70.Фінансово-правове регулювання ринків фінансових послуг.

Загальна лібералізація торгівлі у сфері фінансових послуг змушує країни виробляти фінансові послуги та обмінюватися ними на основі зіставних переваг. Прикладом цього може бути встановлений на рівні національних законодавств дозвіл на вход­ження іноземних банків, зокрема через їхні філії, до національ­них банківських систем. Так, з кінця 1990-х рр. філії іноземних банків (переважно європейських* було відкрито в Польщі, Че­хії, Болгарії, Литві, Словаччині, Латвії, Естонії тощо. В Україні філії іноземних банків стали частиною національної банківської системи з 2008 р., відколи країна ввійшла до СОТ. Розглядаючи ринки фінансових послуг та державне регулю­вання на цих ринках як предмет регулювання нормами фінан­сового права, необхідно розуміти багатоаспектність, комплекс­ність відносин, що виникають на таких ринках між їх суб'єктами. Тому межі втручання фінансово-правового регулювання у від­носини на ринках фінансових послуг, які є складовою правового регулювання публічних фінансів, потрібно чітко розуміти й базувати на предметі та ознаках  власне фінансового права. Слід визнати, що публічний характер правового регулювання публічних фінансів поширюється не лише на бюджетні або податкові відносини, на відносини стосовно здійснення публічних видатків або управ­ління чи обслуговування державного боргу, не тільки на відноси­ни щодо формування публічних фондів коштів (як бюджетних, так і позабюджетних* тощо. Правове регулювання публічних фінансів провадять і на національних та міжнародних ринках фінансових послуг. Разом із тим слід розуміти, що далеко не всі дії на ринках фінансових послуг підпадають під фінансово-правове регулювання. Більшість із них є предметом цивільно-правового або господарсько-правово­го регулювання. І тому, розглядаючи ту чи ту діяльність на ринку фінансових послуг як предмет правового регулювання, необхід­но чітко відмежовувати її предмет, і лише після цього застосову­вати правові засоби, притаманні певній галузі права. Загалом під фінансовою послугою чинне законодавство ро­зуміє операцію з фінансовими активами, яку здійснюють в ін­тересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. У випадках, передбачених законодавством, фінансові послуги надають за рахунок коштів, залучених від інших осіб з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансо­вих активів. Національний підхід щодо визначення фінансових послуг та фі­нансових інструментів, що обертаються на ринках фінансових по­слуг, цілком відповідає прийнятим міжнародним та європейським стандартам у цій сфері. Зокрема, Директива 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про ринки фінансових інструментів», що вносить зміни до Директив Ради 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС та Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради і припиняє дію Директиви Ра­ди 93/22/ЄЕС від 21.04.2004 р., спрямовує свою регуляторну дію на створення цілісного фінансового ринку, на якому інвестори ефектив­но захищені й забезпечується охорона ефективності та цілісності всього ринку; встановлює загальні регуляторні вимоги щодо інвести­ційних компаній, ліцензованих на території ЄС, та вимоги, що регу­люють функціонування регульованих ринків й інших торговельних систем, для запобігання напівпрозорості чи розколу на одному ринку внаслідок підриву ефективного функціонування європейської фінан­сової системи загалом. Під фінансовими інструментами Директива розуміє: (1* цінні па­пери, що підлягають обігу; (2* інструменти грошового ринку; (3* цін­ні папери інститутів спільного інвестування; (4*—(7*, (10*: опціони, ф'ючерси, свопи, форвардні відсоткові угоди та будь-які інші деривативні контракти стосовно цінних паперів, товарів тощо; (8* деривативні інструменти для передачі кредитного ризику; (9* фінансові ко­нтракти щодо різниці. Директива містить перелік послуг з інвестування та види інвести­ційної діяльності, зокрема прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше фінансових інструментів; виконання замовлень від імені клієнтів; здійснення операцій за власний рахунок; управління активами; консультування з інвестування; андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на основі твердих зобов'язань; розміщення фінансових інструментів без твер­дих зобов'язань; керування багатосторонніми торговельними засоба­ми. Директива визначає критерії прозорості й інтегрованості фінан­сового ринку. В Україні, відповідно до статей 1 та 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-НІ (зі змінами*, до фінансових послуг та операцій з фінансовими активами належать: випуск пла­тіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо їх подальшого повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику (й на умовах фінансового кредиту*; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування й накопичувального пенсійного страхування; торгівля цінними паперами; факторинг. До фінансових послуг можна зараховува­ти також інші операції, що відповідають визначеним вище кри­теріям. Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а у випадках, коли це прямо передбачено законом, і фізичним особам-суб'єктам підприєм­ницької діяльності. Надання фінансових послуг переважно є виключним видом діяльності фінансової установи. Дане об­меження, як і решта обмежень щодо надання окремих фінан­сових послуг, закріплено в законах про діяльність відповідних фінансових установ та нормативно-правових актах державних органів, що регулюють ринки фінансових послуг. Разом із тим у нормативно-правових актах може передбачатися можливість надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статутом не є фінансовими установами. У та­кому разі відповідно до законодавства фінансові послуги надаватимуть суб'єкти підприємницької діяльності на підставі дого­вору. Під ринками фінансових послуг розуміють сферу діяль­ності учасників ринків фінансових послуг із метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінан­сових послуг належать професійні послуги на ринках банків­ських, страхових, інвестиційних послуг, операцій із цінними па­перами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. У широкому розумінні фінустановами є установи, організа­ції, що займаються рухом, інвестуванням або кредитуванням грошових коштів, діяльністю з фінансовими інструментами або наданням фінансових послуг. Фінансові установи входять до фінансової системи держави і виконують операції з фінансо­вими ресурсами, беруть участь у здійсненні або регулюванні фі­нансових відносин та зв'язків. За ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа — це юридич­на особа, яка надає одну чи кілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру, встановленого законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбар­ди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститу­ти спільного інвестування (корпоративні й пайові інвестиційні фонди* та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг з урахуванням вимог антимо-нопольного законодавства та законодавства про захист від не­добросовісної конкуренції. За чинним законодавством, фінансові установи можуть ство­рюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо зако­ни з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Наприклад, ЗУ «Про банки і банківську діяльність» закріплює, що банки можна ство­рювати у формі акціонерного товариства або кооперативного банку (ст. 6*. Корпоративні інвестиційні фонди, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди*», створюють у формі відкрито­го акціонерного товариства. Особа набуває статусу фінансової установи лише після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру. Такими є Державний реєстр фінансових установ, Державний реєстр банків тощо. Публічні аспекти організації діяльності на ринках фінансо­вих послуг передусім полягають у сфері організації та здійснен­ня державного регулювання таких ринків. Чинне законодавство визначає як мету державного регу­лювання ринків фінансових послуг в Україні: 1* провадження єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; 2* захист інтересів споживачів фінансових послуг; 3* створення сприятливих умов для розвитку та функціону­вання ринків фінансових послуг; 4*  надання умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; 5* забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг і захисту прав їх учасників; 6* дотримання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; 7*  запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; 8* контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; 9* сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фі­нансових послуг. Реалізація зазначених цілей на практиці передбачає застосу­вання правового інструментарію, серед якого провідне місце по­сідають механізми та способи правового регулювання, визначе­ні нормами фінансового права. Водночас певний регулювальний вплив на функціонування ринків фінансових послуг чинять норми господарського права (наприклад, стосовно запобігання монополізації та недопущення недобросовісної конкуренції* й адміністративного права. Зрозуміло і те, що власне фінансові послуги будуються, переважно, на цивільно-правових засадах. Державне регулювання діяльності з надання фінансових по­слуг здійснюється шляхом: 1* ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцен­зування діяльності з надання фінансових послуг; 2* нормативно-правового регулювання діяльності фінансо­вих установ; 3* нагляду за діяльністю фінансових установ; 4* застосування уповноваженими державними органами за­ходів впливу; 5* інших заходів із державного регулювання ринків фінан­сових послуг. Органами, що здійснюють державне регулювання ринків фі­нансових послуг, є: •  Національний банк України — щодо ринку банківських послуг; •  Національна комісія з регулювання ринків фінансових по­слуг України — щодо інших ринків фінансових послуг; •  Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України — щодо ринків цінних паперів та похідних цінних па­перів. • Антимонопольний комітет України й інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансо­вих послуг та отримують від них інформацію у межах повнова­жень, визначених законом. Між органами, що здійснюють державне регулювання на ринку фінансових послуг, налагоджено відповідну координацію діяльності та організовано постійну співпрацю.

71.Правовий статус та повноваження НБУ як регулятора на ринку фінансових послуг.

Правове положення НБУ визначається Конституцією України (ст. ст. 99, 100), Законом України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодавством.

Вище згаданий Закон закріплює статус центробанку як особливого центрального органу державного управління. Нацбанк є підзвітним Верховній Раді України, Президенту України і незалежним від органів державної влади. При цьому підзвітність НБУ означає:

1* призначення на посаду та звільнення Голови НБУ Верховною Радою України за поданням Президента України (конституційною більшістю голосів*;

2* призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради НБУ;

3* призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради НБУ;

4* доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність НБУ;

5* надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

у системі органів виконавчої влади він має автономний статус, діє самостійно і не залежить від органів державної влади при вирішенні питань, що входять до компетенції центрального банку. Такий правовий статус Національного банку забезпечує йому самостійність у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, сприяє запобіганню неконтрольованої емісії грошей, обмеженню фінансування бюджетного дефіциту (ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України*. Свою діяльність НБУ будує на принципах законності, незалежності, підзвітності, економічної самостійності, спеціальної правоздатності, організації на базі державної власності тощо. Нацбанк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках — також за рахунок Державного бюджету України. Спеціальна правоздатність центробанку реалізується через заборону Нацбанку: бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності банку і його установ; здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає його функціям. Статутний капітал НБУ є державною власністю, він становить 10 млн гривень і може бути змінений за рішенням Ради НБУ, джерелами його формування є доходи кошторису НБУ, а за необхідності Державний бюджет України.

Нацбанк як юридичну особу наділено всіма ознаками юридичних осіб, зокрема відокремленим майном, що є об'єктом права державної власності й перебуває у його повному господарському віданні.

Не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями НБУ

У НБУ на рахунках Держказначейства України КМУ зберігає кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів. Принцип діяльності без мети отримати прибуток, він слугує суспільним цілям, регулюючи параметри грошово-кредитного ринку. Можливість одержувати доходи надає Нацбанку подвій правового статусу — як суб'єкта господарської діяльності та як особливого органу державного управління.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Серед усіх завдань та функцій центрального банку діяльність у сфері грошово-кредитної політики є визначальною. Відповідно до ст. 99 Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, на виконання якої НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також:, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Чинне банківське законодавство розмежовує поняття «функція» і «повноваження». НБУ є державним органом управління банківською діяльністю, доцільно розглянути його функції як напрями управління банківською системою. У науці фінансового права пропонується розглядати функції НБУ як складові механізму управління фінансами. Банківські функції мають різноманітний зміст. Крім управської функції, є наступні функції: організаторська, централізована, представницька, страхового посередника, надання кредитів та управління операціями, пов’язаннями з кредитуванням, банківського нагляду.

Залежно від напрямку діяльності центрального банку виділяють функцію:

-господарської діяльності

-адміністративні функції

які, у свою чергу, поділяються науковцями на

*організаторську функцію

* функцію захисту інтересів вкладників та інших кредиторів комерційних банків

НБУ реалізує владні повноваження у двох правових формах:

1.адміністративній

поділяється на три наступні функції:

-реєстраційну і ліцензійну

-обмежену

-контрольну.

2. індикативній

Визначають основні і додаткові функції центрального банку:

1.До основних належать:

*регулюючі

1* управління сукупним грошовим обігом у державі;

2* регулювання грошово-кредитної сфери;

3* регулювання попиту та пропозиції на кредит

*контрольні

1* здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

2* організацію системи банківського нагляду;

3* проведення валютного контролю.

