Соціальна статика

Будь-який об'єкт, за Контом, може вивчатися з двох поглядів: статичного і динамічного. Це стосується вивчення соціальної системи. Тому соціологія поділяється в його доктрині на дві частин: соціальну статику і соціальну динаміку. Ці дві дисципліни відповідають двом частинам головного гасла контівського вчення «Порядок і прогрес».

Для соціальної статики вища мета – виявлення законів соціального порядку, для соціальної динаміки – законів прогресу. Соціальна статика – це соціальна анатомія, що вивчає будівлю соціального організму, соціальна динаміка – соціальна фізіологія, що вивчає його функціонування. Об'єкт першої з них – суспільства «у стані спокою», об'єкт другої – суспільства «у стані руху».

Соціальна статика направлена на вивчення структури суспільства і досліджує умови існування, які властиві усім людським суспільствам та відповідні закони гармонії. Ці умови стосуються індивіда, родини, суспільства (людства).

Індивід, за Контом, природним і необхідним чином призначений жити в суспільстві; але й егоїстичні схильності в нього також носять природний характер. Тому «справжнім соціологічним елементом» у системі Конта є не індивід, а родина.

Родина – це школа соціального життя, у якій індивід навчається коритися і керувати, жити в гармонії з іншими і для інших. Вона прищеплює почуття соціальної наступності і розуміння залежності від минулих поколінь, зв'язуючи минуле з майбутнім. Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче чоловіка в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки – робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім'я є тою «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Суспільство утворюється із сукупності сімей, в ньому стадія сімейного існування переростає в стадію політичного існування. Сім'я, плем'я, нація, держава – все це фази асоціації в послідовному прагненні до людства. Але сім'я – цеї «союз», заснований на інстинктивних, емоційних прихильності, а не «асоціація». Що стосується власне соціальних утворень, то вони припускають переважно кооперацію, засновану на поділі праці.

Поділ праці, за Контом, не тільки економічний, але фундаментальний соціальний факт, «найголовніша умова соціального життя». Саме поділ праці лежить в основі соціальної солідарності, а також збільшення розміру і зростаючої складності соціального організму.

Солідарність, притаманна всім живим об'єктам, у суспільстві досягає найвищого ступеня. Для позначення цього ступеня та специфіки соціальної солідарності в людському суспільстві Конт з часом починає використовувати поняття соціального консенсусу (згоди). Консенсус в його теорії – «основна ідея соціальної статики».

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція і експлуатація – наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким чином, виступає за Контом органом соціальної солідарності і гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, але й певної духовної єдності – вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що людина – це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на не може існувати жодне суспільство.