4.3 Інтеграція України до світового ринку текстилю

З 1 січня 2005 року втратила чинність Угода про текстиль та одяг, котра регулювала торгівлю зазначеними товарами протягом десяти попередніх років. Припинення дії цієї Угоди означало скасування кількісних обмежень щодо текстилю та одягу, котрі діяли на той момент.д.о цього протягом понад сорока років торгівля текстильною продукцією та одягом велася за умов дискримінаційного торгового режиму, який, насамперед, мав на меті обмеження експорту цих товарів з країн, які розвиваються [13, с.66]. Хоча до лібералізації ринку текстилю світ готувався не один рік, перехід системи регулювання до відповідності загальним правилам СОТ викликав занепокоєння як з боку розвинених країн, котрі побоювалися неконтрольованого зростання експорту з країн "третього світу", так і з боку країн, які розвиваються, котрі очікували посилення конкуренції щодо своїх товарів на ринках розвинених країн через відсутність гарантованих квот. Для України проблема регулювання експорту та імпорту текстильної продукції також є актуальною, оскільки за обсягами торгівлі цими товарами вона посідає місце в першій півсотні найбільших експортерів та імпортерів. До того ж продукція української текстильної промисловості вважається конкурентоспроможною навіть за кордоном, але це стосується переважно великих підприємств, а не суб’єктів малого та середнього підприємництва, котрі зараз формують подальшу динаміку легкої промисловості. Тому очікувалося заполонення українського ринку дешевою імпортною продукцією, що може призвести до звуження потенціалу розвитку національних виробників текстилю. В останні десять років обсяги зовнішньої торгівлі України текстильними виробами поступово зростали. Основними імпортерами українського текстилю були і залишаються країни СНД, ЄС, Японія та США [3, с.64]. Оскільки Україна поки що не є членом СОТ, її зовнішня торгівля текстилем не потрапляла до сфери регулювання Угоди про торгівлю текстилем та одягом, а керувалася окремими двосторонніми угодами, серед яких, мабуть, найважливішою є укладена 9 березня 2005 року угода між Україною та ЄС про скасування обмежень у взаємній торгівлі текстилем та одягом. Ця угода стала продовженням попередньої, котра діяла з 1993 року. Торгівля текстильними виробами між ЄС та Україною розвивалася позитивно для обох сторін, особливо після усунення у 2001 році кількісних обмежень. Після розширення ЄС став найбільшим торговельним партнером України, у тому числі й у торгівлі текстилем. У 2003 році експорт текстилю з України до ЄС склав близько 47 млн. євро, або 23% від загального обсягу українського експорту текстилю, за 2004 рік він зріс на 20% та склав 56 млн. євро, або 25% [3, с.67]. Нова угода скасувала ліцензійні вимоги до українського текстилю та продовжила дію тарифів, котрі не перевищують 4% для пряжі та 8% для готових тканин. Після введення тарифів у дію відбувалося подальше збільшення експорту текстильних виробів з України до ЄС, що позначилося і на загальному обсязі експорту українського текстилю, котрий вперше за останні роки збільшився за рік на 21,8% (більше зростання цього показнику мало місце лише у 1997 році, але тут відігравали роль інші фактори). На шляху зниження імпортних тарифів на текстиль до теперішнього рівня (середньозважена ставка ввізного мита на текстиль зараз становить 6,35%, середньоарифметична - 5,5%) Україна пройшла декілька етапів. Спочатку, до 2000 року, ставка мита становила близько 11%, потім протягом двох років вона зростала при незначному (4,7%) зростанні імпорту і досягла у 2004 році 19%. У 2005 році ставки ввізного мита були знижені до 12,4%, але у цьому році обсяг імпорту текстилю скоротився на 10,5%, що могло бути наслідком надто високого ввізного мита у попередні роки та фінансової кризи 2004 року. Ставки ввізного мита зменшилися до 8%, що було пов’язано з черговим етапом лібералізації торгівлі текстилем між Україною та ЄС. При цьому обсяг імпорту лише за 2000 рік зріс на 31,6%. Далі ставки мита продовжували зменшуватися при зростанні обсягів імпорту більше, ніж удвічі. Отже, наслідком лібералізації імпорту текстильної продукції значне зростання імпорту, але, за оцінками експертів, офіційний імпорт текстилю становить близько 40% сукупної ємності українського ринку, а нелегальний імпорт - ще 20% [4]. Подальша лібералізація імпортного режиму сприятиме виведенню з "тіні" імпорту текстилю та збільшенню надходжень до державного бюджету, що компенсуватиме негативний вплив лібералізації імпорту текстилю на вітчизняну легку промисловість. Полегшення доступу на зовнішні текстильні ринки, зокрема на ринок ЄС, сприяло зростанню обсягів експорту текстильної продукції, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного текстилю на зовнішніх ринках, що має позитивно позначитися на фінансово-економічному стані підприємств легкої промисловості України та подальшій інтеграції України до світового торговельного простору.