*обслуговуючі

1* в організації платіжно-розрахункових відносин усередині системи;

2* у виконанні центральним банком ролі агента уряду

2. Додаткові функції центрального банку безпосередньо не пов’язані з проведенням монетарної політики

1*надання послуг клієнтурі через установлення кореспондентських відносин з іншими банками, 2*представництво держави в міжнародних відносинах, де співробітництво здійснюється між центральними банками;

3*відстеження тенденцій розвитку попиту та пропозиції на грошові активи

Банківська система діє всередині фінансово-кредитної системи, і функції центрального банку стосовно кредитної системи можна розглядати як прояви функцій:

1.першого рівня (основні (базові))

* функцію монопольної емісії готівки та організації грошового обігу,

*функцію реалізації грошово-кредитної політики,

*функцію «банку банків»,

*функцію «банкіра уряду»

2.другого рівня (додаткові)

* проведення аналітичних та статистичних досліджень

ст. 7 Закону України про НБУ містить 29 функції, які за змістом можна поділити на

1.До правотворчих функцій належать:

– розробка Основних засад грошово-кредитної політики та її проведення;

– встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

– визначення системи, порядку і форми платежів, у тому числі між банками;

– повноваження з внесення у встановленому порядку пропозицій щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

– визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті тощо.

2. Організаційні функції

-реєстрація і ліцезування

-ведення реєстру

3. економічна функція

-монопольна емісія національної валюти

- кредитором останньої інстанції длябанків й організовує систему рефінансування, складає платіжний баланс

4. Методологічна функція

-методологічне забезпечення системи грошово-кредитної банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу,

-методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю.

5.Контрольна функція

-банківського регулювання

-нагляду,

-здійснення валютного контролю.

6. Міжнародна функція

-представлення інтересів України в центральних банках інших держав

Банківське регулювання як основна функція НБУ передбачає діяльність з правотворчості, організаційну, економічну та інші види діяльності.

За фінансово-правовим призначенням діяльності НБУ функції поділяються на

1.Публічні функції НБУ поділяються на

-основні (функції банківського регулювання)

-інші (правотворчі, методологічні, організаційні, економічні, міжнародні, контрольні).

2.Не публічні функції, тобто внутрішньо-управлінські, притаманні НБУ як суб’єкту керування власними структурними підрозділами та організаціями.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, належних до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Такі акти видають у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, затверджуваних постановами Правління Національного банку.

Національний банк утворює основні фонди та фонди загального призначення. Основними фондами Національного банку є статутний і резервний. Статутний фонд є забезпеченням зобов'язань Національного банку. Резервний фонд використовується для покриття балансових втрат Національного банку. До фондів загального призначення НБУ відносяться:

1* спеціальний резервний фонд переоцінки активів і пасивів золотовалютного резерву;

2* резерв для переоцінки власності банку;

3* резерв на покриття змін обмінного курсу;

4* інші фонди (включаючи фонди пенсійного забезпечення та медичного страхування*.

Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

1* надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за обліковою ставкою, встановленою Національним банком України;

2* здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;

3* купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;

4* відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

5* купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

6* зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

7* розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією.

72. Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: правовий статус, повноваження.

Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг виконує державне регулювання діяльності небанківських фінансових установ. Вона є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Створена на виконання положень ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» згідно з Указом Президента від 23 листопада 2011 року, яким було затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

В межах своїх контрольно-наглядових повноважень Комісія здійснює:

1* державне регулювання і нагляд зі діяльністю небанківських фінустанов;

2* здійснює реєстрацію фінустанов і ведення Державного реєстру;

3* визначає порядок ведення реєстру аудиторів, яким надано право проводити аудиторські перевірки фінустанов;

4* ліцензує діяльність фінустанов, затверджує ліцензійні умови діяльності з надання фінансових послуг і порядок контролю за їх дотриманням;

5* встановлює критерії та нормативи щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості та ризиковості операцій;

6* додержання правил надання фінансових послуг;

7* порядок створення, формування і використання резервних та інших фондів фінустанов.

В межах повноважень видає накази та розпорядження. Має право застосовувати заходи впливу (штрафи, зупиняти дію чи анулювати ліцензію, порушувати питання про ліквідацію фінустанови*.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг*, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань:

1* аналізує стан і тенденції розвитку ринків фінансових послуг, розробляє пропозиції щодо формування державної політики у сфері фінансових послуг;

2* узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

3* здійснює моніторинг руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг;

4* здійснює відповідно до законодавства державне регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державної казначейської служби України та державних цільових фондів*;

5* здійснює нагляд на консолідованій основі за небанківськими фінансовими групами, переважна діяльність у яких здійснюється фінансовими установами, нагляд за якими здійснює Нацкомфінпослуг;

6* здійснює державне регулювання та контроль за діяльністю бюро кредитних історій;

7* надає висновки про віднесення операцій до певного виду фінансових послуг;

8* здійснює реєстрацію фінансових установ та саморегулівних організацій учасників ринків фінансових послуг;

9* веде: Державний реєстр фінансових установ; у визначених нею випадках реєстри осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги; Єдиний реєстр бюро кредитних історій; Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків*; Державний реєстр страхових та перестрахових брокерів, видає свідоцтва про включення зазначених брокерів до такого реєстру; Реєстр саморегулівних організацій учасників ринків фінансових послуг; Реєстр аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, та визначає порядок його ведення;

10* визначає вимоги до документів, що подаються для реєстрації Нацкомфінпослуг фізичними та юридичними особами;

11* встановлює форму витягу про виключення юридичної особи з Державного реєстру фінансових установ;

12* видає фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідні дозволи, а також ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг;

13* затверджує умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, для якої необхідно отримання відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок здійснення контролю за дотриманням зазначених умов;

14* видає ліцензії на провадження діяльності, пов'язаної із збиранням та використанням інформації, яка складає кредитну історію;

15* затверджує ліцензійні умови провадження господарської діяльності, пов'язаної із збиранням та використанням інформації, яка складає кредитну історію, та порядок здійснення контролю за дотриманням таких умов;

16* встановлює плату за реєстрацію документів і видачу ліцензій відповідно до законів з питань регулювання ринків фінансових послуг;

17* встановлює обмеження щодо суміщення надання певних видів фінансових послуг;

18* визначає критерії та нормативи ліквідності, капіталу і платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, дотримання правил надання фінансових послуг, а також інші показники і вимоги, що обмежують ризики, пов'язані з проведенням операцій з фінансовими активами;

19* затверджує методику формування небанківськими фінансовими установами, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, резервів для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій*, придбаними цінними паперами (в тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю*, іншими активними операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії;

20* встановлює у передбачених законом випадках порядок формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

21* здійснює сертифікацію осіб на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи;

22* визначає в межах своїх повноважень можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами;

23* встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо такі вимоги не визначені законом;

24* встановлює вимоги щодо програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаного з наданням фінансових послуг;

25* встановлює правила підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ за напрямами здійснення нагляду;

26* розробляє відповідно до національних положень (стандартів* бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування під час ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності у фінансових установах;

27* встановлює порядок розкриття інформації та складення звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства;

28* здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг;

29* встановлює умови та порядок проведення внутрішнього аудиту (контролю* у фінансових установах;

30* встановлює порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі ( z2190-12

31* приймає рішення про погодження або відмову у видачі письмового погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі;

32* призначає довірену особу, якій передається право брати участь у голосуванні, в разі виявлення факту набуття особою істотної участі у фінансовій установі або збільшення особою своєї істотної участі без отримання письмового погодження;

33* погоджує відповідальну особу небанківської фінансової групи, а до такого погодження та в разі, якщо за висновком Нацкомфінпослуг відповідальна особа, визначена фінансовою групою, не спроможна належним чином забезпечити виконання функцій відповідальної особи, приймає рішення вважати відповідальною особою фінансову установу - учасника групи з найбільшим значенням активів за останній звітний квартал;

34* визначає порядок подання інформації про існування небанківської фінансової групи, в тому числі структуру власності такої групи та види діяльності її учасників;

35* встановлює професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів фінансових установ;

36* проводить у межах своїх повноважень самостійно або разом з іншими уповноваженими органами виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ;

37* встановлює у визначених законом випадках кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на ринках фінансових послуг;

38* визначає у межах своїх повноважень періодичність інспектування фінансових установ, їх споріднених та афілійованих осіб;

39* встановлює згідно із законом порядок та умови застосування заходів впливу;

40* у разі порушення законодавства про фінансові послуги накладає адміністративні стягнення за правопорушення та застосовує відповідно до закону заходи впливу;

41* приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження (приписи* щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів;

42* звертається до бюро кредитних історій з письмовим застереженням щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для його усунення;

43* надсилає: правоохоронним органам матеріали стосовно фактів, які містять ознаки правопорушень, застосування заходів впливу щодо яких не входить до компетенції Нацкомфінпослуг; органам Антимонопольного комітету України матеріали про факти, які містять ознаки порушень антимонопольного законодавства;

44* повідомляє Національний банк України та Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку про спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків;

45* забезпечує доступ Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку до власної інформаційної бази даних, що ведеться з метою регулювання ринків фінансових послуг;

46* проводить разом із Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку один раз на квартал або на вимогу одного з керівників зазначених органів оперативні наради з питань забезпечення співпраці та координації своєї діяльності;

47* визначає порядок реєстрації, ліцензування, ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них;

48* здійснює реєстрацію філій страховиків-нерезидентів;

49* визначає порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів, за винятком страхових та перестрахових брокерів - нерезидентів;

50* затверджує форму повідомлення страхового та/або перестрахового брокера - нерезидента про намір провадити діяльність на території України;

51* затверджує перелік посередницьких послуг у сфері страхування та перестрахування;

52* визначає порядок формування статутного (складеного* капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю;

53* встановлює вимоги до гарантійного депозиту філій страховиків-нерезидентів;

54* затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди;

55* встановлює методику формування страхових резервів із страхування життя;

56* встановлює правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя;

57* встановлює обсяги страхових зобов'язань залежно від виду договору страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя;

58* визначає порядок та умови ведення персоніфікованого (індивідуального* обліку договорів страхування життя;

59* встановлює за погодженням із Національним банком України розміри кредитів, що можуть надаватися страховиками, які здійснюють страхування життя, порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори страхування життя, а також порядок формування резерву для покриття можливих втрат;

60* визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які мають право проводити актуарні розрахунки, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення таких розрахунків;

61* визначає характеристики та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування;

62* реєструє під час видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування прийняті страховиком правила страхування для такого виду, а також зміни та/або доповнення до цих правил;

63* здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

64* встановлює особливості забезпечення правонаступництва щодо укладення договорів страхування в разі реорганізації страховика;

65* затверджує методику визначення звичайної ціни страхового тарифу;

66* встановлює: вимоги до рейтингу фінансової надійності (стійкості* страховиків та перестраховиків-нерезидентів;вимоги до порядку укладення договорів із страховиками-нерезидентами; порядок провадження на території України посередницької діяльності з укладення договорів страхування із страховиками-нерезидентами та визначає відповідні вимоги;

67* затверджує порядок реєстрації договорів перестрахування;

68* визначає порядок підтвердження перестраховими брокерами здійснення за їхньою участю перестрахування у перестраховика-нерезидента, рейтинг фінансової надійності (стійкості* якого відповідає встановленим вимогам;

69* переглядає з урахуванням рівня інфляції та індексу споживчих цін розміри лімітів відповідальності страховика за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

70* затверджує за поданням Моторного (транспортного* страхового бюро України: технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання, обліку типових полісів і зразки договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; зразок і технічний опис спеціального знака, що видається страхувальнику при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та порядок його заповнення і використання; положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; розмір базового страхового платежу та коригуючі коефіцієнти, що застосовуються під час обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; максимальні розміри страхової виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України; порядок реєстрації страхових агентів у Моторному (транспортному* страховому бюро України для здійснення посередницької діяльності з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

71* визначає порядок укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон України;

72* встановлює порядок залучення Моторним (транспортним* страховим бюро України аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, уштаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхового випадку, розміру збитків та перевірки дій страховика;

73* погоджує статут Моторного (транспортного* страхового бюро України;

74* виконує функції Координаційної ради Моторного (транспортного* страхового бюро України у разі, коли повноважне засідання Координаційної ради не скликається протягом 120 днів або Координаційна рада не спроможна в установлений строк прийняти рішення з певного питання;

75* затверджує перелік внутрішніх положень та процедур, які повинна розробити та затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності;

76* визначає особливості створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності об'єднаної кредитної спілки;

77* затверджує перелік державних цінних паперів, які придбаває кредитна спілка;

78* встановлює правила здійснення депозитних операцій для депозитів (внесків* до кредитних спілок;

