Соціальна динаміка

Соціальна динаміка – це теорія прогресу, за допомогою якої Конт намагається розкрити механізм функціонування і розвитку суспільства. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, він складає їхню специфіку і дозволяє відокремити соціологію від біології. Прогрес тут можливий завдяки тому, що, на відміну від тваринного світу, одні покоління можуть передавати іншим накопичені матеріальні і духовні багатства.

Закон трьох стадій – наріжний камінь контівської соціальної динаміки – є одночасно історичним і логічним законом: три стадії розвитку людського розуму відповідають трьом аналогічним стадіям розвитку історії.

Перша, або теологічна стадія, охоплює час віддавнини до 1300 року. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими. Теологічна стадія в розвитку свідомості, а, отже, і суспільства означала, що всі явища розглядалися як результат дії надприродних сил. В рамках цієї стадії виділялися три періоди – фетишизм, політеїзм, монотеїзм.

Період фетишизму пов'язаний з приписуванням життя зовнішнім предметам, в яких люди бачили богів, поклонінням неживим предметам, що наділялися надприродною магічною силою. Період політеїзму (що означає віру в багатьох богів), особливо яскраво проявився в Стародавній Греції і Римі, був пов'язаний з формуванням поетичного світогляду, розвитком художньої творчості. Тому, вважає Конт, матеріальна культура в Стародавньому світі розвивалася слабко.

Що стосується періоду монотеїзму, то він був характерний для суспільств, де панувала релігія одного бога. Типовий приклад – християнство.

Друга, або метафізична стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на перший план у духовній сфері виходять філософи, а в політичній – юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація старого суспільства та його нещадна критика.

Тому третя, позитивна стадія – це стадія розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільного значення і впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості, стимулює перехід від військових до промислово розвинутих систем, допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством здійснюють промисловці й технічні фахівці.

Еволюційна теорія Герберта Спенсера.

Герберт Спенсер (1820-1903) народився в Дербі центральному адміністративному окрузі Англії, і отримав домашню освіту під керівництвом батька та дядька. Не маючи за станом здоров‘я середньої освіти, завдяки самостійній наполегливій праці здобув вищу технічну освіту. З раннього віку проявляв інтерес до науки, а в 17 років почав працювати на залізній дорозі, де через декілька років отримав професію інженера. Досліджуючи закам‘янілості, знайдені під час прокладання залізної дороги, Спенсер зацікавився процесом еволюції.

Г.Спенсер – плідний і різнобічний вчений, який досить глибоко був ознайомлений із сучасними йому науковими досягненнями в галузях математики та природознавства, піднявся до рівня вченого енциклопедиста і залишив значний слід у науці, особливо у соціології. За своїм значенням фігура Спенсера може бути зіставлена з роллю О.Конта в історії соціології ХІХ ст.

Основні праці: «Соціологія як предмет вивчення», «Основні начала», «Основи соціології».

Теорія суспільного розвитку – надорганічна еволюція.

Соціологічна система Спенсера грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації – інститути.

Еволюційна теорія Г. Спенсера була однією з найпопулярніших у ХІХ ст. Він на сім років раніше за Ч. Дарвіна на основі вивчення розвитку органічного світу приходить до ідеї існування еволюції в біологічному світі і формулює принципи природного відбору та боротьби за існування у світі природи. Після виходу праць Ч. Дарвіна Г. Спенсер стає його активним прихильником, а сам Дарвін називає ім‘я Спенсера серед своїх попередників.

Першою та основною турботою Спенсера були еволюційні зміни в соціальних структурах та інститутах.

Еволюція проходить повсюдно однаково, але вона має три різні фази: неорганічну, органічну та надорганічну (суперорганічну). Ці фази становлять основні етапи еволюції, що послідовно змінюють одна одну, проте кожна з них однакова за своїм механізмом. Зміни космічних систем є прикладом розвитку неорганічних еволюцій, виникнення рослинного та тваринного світу відбувається внаслідок органічної еволюції, тоді як поява і розвиток людини та суспільства – внаслідок надорганічної еволюції.

Найцікавіші елементи еволюційної теорії Г.Спенсера пов‘язані з аналізом «надорганічної еволюції» і стосуються суспільства.

Як зазначає Спенсер, люди на початках пов’язали своє життя один з одним тому, що їм це було вигідно. «В цілості жити разом виявилось більш вигідніше, ніж жити порізно». І як тільки виникло суспільство, воно збереглось тому, що «збереження єдності (індивідів) – це збереження умов більш сприйнятливіших життю, ніж ті, які могли б мати люди в іншому випадку».

Розмірковуючи далі, Спенсер наводить наступні аргументи щодо розвитку та функціонування суспільства.

Розростання одиниць в розмірах неодмінно супроводжується зростанням складності їх структур. Процес росту, за визначенням Спенсера, є процесом інтеграції. А інтеграція, у свою чергу, повинна супроводжуватись прогресуючою диференціацією структур і функцій, якщо організм чи суспільство прагнуть залишитись життєдіяльними, тобто якщо вони хочуть вижити у боротьбі за існування. Соціальні утворення, так само, як і органічні, розвиваються від стану відносної нерозділеності, коли їх складові частини досить схожі, до стану диференціації, коли ці частини стають відмінними. Більше того, як тільки частини стають несхожими вони починають взаємозалежати одна від одної; таким чином при збільшенні диференціації збільшується взаємозалежність і, відповідно, інтеграція соціальних компонентів.