресурсах, які входять в організацію; зробленій продукції (послуг), яка затребується ринком; сформованому позитивному іміджі організації.

2. Другим результатом є структура організації і її внутрішніх змін, які забезпечують чутливість до змін зовнішнього середовища й відповідну адаптацію.

Як бачимо, стратегічне управління спрямоване на створення конкурентних переваг фірми і затвердження ефективної стратегічної позиції, які забезпечать майбутню життєздатність організації у змінних умовах.

Призначення оперативного управління - використовувати вже існуючу стратегічну позицію організації для досягнення конкретних тактичних цілей. У комерційній фірмі менеджери, які займаються стратегією, забезпечують постійний потенціал прибутковості організації, а менеджери, які займаються поточними операціями, відповідають за перетворення потенціалу в реальний прибуток. Кінцевим результатом діяльності системи оперативного менеджменту є поставка товарів (послуг) споживачам за конкретною ціною.

Порівняння характеристик стратегічного й оперативного управління наведене в табл. 1.1.

Аналіз табл. 1.1 показує, що основною ідеєю переходу від оперативного управління до стратегічного є ідея необхідності переміщення уваги вищого керівництва з «внутрішніх проблем» організації на проблеми зовнішнього середовища, щоб вчасно реагувати на зміни, які відбуваються в ній.

Ефективність стратегічного й оперативного управління значною мірою визначається створенням і підтримкою адекватної організаційної архітектоніки, а також відповідних підсистем персоналу й мотивації. Як видно з табл. 1.2., відзначені аспекти зовсім різні для двох типів управління. Стратегічна соціальна архітектоніка є гнучкою, спрямована на зміни й не має твердих структур, а оперативна архітектоніка набагато більш стійка, і спрямована на високу ефективність виробництва.

Отже, виділимо основні особливості стратегічного управління.

1. Стратегічне управління не може дати точний й детальний опису стану фірми і її положення в бізнес-середовищі. Скоріше це сукупність якісних характеристик фірми, які стосуються майбутнього стану, її положення в конкурентному середовищі, потенціалу, необхідного для виживання.

2. Система стратегічного управління - це певна філософія або ідеологія бізнесу й менеджменту, яка не повинна зводиться до набору формалізованих правил, процедур і схем. При розробленні стратегії необхідна комбінація інтуїції й мистецтва, високого професіоналізму й творчості менеджерів і залучення всіх працівників до реалізації стратегії.

3. Для впровадження системи стратегічного управління необхідні більші витрати часу й ресурсів, потрібно також створити спеціальний підрозділ, який буде відповідати за всі питання, пов'язані зі стратегічним аналізом і постійним моніторингом зовнішнього середовища, розробленням і виконанням стратегії.

4. У ринкових умовах помилки при виборі стратегії не можна виправити ніякими ефективними прийманнями оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентній боротьбі.