79* приймає рішення про надання одній із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок статусу саморегулівної організації кредитних спілок - членів асоціації, погоджує статут і внутрішні положення такої організації у частині виконання делегованих Нацкомфінпослуг функцій, здійснює моніторинг їх виконання та в разі необхідності припиняє або відкликає відповідні повноваження, втому числі позбавляє асоціацію кредитних спілок статусу саморегулівної організації;

80* здійснює нагляд та регулювання діяльності управителів фондів фінансування будівництва, управителів фондів операцій з нерухомістю, фінансових установ, які проводять операції з іпотечного кредитування, є емітентами іпотечних сертифікатів та суб'єктами управління іпотечними активами;

81* разом із центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства встановлює порядок підготовки та надання звітності забудовником управителю фонду фінансування будівництва за кожним об'єктом будівництва;

82* встановлює порядок проведення прилюдних торгів із продажу іпотечних активівта у визначених законодавством випадках призначає такі торги;

83* встановлює порядок ведення обліку іпотечного покриття та операцій з ним;

84* встановлює порядок та умови поновлення емісії іпотечних сертифікатів, що призупинена Нацкомфінпослуг;

85* доводить до відома власників іпотечних сертифікатів рішення суду про заміну управителя іпотечними активами, пропонує власникам сертифікатів, які відповідають установленим законом вимогам до управителя, подати пропозиції щодо виконання ними функцій управителя, призначає тимчасового розпорядника платежів із числа працівників Нацкомфінпослуг та погоджує передачу функцій розпорядника платежів власникові іпотечних сертифікатів;

86* здійснює відповідно до законодавства державний нагляд та контроль у системі накопичувального пенсійного забезпечення за діяльністю недержавних пенсійних фондів, адміністраторів пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ;

87* здійснює контроль за дотриманням законодавства в накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, за достовірністю інформації, що надається та оприлюднюється суб'єктами цієї системи;

88* встановлює строки та вимоги до розкриття інформації та складення звітності учасниками ринків фінансових послуг - суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

89* визначає спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики і Пенсійним фондом України порядок обміну інформацією між Пенсійним фондом України та адміністраторами недержавних пенсійних фондів - суб'єктів другого рівня системи пенсійного забезпечення;

90* визначає порядок сплати зберігачем учаснику накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пені у разі порушення зберігачем строку перерахування коштів для оплати учасником накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування договору страхування довічної пенсії;

91* встановлює спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики та за погодженням з Антимонопольним комітетом України порядок обрання територіальним органом Пенсійного фонду України або адміністратором недержавного пенсійного фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 )страхової організації для самостійного укладання територіальним органом Пенсійного фонду України або адміністратором недержавного пенсійного фонду з такою страховою організацією договору страхування довічної пенсії з установленим періодом у разі відмови учасника накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування від укладення такого договору;

92* визначає за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики середні показники страхових тарифів за договорами страхування довічної пенсії;

93* встановлює спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики та Антимонопольним комітетом України порядок визначення страхових організацій, з якими Пенсійний фонд України або відповідний недержавний пенсійний фонд - суб'єкт другого рівня системи пенсійного забезпечення укладає договір страхування довічної пенсії;

94* оприлюднює на власному веб-сайті інформацію про розміри страхових тарифів за договорами страхування довічних пенсій за рахунок коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та розрахункові розміри довічних пенсій залежно від пенсійного віку за такими договорами, ставки інвестиційного доходу, що застосовуються для розрахунку довічних пенсій, поточний фінансовий стан страхових організацій;

95* визначає мінімальну суму коштів, необхідну для оплати договору страхування довічної пенсії;

96* встановлює за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики порядок оплати договору страхування довічної пенсії;

97* визначає форму інформації про стан накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що надається виконавчою дирекцією Пенсійного фонду України;

98* встановлює вимоги до аудиторів, які здійснюють аудит суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення, а за погодженням з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Міністерством фінансів України - до аудиторів, які проводять аудиторську перевірку суб'єктів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

99* встановлює порядок визначення суми коштів, що належить кожному з учасників накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

100* визначає за погодженням із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку процедуру обчислення чистої вартості пенсійних активів і чистої вартості одиниці пенсійних активів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та кількості одиниць пенсійних активів такої системи;

101* надає Пенсійному фонду України інформацію про показники діяльності страхових організацій, зокрема такі, що використовуються під час проведення розрахунку довічних пенсій;

102* щоквартально розраховує середньозважений показник зміни чистої вартості одиниці пенсійних активів та оприлюднює таку інформацію в установленому Нацкомфінпослуг порядку;

103* порушує за погодженням із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку перед радою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення питання щодо заміни особи, яка здійснює управління пенсійними активами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування такого фонду, у разі якщо в результаті діяльності такої особи зміна чистої вартості одиниці пенсійних активів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування у пенсійному фонді зменшилася протягом останнього року більш як на 10 відсотків;

104* оприлюднює в установленому нею порядку перелік недержавних пенсійних фондів - суб'єктів другого рівня системи пенсійного забезпечення, яким видана ліцензія на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування;

105* оприлюднює інформацію про страхові організації, які здійснюють страхування довічних пенсій за рахунок коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в тому числі показники, що застосовуються ними для розрахунку довічних пенсій;

106* надає роз'яснення відповідно до своєї компетенції з питань здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду;

107* встановлює порядок оприлюднення інформації про послуги з недержавного пенсійного забезпечення, яка підлягає оприлюдненню, та визначає вимоги до складу такої інформації;

108* визначає форму та обсяг інформації про діяльність суб'єктів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що підлягає офіційному оприлюдненню, а також визначає його періодичність;

109* встановлює форму та вимоги до інформації про накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка підлягає оприлюдненню, та визначає порядок її оприлюднення;

110* у разі порушення вимог законодавства про накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування надсилає виконавчій дирекції Пенсійного фонду України повідомлення про необхідність усунення фактів порушення законодавства про накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

111* визначає порядок подання адміністратором недержавного пенсійного фонду інформації про виконання вимог щодо укладення договорів про адміністрування недержавного пенсійного фонду, про управління активами недержавного пенсійного фонду, про обслуговування недержавного пенсійного фонду зберігачем;

112* встановлює вимоги до пам'ятки з роз'ясненнями основних положень пенсійного контракту, а також до витягу з основних положень статуту недержавного пенсійного фонду;

113* встановлює форму виписки з індивідуального пенсійного рахунку учасника недержавного пенсійного фонду;

114* встановлює форму заяви учасника недержавного пенсійного фонду про вік, після досягнення якого учасник має право на отримання пенсійної виплати;

115* встановлює порядок заснування представництв, філій та інших відокремлених підрозділів адміністратора недержавного пенсійного фонду;

116* затверджує методику визначення розмірів пенсійних виплат недержавних пенсійних фондів;

117* встановлює граничні тарифи на оплату послуг з адміністрування недержавного пенсійного фонду, а також визначає розмір оплати послуг призначеного тимчасового адміністратора недержавних пенсійних фондів;

118* встановлює порядок обчислення суми пенсійних коштів та порядок їх перерахування до інших фінансових установ, які надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення, затверджує методику обчислення витрат адміністратора недержавного пенсійного фонду на переведення пенсійних коштів та встановлює порядок сплати пені зазначеним адміністратором за несвоєчасне перерахування пенсійних коштів;

119* погоджує склад ради недержавних пенсійних фондів та зміни у її складі;

120* встановлює за погодженням із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку правила підготовки інвестиційних декларацій недержавних пенсійних фондів, вимоги до таких декларацій, порядок їх реєстрації та внесення до них змін;

121* встановлює порядок: реєстрації статутів недержавних пенсійних фондів, пенсійних схем та внесення змін до зазначених документів; ведення персоніфікованого обліку учасників недержавних пенсійних фондів; проведення зборів засновників недержавного пенсійного фонду шляхом опитування; обчислення адміністратором недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня чистої вартості пенсійних активів, у тому числі чистої вартості пенсійних активів накопичувальної системи пенсійного страхування, чистої вартості одиниці пенсійних активів; отримання від Нацкомфінпослуг адміністратором недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня безоплатної інформації про показники, що застосовуються для розрахунку довічних пенсій;

122* реєструє інвестиційні декларації недержавних пенсійних фондів;

123* реєструє статути та пенсійні схеми недержавних пенсійних фондів, а також зміни до них;

124* приймає відповідно до закону рішення за порядком денним зборів засновників недержавного пенсійного фонду в разі, коли такі збори не відбулися;

125* визначає порядок тимчасового призначення адміністратора недержавного пенсійного фонду;

126* встановлює у визначених законодавством випадках порядок реорганізації недержавних пенсійних фондів, утворення та функціонування ліквідаційної комісії, її склад та повноваження, а також процедуру ліквідації кожного окремого недержавного пенсійного фонду;

127* встановлює порядок переведення в разі ліквідації недержавного пенсійного фонду пенсійних коштів учасниківфонду до інших недержавних пенсійних фондів, страхових організацій або на пенсійні депозитні рахунки;

128* встановлює за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики та Антимонопольним комітетом України порядок перерахування пенсійних коштів учасника накопичувальної системи пенсійного страхування, облікованих на його індивідуальному пенсійному рахунку у пенсійному фонді - суб'єкті другого рівня, що ліквідується, за його бажанням до Накопичувального пенсійного фонду або до іншого пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня;

Нацкомфінпослуг як колегіальний орган та її апарат становлять систему органів Нацкомфінпослуг, яку очолює Голова Нацкомфінпослуг.

Територіальні управління не мають статусу юридичної особи та діють на підставі положень, що затверджуються Нацкомфінпослуг.

Нацкомфінпослуг як колегіальний орган утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Нацкомфінпослуг.

Голова та члени Нацкомфінпослуг призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу.

Термін повноважень Голови та члена Нацкомфінпослуг становить шість років. Одна й та ж особа не може бути Головою та/або членом Нацкомфінпослуг більше двох термінів підряд.

Нацкомфінпослуг набуває повноважень з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.

(Выбирайте любые полномочия)

73. Банківська діяльність і банківська система України.

Банківську діяльність, яка є досить широким поняттям, слід розглядати як один з елементів правового регулювання публічних фінансів. До банківської діяльності належить комплекс із трьох ос операцій:

1* прийняття грошових вкладів від клієнтів;

2* надання клієнтам позичок і створення нових платіжних за;

3* здійснення розрахунків між клієнтами.

Ці операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності. У правовому розумінні банківська діяльність є сукупніс правових дій, проваджених певними суб'єктами у формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і опе, спрямованих на отримання прибутку. Законодавець визначає банківську діяльність як - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність із певною специфікою і певними, притаманними лише їй, особливими рисами.

Банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального суб'єкта — банку або кредитної організації та спеціального об'єкта — фінансових інструментів (грошей у безготівковому й готівковому вигляді, цінних паперів, валютних цінностей*. У банківських правовідносинах завжди безпосередньо або опосередковано бере участь держава. І ще одна риса — відсутність вільного вибору в сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах.

Публічна діяльність НБУ – це фінансова діяльність, що регулюється фінансово-правовими нормами щодо формування та проведення грошово-кредитної та валютної політики в державі, будови, функціонування та контролю банківської системи з метою стабільної й ефективної організації використання публічних грошових фондів і створення сприятливих умов для розвитку грошового ринку України.

Банківська система — складова фінансової системи держави, що підпадає під загальну дію економічних законів, чинних у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету і завдання.

Банківська система є складовою кредитної системи держави й становить сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи і єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період*.

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка базується на взаємовідносинах між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — відносини підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє, і низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає змогу враховувати інтереси двох категорій клієнтів — комерційних банків і урядових структур, причому перевагу віддають функціям «банк банків» та управлінню діяльністю банківських установ із метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Банківська система України складається з Національного банкуУкраїни та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.

74. Види банків в Україні, порядок їх створення, державної реєстрації та ліцензування.

Зазвичай під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право надавати сукупно такі банківські послуги: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття й обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків, та ін. Банк, як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати сукупно такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків(ЗУ «Про банки та банківську діяльність»)

Банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

o Державні(100%статутного капіталу належить державі);

o акціонерні;

o кооперативні.

2. За масштабами операцій:

o роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

o оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

o міжнародні;

o регіональні;

o банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

o спеціалізовані;

o універсальні.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».

За формою власності банки можуть бути державними або заснованими на приватній чи змішаній формі власності.

