44. Поняття , правова природа та особливості правовідносин у фінансовому праві

В пострадянській науці фінансового права вперше потребовий підхід до визначення об’єкта та предмета фінансово-правового було застосовано до регулювання на прикладі податкового права. Зокрема, «Податкові надходження необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому»[6]. Екстраполюючи вище наведений висновок на фінансове право загалом та доповнюючи його, можна сказати, що узагальненим об’єктом фінансово-правового регулювання виступають усі публічні фінансові ресурси суспільства, необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому на основі принципу конкуренції заявлених публічних потреб, оскільки публічні потреби завжди випереджають можливості їх задоволення. Предметом же фінансового права є відносини власності з приводу публічних фінансових ресурсів.

Ю.А. Ровинський писав, що фінансові правовідносини є «фінансовими відносинами, врегульованими фінансово-правовою нормою»[7]. Вторять йому пострадянські теоретики фінансового права. «Фінансово-правові відносини є, - пише Л.К. Воронова, - юридичною формою виявлення і закріплення фінансових відносин»[8]. «Фінансове правовідношення, - підкреслює К.С. Бельський, - цеврегульоване нормами фінансового права суспільне відношення, що складається у сфері фінансової діяльності»[9].

Не змінилося розуміння представниками етатистського напрямку фінансового правоввідношення і сьогодні. Зокрема, наприклад, не дивлячись на досить детальний розгляд даної проблеми на рівні докторської дисертації М.В.Карасьова запропонувала праксіологічну теорію або діяльнісний підхід до розуміння  фінансових правовідносин. (Праксіологія розглядає будь-яку діяльність як цілісний організм.* А разом із теорією правління вона дає змогу простежити процес формування, розподілу і використання грошових фондів держави і органів місцевого самоврядування в плані взаємозв’язку та взаємодії один на одного всіх елементів, що складають даний процес. Проте сутнісних ознак та виокремлення властивостей природи фінансового правовідношення вона не змінила. Правовідношення будувалось на тому ж марксиському базисі та надбудові.

Крім того, найсучасніше визначення фінансового правовідношення на рвіні академічного підручника, на жаль, все ще залишається в полоні етатистського підходу. Так, Орлюк О.П. визначає фінансово-правові відносини як врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання публічних фондів коштів.

У даних визначень природи та суті правовідношення очевидні, на нашу думку, як мінімум, дві методологічні хиби. По-перше, усі вони виходять із марксистського розуміння взаємодії публічних фінансів та фінансового права як базису і надбудови, активну роль відводять фактично публічним фінансам, а не фінансовому праву. За даного підходу до розуміння правовідношення право стає неспроможним вплинути в достатній мірі на певне суспільне відношення, а перетворюється по суті на пасивного юридичного фіксатора останнього, само стає результатом зворотнього впливу об’єкта, якому воно покликано було задати чітко визначених правових якостей.

По-друге, об’єктом правового впливу тут визначено чітко окреслені суспільні відносини – відносини з приводу публічних фінансів.Насправді ж фінансово-правові норми врегульовують не суспільні відносини з приводу публічних фінансів, а поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, людей в кінцевому рахунку, що не одне і те ж саме. Ми повністю поділяємо позицію С.С. Алексєєва про те, що правове відношення – це індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, що виникає на основі норм права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та підтримується (гарантується* примусовою силою держави[10]. Тобто, правовідношення у його істинному, філософському розумінні є не результатом, а засобом правового регулювання.

Праву іманентна багаторівнева вертикальна та розгалужена горизонтальна структура, елементи якої взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, самі є водночас складноструктурованими явищами. Суспільне відношення є відношення одномірне, немає ніякої внутрішньої структури. Зокрема, відомий філософ науки В.М. Сагатовський писав: «Відмінність чи тотожність речей в одній множині, тотожних в іншій множині, називається відношенням між речами»[11]. Тобто, у даному випадку, послуговуючись термінологією філософів, мова іде тільки про самостійні, самодостатні речі та їх властивості. Правове ж відношення – різновид суспільного відношення. То коли перше не структуроване апріорі, чи може бути структурованим друге, особливе, що є одним з конкретних проявів загального? Звісно, що ні.

Адекватними інструментами для аналізу суспільного відношення в цілому та правового (фінансово-правового* відношення зокрема є філософські категорії «змісту» та «форми». Методологічні можливості цих категорій дозволяють з’ясувати субстанціональні якості правовідношення в цілому, найважливіші якості його компонентів та зв’язку між ними, але не більше. Адже виділення у правовідношенні ще якихось речей, крім змісту, форми та зв’язку між ними, наприклад, елементів, складу, структури в доповнення до його змісту і форми було б, на нашу думку, некоректним у загальнофілософському плані, оскільки зміст та форма вичерпують явище повністю й окрім них та зв’язку між ними у жодному суспільному відношенні нічого немає.

Однак загальновідомо, що у правознавстві в цілому та науці фінансового права зокрема є поширеним підхід вбачати у правовідношенні певні елементи, склади цих елементів, структурні зв’язки їх між собою та зовнішнім середовищем. Тобто, під правовідношенням у загальній теорії права[12] в цілому та фінансовим правовідношенням у науці фінансового права[13] зокрема насправді здебільшого розуміють не відношення у його власному сенсі, не сам правовий зв'язок відповідних суб’єктів права, а єдність цього зв’язку та тих явищ, які перебувають поза виміром їх правовідношенням, речей, що належать до іншого виміру права – суб’єкта, об’єкта, елементів, їх складів та функцій, цілісності, системності та структуровності між собою тощо. Ще у Древньому Римі цей вимір права дістав назвуюридичних конструкцій.

Отже, з позицій системного підходу фінансове правовідношення  - індивідуалізований суспільний зв'язок між суб’єктами фінансового права, що виникає на основі норм фінансового права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у сфері публічних фінансів та їх гарантуванням з боку держави.

Фінансові правовідносини виконують три функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний період поширює свою дію фінансово-правова норма;

- закріплює конкретну поведінку їх учасників у галузі розподілу та перерозподілу ВВП та НД;

- виступають умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх учасників.