65.Фінансово-правові засади організації платіжних систем в Україні

Правові засади організації та функціонування платіжних си­стем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюють Конституція України, ЗУ «Про платіжні системи та переказ ко­штів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346 (зі змінами*, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679 (зі змінами*, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121(зі змінами*, інші нормативно-правові акти, в тому числі нормативно-правові акти Нацбанку, а також Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила з інкасо, Уніфіковані правила за договірними гарантія­ми Міжнародної торгової палати та інші міжнародно-правові акти з питань переказу грошей.

Чільне місце серед правових джерел, що визначають принци­пи організації платіжних систем, посідають Ключові принципи для системнозначущих платіжних систем. Ключові принци­пи є міжнародними стандартами, запровадженими з метою уні­фікації правил, що діють стосовно системнозначущих платіжних систем, та вдосконалення міжбанківських розрахунків. Були розроблені під егідою Комітету з платіжних та розрахункових систем центральних банків країн «Групи десяти», який у травні 1998 р. створив робочу групу з принципів та практичних аспектів платіжних систем, метою якої і стала розробка ключових прин­ципів.

До останніх належать, наприклад, такі позиції:

- система повинна мати добре відпрацьовану правову базу в усіх відповід­них юрисдикціях;

- правила та процедури системи мають давати учасникам чітке уявлення про вплив системи на кожен із фінан­сових ризиків, які вони несуть унаслідок участі в системі;

- систе­ма повинна забезпечувати високий ступінь безпеки й операцій­ної надійності та передбачати запасні процедури для своєчасного завершення обробки даних за день, тощо.

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструмен­тами безперебійного функціонування економічної системи країни, в тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важе­лем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення мо­нетарної політики, яку провадить центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є на­стання тяжких наслідків для фінансових ринків, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через них.

На платіжну систему покладено завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Будь-яка платіжна система складається з посе­редників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переведен­ня коштів від одного оператора економіки до іншого. До учасників процесу платежів належать центральний банк із його системою спеці­алізованих органів, кредитно-фінансові установи, спеціалізовані по­середники та безпосередні користувачі платіжних систем (юридичні й фізичні особи, які користуються банківськими послугами у сфері розрахунків, спеціалізовані фінансові установи чи посередники, а та­кож державні установи, підприємства та організації тощо*. При цьому центральний банк, забезпечуючи організаційні засади формування та функціонування платіжних систем, може спиратися на юридичну (Німеччина, Франція*, законну (США* або договірну (Бельгія, Вели­ка Британія* основу.

На центральний банк покладено кілька основоположних функцій у сфері забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем:

1* надання послуг у сфері випуску банкнот та регулювання розрахункових рахунків, що їх можуть використовувати для врегулювання балансових позицій у кліринговій системі або мо­білізувати безпосередньо через систему брутто-розрахунків;

2* надання кредитних ліній банкам, які не в змозі виконати свої фінансові зобов'язання в кліринговій системі для запобіган­ня фінансовим та системним ризикам;

3* регулювальна діяльність центрального банку, що перед­бачає банківський нагляд, запровадження специфічних правил відкриття рахунків у центральному банку, доступу до кліринго­вої системи, заходи контролю за фінансовими ризиками з ме­тою недопущення поширення «морального ризику»;

4* координувальна діяльність, спрямована на розвиток спів­робітництва між платіжними системами щодо інфраструктури й операційних стандартів, через комітети й асоціації, що склада­ються із представників фінансового співтовариства, очолених центральним банком.

Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг.

Відповідно до чинного законодавства, платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та сукупністю відносин, які виникають між ними при переказі грошей. Остан­ній є обов'язковою функцією, що її має виконувати платіжна система.

Чинне законодавство передбачає кілька видів платіжних си­стем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внут­рішньодержавні та міжнародні.

Міжнародна платіжна система— це система, в якій пла­тіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка діє на території двох і більше країн та забезпечує проведен­ня переказу грошей з однієї країни до іншої. У 2003 р. вітчизня­ні банки було від'єднано від системи ТОПАЗ та під'єднано до системи VisaNet. Міжнародною платіжною системою було ви­значено Visa International Акціонерного комерційного банку «Сітібанк (Україна*».

Внутрішньодержавна платіжна система— система, в якій платіжна організація є резидентом і яка діє й забезпечує переказ грошей лише в межах України.

Внутрішньодержавні платіжні системи за правовою ознакою засновника поділяють на банків­ські та небанківські. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи містять системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Внутрішньобанківська платіжна система— система, що її створює сам банк із метою забезпечення найсприятливіших умов для проведення переказу грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови й порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуван­ням вимог закону та нормативно-правових актів Нацбанку.

Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобан­ківської* має підлягати правилам, що їх приймає платіжна орга­нізація, і визначати: організаційну структуру платіжної систе­ми, умови членства, порядок вступу та виходу з неї, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в си­стемі, систему страхування, систему захисту інформації, поря­док проведення реконсиляції тощо.