В Україні можна засновувати й кооперативні банки, їх створюють за принципом територіальності, вони поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області* кооперативного банку - не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року довести їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

В Україні функціонують два державні комерційні банки: Український експортно-імпортний банк та Ощадний банк України. Решта мають статус акціонерних товариств. Хоча у деяких із них частка держави становить більше 99% (Банк "Київ , Родовід банк ), вони не є повністю державними.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

В Україні поширеними є кишенькові (кептивні) банки. Такий банк як елемент фінансо-промислової групи (ФПГ) виступає кліринговим центром для операцій групи, а також залучає на вигідних умовах кошти на фінансовому ринку.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані, зокрема ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать:

1* залучення у вклади (депозити* коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2* відкриття та ведення поточних (кореспондентських* рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3* розміщення залучених у вклади (депозити*, у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків* фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами* агентських договорів.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо: 1* інвестицій; 2* випуску власних цінних паперів; 3* випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4* зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду* індивідуального банківського сейфа; 5* інкасації коштів та перевезення валютних цінностей; 6* ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій*; 7* надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет* та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного* забороняється залучати вклади (депозити* від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні. Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій*.

Пасивні операції покликані залучати кошти. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина — депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видають на вимогу вкладника в будь-який час* та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установлений термін*.

Комісійні операції — це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками*, за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів.

банківська група - група юридичних осіб, які мають спільного контролера, що складається: - з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами; - з двох або більше фінансових установ та в якій банківська діяльність є переважною.

банківська холдингова компанія та компанія з наданнядопоміжних послуг, зазначається, що вони мають спільного контролера з учасниками банківської групи, входять до складу банківської групи.

Переважна діяльність у групі є банківською, якщо сукупне середньоарифметичне значення активів банків (банку* - учасників (учасника* банківської групи за останні чотири звітних квартали становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.

Асоціація (спілка* банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації (спілки*.

Банки можуть засновувати резиденти України, за участю нерезидентів або лише нерезиденти. Відповідно до вимог НБУ, банки мають створювати такі цільові фонди коштів: 1* фонд для покриття можливих кредитних ризиків; 2* фонд для покриття ризиків від сумнівної дебіторської заборгованості;

3* фонд гарантування вкладів населення;

4* фонд зниження ризиків у роботі з цінними паперами.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі КМУ або уповноважених ним органів (не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації*. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим від 120 мільйонів гривень. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел, забороняється використовувати для його формування бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.

Державна реєстрація банків здійснюється відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління Національного банку України № 306 від 08.09.2011 р. Про затвердження положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011р.

Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи. Для погодження статуту цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про погодження статуту такі документи: 1* протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір про створення банку або рішення про створення державного банку; 2* статут банку; 3* копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку; 4* документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про: ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність; фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про майновий стан засновника - фізичної особи; наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу; 5* документи, що засвідчують повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу; 6* відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України; 7* відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи; 8* відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є керівником та/або контролером; 9* копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 10* висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України; 11* копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи додатково подає Національному банку України документи щодо засновників - іноземних юридичних осіб та щодо засновників - фізичних осіб - іноземців.

Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів. Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеномуЗаконом «Про банки та банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для отримання банківської ліцензії подає Національному банку України разом із заявою про видачу банківської ліцензії такі документи: 1* копію свідоцтва про державну реєстрацію; 2* копію статуту з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи; 3* копії зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного* розміщення акцій та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій (для банку, що створюється у формі публічного акціонерного товариства*; 4* відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів*, ревізійної комісії; 5* відомості за формою, визначеною Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про: наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів*, у тому числі голови правління, їх професійну придатність та ділову репутацію; професійну придатність головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту; ділову репутацію членів спостережної ради, головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту; наявність організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для забезпечення надання банківських та інших фінансових послуг, банківського обладнання, комп'ютерної техніки, програмного забезпечення, приміщень, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України; 6* копії внутрішніх положень банку, що регламентують надання банківських та інших фінансових послуг, визначають порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками; 7* бізнес-план на три роки, складений згідно з вимогами, встановленими Національним банком України; 8* копію платіжного документа про внесення плати за видачу банківської ліцензії, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Національний банк України приймає рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох місяців з дня отримання повного пакета документів. Національний банк України вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.

Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію.

75. Правові засади організації банківського регулювання та нагляду, а також застосування юридичної відповідальності за порушення банківського законодавства

Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банківта банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. У юридичній науці існують різні позиції щодо співвідношення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». Наприклад, на думку В. П. Полякова, банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи. В. Л. Кротюк. На його думку, це різні види діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійного та стабільного функціонування банків, які доповнюють один одного.

Банківське регулювання полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Форми здійснення державного регулювання діяльності банків визначені у ст.66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вони є такими:

I. Адміністративне регулювання:

1* реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;

2* встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3* застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4* нагляд за діяльністю банків;

5* надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1* встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2* визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3* встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4* визначення процентної політики;

5* рефінансування банків;

6* кореспондентських відносин;

7* управління золотовалютними резервами, включно з валютними інтервенціями;

8* операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9* імпорту та експорту капіталу.

Банківський нагляд — система контролю й активних упорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, щодо яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Нагляд на консолідованій основі передбачає нагляд державних органів за фінансовими групами (пов’язаними компаніями, такими, як банки, страхові компанії, інвестиційні компанії* з метою забезпечення стабільності фінансової системи та посилення захисту інтересів вкладників банків та інвесторів фінансових установ.

Основні принципи ефективності банківського нагляду за змістом та метою контрольної діяльності можна поділити на наступні групи:

1*загальноорганізаційні принципи, до яких належать: цілеспрямованість, незалежність, обґрунтованість, професійність, прозорість, співробітництво, досвідченість, тобто принципи 1, 2, 3, 4 Базельських Основних принципів, які є обов’язковими умовами здійснення банківської діяльності для всіх суб’єктів банківських відносин;

2* спеціальні принципи, тобто економічні нормативи діяльності банківяк предмет контролю з боку центрального банку за процедурою управління ризиками банківської діяльності з метою їх мінімізації, тобто деталізація предмету контролю. Ці принципи охоплюються такими показниками, як статутний капітал, кредитний ризик, проблемні активи й інші показники – реєстрація і ліцензування банків у відповідності до чинних законів, які визначаються пунктами 4–13 Базельських Основних принципів;

3* принципи організації внутрішнього контролю й аудиту в банку, які встановлюються пунктом 17 Базельських Основних принципів;

4*принципи організації зовнішнього банківського контролю, що встановлюються пунктами 18, 19, 23, 24, 25 Базельських Основних принципів як на одноосібній, так і на консолідованій основі з урахуванням можливості залучення міжнародних органів контролю за банками.

Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, залученими до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих само стандартів, які застосовуються до національних установ;

5* принципи, що визначають методи контролю, до яких належать виїзні і безвиїзні перевірки, заслуховування керівників банку і запрошення зовнішніх експертів до складу контролерів, аналіз статистичної та іншої банківської звітності, вивчення й облік бухгалтерської звітності, моніторинг і застосування заходів впливу до порушників як результат контролю (принципи 20, 21, 22, 23 Базельських Основних принципів*.

Спеціальним органом у системі НБУ, який має забезпечувати всебічний і постійний банківський нагляд, нині є Дирекція з банківського регулювання та нагляду (раніше — Генеральний департамент банківського нагляду* та структурні підрозділи, підпорядковані їй. До системи банківського нагляду в Україні включаються:

Відділ банківського нагляду територіального управління.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ.

Начальник територіального управління НБУ.

Відповідні департаменти банківського нагляду НБУ.

Заступник голови Правління НБУ.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.

Операції з банківського нагляду здійснюють також відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях НБУ. Відділ складається з трьох секторів: сектор реєстрації та ліцензування; сектор аналізу та контролю економічних нормативів; сектор інспектування. Головним завданням відділу є контроль і нагляд за дотриманням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної й стабільної діяльності. Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться: 1* письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2* скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів* банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3* укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4* видати розпорядження щодо: а* зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б* встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в* підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г* обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; д* заборони надавати бланкові кредити; е* накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі в банку у разі порушення ними вимог щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку в розмірі 10 відсотків від набутої (збільшеної* частки; є* тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв*; ж* тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; з* примусової реорганізації банку; и* призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення нормативно-правових актів, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.

76. Небанківські фінансові установи на ринку фінансових послуг

На ринку фінансових послуг окрім банків дедалі суттєвішу роль починають відігравати інші фінансові установи, небанківські. До них належать кредитні спілки, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди й інші фінансові посередники. Кожен із цих фінансових посередників має власний правовий статус, визначений спеціальним законодавством, і його робота має фінансовий характер. Державне регулювання, ліцензування, контроль та нагляд за діяльністю цих фінансових установ здійснює Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, а стосовно діяльності з цінними паперами — ще й Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.

На ринку фінансових послуг в Україні працюють такі фінансові установи.

Кредитна спілка — фінансова установа, заснована на кооперативних неприбуткових засадах із метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів. Надання таких фінансових послуг є виключним видом діяльності кредитної спілки (далі — КС*. КС є юридичною особою. її діяльність ґрунтується на таких основних принципах, як добровільність вступу та свободи виходу зі спілки, рівноправність її членів, самоврядування, гласність. Засновниками КС можуть бути фізичні особи, професійні спілки, їх об'єднання. Кількість засновників (членів* КС не може бути менша ніж 50 осіб. Критерієм членства у КС є один із таких: спільне місце роботи чи навчання; приналежність до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації; проживання в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Органами управління КС є загальні збори членів спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Рішенням загальних зборів можуть створюватися й інші органи управління.

Задля виконання статутних завдань КС мають власний капітал. Капітал КС не може бути меншим за 10% суми її загальних зобов'язань. У разі ліквідації КС залишки резервного та додаткового капіталів зараховуються до Державного бюджету України. КС має право: приймати внески від членів спілки; надавати кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості й забезпеченості в готівковій та безготівковій формах; залучати на договірних умовах внески (вклади* своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі; бути поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в уповноважених установах банків, об'єднаній кредитній спілці, а також придбавати визначені регулятором державні цінні папери й паї кооперативних банків; залучати на договірних умовах кредити банків, кредити об'єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій лише для надання кредитів своїм членам; надавати кредити іншим кредитним спілкам; виступати членом платіжних систем; оплачувати за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого їй кредиту; провадити благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Інститут спільного інвестування — фінансовий посередник, створений у формі корпоративного або інвестиційного фонду, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням* грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Залежно від порядку провадження діяльності ІСІ можуть бути відкритого, інтервального та закритого типу. Інвестиційний фонд відкритого типу — ІСІ, який (або компанія з управління його активами* бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (чи компанією з управління його активами*. Інвестиційний фонд інтервального типу — ІСІ, який (або компанія з управління його активами* бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (чи компанією з управління його активами* протягом обумовленого у проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік. Інвестиційний фонд закритого типу — ІСІ, який (або компанія з управління його активами* не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом (чи компанією з управління його активами* до моменту його реорганізації або ліквідації. Дивіденди за цінними паперами ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються й не сплачуються.

Залежно від терміну, на який створюють ІСІ, він може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюють на певний термін, установлений у проспекті емісії, по закінченні якого ІСІ ліквідують або реорганізують. Безстроковий ІСІ створюють на невизначений термін. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Залежно від якості активів, порядку їх формування, видів фінансових інструментів, що залучаються до формування активів, ІСІ можуть бути диверсифіковані і недиверсифіковані. Фонд вважають диверсифікованим, якщо: 1* кількість цінних паперів одного емітента в активах не перевищує 10% загального обсягу їх емісії; 2* загальна сума пакетів цінних паперів одного емітента, які містять більш ніж 5% загального обсягу емісії на момент їх придбання, не перевищує 40% вартості чистих активів фонду; 3* активи фонду не менш як на 80% складаються з грошових коштів, ощадних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик, державних цінних паперів, а також цінних паперів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані. ІСІ, які не відповідають критеріям диверсифікованого виду, є недиверсифікованими.

Недержавний пенсійний фонд — фінансова установа, що надає на професійних засадах можливість брати участь у програмах особистого пенсійного планування сукупно з особистими збереженнями людини та пенсійними виплатами, передбаченими програмами соціального пенсійного забезпечення країни.

Є юридичною особою, що має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства*, функціонує та провадить діяльність лише з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному законом порядку.

