32. Пострадянські концепції системи фінансового права

Фондова концепція системи фінансового права.

Сам О.І. Худяков вище зазначеної методологічної помилки при класифікації інститутів особливої частини фінансового права не робить – він дотримується єдиного критерію для усіх груп споріднених норм – наявності відповідного публічного грошового фонду.

А.А. Мамедов, який досліджує інститути державного обов’язкового страхування в постсоціалістичних суспільствах дійшов висновку, що страхування є одним з методів формування централізованого страхового фонду для відшкодування за рахунок  страхових внесків втрат в народному господарстві від стихійних бід і нещасних випадків, а також для виплат відповідних сум у зв’язку з настанням певних подій, пов’язаних з життям і працездатністю застрахованих. «Визначальна роль страхового фонду, - на його думку, - може вважатися загальноприйнятою»[4] у виділенні інституту державного обов’язкового страхування.

Прихильником фондової концепції фінансово-правового інституту є також Г.Ф.Ручкіна. Зокрема, досліджуючи фінансово-правове регулювання підприємницької діяльності вона виділяє у даній сфері наступні юридично виокремлені фінансові ресурси (фонди*: статутний фонд; фонд нагромадження і споживання; різноманітні резервні фонди; інвестиційний фонд; валютний фонд; інші фонди[5]. В українській науці пострадянського періоду найяскравішим та найпослідовнішим представником фондової концепції фінансово-правового інституту є , на нашу думку, відомий теоретик фінансового права А.А. Нечай. Досліджуючи проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків, вона прийшла до висновку про те, що «Сучасна система публічних фінансів в Україні включає такі ланки: 1* публічні фінанси держави – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу* та використання публічних фондів коштів держави; 2* публічні фінанси органів місцевого самоврядування – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу* та використання публічних фондів коштів органів місцевого самоврядування всіх видів; 3* публічні фінанси суспільного (соціального* призначення – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу* та використання публічних фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні (соціальні* інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, та які не є державною чи комунальною власністю»[7]. Причому «матеріальною основою системи публічних фінансів», наголошує А.А.Нечай, є «публічні фонди коштів»[8].

Інституційна концепція системи фінансового права.

Найяскравішим та найпослідовнішим представником інституційної концепції фінансово-правових інститутів у пострадянській науці фінансового права є, на нашу думку, М.В.Карасева. Критерієм виділення фінансово-правових інститутів вона вважає предмет правового регулювання, тобто, відповідні суспільні відносини[11].

Так, Л.К.Воронова послідовно дотримується думки, що «система фінансового права побудована на підставі об’єктивно існуючих фінансових відносин». «Особлива частина фінансового права, – продовжує вона, – поділяється на розділи або підрозділи, які складаються з фінансово-правових інститутів і субінститутів, у яких згруповані норми, що регулюють відносини в галузі: державного і місцевого бюджетів; державних і муніципальних позабюджетних цільових фондів; державних і муніципальних доходів; державного і муніципального кредиту;  державного і муніципального боргу; обов’язкового страхування; державних і муніципальних видатків; валютного контролю; грошової емісії та грошового обігу»[16].

Загалом інституційної концепції фінансово-правових інститутів дотримується і Л.А. Савченко - правовий інститут повинен володіти повним «комплексом» норм, за допомогою яких можна охопити всі суттєві моменти регулювання відповідної ділянки»[19].

Посуб’єктна концепція системи фінансового права.

В українській пострадянській науці фінансового права прихильником посуб’єктної концепції фінансово-правового інституту є А.Т. Ковальчук. Зокрема, у висновках до підрозділу «Об’єкт та предмет фінансового права» своєї монографії він пише, що «фінансове право є визначальним «куратором» зазначених вище відносин [розподільних та перерозподільних] не безпосередньо, а через систему відповіднихфінансово-правових інститутів – Мінюст, Мінекономіки, Центробанк, Державна податкова адміністрація (ДПА*, Держказначейство, Держфінмоніторинг, ДК ЦПФР, Держфінпослуг, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління та інше. На додаток до цього фінансово-правовий вплив здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Саме у цьому колі та через зазначені інституції фінансове право окреслює межі свого системного регулюючого впливу»[20]. Про важливість даного положення у фінансово-правовій концепції А.Т. Ковальчука переконливо свідчить той факт, що воно повністю перенесено автором і у висновки по монографії в цілому[21].

Альтернативні підходи до визначення системи фінансового  права.

П.С. Пацурківський по-новому формулює та розв’язує основне питання науки фінансового права: чим є фінансове право насправді, творінням природи чи творінням держави, а якщо того й іншого – то яка роль у творенні фінансового права природи та яка роль держави? Після скрупульозного аналізу  він зробив висновок про те, що право об’єктивне, його творить природа, під якою він розуміє суспільство як вищу форму природи, а держава творить відповідну цьому праву соціальну «форму, що називається фінансовим законодавством[22]. Звідси і критерії систематизації фінансового права, як і права в цілому, П.С. Пацурківський пропонує шукати не поза правом, а у самому праві.

Парадигмально новим, правовим є також підхід Д.В. Вінницького до розуміння критеріїв виділення фінансово-правових інститутів та їх сутності. Зокрема, він прийшов до висновку, що «Виділення податкового права у правовій системі як самостійної галузі є результатом диференціації правової матерії як за функціональним, так і предметним критеріями»[23]. В іншому місці цієї ж монографії він стверджує, що «відособлення правових спільностей так або інакше викликано своєрідністю функцій, що здійснюються певною ділянкою правової системи»[24]. Зазначимо, що цим самим він поділяє розуміння системоутворюючого критерію у праві, висловлене С.С. Алексєєвим ще у 1975 році[25]. Розглядаючи функції права, Д.В. Вінницький поділяє їх на змістовні та інструментальні. Перші, на його думку, є головними та виступають фактично зовнішнім проявом внутрішньої сутності певного підрозділу права. Основна функція податкового права, як вважає Д.В. Вінницький, полягає у розподілі тягаря публічних витрат. Інструментальні ж функції, на його думку, допомагають сповна розкритися головним. Вони притаманні окремим елементам цих підрозділів права, наприклад, субінститутам, якщо мова іде про інститут права, чи окремим інститутам у випадку, коли йдеться про складний інституту права, яким є, наприклад, податкове право.