В Україні у 2001 р. було запроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних пла­тежів (далі — НСМЕП*. Метою стало розроблення та впро­вадження відносно дешевої надійно захищеної автоматизова­ної системи безготівкових розрахунків, переважно розрахованої на роботу в режимі оff-line. З упровадженням НСМЕП гро­мадяни України дістали змогу оплачувати товари й послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також збе­рігати і накопичувати заощадження у банках на поточних та карткових рахунках. Наслідком запровадження системи стало не лише значне розширення можливостей банківської системи України завдяки додатковому залученню коштів населення, а й забезпечення додаткових прибутків громадян у вигляді відсот­ків за залишком на їхніх банківських рахунках. Окрім того, тех­нологія НСМЕП передбачає широке застосування платіжних карток юридичними особами — корпоративні, дебетові, бізнес-картки.

До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіж­ної системи; учасники платіжної системи. Відповідно до постанови Правління Нацбанку від 10.12.2004 р. № 620, функції Платіжної ор­ганізації НСМЕП виконує Національний банк України. Членами НСМЕП можуть бути юридичні особи, які укладуть договір із Пла­тіжною організацією про вступ до НСМЕП. Член НСМЕП може ви­конувати функції емітента та/або еквайра.

Із листопада 2004 р. НСМЕП почала працювати у режимі проми­слової експлуатації. Нацбанк визнав створення НСМЕП завершаль­ною стадією у побудові системи електронних платежів в Україні. Уже на початок 2006 р. членами НСМЕП були НБУ та 21 банк України. У листопаді 2007 р. їх кількість зросла до 34. Разом із тим світовий досвід свідчить, що в країні має бути емітовано не менше 10 млн. пла­тіжних карток НСМЕП, функціонувати щонайменше 100 тис. точок обслуговування (платіжних терміналів у торгівлі, на транспорті, в сфері послуг, банківських терміналів та банкоматів в банках*. На кі­нець 2007 р. емітовано майже 1666 тис. карток, установлено 4255 тер­міналів. Обороти НСМЕП нараховують понад 48 млрд. гривень, зокре­ма міжбанківські — понад 1 млрд. гривень.

У НСМЕП використовують платіжні картки з платіжними інструментами, такими як електронний гаманець та електронний чек. Застосування електронного гаманця економічно доцільне навіть при розрахунках малими сумами (від кількох копійок*. Електронний чек орієнтований на застосування при середніх та значних за сумою платежах (від кількох до тисяч гривень*.

Розширення сфери застосування технологій і складових апа­ратно-програмного комплексу НСМЕП забезпечується за ра­хунок застосування нефінансових додатків «платіжної картки НСМЕП нового покоління» та реалізації таких супутніх проек­тів, як «Транспортна картка», «Соціальна картка», «Митна карт­ка», «Електронний паспорт», «Картка страхувальника», «Носій електронного цифрового підпису», «Картка водія», «Студентська картка» тощо.

Світова практика напрацювала ряд підходів до організації націо­нальних та міжнародних платіжних систем. Наприклад, у США існує дві основні системи переказу великих грошових сум, що їх викорис­товують депозитні установи та їх корпоративні клієнти для здійснен­ня платежів у короткі терміни: fedwire, яка належить Федеральній резервній системі, та СНІРS — електронна система міжбанківських клірингових розрахунків Нью-Йоркської асоціації банків—членів розрахункової палати. У Великій Британії діє СНАРS — електрон­на система переказів великих сум платежу у фунтах стерлінгів для обробки розрахунків за торговельними та грошовими операціями на ринку.

У 1973 р. почала функціонувати система СВІФТ, створена 239 банками для обміну фінансовою інформацією. Ця система свого часу здобула широке визнання у банківських колах, і зараз її використання дає великий ефект завдяки можливості швидкого зв'язку з іноземними банками-кореспондентами та отримання необхідних даних, оператив­ного вирішення питань. Слід зазначити, що вже на початок 2004 р. до мережі SWIFТ в Україні було підключено 90 банків.

Помітну роль відіграє й використання телексів, телефаксів і си­стеми Reuters, яка надає оперативну інформацію про стан справ на міжнародних біржах та курси валют. Провідне місце посідає комп'ю­терна мережа Інтернет, яка дає широке коло можливостей для обмі­ну інформацією й отримання необхідних даних.

У вересні 2002 р. на світовому валютному ринку було запрова­джено глобальну систему міжбанківських розрахунків. Центральну роль у ній відведено спеціально створеному в Нью-Йорку банку «без­перервно пов'язаних розрахунків». Його засновниками стали 36 про­відних банків світу. Новий центр розрахунків прямо пов'язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центробанком, Банком Токіо і Банком Англії. Ця система скоротила час розрахунків за операціями купівлі-продажу валюти до п'яти годин.