Недержавне пенсійне забезпечення — виключний вид діяльності НПФ. Підставою для його створення є рішення засновників, які, водночас, не ставлять за мету одержання прибутку для його подальшого розподілу між собою. Засновниками будь-якого пенсійного фонду можуть бути тільки юридичні особи та їх об'єднання. Вкладниками фонду за пенсійними контрактами, укладеними між ними та фондом, є учасники та/або їхні роботодавці, які сплачують внески на користь учасників відповідно до умов пенсійного контракту. Сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних і професійних пенсійних фондів є добровільною. НПФ діє на підставі статуту, що його затверджують засновники фонду і реєструє Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у встановленому нею порядку. НПФ, що надає послуги на підставі договору про адміністрування пенсійного фонду, може бути: 1* юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор*; 2* юридична особа — одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; 3* компанія з управління активами. Як і адміністрування, управління активами пенсійного фонду здійснюють на підставі ліцензії — але цього разу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів — діяльності з управління активами. Таку ліцензію видає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Пенсійні активи потрібно зберігати в банківській установі—зберігачі, з якою рада фонду укладає відповідний договір. Існує три основних види НПФ: відкритий, корпоративний та професійний.

Ломбард — фінансова установа, що надає короткострокові позики під заставу рухомого майна на підставі спеціального дозволу, а також послуги зі зберігання речей. Його створюють у формі господарського товариства. Ломбарди здійснюють кредитування населення під заставу майна (в тому числі виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, нерухомості*, немайнових прав, цінних паперів.

Страхова компанія — фінансова установа, створена у встановленому законом порядку у формі господарського товариства, яка відповідно до отриманої ліцензії провадить страхову діяльність, страховиками визнають лише фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, згідно із ЗУ «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей цього Закону, а також установи, які одержали у встановленому порядку ліцензію на страхову діяльність. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише: 1* страхування; 2* перестрахування; 3* фінансова діяльність, пов'язана із формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

СК створюють на підставі об'єднаного майна, що становить статутний фонд господарського товариства і майнову базу його функціонування. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається іншими видами страхування, ніж страхування життя, встановлюють у сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом України. Учасниками СК можуть бути підприємства (крім державних*, установи, організації, а також громадяни, яким на підставі чинного законодавства не заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Крім статутного СК має формувати резервний фонд у розмірі, встановленому статутними документами, але не менше 25% статутного фонду.

Окрім того, СК створюють спеціальні фонди, до яких належать страхові резерви, що забезпечують фінансову надійність СК і відображають обсяг її страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування й утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань незалежно від видів страхування (перестрахування*. Основним джерелом формування страхових резервів є страхові платежі й доходи від інвестиційної діяльності СК. Займатися іншими видами діяльності СК не має права.

77. Фінансово-правовий режим банківських рахунків

Під банківським рахунком розуміють рахунок фізичних або юридичних осіб, відкритий та підтримуваний в установі банку, на якому відображено рух їх грошових коштів. На банківському рахунку обліковують власні кошти клієнта, з нього здійснюють переказ цих коштів за допомогою платіжних інструментів і, відповідно, забезпечують безготівковий їх обіг. Фактично банківський рахунок відображає фінансові операції клієнтів, його можна розглядати як спосіб обліку надходжень та вилучень грошових коштів клієнтом банку.

Критеріями розмежування вкладу та рахунку можуть бути кілька обставин, у тому числі підстави його відкриття: добровільне відкриття для накопичення коштів (депозитний рахунок* або обов'язкове згідно з умовами законодавства (поточний рахунок для суб'єктів господарювання*, — а також мета відкриття та функціонування вкладу й рахунку, режим використання коштів на таких рахунках тощо.

вкладна операція — це договір між банком і клієнтом, проте законодавство встановлює ряд обмежень, вказівок, заборон стосовно вкладів.

Договір банківського рахунку — це складна правова категорія, яка передбачає публічний обов'язок клієнта зберігати кошти на рахунку в банківській установі, й двостороннє зобов'язання банку і клієнта на умовах консенсуальності та платності.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні*, поточні й кореспондентські рахунки.

Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (в національній та (або* іноземній валюті* й один поточний рахунок (у національній та (або* іноземній валюті* за кожною угодою сумісної (спільної* діяльності без створення юридичної особи. Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземних валюті у встановленому порядку.

На банківському рахунку обліковують власні кошти клієнта, з нього за допомогою платіжних інструментів переказують кошти і, відповідно, забезпечують їх безготівковий обіг. Разом із тим існує обов'язок банківської установи та клієнта повідомити податковий орган, де перебуває на обліку такий клієнт, про відкриття або закриття банківського рахунку в триденний термін для взяття його на облік. Доки банк не буде повідомлено про це, він не має права здійснювати видаткові операції за рахунком клієнта.

Поточні рахунки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам—суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій відповідно до чинного законодавства України. Воно передбачає можливість відкриття двох і більше поточних рахунків. Однак лише один рахунок можна відкривати для формування статутного фонду господарського товариства або для ведення спільної діяльності без утворення юридичної особи за кожним окремим договором про спільну (сумісну* діяльність.Поточний рахунок (принаймні один* має бути відкрито в національній валюті України, оскільки через нього здійснюються розрахунки в межах країни, в тому числі зі сплати обов'язкових платежів, податків та зборів.

Поточні (вкладні* рахунки фізичних осіб призначені для обліку, одержання готівки, зберігання коштів та здійснення безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами.

Поточні бюджетні рахунки відкривають підприємствам (їх відокремленим підрозділам*, яким виділяють кошти з Державного або місцевого бюджетів для їх цільового використання.

Поточні рахунки типу «Н» відкривають у національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України.

Поточні рахунки типу «П» відкривають у національній валюті постійним представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю (в тому числі представництвам іноземних банків*, установам (групам управління програмами або проектами міжнародної допомоги та міжнародної технічної допомоги*.

Карткові рахунки відкривають для обліку операцій за платіжними картками. Поточні (накопичувальні* рахунки відкривають і для виборчих фондів.

Вкладний (депозитний* рахунок — рахунок, що його банк відкриває клієнту на договірній основі для зберігання коштів, переданих клієнтом банку в управління на встановлений термін та під визначений відсоток (дохід* відповідно до умов договору. Вкладом можуть бути не лише кошти, а й банківські метали.

за договором банківського вкладу (депозиту* одна сторона (банк*, що прийняла від другої сторони (вкладника* або для неї грошову суму (вклад*, що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї чи дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За банками закріплено право самостійно встановлювати відсоткові ставки за своїми операціями.

Залежно від терміну розміщення депозиту розрізняють два види вкладів (депозитів*: вклад на вимогу (договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу*; строковий вклад (договір банківського вкладу укладається на умовах повернення вкладу по закінченні встановленого договором терміну*. Залежно від суб'єкта, на користь якого відкривають такий рахунок, банківські вклади можна поділити на вклади на користь вкладника і вклади на користь третіх осіб.(договір банківського вкладу може бути підтвердженно видачаю ощадної книжки,сертифіката інший документ)

Кореспондентський рахунок — рахунок, що його один банк відкриває іншому для здійснення міжбанківських переказів. Кореспондентські рахунки відкриває банку (філії* Нацбанк (його територіальний підрозділ* для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку, на підставі укладеного кореспондентського договору. Порядок їх відкриття регламентовано Інструкцією про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті.

78. Фінансово-правове регулювання банківського кредитування.

Зміст фінансово-правового регулювання кредитних правовідносин полягає у тому, що воно є засобом впливу держави на розвиток банківського кредитування зокрема та забезпечення стабільності та зростання банківської системи загалом.

Кредитні правовідносини виникають тоді, коли гроші виступають самостійним предметом зобов’язань, які характеризуються поняттям кредиту.

В широкому розумінні кредит є формою реалізації кредитних правовідносин, коли одна особа тимчасово набуває право кредитора стосовно іншої особи-боржника, незалежно від юридичних підстав його виникнення. У цьому контексті поняття „кредит” розглядається як засноване на кредитному правочині зобов’язання однієї особи (кредитора* щодо передачі у власність іншій особі (позичальнику* додаткової платоспроможності, вираженої у грошовій формі, і зустрічне зобов’язання позичальника повернути у визначений термін у майбутньому борг разом зі сплатою процента.

У вузькому розумінні кредит означає вид кредитних правовідносин, котрі виникають за участю банків як фінансових установ, що використовують при здійсненні активних операцій залучені кошти.

Основним суб’єктом правового регулювання банківського кредитування поряд з позичальником є банківська установа. Об’єктом правового регулювання банківського кредитування є кредитні правовідносини за участю банківських установ.

При вузькому підході до форми участі банку в кредитних правовідносинах, об’єктом правового регулювання слід вважати банківський кредит. Банківський кредит визначений формою реалізації кредитних правовідносин та однією з кредитних операцій, що реалізується на підставі кредитного договору у відносинах між банком (кредитором* і клієнтом (позичальником* шляхом передачі залучених банком у вклади грошових коштів у власність позичальнику на умовах строковості, платності, повернення, забезпечення і цільового використання. Сім базових принципів, що мають бути покладені в основу правового регулювання банківського кредитування:

а* захист прав кредиторів;

б* кредитоспроможність позичальника;

в* забезпечення банківського кредиту;

г* мінімізація кредитних ризиків банку;

д* цільове використання банківського кредиту;

е* прибутковість кредитних операцій банку;

є* відповідальність позичальника за повернення кредиту.

Найважливішими елементами, які забезпечують впорядковане функціонування правового режиму банківського кредитування є:

а* процедура переддоговірних відносин;

б* механізм забезпечення виконання кредитних зобов’язань;

в* засоби стягнення заборгованості за банківським кредитом.

Процедура переддоговірних відносин з приводу надання банківського кредиту є ключовим етапом практичної реалізації спеціальних принципів регулювання банківського кредитування. Вона передбачає здійснення у відносинах між банком і потенційним позичальником до моменту укладення кредитного договору комплексу організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на перевірку кредитоспроможності потенційного позичальника, характеру запропонованого ним забезпечення виконання кредитного зобов’язання та аналіз на цій основі кредитного ризику банку. Механізм забезпечення виконання кредитних зобов’язань являє сукупність юридичних норм та організаційно-правових заходів, спрямованих на створення додаткових гарантій майнового характеру щодо повернення банківських кредитів. В основу ефективного механізму забезпечення запропоновано покласти три базові підходи:

а* оприлюднення обтяжень майна шляхом їх реєстрації у відповідному державному реєстрі;

б* пріоритет прав кредиторів на майно, що визначається за фактом державної реєстрації відповідного обтяження;

в* позасудове врегулювання вимог кредиторів щодо їх задоволення за рахунок вартості предмета забезпечення.

Для регулювання іпотеки важлива також концепція цілісності нерухомого майна, яка ґрунтується на інтегруючому значенні земельної ділянки як основи будь-якої нерухомості.

79. Поняття валюти та валютних цінностей у фінансовому праві.

Поняття валюти (італ. valuta, від лат. valeo - коштую* розглядають у декількох аспектах:

- як грошову одиницю, яка є основою грошової системи держави;

- як тип грошової системи держави (валюта золота, валюта срібна, валюта паперова*;

- як грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи, що використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна валюта*.

У законодавстві України визначаються правові категорії "валюта України", "іноземна валюта", "валютні цінності", які співвідносяться як частина та ціле.

поняття "валютні цінності" охоплює такі елементи:

- валюту України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських, білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти*, боргові розписки. акредитиви, чеки,банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи*, виражені у валюті України;

- іноземну валюту - іноземні грошові знаки у вигляді банкноті казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових* одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться, до банківських, та інших, фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти*, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи*, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані* до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

У системі валютних цінностей особливий статус має валюта України.

Як правило, розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами: а* режим державної валют¬ної монополії (яка був у СРСР*; б* режим валютного регулю¬вання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регу¬лювання та валютного контролю"; в* режим вільно конверто¬ваної валюти.

22 липня 1944 р., на Міжнародній валютно-фінансовій конфе¬ренції Об'єднаних Націй у Бреттон-Вудсі (США* було ухвалено рішення про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ*. Основні принципи валютного регулювання закріплені у Статуті МВФ, який набрав чинності 27 грудня 1945 р. На сьогодні МФВ — провідна міжнародна валютно-кредитна організація, яка з 1947 р. має статус спеціалізованої установи ООН. За членським складом МВФ є глобальною міжнародною організацією, в діяльності якої бере участь переважна кількість країн світу.

