41. Фізичні та юридичні особи як суб’єкти фінансового права.

Юридичні особи володіють здатністю вступати у різноманітні фінансові правовідносини – бюджетні, податкові, валютні, кредитні тощо. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить від багатьох чинників: форми власності, організаційно-правової форми, способу фінансування, сфери діяльності тощо. Специфічний обсяг фінансово-правових прав і обов’язків мають бюджетні установи, казенні та муніципальні підприємства, страхові організації, неприбуткові організації, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та інші групи юридичних осіб.

Проте, доречною є пропозиція науковців поділяти юридичних осіб на: приватних та публічних. Щодо останніх, до яких відносяться органи державної влади наділенні відповідною компетенцію, то найбільш поширеним є їх поділ за обсягом компетенції на:

• органи державної влади загальної компетенції (Президент України, ВРУ, КМУ*;

• органи державної влади спеціальної компетенції (Рахункова палата України; Державна податкова служба тощо*.

Специфічною групою юридичних осіб-суб’єктів фінансового права є фінансові установи, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг, тобто операцій з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Значною специфікою у цій групі володіють банки – юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Окрім того, що банки несуть фінансово-правові обов’язки стосовно сплати податків та зборів, формуванню обов’язкових резервів, дотримання правил здійснення кредитних, розрахункових, депозитних, валютних операцій, вони можуть виступати як уповноважені учасники фінансових правовідносин (так звані уповноважені банки*, яким держава делегує владні повноваження щодо контролю за валютними, касовими, розрахунковими операціями їхніх клієнтів, за виконанням державного та місцевих бюджетів, обслуговуванням державних та муніципальних позик, кредитуванням за рахунок бюджетних коштів пріоритетних програм.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права є фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Існує два види правосуб'єктності індивідуальних суб'єктів фінансового права:

• особиста правосуб'єктність, якою користуються усі громадяни України - суб'єкти фінансово-правових відносин;

• особлива правосуб'єктність посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, обсяг і специфіка прав яких у фінансово-правових відносинах залежить від компетенції відповідного  органу.  Особливістю  правосуб'єктності посадових осіб є, та що вони беруть участь не у всіх фінансових правовідносинах, а лише у тих, які пов'язані з діяльністю відповідного    державного    органу    чи    органу    місцевого самоврядування.

Серед фізичних осіб-суб'єктів фінансового права окремо виділяють громадян, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Обсяг їхньої фінансової правосуб'єктності залежить не від громадянства, а від інших чинників, які мають значення для обчислення розміру обов'язкових платежів, – часу перебування на території України упродовж календарного року, володіння певним майном, розміру доходу, наявності податкових пільг тощо.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України. Саме внесення платника податків до Єдиного реєстру платників податків означає набуття особою податкової правоздатності, тобто ідеальної можливості брати участь в податкових правовідносинах. Мова йде про платників податків як суб’єктів податкового права. Виникнення податкового обов’язку законодавець пов’язує з певним юридичним фактом – наявністю в особи об’єкта оподаткування. Тому учасником податкового правовідношення особа стає з появою у неї об’єкта оподаткування.

Наведемо приклади з податкового законодавства України. Так, згідно зі ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України*, юридичні особи  (резиденти і нерезиденти України* та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають* об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції*, що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платників податків можна класифікувати:

І. У залежності від податкової юрисдикції держави платники податків підрозділяються на:

1* резидентів – осіб, що мають постійне місце проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність*;

2*  нерезидентів – осіб, що не мають постійного місцеперебування в державі і у яких підлягають оподатковуванню лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність*.

Розмежування на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

1* постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій –  в Україні це 183 календарних дня;

2* джерела отриманих доходів;

3* межі податкової відповідальності: повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну приналежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи,  отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподатковування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Великобританія, США, Росія, Україна*; інші – переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки*. Різне об'єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподатковування.

ІІ. У залежності від критерію юридичного і фактичного  обов'язку сплати податку:

1* юридичний платник податків;

2* фактичний платник податків.

Даний критерій має місце  при непрямому оподатковуванні.