38. Держава як суб’єкт фінансового права.

У фінансовому праві з етатистських позицій ще з радянських часів підкреслюють особливе становище держави,  що проявляється в тому, що вона виступає, по-перше, як суб'єкт права державної власності, держава  планомірно розподіляє нагромадження і доходи державних підприємств та господарюючих організацій, причому в умовах переходу до ринкової економіки вона робить це переважно фінансовими методами (встановлення обов'язкових платежів, відрахувань від доходу, бюджетного асигнування тощо*; по-друге, держава здійснює з допомогою уже суто фінансових методів планомірну мобілізацію грошових коштів (оподаткування, встановлення обов'язкових платежів і зборів, розміщення позик тощо* у встановлених законом розмірах господарюючих суб'єктів недержавного сектору економіки, спрямовуючи їх на задоволення публічного інтересу по-третє, держава забезпечує розподіл доходів і видатків між чисельними бюджетами, що утворюють її єдину бюджетну систему, через фінанси і фінансову діяльність вона безпосередньо впливає на стан економіки суспільства, спрямовує її розвиток у необхідне русло.

Складовою фінансової правосуб’єктивності держави є деліктоздатність, яка входить до характеристики держави як суб’єкта фінансового права. Деліктоздатність держави як суб’єкта фінансового права виявляється у здатності держави нести відповідальність перед людиною і громадянином за свої дії чи бездіяльність у сфері фінансових відносин. При цьому, деліктоздатність у фінансових правовідносинах за участю держави володіє тільки держава в цілому.  У літературі справедливо зазначається, що відповідальність держави в публічній сфері зумовлена тим, що влада належить народу (народний суверенітет* і, відповідно, він зацікавлений у публічних питаннях.

Тому відповідальність держави перед суспільством у контексті невиконання чи неналежного виконання своїх функцій є як політичною, так іюридичною. 

Держава як деліктоздатний суб’єкт фінансового права проявляє себе у двох сутностях.

1. як владний суб’єкт, який встановлює норми поведінки суб’єктів фінансових відносин, гарантії реалізації ними своїх прав та виконання обов’язків та відповідальність за фінансові правопорушення, в т.ч. і відповідальність самої держави. Таким чином здійснюється захист суспільних та державних інтересів.

2. як зобов’язаний суб’єкт, який відповідає за порушення фінансового законодавства і відшкоджує за рахунок централізованого фонду коштів шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56 Конституція України*.

Водночас очевидним є той факт, що держава може визначатись як така, що бере участь у фінансових правовідносинах як ціле, лише за умови існування відповідних положень у чинному законодавстві Ук­раїни.

Найяскравіше держава як учасник фінансово-правових відносин проявляє себе як:

1. Суверен, який реалізує публічну владу на визначеній території. Держава-суверен ст. 1 (Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава*, ст. 92 (виключно законами України визначаються…*, ст. 99 Конституції України (грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ*.Українська держава як суб’єкт фінансового права вирізняється своїм суверенітетом, тим, що вона сама встановлює норми, які регулюють суспільні відносини. Україна є учасником фінансових правовідносин стосовно:

1. визначення основних напрямів фінансової політики;

2. встановлення загальних принципів організації та функціонування фінансової, грошової та кредитної систем держави;

3. утворення, розподілу та використання коштів бюджету та інших централізованих фондів;

4. встановлення та стягнення загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів*;

5. державного боргу;

6. здійснення грошової емісії

2.  «Скарбниця (казна*», тобто власник фінансових ресурсів, який у сфері фінансового права реалізує свої права щодо публічних фондів коштів.Держава-казна розглядається в працях представників цивілістичної науки. У сфері фінансового права визначення цього поняття було запропоновано М.В. Карасьовою в 1998 році. На її погляд виходячи з положень ЦК РФ під казною РФ розуміють їх право на володіння, користування і розпорядження коштів бюджету та іншим державним майном, незакріпленим за державними установами, органами, підприємствами.

Одним з ключових моментів є реалізація державою правового статусу власника майна. Деякі науковці стосовно держави-власника зазначають, що кожного року для створення в країні стабільної фінансової бази розвитку та визначення напрямків її використання приймаються закони про державний бюджет України на певний рік, з чого робиться висновок, що бюджет належить саме державі. Держава регулює державні запозичення і встановлює правила розрахунків за зобов’язаннями перед нею.

3. Гарант суспільних інтересів, який має забезпечити реалізацію громадянами своїх прав і свобод, у тому числі шляхом правового регулювання публічних фінансів;

4.  Існує на даний час іще один підхід до розуміння держави як суб’єкта права – ідея держави-юридичної особи, або корпорації. С.Архіпов - держава є публічно-правовим інститутом, він зауважує, що як суб’єкт права вона виступає як правова корпорація, у тому сенсі, що її основною метою є зовсім не підкорення усіх єдиній владі, а створення системи правового спілкування, правової комунікації, спрямованої на узгодження волі громадян, що до неї входять, формування правових зв’язків, що забезпечують здійснення їх правових інтересів[1]. При цьому кожний із суб’єктів, що входять до цієї правової корпорації, зберігають за собою статут вирішальної правової інстанції. За такого розуміння держави стає очевидним, що принциповою відмінністю держави від всіх інших суб’єктів права є не якась особлива матерія, що уособлює державу, а те що держава як суб’єкт права створюється в ім’я служіння праву, що право становить її сутність як корпорації, визначає мету існування, функції та внутрішню організацію. Цей підхід на сьогодні є досить цікавим та прогресивним і дуже логічно вказує на зв’язок держави і особи та розкриває правову природу держави як корпорації суб’єктів права, кожен з яких зберігає за собою статус вирішальної правової інстанції.

5. Держава як інструмент суспільства, призначення якого адекватний розподіл і задоволення публічних потреб.