Україна набула членства в МВФ 3 вересня 1992 р.Основні за¬вдання МВФ — 1. стабілізація валютних курсів,

2. сприяння конвертованості валют,

3. надання країнам-членам кредитів для врегулю¬вання дефіцитів платіжних балансів,

4. установлення між ними багатосторонньої системи платежів за поточними операціями,

5. надання консультативної допомоги з фінансових та валютних пи¬тань, випуск спеціальних прав запозичень (СПЗ*.

За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п'ять основ¬них типів валютних режимів:

курс, фіксований щодо однієї ва¬люти;

фіксований щодо кошика валют;

з обмеженою гнучкістю;

з керованою гнучкістю;

незалежно плаваючий курс.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами.

Важливою характеристикою будь-якої національної валюти є конвертованість (від лат. converters - обертати, перетворювати, міняти* її здатність виконувати функції засобу платежу у будь-якій державі та вільно обмінюватися на іноземну валюту відповідно до офіційного валютного курсу і навпаки для всіх охочих без прямого втручання держави у процес обміну.

Залежно від кола осіб і змісту операцій з валютою її конвертованість може бути:

- повною (вільною*, коли грошова одиниця певної країни обмінюється на будь-які іноземні валюти за всіма видами міжнародних угод;

- частковою (обмеженою*, якщо її конвертованість обмежена певним колом іноземних валют та операцій.

Розрізняють також конвертованість національної валюти:

-зовнішню - можливість юридичних осіб і громадян іноземних держав вільно обмінювати свої платіжні засоби на платіжні засоби певної країни;

-внутрішню - можливість юридичних і фізичних осіб певної держави без обмежень переказувати платіжні засоби в національній валюті за кордон або вільно обмінювати їх на іноземні платіжні засоби згідно зі встановленим обмінним курсом.

Національні валюти також поділяють на групи за ступенем конвертованості на вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані. За законодавством України конвертованою є іноземна валюта, що зарахована до цієї категорії НБУ.

Вільно конвертовані валюти поділяють на дві групи: 1* вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями" та продаються на головних валютних ринках, світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, евро, золото, паладій, платина, срібло; 2* вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу: білоруські рублі, леви (Болгарія*, вірменські драми, грузинські ларі, долари Гонконгу, естонські, крони, ізраїльські нові шекелі, індійські рупії, казахстанські тенге.

Неконвертованими є валюти країн, у яких за всіма видами валютних операцій наявні валютні обмеження і які перебувають в обігу лише в одній країні. Неконвертованими є валюти держав, що не ратифікували VIIIДоговору про Міжнародний валютний фонд,неконвертованими валютами є: азербайджанські, манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомоні, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари, та всі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп валют.

На державному та місцевому рівнях формуються валютні фонди - фонди іноземної валюти, що є у розпорядженні держави, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, банків. Розрізняють державний і місцеві валютні фонди та валютні фонди підприємств. Державний валютний фонд України формує КМУ за рахунок коштів Державного бюджету України у межах сум видатків, затверджених ВРУ,шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з НБУ на міжнародному валютному ринку та одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого ВРУ ліміту зовнішнього державного боргу України, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.Рада Міністрів АРК,місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формуютьмісцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою АРК, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, і виступають розпорядниками коштів цих валютних фондів. Валютні фонди підприємств - це сукупність належних підприємствам коштів у іноземній валюті, які перебувають в їхньому розпорядженні для здійснення експортно-імпортних операцій та утворюються в результаті реалізації товарів (послуг* на зовнішньому ринку за затвердженими нормативами і зберігаються на валютних рахунках підприємств.

Здійснення валютного регулювання передбачає встановлення курсів національних валют відповідно до чинних правових норм і практики - валютне котирування. Його проводять національні або найбільші банки прямим чи зворотним способом: при прямому котируванні курс іноземної валюти подається як кількість одиниць національної валюти за одиницю іноземної валюти; при зворотному - навпаки.

Ціна грошової одиниці певної країни, виражена через грошову одиницю іншої країни, а також через розрахункові (клірингові* одиниці - це валютний курс. Існують офіційний і вільний (ринковий* курси валюти.

Офіційний курс визначають уповноважені органи держави (в Україні - НБУ*, ринковий - утворюється стихійно на валютних біржах залежно від попиту та пропозицій щодо конкретної валюти. Ринковий курс буває фіксованим і таким, що коливається.

Фіксований ринковий курс - офіційно визначене співвідношення між національними валютами, що базується на встановлених у законодавчому порядку валютних паритетах за умови суворого обмеження коливань ринкових курсів валют (у межах 1%*. Ринковий курс, що коливається, - це курс, який змінюється залежно від попиту і пропозицій. Різновидом його є курс, який "плаває", тобто такий, що передбачає свободу вибору режиму валютного курсу, пов'язаного з динамікою валютного курсу інших країн і валютним кошиком.

На валютний курс впливають стан платіжного балансу держави, рівень інфляції, економічна і політична стабільність, конвертованість валюти тощо.

В Україні встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тимчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий* курс банківських металів (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів* здійснює НБУ.

Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється:

- щоденно - для вільно конвертованих валют (1-а група Класифікатора*, для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України, і для банківських металів;

- один раз на місяць - для інших іноземних валют;

- один раз на місяць повторно - дляспеціальних прав запозичення.

Суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу та використання валютних фондів, а також щодо здійснення операцій з валютними цінностями як всередині держави, так і за її межами, складають предмет валютного права.

80. Валютне право як інститут фінансового права: поняття, особливості

Завальна Ж.В., та Старинський М.В., валютне право має власний специфічний предмет і методи правового регулювання. У ньому досить чітко визначилися суб'єкти правового регулювання, власні норми стосовно відповідальності за порушення валютного законодавства.Історично валютне право не виділялося як самостійна галузь права, оскільки вважалося, що валютні правовідносини входили в предмет правового регулювання фінансового права.

П.С.Пацурківським класифікація властивостей фінансово-правових інститутів:

По-перше, мета існування інституту валютного праванайголовнішим призначенням, метою інституту валютного права є справедливий та неупереджений розподіл та перерозподіл ВВП та НД в частині валюти і валютних цінностей.

По-друге, видова специфіка змісту та форми його приписівспецифікою приписів в інституті валютного права є їх яскраво виражений «компетенційний характер» (наприклад, повноваження Національного банку України в сфері валютного регулювання, валютного контролю*, поєднаний з «дозвільним характером»

По-третє, ієрархічність, що проявляється у співпідпорядкуванні нормІнститут валютного права, як і будь-який інший фінансово-правовий інститут, це системний об’єкт, що складається з певної кількості відносно автономних підсистем, які взаємодіють між собою та своїм інститутом в цілому.

По-четверте, структурованість інституту валютного права.

Валют¬не правоінститут особливої частини фінансового права. Підставами для даного висновку - виділення валютного права права як інститута фінансового права, є такі чинники:

1. Наявність самостійного об’єкта правового регулюван¬ня, пов’язаного з розподілом та перерозподілом ВВП та НД. Тобто валютних відносин, що характеризуються специфічни¬ми рисами, серед яких необхідно назвати такі:

• безпосереднім об’єктом є завжди валюта та/або валютні цінності;

• особливість правового регулювання - відносини регулюють¬ся системою різних за своєю природою, але взаємодіючих пра¬вових норм, причому взаємодія опосередковується через ука-заний об'єкт цих відносин - валюту;

• сфера виникнення та існування валютних відносин - відноси¬ни, які виникають в економічній сфері, пов'язані з мобілізаці¬єю та використанням валюти і валютних цінностей з метою вирішення економічних завдань господарського обігу;

• неоднорідність валютних відноси, які складають предмет ва¬лютного права - до складу валютних правовідносин нале¬жать відносини, які виникають із приводу здійснення валю¬тних операцій банківськими установами та НБУ, а також пра¬вовідносини, які виникають у процесі регулювання та контро¬лю сфери обігу валюти і валютних цінностей Національним банком України та іншими уповноваженими державою ор¬ганами з метою забезпечення інтересів фізичних і юридич¬них осіб та держави.

2. Наявність суспільної потреби і державної зацікавленості в самостійному правовому регулюванні валютної сфери, обумовле¬ному особливим значенням обігу валюти та валютних цінностей для нормального функціонування ринкової економіки (економіки країни*.

3. Наявність особливих джерел права. Основним джерелом валютного права сьогодні є Декрет КМУ «Про систему валютно¬го регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р..

4. Спосіб закріплення валютних норм у нормативно-правових актах. Аналіз валютного законодавства України показує, що це переважно бланкетний (відсилочний* спосіб. Прикладом може бути ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у якій зазначається: «Резиденти і нерезиденти мають право здійснюва¬ти валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України».

5. Наявність специфічної (характерної тільки для даної га¬лузі права* системи понять і категорій. Прикладом таких по¬нять і категорій може бути: «валютна операція», «валютна вируч¬ка», «валютний курс», «крос-курс», «конверсія», «валютний депо¬нент» та інші. Але при цьому слід зазначити, що валютне право значною мірою використовує поняття та категорії різних галузей права, наприклад, цивільного - «договір», «контрагенти», 6. Специфічна сфера виникнення, зміни та припинення ва¬лютних відносин. Валютні відносини виникають тільки в ме¬жах валютної системи держави.

7. Специфічні підстави виникнення валютних відносин. Юридичні факти, які зумовлюють зміну валютних правовідно¬син, дуже часто мають характер подій, тобто юридичних фактів, які не залежать від волі окремих суб'єктів валютного права. Причому ці події мають економічний характер і можуть перехо¬дити в стан.

Валютне право - це сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іншими державами, порядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон валютних цінностей, а також права й обов'язки суб'єктів валютних правовідносин (державних органів, банків, фінансовихустанов, фізичних і юридичних осіб (резидентів і нерезидентів**.

валютне право - це інститут особливої частини фінансового права, що складається з правових норм, які регулюють відноси¬ни, що виникають і відбуваються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП та НД з приводу валюти і/або валют¬них цінностей, та процесу функціонування уповноважених дер¬жавою органів з приводу валютного регулювання і валютного контролю з метою забезпечення, охорони і захисту прав та інте¬ресів фізичних і юридичних осіб і/або держави.

81. Види валютних правовідносин

1.Залежно від основних функцій права правовідносини по¬діляються на:

*Регулятивні валютні відносини формуються на підставі ре¬гулятивних правових норм, закріплюють систему суб'єктів ва¬лютних правовідносин, їх суб'єктивні юридичні права та обо¬в'язки, їх загальне правове становище. Основною метою регу¬лятивних валютних відносин є упорядкування та розвиток суспільних відносин, пов'язаних з обігом валюти і валютних цінностей та процесом функціонування уповноважених дер¬жавою органів з приводу валютного регулювання та валютно¬го контролю.

*Охоронні валютні правовідносини виникають на підставі норм охоронного характеру та передбачають здійснення захо¬дів юридичної відповідальності, застосування засобів державно¬го примусу до осіб, що порушили юридичний обов'язок. Охо¬ронні валютні правовідносини виникають за умови порушення прав та невиконання обов'язків, коли учасники правовідносин потребують захисту із застосуванням правових способів. Захист, як правило, здійснюється державою.

2. Залежно від сфери здійснення слід вирізняти два рівня валютного регулювання:

*Міжнародне валют¬не регулювання здійснюється міжнародними фінансово-кредитними організаціями (головним чином Міжнародним валютним фондом*з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами та послугами у світовому економічному просторі.

*внутрішньодержавне

3. Залежно від змісту валютних правовідносин:

*У матеріальних валютних правовідносинах реалізуються права та обов'язки суб'єктів валютного права з приводу воло¬діння, користування та розпорядження валютою чи валютними цінностями.

*У процесуальних валютних правовідносинах виражається юридична форма, вякій здійснюється порядок надання дозволів та ліцензій на право здійснювати операції з валютою або валю¬тними цінностями, а також виражена процедура здійснення ва¬лютного регулювання та валютного контролю уповноваженими суб'єктами валютного права.

4. Залежно від території виникнення розрізняють:

*Внутрішні валютні відносини врегульовуються нормами віт¬чизняного законодавства та нормами міжнародних актів, які ратифіковані у встановленому законом порядку і виникають та здійснюються на території України незалежно від складу учас¬ників (резиденти, нерезиденти*.

