
- •1. Загальна характеристика текстильної промисловості України
- •1.1 Еволюція розвитку текстильної промисловості на території України
- •1.2 Особливості територіальної організації підприємств текстильної промисловості
- •1.3 Характеристика стану лляного комплексу
- •2. Сучасний рівень розвитку текстильної промисловості
- •2.1 Текстильна промисловість України в сучасних умовах господарювання
- •2.2 Міжнародне співробітництво у галузях текстильної промисловості
- •3. Основні проблеми текстильної промисловості
- •4. Перспективи розвитку текстильної промисловості
- •4.1 Шляхи розвитку текстильної промисловості
- •4.2 Розвиток текстильної промисловості за рахунок використання льоносировини
- •4.3 Інтеграція України до світового ринку текстилю
- •Висновки
- •Література
- •Додатки. Провідні підприємства текстильної промисловості
Висновки
Отже, провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами.
Географічне розміщення текстильної промисловості дуже нерівномірне. Виробництво бавовняних тканин концентрується в Херсонській області (70%), льняних на Волині (в Рівненській області - 56%, Житомирській - 44%), шовкових у Київській (64%) та Херсонській області (23%); вовняних у Чернігівській області (38%) і Донецько-придніпровському економічному районі (30%). На розміщення підприємств текстильної промисловості великий вплив має науково-технічний прогрес. Це позначається передусім на концентрації виробництва, на зміні його сировинної бази. У структурі текстильної промисловості України найбільш вагоме місце посідає бавовняна галузь. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна галузь у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне вирибництво. Найбільші підприємства галузі такі: Херсонський бавовняний комбінат, бавовняні комбінати в Донецьку, Тернополі, бавовняно-прядильні фабрики в Києві, Львові, Долині (Івано-Франківська область), Нововолинську (Волинська область). Значного розвитку набула вовняна галузь. Сировиною для неї є вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. Вовняні тканини виробляють Чернігівський камвольно-суконний і Луганський тонкосуконний комбінати, Криворізька вовнопрядильна та Донецька камвольно-прядильна, Дунаєвецька (Хмельницька область), Одеська, Сумська, Стрийська (Львівська область) суконні фабрики, Харківське виробниче об'єднання "Червона нитка". Усього в вовняній галузі діє близько 30 підприємств. У Києві, Богуславі, Черкасах, ряді міст Чернівецької та Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві. який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства у Києві, Черкасах, Луцьку) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську (Луганська область) випускають також шовкові тканини технічного призначення. На базі місцевих ресурсів льону-довгунця працюють великі льонокомбінати в Житомирі й Рівному, функціонують понад 30 льонозаводів, а також |Коростенська фабрика (Житомирська область) з виробництва тканин. Льняні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, їх використовують при виготовленні одягу, білизни тощо. Україна є експортером льоноволокна. Конопляно-джутове виробництво зосереджено на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі, де використовуються привізний джут, волокна конопель, бавовняна пряжа, хімічні волокна. Основними напрямками розвитку текстильної промисловості є: реструктуризація галузей текстильної промисловості; оновлення основних виробничих фондів; розробка високопродуктивних методів виготовлення одягу; забезпеченість висококваліфікованих кадрів; поліпшення якості виробів із штучного хутра; підтримка вітчизняних виробників. Отже, Україна повинна зберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значною ємністю внутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнем доданої вартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат), незначним впливом на екологію. В кожному регіоні України вистачає висококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити конкурентноздатність нашого одягу і взуття. Тому майбутнє - за модернізованою українською текстильною промисловістю.