1. Отож, першою ознакою соціального факту є об’єктивність його існування, позаінадіндивідуальний характер.

2. Наслідком об’єктивності соціальних фактів є інша їх характеристика – соціальні факти справляють на індивіда тиск, примушують останнього до певної дії.

Пояснюючи це, Дюркгейм писав, що кожна людина відчуває на собі соціальний примус. Юридичні чи моральні правила, наприклад, не можуть бути порушеними без того, щоб індивід не відчув усієї ваги загального осуду.

Релігійні вірування і звичаї, мова і письмо, форми господарювання і грошові системи – всі ці явища функціонують до певної міри незалежно від того, як ведуть себе в їх межах ті, хто господарює, спілкується, вірить або не вірить і т.д. «Ці способи мислення, діяльності і почування, - пише Дюркгейм, - мають ту помітну рису, що існують поза індивідуальними свідомостями. Ці типи поведінки і мислення не лише знаходяться поза індивідом, але й наділені примусовою силою, внаслідок якої вони нав‘язуються йому опріч його волі».

Визначення понять соціологізм та соціологічний реалізм.

Соціологізм – філософсько-методологічна позиція в соціології, побудована на тезі про автономію суспільства по відношенню до інших видів реальності, суспільстві як реальності позаіндивідуальній і надіндивідуальній, існуючої незалежно від індивідів, що включені в неї.

Е.Дюркгейм прагнув чітко розмежувати поняття індивідуального і колективного (соціального), доводячи безумовний пріоритет останнього відносно першого. Соціальні явища – це щось зовнішнє щодо індивіда, і їх можна і необхідно розглядати, як об‘єктивні даності, як речі. Дюркгейм неодноразово підкреслює, що «суспільство», виникнувши в ході індивідуальної взаємодії, у подальшому стає принципово поза і над індивідуальною реальністю. У теоретичному плані «соціологізм» на противагу індивідуалістичним концепціям стверджував принцип специфічності і автономності соціальної реальності, більше того, її примат, превалювання над індивідами.

Е. Дюркгейм наполягав на розумінні суспільства як реальності особливого виду (sui generis), відмінної від усіх інших видів реальності (фізичної, хімічної, біологічної, психологічної).

Терміном sui generis Е. Дюркгейм хотів відзначити, що суспільство – це така реальність, яка не тотожна іншим видам реальностей. В праві термін sui generis вживається у значені «особливого виду», тобто незвичайний, нехарактерний, не такий як всі, як такий, який не вписується у звичні рамки, стандарти.

«Ненормальні» форми поділу праці.

Дюркгейм був свідком наростаючих кризових явищ і в економічному, і духовному житті суспільства. Ріст протиріч між працею і капіталом, анархію виробництва він називав «ненормальними» формами поділу праці, викликаними занадто швидкими темпами суспільного розвитку. У третій частині своєї праці «Поділу праці», яка була присвячена дослідженню цих ненормальних форм, Дюркгейм виділив наступні «хвороби» капіталізму: аномію, соціальну нерівність і неадекватну організацію поділу праці.

Пояснення аномії, тобто такого суспільного стану, при якому відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивідів, Дюркгейм шукав у відсутності правил, що регулюють відносини між соціальними функціями. Це особливо яскраво виявляється під час економічної чи торгової кризи в антагонізмі праці і капіталу.

Поняття «аномія» означає:

• стан суспільства, за якого для його членів втратили значимість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склались;

• як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і вибрати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

• невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціально прийнятими, “законними” шляхами досягнення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення.

«Ненормальною формою» поділу праці Дюркгейм вважав також нерівність, що спонукає відхилення від органічної солідарності. Усяка “зовнішня нерівність”, створювана, наприклад, спадкуванням майна, загрожує органічній солідарності, тому остання можлива тільки за умови усунення нерівності і досягнення справедливості на основі «природного розподілу талантів».

Дюркгейм не уявляв собі суспільства, у якому будуть цілком усунуті приватна власність і всіляка нерівність. Вони, вважав він, будуть існувати, хоча і зміниться відношення між ними. Доступ до матеріальних благ буде регулюватися природними здібностями індивідів, їхньою обдарованістю.