*Зовнішні (міжнародні* валютні відносини визначаються еко¬номістами як сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світовій господарській сфері, що виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національ¬них господарств. Міжнародні валютні правовідносини - це від¬носини, які урегульовані нормами як внутрішнього законодав¬ства однієї країни, так і міжнародними актами і виникають у процесі здійснення господарської діяльності між країнами. Ви¬діляються міжнародні валютні відносини:

-публічного характеру

-приватного характеру.

5. Залежно від суб'єктного складу розрізняють правовідно¬сини між

*національним банком та урядом,

*між національним банком та комерційними банками,

*між комерційними банками, між банками та клієнтами.

Усередині цієї класифікації можна виділити валютні відносини, що виникають

*між банками та ре¬зидентами;

*банками та нерезидентами.

6. Залежно від характеру зв'язків між суб'єктами валютні правовідносини поділяють на:

*Ве¬ртикальні відносини виникають між сторонами, з яких одна під¬порядкована іншій

*Горизонтальні валютні відносини виникають на засадах рів¬ності та співробітництва між суб'єктами (наприклад, клієнт і банк з приводу відкриття валютного рахунку*.

7. Ю.А. Крохіна також поділяє валютні правовідносини у залежності від сфери валютно-правового регулювання виділяються валютні правовідносини:

*у сфері валютного регулювання;

*у сфері валютного контролю;

*у сфері валютного обігу.

Валютні правовідносини у сфері валютного контролю похідні від валютних правовідносин у сфері валютного регулювання. Їх зміст становить діяльність спеціально уповноважених суб'єктів з перевірки дотримання валютного законодавства та актів органів валютного регулювання учасниками валютних правовідносин.

Валютні правовідносини у сфері валютного обігу припускають реалізацію суб'єктами прав щодо здійснення валютних операцій та валютних операцій. І основі цих правовідносин лежить рівність учасників, що складається в тотожності тієї ролі, яку вони виконують в конкретному правовідношенні.

82. Поняття, зміст та особливості валютного регулювання.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Законодавством України не даєть¬ся визначення понять «валютне регулювання» та «валютний контроль»,у Декреті визначені органи, уповноважені здійснювати валютне регулювання, та їхні повноваження.

Кабінет Міністрів України має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

-визначає і подає на затвердження до Верховної Ради Украї¬ни ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні платіжного балансу України;

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування і виступає розпорядником Держав¬ного валютного фонду України

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових*одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у нетор¬говельному обороті з іноземними державами

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба¬ланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інозем¬ній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених Декретом, обов'язкові для ви¬конання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (об¬мінних* курсів іноземних валют, виражених у валюті України, кур¬сів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розраху¬нкових (клірингових* одиницях,

- установлює за погодженням з Міністерством статистики Украї¬ни єдині форми обліку, звітності та документації про валютні опера¬ції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Повноваження Національного банку України в сфері валютно¬го регулювання, безумовно, закріплені також у Законі України «Про Національний банк України».

- визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті; організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Націо¬нального банку на здійснення валютних операцій.

-діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регу¬лювання та контролю належать:

1* видання нормативно-правових актів щодо ведення валют¬них операцій;

2* видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у то¬му числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів*, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валю¬тного законодавства;

3* встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4* застосовування мір відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів* за порушення правил валютного регулювання й валютного контролю.

-ви¬значає структуру валютного ринку України та організовує торгі¬влю валютними цінностями на ньому

-проводить дисконтну та девізну ва¬лютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні об¬меження. -здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зо¬бов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

-здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансо¬вих ринках.

Національний банк має золо¬товалютний резерв, що складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій*, що оплачуються в іноземній ва¬люті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

поповнення золотова¬лютних резервів проводиться Національним банком шляхом: купівлі монетарного золота та іноземної валюти; отримання доходів від операцій з іноземною валютою, бан¬ківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервни¬ми активами; залучення Національним банком валютних коштів від між¬народних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Націо¬нальним банком на такі цілі: 1* продаж валюти на фінансових ринках для проведення гро¬шово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 2* витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.

Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.Національний банк є зберігачем державного золотого запасу, а також дорого-цінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей.

Л.К. Воронова валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.

В.Т. Кова¬льова, валютне регулювання - це законодавча форма здійснення валютної політики держави.

М.В. Сапожников, валютне регулювання - це сукупність засобів (економічних та адміністративних*, спрямо¬ваних на досягнення цілей державної валютної політики.

М.П. Кучерявенка, валютне регулювання становить собою діяльність держави і уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій, встановлення ха¬рактеру відносин між державою і суб'єктами, на яких поширю¬ється валютне регулювання, правових форм їх здійснення, за¬кріплення основ правового статусу суб'єктів валютного регулю¬вання, характеру відносин між державою і резидентами та нере¬зидентами.

О.А. Костюченко валютне регулювання - це діяльність держави, спрямована лише на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями.

можна приєднатись до визначення О.П. Орлюк, валютне регулювання — це врегульована законодавст¬вом діяльність уповноважених органів держави, спрямова¬на на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а та¬кож резидентами України за кордоном.

валютне регулювання можна визначити, як уре¬гульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном.

Два рівні валютного регулювання: нормативний та індивідуальний. Нормативний рівень передбачає прийняття правових норм, об'єктом яких є валютні відносини, а індивідуально-правовий - застосування зазначених правових норм до конкретних життєвих обставин, тобто виникнення, зміну та припинення конкретних валютних правовідносинЗалежно від сфери здійснення слід розрізняти:

- міжнародне валютне регулювання - здійснюють міжнародні фінансово-кредитні організації (здебільшого МВФ* з метою стимулювання валютної стабільності, запобігання конкуруючого знецінення валют, скасування валютних обмежень, функціонування зовнішнього валютного ринку;

- внутрішньодержавне валютне регулювання здійснюють уповноважені державні органи, насамперед НБУ, з метою забезпечення стабільності національної одиниці, запобігання її знеціненню, функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

Система валютного регулювання в Україні передбачає:

- наявність нормативно визначеної системи валютних операцій та їх ліцензування;

- регулювання валютного (обмінного* курсу валюти України;

- визначення порядку ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України;

- визначення порядку організації торгівлі іноземною валютою та розрахунків у іноземній валюті;

- існування системи суб'єктів з визначеними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

При впровадженні валютних обмежень валютні операції зосереджуються у центральних або спеціально уповноважених банках.

Елементом валютного регулювання є встановлення порядку здійснення валютних операцій - врегульованих національним законодавством чи міжнародними договорами, предметом яких є валютні цінності. Система валютних операцій охоплює:

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Нормативними актами НБУ подається деталізований їх перелік та об'єднання у певні групи, а саме:

1* поточні торговельні операції в іноземній валюті: розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків; розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії НБУ;

2* поточні неторговельні операції в іноземній валюті: перекази заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної допомоги, виплат і компенсацій, відшкодувань за страховими випадками, премій, призів, спадкових коштів, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними; виплати готівкової іноземної валюти за платіжними картками; купівля за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку, чеків, що виражені в іноземній валюті; виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів; платежі, що пов'язані зі смертю громадян; платежі, пов'язані із судовими витратами, із слідчими та нотаріальними діями, платежі з відшкодування витрат судовим, нотаріальним, слідчим та іншим правоохоронним органам, а також сплата державного мита, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з виконанням зазначених дій і розглядом судових справ; оплата зборів, мита та дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності; оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування громадян у медично-профілактичних закладах іншої держави; оплата за рахунок коштів фізичних осіб навчання у навчальних закладах, стажування в закладах іншої держави тощо;

3* валютні операції, пов'язані з рухом капіталу: надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик; операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою, виконанням зобов'язань за лізингом, факторингом; здійснення прямих інвестицій в Україну, за межі України; здійснення портфельних інвестицій в Україну, за межі України; виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів; операції з цінними паперами; розміщення коштів на вкладних (депозитних* рахунках; операції, пов'язані з експортом та імпортом продукції, робіт, послуг, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають відстрочення платежу на строк, який перевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит*; міжнародні перекази за угодами, пов'язаними з накопиченням пенсійних активів; інші валютні операції, які не є поточними;

4* валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції*: купівля у фізичних осіб резидентів і нерезидентів – готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; конвертація (обмін* готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Учасниками валютних операцій (агентами валютного ринку* є НБУ, валютні біржі, банківські установи, підприємства та фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів, фізичні особи, валютні брокерські фірми.

Визначення понять «резиденти» та «нерезиденти» містяться у пункті 5 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про сис¬тему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно з Декретом резидентами є:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо¬би без громадянства*, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо*, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

♦ дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дип¬ломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

В свою чергу, до нерезидентів відносяться:

♦ фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо¬би без громадянства*, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

♦юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо*, з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької дія¬льності України;

♦розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжна¬родні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

в Україні можуть створюватися такі види представництв суб'єктів підприємницької діяльності:

• постійні представництва, через які не здійснюється підпри¬ємницька діяльність на підставі законів України;

• постійні представництва, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність на підставі законів України

Класифікація юридич¬них осіб та їх представництв на резидентів та нерезидентів відпо¬відно до законодавства України здійснюється на підставі двох критеріїв:

♦ місцезнаходження (на території України чи за її межами*;

♦ здійснення підприємницької діяльності на підставі Законів України (здійснюється чи ні*;

Це означає, що якщо представництво нерезидента розташова¬не на території України, то визначення його резидентності зале¬жатиме від того, чи здійснюється через нього повністю або част¬ково підприємницька діяльність на підставі законів України. Якщо через нього повністю або частково здійснюється підприєм¬ницька діяльність на підставі законів України, то це представни¬цтво, відноситься до категорії «резидент», якщо ні, то, відповід¬но, — до категорії «нерезидент».

Якщо представництва нерезидентів розташовані за межами України і діють відповідно до законодавства іноземних держав, то вони відносяться до категорії «нерезиденти».

83. Ліцензування Національним банком України валютних операцій.

НБУ у визначеному порядку видає два види ліцензій: індивідуальні та генеральні.

Генеральні ліцензії видаються банкам, іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а* вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

- платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами* страхування життя;

- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку* від іноземних інвестицій;

- вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль* відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

б* ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених п.2 ст.З Декрету КМУ №15-93;

в* надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г* використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

ґ* розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці 4 п.5 ст.1 Декрету КМУ №15-93;

д* здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

84. Особливості проведення окремих валютних операцій та розрахунків в іноземній валюті.

пересування валютних цінностей територією України регулює Інструкція з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах в Україні.

Порядок використання готівкової іноземної валюти на території України регламентує постанова Правління яка затвердила Правила ви¬користання готівкової іноземної валюти на території України.

Резиденти—юридичні особи й фізичні особи-підприємці та іноземні представництва мають право використовувати з поточних рахунків готівкову іноземну валюту для забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон, а також на представницькі витрати (організацію офіцій¬них заходів за кордоном*.Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валют¬ному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозво¬лено здійснювати лише Нацбанку та суб'єктам ринку, якими є уповноважені банки або уповноважені фінансові установи. По¬рядок проведення таких операцій регулює Положення про по¬рядок та умови торгівлі іноземною валютою.

Торгівля іноземною валютою - це її купівля, продаж, обмін та здійснення операцій з валютними деривативами резидентами і нерезидентами (юридичними та фізичними особами*.

Особливостями торгівлі іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами - є такі:

-здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи - суб'єктів ринку, які одержали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій(письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями)

- порядок та умови торгівлі іноземною валютою визначено у Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим Правлінням НБУ від 10 серпня 2005 року №281;

- здійснюється лише на міжбанківському валютному ринку України.

Із метою забезпечення прозорих інтервенцій НБУ та ефек¬тивнішого функціонування міжбанківського валютного ринку України Нацбанк запровадив проведення валютних аукціонів.

Під валютне регулювання підпадають і операції з перетинан¬ня валютами митного кордону України. Порядок вивезення та ввезення валютних цінностей в України або за її межі регламен¬товано Інструкцією про переміщення готівки і банківських ме¬талів через митний кордон України.

Згідно з нею, фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за її межі готівку в сумі, що не перевищує в еквівален¬ті 10 тис. євро без письмового декларування митному органу. За перевищення встановленого розміру обов'язковою умовою є письмове декларування митному органу в повному обсязі.

Юридична особа ввозить готівку в Україні або вивозить її за кордон через уповноваженого представника без обмеження су¬ми на умовах письмового декларування відповідному митному органу в повному обсязі.

