Роль держави у житті суспільства та виживання найбільш прилаштованих.

Спенсер стверджував, що соціологія зобов’язана переконати людей в тому, що суспільство повинно бути вільним від втручання уряду та реформаторів. Єдину владу, яку вчений погоджувався надати державі, був захист прав індивідів і колективний захист від зовнішніх ворогів. Держава «зобов’язана не тільки охороняти кожного громадянина від зазіхань його сусідів, але і захищати його, поряд із суспільством у цілому від іноземної агресії». Все решту має бути віддано вільній ініціативі індивідів, які вступають однин з одним у взаємодії.

На думку Спенсера, хороше суспільство засновується на угодах між індивідами, які переслідують свої відповідні інтереси. Там, де держава втручається в ці угоди як в цілях підвищення соціального благополуччя, так і в будь-яких інших, - це або порушує соціальний порядок, або призводить до повернення на більш ранні форми тиранії і військового соціального порядку.

Погляди Спенсера лежать в основі доктрини про виживання найбільш прилаштованих. Він стверджував, що надмірна плодовитість стимулює більшу активність, тому що, чим більше стає людей, тим більша винахідливість необхідна для того, щоб вижити. Найменш розвинуті групи і індивіди вимирають, тому загальний рівень розвитку і інтелекту повинні постійно зростати.

Втручання держави в соціальні питання, вважав Спенсер, неминуче зруйнує необхідну адаптацію суспільства до свого середовища. Як тільки втручається держава, благодійні процеси, які природнім чином привели би до більш ефективного і більш розумного контролю людини над природою, будуть порушені і дадуть початок зворотному негативному процес, який може привести лиш до прогресуючого занепаду людства.

Вчення Герберта Спенсера про соціальні організації – інститути.

Зростаюча взаємозалежність неподібних складових частин у складних суспільствах і вразливість, яка вноситься нею, породжує необхідність створення «регулятивної системи», яка контролювала б дії складових частин і забезпечила їх координацію.

Аналогія стала для Спенсера досить вдало використаним знаряддям для розкриття ролі соціальних інститутів у житті суспільства. Виходячи зі свого еволюційного вчення, Г. Спенсер показує, що на фазі надогранічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані «соціальні органи», які він назвав «соціальними інститутами». Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Зростання чисельності населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності.

Це зумовлює появу різноманітних типів організації людей, спеціалізованих за видами діяльності, відмінними за формами, функціями і нормами, за допомогою яких кожна організація регулює, контролює чи примушує до відповідних форм взаємодії людей і груп.

Спенсер вводить в ужиток як соціологічний термін «соціальний інститут», але сам спочатку використовує його нечасто і здебільшого паралельно з такими поняттями, як «орган», «організація», «контроль», «регуляція» тощо.

Г. Спенсер виокремив три системи інститутів:

1) інститути продовження роду (цю систему утворюють домашні інститути, пов‘язані із сімейно-шлюбними відносинами, завдяки яким людство зберігає своє існування як рід);

2) система виробничих і розподільчих інститутів (включає промислові, професійні інститути і все, що пов‘язане з ними, - розподіл людей на соціально-класові групи і зумовлену відповідну соціальну структуру, відповідний суспільний поділ праці в масштабах суспільства та ін.)

3) система регулюючих органів (складається з обрядових, політичних та церковних інститутів).

Г.Спенсер першим в історії соціології зробив плідну спробу дослідити через аналіз механізми і технологію соціального контролю у суспільному житті. З його ім‘ям пов‘язано введення до наукового вжитку таких соціологічних термінів, як «контроль», «соціальний контроль», «регуляція», «система примушення» в контексті аналізу діяльності соціальних інститутів.

Соціологія Еміля Дюркгейма

Еміль Дюркгейм – один з основоположників соціології як науки, як професії і предмету викладання. Він народився 15 квітня 1858 р. на північному сході Франції, в небагатій сім’ї рабина. Еміль Дюркгейм помер 15 листопада 1917 р. у Фонтебло, що під Францією у віці 59 років, так і не встигнувши закінчити багато що із задуманого.

Основні праці: «Поділ праці», «Самогубство».

Соціальні факти як предмет соціології Е. Дюркгейма.

До переліку умов, необхідних для перетворення соціології в самостійну науку, Дюркгейм відносив наявність особливого предмету, який вивчається виключно даною наукою, і відповідного методу дослідження. Соціологія повинна вивчати, як вважав Дюркгейм, соціальну реальність, яка має тільки їй одній притаманні якості. Елементами соціальної реальності є соціальні факти, сукупність яких – суспільство. Ці факти і складають предмет соціології.

Соціологія, зазначав Дюркгейм, є наука про соціальні факти, під якими він розумів перш за все політичні, правові, моральні, релігійні та інші ідеї, норми і цінності, які виробляються колективною свідомістю і змушують окремих індивідів діяти у відповідності з цими ідеями, нормам та цінностями.

Найповніше визначення, яке Дюркгейм дає поняттю соціального факту таке:

• «Соціальним фактом є всякий спосіб дій, усталений або ні, який здатний створювати на індивіда зовнішній примус… і який має у той самий час своє власне існування, незалежне від індивідуальних проявів». Дюркгейм писав, що при народженні індивід знаходить готовими закони і звичаї, правила поведінки, релігійні вірування і обряди, мову, правила поведінки, які функціонують в незалежності від нього. Ці образи думок, дій і почуттів існують самостійно, об’єктивно.