6. Поняття та ознаки методу фінансового права.

Термін «метод» введений в науковий обіг стародавніми греками. Під ним розумівся спосіб пізнання, дослідження явищ природи і громадського життя. Метод, властивий правовому регулюванню тієї чи іншої галузі позитивного права, зазвичай визначається в сучасній літературі з теорії права як обумовлені предметом правового регулювання різні прийоми, способи, засоби впливу права на суспільні відносини. Це визначення багато в чому ґрунтується на радянській правовій доктрині, принципові погляди якої на метод правового регулювання в основному сформувалися в 30-ті - 50-і роки XX століття. Суть цих поглядів полягає в наступному. Кожна самостійна галузь права повинна володіти своїм власним предметом і особливим методом регулювання (за принципом - один предмет, один метод - одна галузь права*.  При цьому предмет, оскільки він має об'єктивний зміст, зумовлений самим характером суспільних відносин і в принципі не залежить від волі законодавця, звичайно кваліфікується як головний матеріал критерій розмежування норм об'єктивного права за галузями. Метод же, по цій же правовій доктрині, служить додатковим, юридичним критерієм диференціації галузей. Питання про метод правового регулювання – одне з найскладніших у вітчизняному правознавстві.

Методи фінансово-правового регулювання - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів, на характер взаємозв'язків між ними. Правда це визначення у ваших підручниках доповнене уточненням, що знову ж таки абсолютизує роль держави у фінансових відносинах: «які застосовують органи державної влади та місцевого самоврядування під час регулювання цих відносин». Або міститься наступне визначення: метод фінансово-правового регулювання - це специфічний спосіб, за допомогою якого держава, орган місцевого самоврядування забезпечують необхідну їм поведінку учасників фінансових правовідносин.

Метод правового регулювання впливає на вибір способів встановлення прав та обов’язків суб’єктів і межах правовідношення, їх правове відношення по відношенню один до одного, а також на можливість використання тих чи інших засобів захисту прав учасників правовідносин. Головна роль у визначенні методу регулювання належить природі суспільних відносин (предмету* і ролі держави у суспільстві. Галузь фінансового права володіє специфічним методом правового регулювання, що поєднує в собі елементи імперативного та диспозитивного начал. 

Отже, основний метод фінансово-правового регулювання визначається більшістю науковців як імперативний – виявляють, нажаль, використовуючи практику тоталітарного режиму -  владними приписами одних учасників фінансових правовідносин до інших. Перші виступають від імені держави, органів місцевого самоврядування і наділені у зв'язку з цим відповідними владними повноваженнями. І як висновок вони зазначають, що метод фінансово-правового регулювання виражений у категоричній формі, яка не дозволяє зміни припису держави, органів місцевого самоврядування іншою стороною фінансових відносин.

Представники етатистського підходу виділяють наступні особливості основного (імперативного* методу фінансово-правового регулювання:

а* ним регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

б* одним із учасників фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноважених органів, яка дає односторонні владні приписи іншому учаснику, що зобов'язаний їх виконати;

в*  більшість владних приписів у сфері утворення, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів реалізується фінансово-кредитними та податковими органами, спеціально створеними для здійснення фінансової діяльності, які їх адресують різним галузевим міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям, громадянам тощо. У більшості випадків ці органи не знаходяться з іншими учасниками фінансових правовідносин, яким адресовані владні приписи, в адміністративному підпорядкуванні («по вертикалі»*. Учасники фінансових правовідносин взаємопов'язані і залежні від таких органів лише по лінії функцій фінансової діяльності[

Проте слід наголосити, що ми не підтримуємо даний підхід, оскільки чинне фінансове законодавство України та розвиток фінансово-правових досліджень у цій сфері визначають, що паралельно з основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів поєднуються інші методи (метод рекомендації, метод субординації, метод узгодження*. Ці методи набули широкого застосу­вання у зв'язку з розвитком місцевого самоврядування, підвищенням рівня самостійності підприємств, організацій у сфері публічних фінансів.

Крім того, відмінною особливістю методу фінансового права є можливість перенесення частини владних повноважень на юридичних та фізичних осіб, які не є відповідно державними органами і посадовими особами. Зокрема, при реалізації контрольних функцій держава наділяє відповідними повноваженнями не тільки державні органи, але і окремі категорії господарюючих суб’єктів. Наприклад, в силу статті 13 ,Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” комерційні банки наділені повноваженнями агентів валютного контролю. У відповідності з Постановою НБУ “Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” комерційні банки вправі здійснювати контроль за проведенням касових операцій господарюючих суб’єктів та операцій з готівкою.

Метод фінансового права містить наступні ознаки:

Перша : так званий, майновий аспект методу фінансового права проявляється в тому, що вектор його правового регулювання завжди направлений на підтримання стабільних відносин у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та національного доходу.

Друга : Переважна імперативність методу фінансового права дозволяє здійснювати правове регулювання одного з основних публічно-правових інтересів – публічних фінансів, забезпечуючи при цьому реалізацію соціально-економічних інтересів суспільства в цілому та окремих осіб зокрема.

Третя : Принцип збалансованого та ефективного управління публічними фінансовими ресурсами, здійснює безпосередній вплив на метод правового регулювання, що допускає певну самостійність владних суб’єктів у виборі форм та варіантів здійснення покладених на них фінансово-правових обов’язків, а також можливість наділення окремими владними повноваженнями господарюючих суб’єктів, а в окремих випадках і фізичних осіб.

Четверта : Поєднання імперативних та диспозитивних начал. Будь-яка галузь права, у тому числі й фінансове право, на усіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини з метою забезпечення необхідної поведінки учасників цих правовідносин: — припис (робіть лише так*;  - заборона (тільки так не робіть *; - дозвіл (робіть, як вважаєте за потрібне*. Специфіка методу фінансового права відображає унікальне поєднання способів правового регулювання: позитивного обов’язку, дозволу, заборони, погодження, правових рекомендацій, заохочення, договірно-правового регулювання.

П’ята : Досить приємно визнавати , що і класик радянського та пострадянського фінансового права  академік Л. К. Воронова, вказує, що фінансово-правовому регулюван­ню властиві крім імперативного й інші методи: метод субординації, метод угоди, метод ре­комендації і т. ін. У даний час вони набувають все більшого значен­ня. Це зумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відношень. Найбільш часто ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому або іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом влад­них розпоряджень. Проте, у цей час комплексний аналіз фінансового законодавства України дозволяє говорити про деякі винятки в засобах правового впли­ву на учасників фінансових правовідносин, тобто зміни в ряді випадків імперативного засобу впливу на диспозитивний[5].