Фізична особа, юридична особа ввозять в Україну і вивозять за її межі готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 тис. євро, за наявності документів, які підтверджують зняття готівки з ра¬хунків банків (фінансових установ*, лише на ту суму, що переви¬щує в еквіваленті 10 тис. євро. Фізична особа-нерезидент має право вносити кошти на рахунки в уповноважених банках або виконувати інші операції в банках України на підставі митної декларації.

Окрім того, фізична особа має право ввозити в Україну і ви¬возити за її межі банківські метали вагою, що не перевищує 500 грамів, у вигляді зливків і монет на умовах письмового де¬кларування митному органу в повному обсязі. Вивезення за ме¬жі України банківських металів більшою вагою потребує наяв¬ності індивідуальної ліцензії.

Вивезення (ввезення* валюти України фізичними особами - резидентами та нерезидентами в сумі, яка перевищує встановлені норми, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії НБУ, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом НБУ Державній митній службі.

Дозволено пересилати в Україну та за її межі готівку в між¬народних поштових відправленнях та в міжнародних експрес -відправленнях з оголошеною цінністю з дотриманням вимог за¬конодавства:

а* фізичним, юридичним особам (окрім уповноважених бан¬ків* у сумі, що не перевищує в еквіваленті 300 євро;

б* уповноваженим банкам.

Чинне законодавство регулює також порядок здійснення пе¬реказів іноземної валютиЗокрема, фізичні особи-резиденти можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти:

а* у сумі, що в еквіваленті не перевищує 15 тис. гривень в один операційний (робочий* день, — з поточного рахунку в іно¬земній валюті або без його відкриття (з бажання клієнта* без підтвердних документів;

б* у сумі, що в еквіваленті перевищує 15 тис. гривень в один операційний день, — лише з поточного рахунку в іноземній ва¬люті на підставі підтвердних документів.

У разі виїзду за кордон на постійне проживання громадяни можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валю¬ти з власних поточних рахунків без обмеження суми.

У свою чергу, іноземна валюта, переказана з-за кордону на користь фізичної особи—резидента і нерезидента для виплатиготівкою без відкриття рахунку, може бути виплачена одержува¬чеві в один операційний (робочий* день у сумі, що не переви¬щує в еквіваленті 50 тис.гривень. Якщо сума переказу (пере¬казів*, що надійшов (надійшли* в один операційний (робочий* день, перевищує еквівалент 50 тис.гривень, то банк такий пере¬каз (перекази* в повній сумі зараховує на поточний рахунок в іноземній валюті одержувача.

Порядок переміщення валютних цінностей уповноважени¬ми банками регулюють Правила вивезення з України і ввезення в Україну уповноваженими банками національної та іноземної валюти, банківських металів, бланків чеків,уповноважений банк, що має письмовий до¬звіл НБУ на відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах* в іноземній валюті та здійснення операцій за ни¬ми, має право вивозити за межі України готівкову іноземну ва¬люту для підкріплення власного кореспондентського рахунку, відкритого в іноземному банку, в тому числі: зношену та пошко¬джену готівкову іноземну валюту, а також купюри, вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на готівкову іноземну валюту, яка перебуває в обігу.

Також уповноважений банк, що має письмовий дозвіл НБУ на відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезиден¬тах* в іноземній валюті та здійснення операцій за ними, само¬стійно розраховує суму іноземної валюти, що ввозиться для підкріплення каси уповноваженого банку, з дотриманням ліквід¬ності на рівні, встановленому Нацбанком. Увезення готівкової іноземної валюти здійснюється на підставі договору з інозем¬ним банком про доставку готівкової іноземної валюти інозем¬ним банком українському банку або витягу з договору про ко-респондентські відносини з іноземним банком, який передбачає можливість зазначеної операції. Уповноважений банк зобов'я¬заний звітувати перед НБУ про фактичне ввезення та викорис¬тання ввезеної ним готівкової іноземної валюти за формою і в порядку, встановленими Нацбанком.

Для обслуговування фізичних осіб—резидентів та нерези¬дентів з метою купівлі-продажу іноземної валюти уповноважені банки й інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ, а також інші юридичні особи-резиденти, які уклали агентську угоду з уповноваженим банком, організовують пункти прода¬жу іноземної валюти.

Правові засади та порядок проведення валютно-обмінних операцій визначає Інструкція про порядок організації та здійс¬нення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів НБУ. Під пунктом обміну іноземної валюти розуміють структурну одини¬цю, що її відкриває банк (фінансова установа*, в тому числі на підставі агентських договорів з юридичними особами-резиден-тами, а також національними операторами поштового зв'язку, де здійснюються валютно-обмінні операції для фізичних осіб-резидентів і нерезидентів з дотриманням вимог чинного законо¬давства.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті урегульований Декретом КМУ №15-93 та Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Основними моментами, що характеризують розрахунки в іноземній валюті, є такі:

— обов'язкове зарахування виручки в іноземній валюті на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках;

— дотримання термінів, установлених законодавством, для зарахування валютної виручки, зокрема виручки, що надходить у терміни виплати заборгованостей, зазначені в зовнішньоеко¬номічних контрактах, але не пізніше 180 днів від дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації* експортованої продукції, а при експорті робіт (послуг*, прав ін¬телектуальної власності — від моменту підписання акта або ін¬шого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг експорту прав інтелектуальної власності.

Виручка резидента в іноземній валюті — це сума коштів в іноземній валюті, отримана резидентом України від реалізації товарів, робіт, послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльнос¬ті.

Відповідно до змісту норми ст.7 Декрету КМУ №15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обігу використовується як засіб платежу іноземна валюта, а здійснення таких розрахунків допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ через уповноважені банки. Зазначеною нормою визначено, що наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів лише у валюті України у готівковій або безготівковій формі.

Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" містить норми щодо зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації* продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг*, прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Інший термін (не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації** встановлено щодо зарахування виручки резидентів в іноземній валюті за експорт продукції підприємств суднобудівної галузі та фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва, що експортується.

У строк до 500 календарних днів здійснюються розрахунки за експортно-імпортними операціями після перерахування суб'єктами космічної діяльності авансу за виконання робіт з виготовлення (розробки* агрегатів, систем космічних ракетних комплексів (космічних ракет-носіїв*, космічних апаратів, наземного сегмента космічних систем та їх агрегатів, систем і комплектуючих.

Перевищення зазначених строків, а також здійснення імпортних операцій резидентів на умовах відстрочення постачання (якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг*, що імпортується* потребують індивідуальної ліцензії НБУ. Таку ліцензію НБУ може надавати в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, постачання складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.

Нормами аналізованого Закону також визначений порядок здійснення перерахування резидентами, які купують іноземну валюту, через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами. Вони зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення резидентами зазначеного терміну придбана валюта продається уповноваженими, банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України, (при. цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця зараховується на результати господарської діяльності резидента*.

Суб'єктами правовідносин у сфері торгівлі іноземною валютою за участю фізичних осіб є уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ: від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам резидентам.

Національний оператор поштового зв'язку після отримання генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій має право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Фізичні особи (резиденти та нерезиденти* мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом

- іншим фізичним особам - резидентам, а також національному оператору поштового зв'язку, який одержав ліцензію НБУ; фізичні особи (резиденти*мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію НБУ.

Окремими нормативно-правовими актами НБУ визначаються порядок та умови торгівлі банківськими металами, порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України. Відкриття пунктів обміну валюти банком (за умови отримання банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями*, іншою фінансовою установи (за умови отримання генеральної ліцензії НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями* дозволяється лише на території того територіального управління НБУ, на території якого розташований цей банк (фінансова установа*.

85. Поняття та особливості валютного контролю в Україні та відповідальності за порушення валютного законодавства.

валютний контроль - контроль за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів, а також за зобов'язаннями щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Його призначенням є: визначення відповідності, валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних ліцензій; перевірка обґрунтованості платежів у іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти та об'єктивності обліку й звітності за валютними операціями резидентів і нерезидентів. Об'єктом валютного контролю є валютні операції.

Валютний контроль в Україні здійснюється НБУ, уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку, а також органами ДПС, Міністерством, транспорту і зв'язку України та Держмитслужбою України.

Валютний контроль розглядають як комплекс заходів, спрямованих на стримування вивезен¬ня та стимулювання повернення валютних цінностей до країни.

Валютний контроль запроваджують для виконання таких функцій, як забезпечення режиму законності при проведенні ва¬лютних операцій; запобігання скоєнню правопорушень у сфері валютної діяльності; виявлення фактів правопорушень валютного законодавства та вжиття заходів юридичної відповідаль¬ності.

Серед основних напрямів валютного контролю можна виріз¬нити такі:

— перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних опе¬рацій, які підпадають під режим ліцензування

— перевірка дотримання порядку реєстрації НБУ договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань пе¬ред нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті;

— перевірка правомірності відкриття та використання бан¬ківських рахунків резидентами за межами України;

— виконання резидентами вимог до порядку і термінів декла¬рування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України;

— виконання зобов'язань щодо обов'язкового продажу над¬ходжень в іноземній валюті на користь резидентів—юридичних осіб;

— перевірка дотримання валютного законодавства при пере¬міщенні валютних цінностей через митний кордон України;

— своєчасність і повнота подання встановленої НБУ звітнос¬ті про валютні операції.

Суб'єктів, що здійснюють валютний контроль, можна поді¬лити на дві групи — органи валютного контролю й агенти валю¬тного контролю.

Органи валютного контролю визначено у вищезазначе¬ному Декреті Кабміну. Це НБУ, Державна податкова служба України, Державна митна служба України, Міністерство транс¬порту та зв'язку України. Органи, що здійснюють валютний конт¬роль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і не¬резидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню, в межах законодавчо ви¬значених повноважень.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

1* контролює виконання правил регулювання валютних опе¬рацій на території України з усіх питань, які за Декретом не на¬лежать до компетенції інших державних органів;

2* забезпечує виконання уповноваженими банками функцій зі здійснення валютного контролю

Державна податкова адміністрація України провадить фі¬нансовий контроль за валютними операціями, здійснюваними резидентами та нерезидентами на території України.

Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює кон¬троль за дотриманням правил поштових переказів і пересилан¬ням валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України наглядає за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Агенти валютного контролю, на відміну від органів валю¬тного контролю, не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють питання у сфері валютного контролю. їх компетенція обмежується реалізацією контрольних повнова¬жень за дотриманням валютного законодавства резидентами і нерезидентами.

функції агента валютного контролю — це обов'яз¬ки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та націо-нального оператора поштового зв'язку, які отримали від На¬ціонального банку генеральні ліценції на валютні операції, зі здійснення контролю за такими операціями, що їх проводять резиденти й нерезиденти через ці установи.

Зміст валютного контролю, здійснюваного агентами, поля¬гає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансови¬ми установами та національним оператором поштового зв'язкупроведенню резидентами і нерезидентами через ці установи не¬законних валютних операцій та/або у своєчасному інформуван¬ні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, встановлених законодавством, зокрема нормативно-правовими актами НБУ, відповідних державних органів про по¬рушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'яза¬ного із проведенням валютних операцій.

Відповідальність за порушення валютного законодавст¬ва — це юридична відповідальність, що полягає у застосуванні до правопорушника передбачених санкціями норм валютно¬го законодавства заходів державного примусу, які виража¬ються у формі кари організаційного або майнового характе¬ру.

Суб'єктами валютних правопорушень можуть бути як ре¬зиденти, так і нерезиденти. Деякі заходи застосовують лише до юридичних осіб.Об'єктом валютних правопорушень можуть стати порядок здійснення валютних, розрахункових операцій тощо, які зага¬лом можуть впливати на стійкість національної валюти й еконо¬мічну безпеку держави.

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил ва¬лютного регулювання і валютного контролю, застосовують такі міри відповідальності (фінансові санкції)

-накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості)зазначених валютних цінностей

-позбавлення генеральної ліцензії Національного банку на право здійснення валютних операційабо штраф у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента.

Розмір штрафу визначається з різниці між сумою проведеної валютної операції та сумою, що є нормативно визначеною, якщо згідно із законодавством дозволено проводити окремі валютні операції у встановлених сумах.

-штрафу в розмірі 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний день порушення;

-штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-штрафу в розмірі 3 відсотків від суми (вартості* валютної операції, про яку уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов'язаний був поінформувати відповідний державний орган, але не менше 60 і не більше 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір одного штрафу не може перевищувати одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу.

-накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;